|
Музей села РозкошівкаВизначні постаті села Розкошівка. Передмова Краєзнавець - Володимир Юхимчук Історію, як відомо, творять люди, тому коли виникла думка про написання історії села і був створений музей в 2010 році, мені довелося звернутися до спогадів старожилів, архівних матеріалів, тієї спадщини, яку залишили наші предки. Не тільки предмети старовини, а й людські долі мають безцінну вагу для пізнання нашого історичного минулого. Спілкуючись з односельцями, вивчаючи їх родоводи, відтворивши власне генеалогічне дерево Юхимчуків з 1720 року, стало зрозуміло, що громада, як історична спільнота включала в себе позитивні и негативні персонажі. І перші і другі були і є творцями історії, їх можна назвати не ординарними – унікумами, навіть талантами. Рушійною силою всього прогресивного, добропорядного, гідного наслідування є діяльність саме почути свої персонажів – талантів, як кажуть від Бога. (?) Народна мудрість гласить про те, що в сім’ї не без виродка», і що «Дурний приклад заразливий». Є унікуми й серед бездарів, навіть негідників. Природа наділила людину здатністю успадковувати певні риси характеру, тому зустрічаються в нашому суспільстві і до нашого часу суб’єкти добра і зла, адже не перевелись в нашому селі люди, що схильні до крадіжок, до зловживання алкоголю, порушники правопорядку. Окремі села отримали свої візитки, певну «спеціалізацію» через діяльність їх мешканців. Так колись у нас говорили: «бджілянські хатопали», «скарженівські конокради», «теплицькі кишнаки» (за звичку торгувати на ярмарках вареними свинячими відходами – холодцем, або «зельцем»). Розкошівка здавна «прославилась» огульним п’янством, що відмічено в літературних джерелах. Це при тому, що люди, в основному, були працьовиті, волелюбні, винахідливі, порядні, схильні до науки. Відомі родини, в яких освіта була головним пріоритетом. В таких сім’ях не шкодували коштів на навчання нащадків. Коли не було ще школи, дітей навчали у д’яків, священників. Так Сокотнюка Дмитра Микитовича і його брата Захарія навчив грамоті священик на прізвище Пашута, що жив у них на квартирі. Коли відкрилась церковно-приходська школа в селі діти з родин: Гелетаків, Юхимчуків, Андрійчуків, Сорговських, Олійників були першими учнями д’яків і псаломщика. Багато з них продовжили навчання в Теплику, Тополівці, Комарівці. Це були одиниці, бо основна частина громади була не грамотна. Коли в 1880 році жителі Розкошівки на сільському сході приймали «Приговор» про незаконний захват землі деякими селянами після розкріпачення, то за них, неграмотних розписався Іван Сорговський. Завірено «Приговор» печаткою сільського старости Юхима Андрійчука. В іншому документі «Расписка» від 26 травня 1913 року , за неграмотного Малюшка Гавріїла, по особистому проханню розписався Яким Хрущ (ці документи зберігаються в музеї). Він поставив свій підпис в присутності сільського старости Дмитра Андрійчука, який теж мав печатку. А їхній, скоріш за все, онук – Андрійчук Кирило, будучи в німецькому полоні в 1914 році досконало вивчав німецьку і польські мови, був грамотний і мав каліграфічний почерк. На цю сім’ю казали “поляки». Його діти вже наші сучасники: Іван, Андрій, Фотій також були освіченими і каліграфічно писали. Інший наш земляк Юхимчук Федот Степанович під час австрійського полону в першу світову війну теж навчився їхньої мови, а своїх хазяїв там навчив гнати самогонку по розкошівському рецепту. Такі вони були – наші односельці в минулому, не перевелись серед них «оригінали» і сьогодні. З багатьма із них мені доводилось спілкуватись, записуючи їх спогади, відтворюючи історію. Серед них є такі, котрих природа наділила прекрасною пам’яттю, здатні детально розповідати історії. По різному цікаві ті спогади, але найбільше змістовних, достовірних відомостей зберегли на сьогодні: Пшеничний Антон Дмитрович, Олійник Антін Юрійович, Пугач Катерина Федорівна, Постойко Тодоска Никифорівна і Кривенька Раїса Іванівна (обидві померли в 2014 році). Зберегли в своїй пам’яті багато історичних, в тому числі трагічних в житті односельців і поділились ними в своїх спогадами жителі села, яких давно вже немає серед нас: Юхимчук Валентина Пилипівна, Гелетюк Марія Ульянівна, Мельник Анастасія Андріївна, Пугач Ласовета (Лізавета) Пилипівна, Гелетюк Всеволод Та…йович, Сокотнюки Леонід Дмитрович і Людмила Дмитрівна, Сокотнюк Микита Захарович, Юхимчук Семен Степанович, Бондар Микола Якович, Ковпак Петро Олексійович та багато інших. Завдяки критичній оцінці, співставленню їх спогадів (частина з них записані мною і доступні для ознайомлення) про життя села і його мешканців, вивченню багатьох документів з архівів, поступово вималювались деякі сторінки історії Розкошівки та її складової – життєопису людських доль. Критеріями віднесення окремих з них до рубрики «Визначні постаті села» були й залишаються: освіченість, порядність, чесність, людяність, внесок в науку і в розбудову громади і країни, самовіддана праця, на благо людей, захист рідної Батьківщини. 17 осіб односельців, до рубрики «Визначних» отримали схвалення ветеранів села. Бажано, щоб всі, хто ознайомився з цією сторінкою нашої історії, висловили свою оцінку і зауваження з цього приводу, внесли пропозиції по розширенню нашого пантеону. Великий німецький поет і філософ Г. Гейне писав: «Каждый человек есть вселення, коротая с ним родилась, и с ним умирает, под. каждым надгробным каменем погребена целая всемирная история». В 2014 році завершено виготовлення стенду для музею історії села – «визначні постаті села», яприсвяченого 7-річчю визволення України від фашистських загарбників, та 70-річчю Великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні. На жаль га час написання цих історичних хроні (2012-2014 рр.)пішли із життя дорогі нам люди: Кизима Анатолій Олексійович, що проживав у м. Москві в 2012 році, Пшеничний Олексій Дмитрович з м. Хмельницького у 2013 році. Вони підтримали ідею створення музею, передали до нього безцінні спогади, які знаходяться в іменних папках. Такі папки заведенні на кожного з 17-ти земляків, фотографії яких розміщенні на стенді. В них зберігаються різні документи, книги, Почесні грамоти, та речі, що належали людям і передані до музею їх рідними і близькими. Ось вони, ці визначні постаті, удостоєні великої честі бути гордістю Розкошівки:
15. Залога-Ткач Віра Владиславівна (1943 р.н.). Виросла й виховалась в сім’ї сільських вчителів. Мати – Юхимчук Валентина Пилипівна – корінна жителька села, вчителька української мови. Батько – Залога Владислав Олександрович – кадровий офіцер Червоної Армії, загинув в 1945 року в Польщі. До п’яти років зростала напівсиротою, коли мати вдруге вийшла заміж за сільського жителя-фронтовика Даценко Івана Созонова у неї з’явилось ще 4 сестрички: Ніна, Зіна, Світлана і Людмила. В 14 років закінчивши на відмінно сільську семирічку сама продовжила торувати своє життя. Закінчила Львівський технікум радянської торгівлі і в 17 років працює бухгалтером. Далі – навчання в Донецькому інституті радянської торгівлі. По закінченню інституту з відзнакою направлена на роботу в Черкаський технікум радянської торгівлі на посаду викладача. Тут вона зростає, як вчитель, організатор і незабаром в 1983 році її призначають на посаду директора технікума, який в 1992 році переіменований в комерційний. Відаючись сповна своїй роботі не забувала вона про односельців агітуючи до навчання в технікумі. Не пориває Віра Владиславівна зв’язків з рідним селом і після виходу на пенсію допомагає у створенні музею історії, якому передала усі свої подяки і почесні звання отримані за роки сумлінної праці на благо України, гідно представляючи Розкошівку. 16. Пшеничний Антін Дмитрович (1929 р.н.) – людина з трудовою біографією, що варта наслідування, наш сучасник. «Ходяча енциклопедія» по історії Розкошівки. Єдиний з односельців, кому випала честь служити моряком збройний силах в СРСР та ще й на Балтійському флоті в героїчному Ленінграді. Його син – Олексій теж матрос збройних сил продовжив традицію батька. Життя його – це славні сторінки колгоспного виробництва, в які вписані славні справи і його мозолистими руками – елекрифікація, механізація. Чесна, порядна людина. Разом з дружиною Ганною Міхеєвною, славною трудівницею, створили гарну сім’ю, радіють дітям і обдарованим онукам. Його цікаві розповіді-спогади лягли в основу життєвих історій записаних автором цим стрічок. Підтримав ідейно і матеріально створення музею історії села. 17. Даценко Іван Созонович (1912-1998рр.) – віднесений до когорти визначних постатей села за значний вклад в розвиток освіти і культури серед людей. З його ініціативи і за власним планом в Розкошівці збудовано прекрасне приміщення школи, яке діє до сьогоднішнього дня. Він учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. Разом з дружиною Юхимчук Валентиною Пилипівною – учителькою української мови й літератури, виростили 5 дочок. З них Віра і Ніна пішли стежиною батьків, стали вчителями. З 1947-1961 рік Іван Созонович був директором Розкошівської семирічної, а потім восьмирічної школи, яку закінчили сотні дітей села.
|
|
Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!