Францішек Салезій Потоцький (1877-1949). Біографічна довідка.

 Фото з архіву Анатолія Ковтуна: Францішек Салезій Потоцький.

Потоцький (Potocki) Францішек Станіслав Олександр Ігнацій  (1877-1949) – політичний, державний і суспільний діяч, журанліст, криптонім: efpe  (ефпе). Народився 14 лютого в Печері Брацлавського повіту. Був правнуком Станіслава Щенсни Потоцького, правнуком Ярослава, онуком Константи (1816-1857) і Юзефи Тизенгаузів, сином Константи Юзефа (1846-1909), першого теплицько-ситковецького ордината, і Яніни (Йоанни) з Потоцьких (1851-1928). Мав братів і сестер: Марію (26.06.1878, Печера – 9.01.1930, Козлувка, заміжню (шлюб 6.09.1897 в Немирові) за графом Адамом Міхалом Замойським, Яна Томаша 5.03. 1880, помер 9.07 1972 в Варшаві, одруженого (15.06.1904 в Парижі) з графинею Йоанною Замойською, Венчислава Томаша Олександра 23.06.1881, Печера, помер 16.04.1888 там же), Зофію Барбару 4.12.1883 Печера, 1974,Томаша Константи 7.08.1886, Печера – 1914) та Александра Венчислава (3.04.1889, Печера – 20.02.1907, Варшава).

Францішек Потоцький отримав домашню освіту, потім закінчив гімназію в Одесі й Олександрівський ліцей у Петербурзі (1900). Цікавився філософією, театром, соціальними питаннями, медициною, окультизмом, спіритизмом. 16.06. 1903 одружився в Олиці з Марією Малгожатою Радзівілл, дочкою князя Фердинанда та княгині Пелагії із Сапєгів. З того часу і до смерті батька мешкав з дружиною в скромному, як на багатого дідича дерев’яному будинку – «великому та зручному, хоч і негарномуу формі неошвейцарської російської дачі»[1] - у Теплику Гайсинського повіту. Влітку 1908 г. успадкував від батька Печеру й Теплицько-Ситковецьку ординацію (бл. 24 тис. дес.). Та ординація була утворена в 1892 р. внаслідок об’єднання в один маєток Теплицького ключа в Гайсинському повіті і Ситковецького – в Липовецькому. В Ситківцях Потоцькі мали цукроварню. Батько Францішека Потоцького отримав обидва ключі від своїх дальших родичів, онуків С.Щ. Потоцького: перший – від Олександри Потоцької (доньки Станіслава Септима), другий від Вєнчислава Потоцького (сина Ярослава). Крім того, Потоцький разом з дружиною були власниками палацу Яблоновьских у Кракові, осередку культурного життя міста, і Рудки в Підляшші. У Рудці, в колишньому палаці Оссолінських Францішек заснував Музей регіональної історії. У Печері дещо перебудував палац. Той двір аж до революції 1917 року утримував на рівні великопанського. Впорядкував у своїх українських маєтках бібліотечні й архівні фонди, основу яких становили рештки тульчиських та ситковецьких зібрань після С.Щ. Потоцького та його нащадків. Зокрема, 1913 р. в Печері, де тільки бібліотека нараховувала 15 тисю томів, працював відомий бібліотекар А. Пьотух-Кубліцький (складені ним каталоги були втрачені під час I світової війни).

Францішек Потоцький був одним із співзасновників 1904 р. часопису «świat Słowiański», і, напевно, фінансував його значною мірою. Мав можливість тоді зустрічатися з такими визначними польськими інтелектуалами, як історик мистецтва М. Соколовький і філософ М. Здзєховський; останній зробив великий вплив на його суспільно-політичні погляди.  1 1906 р. перебував у Петербурзі, звідки надсилав листи до родини, за її дозволом частково опубліковані Р. Стажевським у часописі «Czas», як політична кореспонденція.

Був членом ПТСГ і УЛСТ. Під час I світової  війни очолював печерське відділення і входив до наглядної ради теплицького віділення Польського товариства допомоги жертвам війни. У 1916 р. перевіз найцінніші родинні колекції до Одеси. Узимку 1917 року був вже в Києві, де виступив одним із співзасновників польського науково-визховного осередку, сконцентрованого у двох гімназіях і Вищих наукових курсах, перетворених потім у Польський університецький колегіум. Від березня 1917 року входив до Польського виконавчого комітету – керівного органу політичного і суспільного життя тамтешнього польського середовища. Брав участь у III з’їзді польської органиізації в Україні (так званий Польський з’зд на Русі), який проходив у Києві 18-24 06. 1917 р. після Жовтневої революції переїхав з родиною до Одеси. До листопада 1918 р. працював тут у Центральному громадянському комітеті Королівства Польського в Росії. З Одеси того ж року виїхав до Польщі та замешкав у Кракові.

Восени 1918 року розпочав роботу в редакції часопису «Czas». Писав численні статті на політичну, культурну, соціально-політичну тематику. Зробив великий внесок у створення 

Польського публіцистичного агенства, писав статті для його бюлетенів. Крім того, у 1922-1927 рр. публікувався в варшавському часописі «Przegląd Katolicki». Був головою синдикату краківських журналістів у 1923 і 1927 рр., а також членом його правління 1928 р. Засідав у наглядовій раді часопису «Сzas» Був також пайовиком краківської видавничої спілки, співзасновником і головою ради Східного банку, створеного у травні1919 року на базі «Банкового дому Юзефа Тишкевича і спілки». Провадив також краківське відділення Кола поляків руських земель, утворене в жовтні 1919 року.

Належав до табору національної правиці і від 1922 року входив до його правління. Від 1928 року у зв’язку з переходом на державну службу замешкав у Варшаві. 31.10.1928 став директором департаменту визнань у Міністерстві релігійних визнань і публічної освіти. На той час вийшов з табору національної правиці, редакції часопису «Сzas» і Сидикату краківських журналістів. На цій посаді вів довготривалі переговори з католицькою церквою справі конфіскованих царатом по уніатських маєтностей і лише за примасівського  правління кардинала Гльонда досяг остаточного порозуміння. У 1934 році розпочав також переговори з представниками аугсбурсько-євангелістської церкви, завершені декретом польського президента від 1936 р. одночасно було владнано правовий статус мусульман і караїмів. Найбільшу увагу присвятив православній церкві, зокрема в 1930 році представляв уряд у переговорах з автокефальною православною церквою в Польщі. Прагнув пов’язати православну церкву, а передусім клір з державою як лояльних громадян. Старався підняти шляхом семінарій них і навіть університецьких студій рівень православного духовенства, яке представляло після католицької церкви найчисленнішу конфесію в Польщі. Його зусилля зустрічали сильну протидію Міністерства внутрішніх справ і міністерства військових справ, які почали проводити власну політику щодо православ’я, та представників православної конфесії, маючи інше -  примусове  навернення православних українців і закриття православних храмів, або їхню  передачу католицькій церкві. Внаслідок суперечки проправа православної церкви в Польщі Потоцький 14.09.1938 року подав у відставку.

Свої зацікавлення окультизмом і спіритизмом виклав у праці « W wirze ezoteryzmu» («У вирі езотеризму», Краків 1923).Залишив у рукописах й інші праці в тій царині. Цікавили його історія та діяльність масонства. Мав численні міжнародні контакти, співпрацював з міжнародною спілкою примирення (International Fellowship of Reconciliation)? A в 1927 році був співорганізатором католицької конференції у Варшаві. Підтримував пан-європейський рух, очолював польське кінематографічне товариство, засноване в 1922 році. Був відзначений командорським хрестом ордена Відродження Польщі, французьким орденом Почесного легіону (1935; отримав його, коли як представник польського уряду брав участь у відкритті пам’ятника А. Міцкевичу в Парижі), командорським хрестом і зіркою ордена Румунської корони, папським хрестом Pro Fide et Ecclesia in Russia Merito і медаллю за заслуги в пожежній справі ( був організатором  добровільних пожежних загонів у Печері й Рудні).

Помер 6.10.1949  року в Кракові, похований на Раковицькому цвинтарі. У шлюбі з Марією Малгожатою з Радзівілів (1875-1962), авторкою спогадів « Z moich wspomnień» (Лон., 1983), мав дітей: Ігнаци 23.03.1904 Краків – 11.11.1937, Рудка), офіцера війська Польського, одруженого від 1931 р. з Ядвігою Дембіцькою, Ружу (15.04.1906, Краків – 7.07.1984, Йоганесбург), заміжню від 1939 р. за Казімежем Мицельським, Пелагію (16.10.1909, Краків – 1996), історика мистецтва, під час окупації зв’язкову штабу Краківського округу Армії Крайової, і Костянтина (26.06.1910, Ішль (Австрія) – 15.12.1988, Монтрезор) офіцера Війська Польського, учасника вересневої кампанії 1939 року, і жовніра Армії Крайової, осілого в Йоганесбурзі, одруженого від 1952 року з Анною з Реїв.[2]

[1] Малгожата з Радзівілів Францішкова Потоцька «З моїх спогадів». с. 164. Ломянки -2010.

[2] Вікторія Колесник «Відомі поляки в історії Вінниччини». с. 585-587. Вінниця. ВГМО «Розвиток» 2007.