Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 288

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Галина Нарожна

    Галина Нарожна – народилася 19 березня1958 року в с. В. Мочулка, де проживає донині. Закінчила Тульчинське культпросвітнє училище в 1980 році, і відтоді працює в Великомочульському Будинку культури художнім керівником. Переможець двох обласних конкурсів, організованих газетою „Подолія” „Якщо сміємося – будемо жити”; переможець конкурсу гумористичної пісні „Грудень - 2002” радіопередачі „Від суботи до суботи”; двічі переможець і володарка „гран-прі” в номінації пісень на обласному фестивалі „Свято борщу” (на садибі і під керівництвом телеведучої обласного каналу ВДТ Ганни Секрет). Автор нарисів, замальовок, оповідань, казок, поетичних творів, гумору і пісень. Пісні виконуються аматорськими колективами та професійними виконавцями, звучать по радіо та телебаченні.     

     Член районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово”.

     

    Одинока з болем

    Одинока з болем залишилась мати:

    хто ж їй рано-вранці принесе води?

    Хто лихий чи добрий зайде вдень до хати,

    хто поправить хустку неньці в час біди?

     

    „Хай минає долю вісточка погана”, -

    шепчуть у молитві день і ніч уста.

    А вже темна нічка на поріг ступає,

    журиться оселя, на тепло пуста.

     

    Ти для мене рідна, ладна все віддати,

    у долонях щедрих теплота душі.

    Буйний цвіт акацій та бузкові шати,

    над якими плачуть з відчаю дощі.

     

    Часто підбираю я слова хороші,

    хочу їх сказати, та часу нема...

    Прийде час, я знаю – замете  пороша

    всі стежки до неньки. Буде лиш зима.

     

    Ювілей

    Тужить, плаче в небесах журавка,

    жовте листя клена –

    осені листи.

    Падають каштани,

    гупають від ранку,

    наче в грудях серце –

    біль не відвести.

     

    Приспів:

    Ювілей в моєї матінки сьогодні,

    завітали в гості дати і роки.

    правнучаток пестять втомлені долоні ,

    випурхнули діти з-під її руки.

     

    Вже мережать полотно тумани,

    вишивають гладдю

    мамин день дощі.

    Здалека дороги

    нас ведуть до мами,

    на гостину щиру

    рідної душі.

     

    Приспів:

    Ювілей в моєї матінки сьогодні,

    завітали в гості дати і роки.

    правнучаток пестять втомлені долоні ,

    випурхнули діти з-під її руки.

     

    Ген літа сягнули небокраю,

    полишають гнізда

    навіть ластівки.

    Маму молодую

    я не пригадаю,

    лиш приходять в спогад

    неньчині казки.

    Тернова хустина

     

    Оберегом в далеку дорогу

    я тернову хустину кладу,

    з нею радощі, з нею й тривоги,

    України частинку святу.

     

    В ній матуся колись дівувала,

    в ній моє дівування пройшло.

    Ця хустина мене зігрівала,

    берегла материнське тепло.

     

    В чужині я хустину розгорну,

    затремтять, як живі, торочки.

    Була в матінки хустка тернова,

    тепер доля тернова в дочки.

     

    Із любові і вірності ниток -

    аж сміються на ній бережки.

    В неї доля жінок перелита,

    в завитках заплелися стежки.

     

    На терновому полі хустини

    дивних квітів повився вінок,

    і барвінок, і грона калини,

    і просолена доля жінок.

     

    Реквієм.

     

    Зупиніться, люди, час невпинний,

    у задумі голови схиліть.

    Цінувати хліб святий повинні,

    і за нього Господа молить.

     

    Зупиніться, люди! Є потреба...

    Крихітку, що впала, підніміть.

    Милості Всевишнього із неба

    для невинно згублених моліть.

     

    Потемніло небо, як катюги

    вимітали сховане зерно,

    обезсилі з голоду - як пухли,

    як ішли на цвинтар всім селом.

     

    Ще живих везли тоді до ями,

    і непотребом скидали їх униз.

    Хтось не повертався більш до тями,

    хтось, вмираючи, ще губи сині гриз.

     

    Матері втрачали глузд і память,

    власних поїдаючи дітей,

    і донині згадка свідків палить,

    рукотворне пекло, звірство те.

     

    Чатували здобич хижі птиці,

    і згасав поволі білий світ.

    Рятувало берестове листя,

    лобода й акацій білий цвіт.

     

    Цінувати, як святиню, треба,

    хліб – від нього й крихту підніміть.

    Милості Всевишнього із неба

    для померлих з голоду – моліть.

     

    Зупиніться, люди, час невпинний,

    у задумі голови схиліть.

    Хліб насущний – памяттю невинних

    на рушник простелений кладіть.

     

     


    Якби було можна небо прихилити,

    якби було можна щастям наділити,

    то я б тобі, сину, і своє віддала,

    яблуневим цвітом над тобою стала.

     

    Ти уже дорослий, в тебе власні діти,

    подумки відводжу я від тебе   біди.

    Спалахнуло небо сивою грозою –

    за тобою, сину, вмиюся сльозою.

     

    Плетиво мережать дороги по світі:

    звідки виглядати, де тебе зустріти?

    Серце материнське рушником лягає,

    де нога синочка по землі ступає.

     

    Не шукай, дитино, ти земного раю,

    бо його немає – я те добре знаю.

    Йди туди, де сонях у зеленім листі,

    де розлогі верби у роси намисті.

     

    Ненька Україна – друга твоя мати,

    не можна, синочку, її вибирати.

    Як гніздо лелече, тут твоя хатина,

    тут брати і сестри й червона калина.

    Заплітають вінки журавлі.

     

    Чужини скуштувавши доволі,

    заплітають вінки журавлі.

    Клином стало їм небо в неволі,

    і безмежним  на рідній землі.

     

    Приспів:

    А слідом цвіт кульбаби – у розсип.

    Чеше вітер кущі полину.

    Ой коли, ой коли ж, українці,

    ви залишите даль-чужину?

     

    Серед хмар в небесах невисоких,

    чути тихе журливе: кру-кру...

    То на крилах своїх чорнобоких

    виколихують птахи весну.

     

    Приспів.

     

    В край Шевченка вертайте шляхами,

    прикладіть подорожник – вже час,

    до тих ран, що на серці у мами,

    щоб родинний вогонь не погас.

     

    Приспів.

     

    Тепличчина

    І океани є, й материки,

    розділена водою навпіл суша.

    І є у світі крихітка землі,

    як перше слово, і як хліб насущний.

     

    Приспів:

    Тут ще живуть і люблять тут життя,

    хоч є десь краще у чужому краю,

    та Тепличчина –це моя земля,

    і я її найкращою вважаю.

     

    Моє дитинство тут у полинах,

    де струни вітру грають осокою,

    тут хліб колишуть зорі на ланах,

    татарським пахне зіллям, лепехою.

    Приспів.

    Вам скажуть: глухомань і темнота,

    забуті села, зрошені дощами.

         А я іду – шепочуться жита,

       тут все моє, і стежка тут до мами.

     

    Приспів.

    Сміються чорнобривці з полотна,

    пахучі дні, мов скупані на сонці.

    Не вірте, люди, тут не темнота –

    ромашки сплять у сина на долоньці.

     

    Приспів.

     

                Мово рідна.

    Стеляться роки через віки,

    і сивіють від століть тумани.

    Не до Риму нас ведуть стежки –

    в край до Батьківщини і до мами.

    Приспів:

    Краю з небосхилом голубим,

    чом тебе так гірко не шанують?

    Тут, мені здається, й голуби

    України мовою воркують.

     

    Мово рідна, ти життя моє.

    Ти, як чиста мамина криниця.

    Я щаслива, що ти в мене є,

    а ще більше, що можу напиться.

     

    Крізь життя я заповідь несу:

    як себе, так ближнього любити.

    Мову рідну і землі красу –

    тільки так в цім світі варто жити.

     

    Приспів.

    Чиста буде совість і душа

    перед Богом і перед ріднею.

    Щоб не  була мова нам чужа,

    не соромтесь розмовляти нею.

     

    Приспів.

    Краю мій, де миру голуби

    над моєю хатою воркують.

    Вірю я, прийдуть такі часи,

    що тебе і мову порятують.

     

    Мово рідна, ти життя моє.

    Будеш ти, як мамина криниця.

    припадуть з жагою до джерел,

    щоб із тебе досхочу напиться.

              Жнива

    Мій милий косить

    траву в покоси,

    втирає піт рясний з чола.

    Я біля нього збиваю роси,

    бо працьовита, як бджола.

     

    Траву мій милий

    кладе в копицю

    погляне ніжно із-під брів.

    „Щасливий, - скаже, що молодицю

    в житті проворну я зустрів”.

     

    Пригорне милий

    мене до серця,

    обніме ніжно, як колись.

    Я пожартую, скажу:  „Не сердься,

    щокою, діду, не колись”,

     

    „Час жнив, дружино,

    вже на підході –

    прожили в парі цілий вік.

    Жнива у полі й родиннім колі”, -

    всміхнеться ніжно чоловік.

     

    Весна і осінь,

    зима і  літо –

    щасливим будь і не тужи.

    Бо ми як сонце і стигле жито

    у парі будемо завжди.

    Деревій

     

    Деревію, деревію...

    Маю я незвичну мрію:

    щоб ти з деревом зрівнявся –

    кронами ревів, хитався.

     

    Деревію – вію... вію...

    Я у тебе вірю, вірю,

    що суцвіття твого кошик

    звеселити зможе дощик.

     

    Деревію – не-ревію...

    Не повіриш, я радію!

    Мелодійна наша мова –

    лине музика від слова.

     

    Деревію, чи посмію,

    чи сказати я зумію:

    в твоїй назві материнська

    рідна музика з дитинства.

    Вінниця

     

    Має хліб, до хліба сіль,

    їдуть люди звідусіль -

    на Соборну й Келецьку

    хлях гостей простелеться.

    Через міст – на Київську,

    звідти на Немирівську.

    На рекламах світиться:

    „Вас стрічає Вінниця”.

     

    Приспів:

    А в моєї Вінниці

    сонячні віконниці,

    а в моєї Вінниці

    в райдугах околиці.

    А в моєї Вінниці

    із троянд мереживо.

    І красою Вінниці

    соловїв збентежено.

     

    Тут від Бугу линуло

    слово Коцюбинського.

    Хворим вміння і любов

    проявив тут Пирогов.

    Ось Садовського театр –

    рамп вогні, як світло ватр.

    Вам зупиниться трамвай

    там, де ринок „Урожай”.

     

    Приспів.

     

    Тут присутній „мельденсон” –

    марш кохання, наче сон.

    І зворушить будь-кого

    „гірко” з парку Горького.

    Вінницьких тепло родин

    вас запросять до гостин.

    Зоряно засвітиться:

    „Вас стрічає Вінниця”.

                           Ромашка

    Прошкуючи полем, стрічаю ромашку,

    і втома відходить, хоч як було б важко.

    Я з нею розмову веду задушевну,

    щебече й вона щось до мене, напевне.

     

    Про ранки-світанки в задимлених росах,

    про дзвін металевий в нагострених косах.

    Сьогодні, ромашко, неділя клечена –

    стоїш в білій сукні, немов наречена.

     

    А ще ти, ромашко, у білій хустині,

    такі ж хустинки повязала родині.

    Вони не шовкові, вони не тернові –

    тендітному стану хустинки-обнови.

     

    А може, ромашко, пташина ти біла,

    росою із хмари політ окропила?

    Ти чиста-пречиста, ти біла-пребіла...

    Цю землю господню навік полюбила.

     

     


    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Декабрь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии