Богдан Максименюк

Богдан Максименюк. Учень 8 класу. С. Комарівка Теплицького району. Член районного літературно-мистецького об’єднання «Дивослово».  Богдан Максименюк,

                          учень Комарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

На Поділлі осінь

На Поділлі осінь – яблука в росі,

І стрічки барвисті у верби в косі.

На Поділлі осінь – Буг нахмурив брови,

А над ним палають золотом діброви.

На Поділлі осінь – ластівки жура:

За моря далекі відлітать пора.

На Поділлі осінь – плачуть журавлі

За теплом і ласкою рідної землі

***

Потягнув у депо поїзд хвіст свій, як лис –

На пероні зоставив приїжджих людей.

Велетенською комою місяць завис,

Та ніхто не підводить до нього очей.

Гомінливому місту байдуже до всіх.

Заклопотані люди і море машин.

Різнобарвні вогні. Чути гамір і сміх.

Пропонують свій крем манекени з вітрин.

Тротуар переповнений. Безліч облич.

І на кожному сіра, буденна вуаль.

Всі спішать, не вітаються – навіть не клич!

І усмішок привітних немає, на жаль.

Розумію, у місті порядки такі:

Лише друзям, знайомим „привіт!” - і побіг.

Якось сумно, незатишно, думи тяжкі.

Почуваюсь листочком, що впав біля ніг.

На зупинці тролейбус захеканий став.

Звідти радісний голос: „дружище, це ти?”.

Як чудово було б, якби кожен з нас знав

Хоч мільярдів десь п’ять всіх людей із шести.

Бесіда з бабусею

Коли тепло із неба сонце лиє, 

Уголос так міркую собі я:                                     

«Як не болять у соняшників шиї                                    

За сонечком крутитися щодня?»

Бабуся зразу відповідь дає                              

(Сідаємо на лавці біля хати):                      

«Хіба важкою будь-яка робота є,                       

Коли з тобою поруч мама й тато?

Хіба журби плетуться сіті,                               

Чи щось затьмарить може свято,               

Як поряд - найдорожчі в світі,             

Такі невтомні мама й тато?

Щохвилі за дітей у них тривога,                     

Щоби зросли здорові і щасливі                           І

у серденьку своєму мали Бога,                    

Були розумні, чесні, незрадливі.

Про що співа пташина восени?

Про що співа пташина восени?

Про дрібен дощик, листя жовтокриле,

Про одинокі липи, ясени,

Що літом  нас співать учили.

Я знаю: її пісня про красу,

Домівку рідну і духмяні квіти,

Про сонечко, що випило росу

І підганяло жито половіти.

Виводить пісню пташка за селом,

Свою журбу розповідає ночі.

Далека путь махає вже крилом,

Чужу країну бачать її очі.

Пташино люба, хай твій віщий спів

Овічних дум  усім накличе  зливу,

Щоб вчились ми отак, без зайвих слів,

Любити край свій щиро, незрадливо!

       Рання весна

Хвалу весні пташки співають,

Сміється сонечко згори,

Струмочки на цимбалах грають,

Жучки вилазять з-під кори.

Останній сніг сльозу пускає,

Рослинок колють голочки,

Ставок корабликів чекає,

Кущі гаптують сорочки.

Увечері, як гамір стихне

І місяць блисне козирком,

Морозець іноді ще пчихне

Чи снігу кине черпаком.

Та веснонька із кожним кроком

Іде твердіше по землі,

Дерева наповняє соком

І спинку вигріва ріллі.