Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 288

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Музей села Розкошівка

    Визначні постаті села Розкошівка.

    Передмова

    Краєзнавець - Володимир Юхимчук

    Історію, як відомо, творять люди, тому коли виникла думка про написання історії села і був створений музей в 2010 році, мені довелося звернутися до спогадів старожилів, архівних матеріалів, тієї спадщини, яку залишили наші предки. Не тільки предмети старовини, а й людські долі мають безцінну вагу для пізнання нашого історичного минулого.

    Спілкуючись з односельцями, вивчаючи їх родоводи, відтворивши власне генеалогічне дерево Юхимчуків з 1720 року, стало зрозуміло, що громада, як історична спільнота включала в себе позитивні и негативні персонажі.

    І перші і другі були і є творцями історії, їх можна назвати не ординарними – унікумами, навіть талантами.

    Рушійною силою всього прогресивного, добропорядного, гідного наслідування є діяльність саме почути свої персонажів – талантів, як кажуть від Бога. (?)

    Народна мудрість гласить про те, що  в сім’ї  не  без виродка», і що «Дурний приклад  заразливий».

    Є унікуми й серед бездарів, навіть негідників. Природа наділила людину здатністю успадковувати певні риси характеру, тому зустрічаються в нашому суспільстві і до нашого часу суб’єкти добра і зла, адже не перевелись в нашому селі люди, що схильні до крадіжок, до зловживання алкоголю, порушники правопорядку.

    Окремі села отримали свої візитки, певну «спеціалізацію» через діяльність їх мешканців. Так колись у нас говорили: «бджілянські хатопали», «скарженівські конокради», «теплицькі кишнаки» (за звичку торгувати на ярмарках вареними свинячими відходами – холодцем, або «зельцем»). Розкошівка здавна «прославилась» огульним п’янством, що відмічено в літературних джерелах. Це при тому, що люди, в основному, були працьовиті, волелюбні, винахідливі, порядні, схильні до науки. Відомі родини, в яких освіта була головним пріоритетом. В таких сім’ях не шкодували коштів на навчання нащадків. Коли не було ще школи, дітей навчали у д’яків, священників.

    Так Сокотнюка Дмитра Микитовича і його брата Захарія навчив грамоті священик на прізвище Пашута, що жив у них на квартирі. Коли відкрилась церковно-приходська школа в селі діти з родин: Гелетаків, Юхимчуків, Андрійчуків, Сорговських, Олійників були першими учнями д’яків і псаломщика. Багато з них продовжили навчання в Теплику, Тополівці, Комарівці. Це були одиниці, бо основна частина громади була не грамотна. Коли в 1880 році жителі Розкошівки на сільському сході приймали «Приговор» про незаконний захват землі деякими селянами після розкріпачення, то за них, неграмотних розписався Іван Сорговський. Завірено «Приговор» печаткою сільського старости Юхима Андрійчука. В іншому документі «Расписка» від 26 травня 1913 року , за неграмотного Малюшка Гавріїла, по особистому проханню розписався Яким Хрущ (ці документи зберігаються в музеї). Він поставив свій підпис в присутності сільського старости Дмитра Андрійчука, який теж мав печатку. А їхній, скоріш за все, онук – Андрійчук Кирило, будучи в німецькому полоні в 1914 році досконало вивчав німецьку і польські мови, був грамотний і мав каліграфічний почерк. На цю сім’ю казали “поляки». Його діти вже наші сучасники: Іван, Андрій, Фотій також були освіченими і каліграфічно писали.

    Інший наш земляк Юхимчук Федот Степанович під час австрійського полону в першу світову війну теж навчився їхньої мови, а своїх  хазяїв там навчив гнати самогонку по розкошівському рецепту. Такі вони були – наші односельці в минулому, не перевелись серед них «оригінали» і сьогодні. З багатьма із них мені доводилось спілкуватись, записуючи їх спогади, відтворюючи історію. Серед них  є такі, котрих природа наділила прекрасною пам’яттю, здатні детально розповідати історії.

    По різному цікаві ті спогади, але найбільше змістовних, достовірних відомостей зберегли на сьогодні: Пшеничний Антон Дмитрович, Олійник Антін Юрійович, Пугач Катерина  Федорівна, Постойко Тодоска Никифорівна і Кривенька Раїса Іванівна (обидві померли в 2014 році).

    Зберегли в своїй пам’яті багато історичних, в тому числі трагічних в житті односельців і поділились ними в своїх спогадами жителі села, яких давно вже немає серед нас: Юхимчук Валентина Пилипівна, Гелетюк Марія Ульянівна, Мельник Анастасія Андріївна, Пугач Ласовета (Лізавета) Пилипівна, Гелетюк Всеволод Та…йович, Сокотнюки Леонід Дмитрович і Людмила Дмитрівна, Сокотнюк Микита Захарович, Юхимчук Семен Степанович, Бондар Микола Якович, Ковпак Петро Олексійович та багато інших.

    Завдяки критичній оцінці, співставленню їх спогадів (частина з них записані мною і доступні для ознайомлення) про життя села і його мешканців, вивченню багатьох документів з архівів, поступово вималювались деякі сторінки історії Розкошівки та її складової – життєопису людських  доль.

    Критеріями віднесення окремих з них до рубрики «Визначні постаті села» були й залишаються: освіченість, порядність, чесність, людяність, внесок в науку і в розбудову громади і країни, самовіддана праця, на благо людей, захист рідної Батьківщини. 17 осіб односельців, до рубрики «Визначних» отримали схвалення ветеранів села.

    Бажано, щоб всі, хто ознайомився з цією сторінкою нашої історії, висловили свою оцінку і зауваження з цього приводу, внесли пропозиції по розширенню нашого пантеону.

    Великий німецький поет і філософ Г. Гейне писав: «Каждый человек есть вселення, коротая с ним родилась, и с ним умирает, под. каждым надгробным каменем погребена целая всемирная история».

    В 2014 році завершено виготовлення стенду для музею історії села – «визначні постаті села», яприсвяченого 7-річчю визволення України від фашистських загарбників, та 70-річчю Великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні. На жаль га час написання цих історичних хроні (2012-2014 рр.)пішли із життя дорогі нам люди: Кизима Анатолій Олексійович, що проживав у м. Москві в 2012 році, Пшеничний Олексій Дмитрович з м. Хмельницького у 2013 році. Вони підтримали ідею створення музею, передали до нього безцінні спогади, які знаходяться в іменних папках.

    Такі папки заведенні на кожного з 17-ти земляків, фотографії яких розміщенні на стенді. В  них зберігаються різні документи, книги, Почесні грамоти, та речі, що належали людям і передані до музею їх рідними і близькими.

    Ось вони, ці визначні постаті, удостоєні великої честі бути гордістю Розкошівки:

    1. Сокотнюк Дмитро Мокійович (1882-1973 рр.)  – вчитель, що навчав грамоті кілька поколінь села, учасник революції 1905-1907 рр. з його участю була ліквідована неписьменність, відбулось багато соціально-економічних перетворень, високоерудована, інтелігентна людина, шановний односельчанин.

     

    1. Юхимчук Семен Степанович (1883-1958 рр.) – селянин, з бідняків, завдяки інтелекту, наполегливій праці став заможним середняком. Під час служби в царській армії з 1904 по 1907 рр., був учасником революційних заворушень, за що був засуджений. Під час колективізації сім’я зазнала гонінь, була розкуркулена. В його будинку майже півстоліття була школа.

     

    1. Мерцик Адольф Альбертович 1903-1976 рр., - німець за походженням переміщений разом з братом в Україну. Доля закинула його в Розкошівку, де виявився  його талант народного умільця. З його участю було створено технічну революцію в селі. Його шанували і поважали  односельці. Разом з дружиною Ласоветою створив велику родину Мерциків, теж талановитих людей.

     

    1. Юхимчук Данило Пилипович (1902-1981 рр.) з селянської сім’ї, який своїм розумом і працелюбністю здобув вищу освіту, став садівником, присвятив життя квітникарству і науці вивчення рослин. Йому присвоєно наукове звання – кандидат біологічних наук. Написав кілька книг з прекрасного світу квітів, які переведені на іноземні мови. До кінця життя не поривав зв’язків з рідним селом, писав вірші.

     

    1. Юхимчук Федір Пилипович (1906-1988 рр.) з багатодітної сім’ї, змалечку був розумним, допитливим. Батько хотів, щоб він залишився господарювати в сім’ї. Його вчитель – Сокотнюк Д.М. відмічав велику тягу до знань і кмітливість. Він не зрадив батьківській мрії – все життя нуці по сільському господарстві. Став доктором сільськогосподарських наук професором аграрієм. Заповів поховати його на землі його предків, тим самим назавжди пов’язав свою долю з рідною Розкошівкою.

     

    1. Яковенко Марія Григорівна (1912-1978 рр.).  Все життя своє життя присвятила колгоспній праці. Працюючи в буряківничій ланці ланковою добилась високих врожаїв вирощуваних  культур, стала п’ятидесятницею. В селі її називали «Марія Демченко», на честь першої Союзі колгоспниці, яка добилась дуже високого  врожаю. Марія Григорівна була гордістю села і району. Чоловік Іван загинув на фронті, сама виховала двох синів – Олексія і Володимира, які продовжили її справу.

     

    1. Тарасюк Мефодій Данилович (1916-1978 рр.). На його долю випали важкі випробування: участь в фінській і Великій Вітчизняній війнах. Був доброю, щирою людиною, створив велику сім’ю, користувався авторитетом в колгоспі. Професійний механізатор і талановитий організатор – бригадир тракторної бригади. Два рази був учасником всесоюзної виставки досягнень сільського господарства в Москві. В музеї зберігається багато його документів і портмоне, з яким він пройшов дві війни, член КПРС.

     

    1. Гелетюк Дмитро Минович (1896-1944 рр.) – організатор колгоспу «Гігант», член КП(б)У, з 1930 його керівник – голова правління колгоспу до 1940 г. за спогадами  старожилів був доброю, чуйною, скромною людиною, з ним люди подолали важкі перші роки колективізації і голод 1932-1933 років, ліквідацію не писемності, зростання добробуту і культури. Загинув на фронтах  війни.

     

    1. Мельник Гаврило Андрійович 1909-1942 рр., з бідняцької сільської родини, виховувався в дитбудинку в Росії, куди виїхав разом з сестрою під час голоду 1922 року, де були як сироти. Там мав прізвище Мельников, здобув освіту агронома, працював на різних роботах, але його тягнуло на батьківщину. В 1940 році закінчив Уманський педінститут, створює сім’ю з Рибак Анастасією Андріївною, батьки якої були розкуркулені. Перед війною вчителював у Стражгороді. Син Віктор помер у 2-х річному віці. Сам Гаврило Андрійович з перших днів війни пішов на фронт і загинув у 1942 році. Світлу пам’ять про нього на все життя зберегла Анастасія Андріївна, проста, працьовита жінка, яка передала до музею багато цікавих документів про життя цієї неординарної людини, про яку мало знають жителі села.

     

    1. Пшеничний Олексій Дмитрович (1932-2013рр.). Дитинство і юність його тісно зв’язана з рідним селом, про що він згадував в своїх спогадах  «Життя прожитии – не поле перейти», передані після його смерті в музей дружиною і дітьми. І хоча він жив і працював в подальшому поза межами села, його внесок в розбудову України і зокрема Хмельницької області дав нам права гордитися своїм земляком і шанувати пам’ять  про нього.

     

    1. Ковпак Петро Олексійович (1917-1995 рр.). Йому єдиному з односельців випала доля бути захисником блокадного Ленінграду. Важкі  випробування дістались і в довоєнний і в післявоєнний часи. В селі був шановною людиною, прекрасним господарем, майстром на всі руки. Його спогади записані мною за кілька років до смерті в селі Іванів, де він доживав  віку – прекрасні штрихи до нашої історії. Подарував  музею цікаву книжечку – «Євангеліє від Матфея», яка належала розкошівському священнику Сорговському. Мав багато друзів в селі, залишив двох синів: Фотія і Дмитра, яких вже теж немає з нами. Рід продовжують Фотієві діти.

     

    1. Сорговський Платон Іванович (1890-1954 рр.) людина з цікавою біографії, з мудрої селянської родини. Учасник I світової війни, талановитий музикант, працьовитий, доброзичливий член громади. Очолив в селі знамениті «Троїсті музики»: кларнет, скрипка і бубон. Кларнет дістався йому в подарунок під час служби за його віртуозну гру. Активний будівничий колгоспу. Перед війною - голова сільради, організатор і учасник партизанського руху в селі. Він переконав підпільників не підривати німецьку комендатуру в приміщені  школи, бо село й так підлягало спаленню за зв’язки з партизанами. Про це розповідали його сучасники, тим більше, що були підозри на те, що серед  підпільників був зрадник. Він пишався своїми зятями – радянськими офіцерами. Дочка Мар’яна на початку війни опинилася вдома і була зв’язковою у партизан. Син Яким по закінченню 10 класів в 1941 році добровольцем пішов на фронт і загинув. Платон Іванович заслужено і до наших днів користувався шаною і повагою односельців.

     

    1. Кривенька Елада Севасть’янівна – (1932 року народження) виросла в багатодітній родині, в якій було 10 дітей. Із-за хвороби закінчила лише чотири класи, потім працювала в буряківничій ланці разом з молодими подругами, які обрали її ланковою. Була депутатом сільської ради. З раннього ранку і до смеркання працювали, добиваючись вагомих результатів. Учасниця виставки на ВДНГ в Москві, делегат з’їзду колгоспників УРСР в 1969 році, нагороджена орденом  «Знак Пошани», медалями.  Разом з фронтовиком Мерцин Василем Адольфовичем  створили гарну сім’ю. Цій сім’ї присвячений стенд  «Вони боролись за щасливе життя» в 2012 році, в честь 80-річного ювілею Елади Севасть’янівни, який знаходиться в сільському музеї.

     

    1. Кизима Анатолій Олександрович (1941-2012 рр.). Народився в Розкошівці, тут закінчує  семирічку і подальшому виїжджає з села на комсомольські будови, навчається і стає залізно дорожником. Зв’язок з малою батьківщиною не поривав де б не знаходився. На старості мріяв оселитись в Розкошівці, часто проводив тут свої відпустки. Його пам’ятали і поважали не тільки члени великої родини, а й односельці. За свою самовіддану працю на благо нашої Батьківщини – СРСР був нагороджений орденами і медалями, отримав квартиру в Москві, отримав почесне звання академіка.  Фотографії, диплом, книгу «О времени и о себе» рідні передали на збереження й спомин в музей села

     

     

    15. Залога-Ткач Віра Владиславівна (1943 р.н.). Виросла й виховалась в сім’ї сільських вчителів. Мати – Юхимчук Валентина Пилипівна – корінна жителька села, вчителька української мови. Батько – Залога Владислав Олександрович – кадровий офіцер Червоної Армії, загинув в 1945 року в Польщі. До п’яти років зростала напівсиротою, коли мати вдруге вийшла заміж за сільського жителя-фронтовика Даценко Івана Созонова у неї з’явилось ще 4 сестрички: Ніна, Зіна, Світлана і Людмила. В 14 років закінчивши на відмінно сільську семирічку сама продовжила торувати своє життя. Закінчила Львівський технікум радянської торгівлі і в 17 років працює бухгалтером. Далі – навчання в Донецькому інституті радянської торгівлі. По закінченню інституту з відзнакою направлена на роботу в Черкаський технікум радянської торгівлі на посаду викладача. Тут вона зростає, як вчитель, організатор і незабаром в 1983 році її призначають на посаду директора технікума, який в 1992 році переіменований в комерційний. Відаючись сповна своїй роботі не забувала вона про односельців агітуючи до навчання в технікумі. Не пориває Віра Владиславівна зв’язків з рідним селом і після виходу на пенсію допомагає у створенні музею історії, якому передала усі свої подяки і почесні звання отримані за роки сумлінної праці на благо  України, гідно представляючи Розкошівку.

    16. Пшеничний Антін Дмитрович (1929 р.н.) – людина з трудовою біографією, що варта наслідування, наш сучасник. «Ходяча енциклопедія» по історії  Розкошівки. Єдиний з односельців, кому випала честь служити моряком збройний силах в СРСР та ще й на Балтійському флоті в героїчному Ленінграді. Його син – Олексій теж матрос збройних сил продовжив традицію батька. Життя його – це славні сторінки колгоспного виробництва, в які вписані славні справи і його мозолистими руками – елекрифікація, механізація. Чесна, порядна людина. Разом з дружиною Ганною Міхеєвною, славною трудівницею, створили гарну сім’ю, радіють дітям і обдарованим онукам. Його цікаві розповіді-спогади лягли в основу життєвих історій записаних автором цим стрічок. Підтримав ідейно і матеріально створення музею історії села.

    17. Даценко Іван Созонович (1912-1998рр.) – віднесений до когорти визначних постатей села за значний вклад в розвиток освіти і культури серед людей. З його ініціативи і за власним планом в Розкошівці збудовано прекрасне приміщення школи, яке діє до сьогоднішнього дня. Він учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. Разом з дружиною Юхимчук Валентиною Пилипівною – учителькою української мови й літератури, виростили 5 дочок. З них Віра і Ніна пішли стежиною батьків, стали вчителями. З  1947-1961 рік Іван Созонович був директором Розкошівської семирічної, а потім восьмирічної школи, яку закінчили сотні дітей села.

     

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Декабрь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии