Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Гелетюк Дмитро Минович 1894-1944

    Юхимчук Володимир Олексійович,

    краєзнавець

    Фото з музею села Розкошівка: Гелетюк Дмитро Минович

    Ця людина, на думку односельчанів - старожилів, які знали і пам’ятають його, заслуговує на шану і повагу. Він був грамотний, людяний, енергійний, активний для свого часу член громади, чуйна і порядна людина. Учасник Великої Вітчизняної війни. В книзі Пам’яті України значиться: Гелетюк Д.М., 1894 року народження, українець, селянин мобілізований в 1944 році, рядовий. Загинув в 1944 році. Де похований не відомо. Однак відомо, що він разом з іншими чоловіками села був мобілізований з першого дня війни, потрапив в полон, втік і проживали до звільнення села від загарбників до 1944 року. Про його батьків корінних жителів села відомостей мало. Розповідають, що жили вони в старенькій хаті, біля церкви, були православної віри, як і більшість селян безграмотні, займались землеробством. В сім’ї було 2 сини – Семен і Дмитро, та дочка Ксеня, яка трагічно загинула ще молодою (її привалила глина). Хоч як було важко але батьки дали синам початкову освіту в церковній приходській школі. Дмитро був кмітливий, розумний, серед членів сільської бідноти. Тому ,після революції 1917 року вони оберають його депутатом сільської ради, яка була утворена в 1919 році. З архівних документів (копії протоколів засідань сільської ради за 1925-27 року) видно, що він був секретарем сільради, старанно виконував свій обов’язок, його рукою велись ці протоколи за його підписом передавались в архів. На засіданнях сільради вирішувались багатопланові завдання по облаштуванню громадського життя селян. Найважливіші з них виносились на загальні збори. В музеї знаходиться 15 копій протоколів за 1925 рік, 10-за 1926 рік,в яких відображено, як з року в рік зусиллями депутатів, обранців громади, було ліквідовано неписьменність, організовувались комітети незаможній селян (комнезами), товариств по спільній обробці землі (ТСОЗ-ів). На установчих зборах в липні місяці 1927 року було утворено і зареєстровано в Теплицькому райвиконкомі перше таке товариство. В нього увійшли 14 селян, які виробили статут, обрали правління, присвоїли йому назву- «Червоний господар» , почалось колективне господарювання поряд з одноосібниками. Селяни вчились по-новому хазяйнувати, оцінювали свої здобутки й прорахунки. Про діяльність цього ТСОЗу у нас є 12 листів фотокопій документів. Один з них називається відомість про спільне майно, капітали та потрібний кридіт Розкошівського товариства С.О.З. «Червоний господар» за підписом Правління – Маринеч, Габінський.

    В ньому вказано назву назву майна, його кількість, вартість, що потрібно придбати в кридіт. За рік до офіційного початку колективізації -1929 р, в селі вже було створено три С.О.З.и: «Червоний господар», «Хлібороб» і «Добровільник». В цей час селяни середняки з осторогою стежили за цими товариствами, за результати їх господарювання, бачили, що одні писали заяви про вступ до ТСОЗів, інші - про вихід, деяких виключали за несплату пайових внесків. Про це свідчить довідка до райземвідділу від 1 лютого 1928 року про зміни: вибуло з товариства 7 членів, залишилось 7. Якби там не було, але громади в притул підішла до часу про оголошення на рівні держави – колективізації. Збирались збори, велась роз’яснювальна робота після чого 1930 році 3 ТСОЗи були об’єднані в одне колективне господарство, утворився колгосп, який назвали символічно «Гігант». Головою колгоспу було обрано Гелетюка Дмитра Миновича, обрано правління з найбільш активних шанованих громадян. А до цього Гелетюк Д.М. був секретарем партійного осередку села. Кістяком колгоспу були найбідніші селяни. Самих членів було не більше разом з сім’ями 100 душ. В їх розпорядженні були коні, воли, молотарка і жниварка, борони і культиватор, сівалка та віялка. Терміново почали будувати господарські примішення - конюшню, майстерню,  кузню, комору, посівний матеріал і деяку техніку брали в кредит в оренду. Кількість землі була невелика. В цілому в державі – УСРР був у складі уряду був утворений наркомзем, який готував інструктивні матеріали по підготовці і проведенню колективізації на селі - генеральної лінії партії . На жаль, ми не маємо ніяких документальних відомостей про перші роки існування утвореного колгоспу. Не пам’ятають старожили, де була перша контора колгоспу. До нашого часу дійшла єдина пожовкла фотографія, зроблена невідомим аматором (можливо Гаєвським Фотієм), на якій зафіксовано перший вихід на жнива в новоутвореному колгоспі. На нас дивляться молоді й пожилі люди, босі, одягнені в благеньку одежу. Вони стоять біля жниварки, в яку запряжені коні з граблями в руках , готові до роботи на колгоспному лані. В їх постатях, поглядах, відчувається така енергетика, такий запал в душах, що свідчить про їх готовність до звитяжної праці на благо всього невеличкого колективу. Вони готові прийняти в свою сім’ю всіх бажаючих розділити з ними їх турботи, невдачі й успіхи. В подальшому відомо, що заможні селяні поставились скептично, а деякі і  вороже до колективізації, нелегко було Гелетюку Д.М. разом з своїми однодумцями вирішувати колгоспні справи. Ще не було ліквідовано неписьменність, в селі було факти пияцтва, крадіжок, розбоїв. Постанови влади про прискорення колективізації не давали змоги оцінити результат роботи колгоспу для одноосібників, призвели до недовіри та спротиву цим починанням. Були окремі люди в селі, котрі підчас НЕПу в 1924-26 роках своєю підприємницькою діяльністю, своїми руками і розумом нажили певні статки: придбали землі, побудували добротні хати, відправляли дітей на навчання, мали значні прибутки від господарської діяльності. Особливо в великих сім’ях, де була робоча сила. Вони не бажали безоглядно поділитись своїм майном, тяглом та с/г інвентарем з комнезамами, а пізніше з колгоспниками, затаїлись і вичікували. Адже справа вже йшла про суцільну і негайну колективізацію. На прикладі мого діда Юхимчука Пилипа Онуфрійовича його сини, що в цей час закінчили Уманський сільськогосподарський інститут, один готувався стати вченим, другий вже працював, радили йому не впиратись, вступати в колгосп. Активісти настирливо наполягали на усуспільнені його майна, погрожували розкуркуленням. Він послухав синів, що можна було, а вірніше, що потрібно було колгоспові віддав і його полишили. Брата його Кузьму, що жив в межу і вперто не бажав йти в колгосп-розкуркулили, хати і хліви розкрили, польову землю забрали. Мій другий дід - Фадей записався в колгосп віддав землю, його дружина і старша дочка Поля (15 років) пішли працювати на колгоспне поле. Тож коли в 1932 році прийшов голод і колгоспників харчували в їдальні, то Поля приносила частку пайка й підтримала всю велику сім’ю в ті важкі роки. Вона розповідала, що ті, хто вступив в колгосп 1932-33 рр. не помер. Про них дбало правління на чолі з Гелетюком Д.М. Будучи членом партії важко було йому у оточені незадоволених і ворожо налаштованих окремих односельців розбудовувати господарство. В цей час складна була і політична і економічна ситуація. Проте в селі діяли декілька ясел-садочків для дітей, школа в хатах розкуркулених односельців (Мельника Андрія, Юхимчука Семена). Контора колгоспу була в хаті Гончарука, медична амбулаторія в половині будинку Олійника Юрія Васильовича. Діяли декілька хат читалень. Трагічні події в селі настали не тільки через тотальну «викачку» хліба в державу 1932 році, але й через великий недорід хліба в цей час, через сильний опір колективізації заможних селян (куркулів), які всіляко приховували хліб і майно, через агресію окремих голодранців – «пролетарів». Вони вважали, що їм нова влада начебто передала свої вповноваження : «хто был ничем, тот стал всем» (з інтернаціоналу). На фоні суцільного безкультур’я, правового нігілізму, заздрощів, ці горе-активісти своїми діями сіяли ненависть до односельців і до влади в цілому. На долю Дмитра Миновича і його однодумців випали важкі роки становлення колгоспу великого голоду, але про цей час і його діяльність в пам’яті людей залишилось добрі й правдиві спогади. До цих пір збереглось в селі прізвисько, яке люди причіпили до Гелетюка Дмитра –«Бєда». Клапоть землі, що йому належав і належить його правнукам (засаджений осокорами і вільхами) називається й зараз «бєдова левада». За спогадами старожилів – односельців є дві версії цього прізвиська. Сокотнюк Захарко Мокійович вважає, що цю гумористичну кличку- «Бєда» люди присвоїли йому особисто. Коли колгосп зміцнів, з району приїжджали всілякі уповноважені і хотіли поживитись за рахунок колгоспного добра. А голова їм відмовляв : «Не можу я вам нічого дати, бо ми самі бідні». Тож начальство з нього кепкувало : «Він бєдний» і їхали ні з чим. Інша версія така: Дмитро Минович віддаючи з ранку наряди колгоспникам протягом дня особисто перевіряв їх виконання. Він, розповідають, особисто босоніж обходив всі поля, розмовляв з людьми, давав поради. За ним була закріплена однокінна бричка- біда, якою він сам керував. Часто йому попадались злодії, які йось поцупили з колгоспного лану. Вони й охрестили його бричку-бідку словом «бєда». Так воно й прижилось в селі за його сином і внуками. Та є й інші спогади про людяні, мужні вчинки першого голови колгоспу. Так, Бондар-Пшенична Октябрина Гнатівна, під час святкування свого 80-тиріччя в 2010 році згадує: «Наша сім’я, в якій було 8 дітей одною з першою вступила в колгосп. Вся сім’я в голодному 1933 р вижила, бо правління виділило нам добру корову, а дітей безкоштовно прийняли в колгоспні ясла, а Пилипа, мого брата, якому було 17 років призначили зав яслами . Коли мені було 3 роки брат вів мене через поля і ярки в ясла. Це було в літку 1933 року. На нас напали двоє хлопців односельчан, що блукали в пошуках їжі і пригод. Жорстоко побили Пилипа, а мене забрали і побігли в долини. На крик хлопця підїхав голова колгоспу Гелетюк Дмитро Минович. Він наздогнав кривдників (прізвища їх відомі), відібрав перелякану дівчинку і наказав братові – Краще води сестру сільською дорогою, не прошкуй». Під час окупації, нова влада в особі місцевих поліцаїв і старости жорстоко знущались над сім’єю Бондар Гната, забрали до німечини аж 3 дочки: Раїсу, Наталку і Василину. В селі в цей непростий час відбувались знакові події і в середовищі православної віри. Кількість віручих починаючи з 1919 року поступово зменшується, згасала в селі і так слабка віра в Бога(про це в спеціальному розділі історії села- «Релігія»). Саме на 1933 рік, рік голоду й неспокою, в селі як свідчать спогади людей була розібрана дерев’яна церква імені св. Параскеви. Нові засади колективного життя, атеїстичне виховання, зростання рівня освіти і культури, спонукало людей на такий крок. На той час це була єдина така подія в окрузі. Але слідом за цим, не менш резонансною стала інша. В 1934 році в Розкошівці першим в районі розпочали будівництво сільського колбуду. Наші предки розібравши церкви використали будматеріали на господарські потреби: камінь-на підмурок колбуду, дерево-на ремонт містків, збудована комора-закат. Клуб і комора слугують людям до цих пір. Кажуть, що бляху на колбуд взято з будинків розкуркулених селян. Матеріал на дерев’яній конструкції використано з дубів та осокорів, що росли на левадах. Цеглу було закуплено в Комарівці і Стражгороді. Будували колбуд толокою з великим ентузіазмом і завзяттям. Сама подія відкриття цього культурного осередку не зафіксована в документах і пам’ятій людській. Але цікавий фрагмент з його діяльності розповіла недавно Кривенька-Бондар Валентина Севяст’янівна. В 1936 році їй запам’яталась реєстрація шлюбу Юхимчук Олекси і Полі, яка відбувалась на сцені сільського клубу. На стелі,в центрі залу було підвішане Панікадило, перенесене з церкви, на ньому замість свічок змонтовано електричні лампочки, які живились від динами. Цю ілюмінацію влаштував колгоспний умілець майстер на всі руки Мерцик Адольф Альбертович. На сцені співав хор, грали музики. Завідуючим сільський колбудом в той час був Вихованець Полікарп. Юхимчук Олекса Пилипович 1904 р н, що був до війни секретарем сільської ради в своїй довідці від червня місяця 1940 року так згадує про здобутки колгоспу після 1933 року. В цій довідці, яку разом з іншими його записами і екземплярами районної газети було покладено в пляшку і залито сургучем та заховано в містку,що будувався на Мазурівці. Наведемо деякі відомості про колгосп,що є в цій довідці: колгосп «Гігант» має 2 автомашини «ЗИС» 3-тон. Шофер Ткачук з Комарівки; ГАЗ-1,5-тон,шофер Кондратюк Ганна Андріївна. Колгосп мав на 01.01.1940 року :                  Колгоспники:

    -голів великого роганого скота 100шт          -226 шт

    -свиней-234 шт                                           -43 шт

    -овець-187 шт                                            -172 шт

    -коней-183 шт                                             -0

     

    Одержано колгоспниками на трудодні хліба-зерно по роках

    1933рік-6 кл на 1 трудодень;

    1934-7кл;

    1935-5кл;

    1936-8кл;

    1937-5,5кл;

    1938-6,5кл;

    1939 -3,7кл

    Колгосп має пасіки-82 вулики.

    Ці документи були знайдені при розбиранні дерев’яного містка колгоспниками в 1972 році. Голова колгоспу ім. Котовського передав їх для подальшого зберігання в музеї, де вони і знаходяться. Виходить, не дарма таки наші предки на чолі з Гелетюком Дмитром будували нове життя в селі. Ще слід згадати про подію в голодні 19332-33 роки, яка запам’яталась односельцям і дійшла до наших днів. Вона характеризує як голову правління колгоспу, так і окремих людей того часу. Насувався голод 1932 року, деякі сімї відмовлялись від вступу в колгосп, незважаючи на роз’яснення з боку влади та залякування і тортури так знаних «активістів». Люди помирали з голоду, колгоспники самі не доїдали, але хоронили односельців в братській могилі. Була виділена підвода для підбирання трупів померлих. Вид на врожай в 1932 року був непоганий. Тож, щоб запобігти подальшому вимиранню людей голова колгоспу доручив  сильнішим чоловікам скосити кілька гектарів жита молочної стиглості, висушити, змолотити, змолоти і роздати на кожну сімю села по 4 кл. Через певний час видав по 8 кл пшеничної муки на сімю(не колгоспникам). Ці люди набравшись сил самі йшли до контори, щоб голова давав їм роботу. Але знайшлись і такі односельці, що пішли в Теплик і донесли, що Гелетюк Д.М. самоправно рятував людей, які не були членами артілій. Приїхало начальство з району, зняли Дмитра Миновича з посади без рішення загальних зборів, виключили з партії. Коли зібрали врожай, засипали колгоспні засіки, здали в державу і видали колгоспникам на трудодні, люди почали самі організовувати збори колгоспників і ставили питання про повернення свого голови. Викликали начальство з Теплика і в сільському клубі мітингували цілу добу. Його відновили на посаді голови правління. Подальші роки колгоспники добивались значних успіхів в господарстві, вирощували вагомі врожаї зернових та цукрових буряків. Ланка Яковенко Марії Григорівни першою в районі виростила біля 500 ц. цукрових буряків з гектара. Стали пятисотиницями, а Марію прозвали «Демченко» на честь першою в союзі колгоспниці,що виборола цей рубіж. Колгосп міцнів, будувались ферми, містки, ставки. Сімї були багатодітні – всі діти влаштовані в яслах, вчились в школі. В село були направлені молоді вчителі. Відкрито сільський клуб. В 1949 році частину села електрифіковано,була своя електростанція. На цьому підйомі Дмитра Миновича в 40-у році переводять в село Стражгороді, де на той час справи в тамтешньому колгоспі були погані. З перших днів головування  там, з його ініціативи, розпочато будівництво сільського клубу і фактично до війни закінчено. В Розкошівці головою колгоспу обрано члена ВКП(б) Пугача Федора Івановича, який продовжив розбудову колгоспу – почалось будівництво сільської лазні. Про особисте життя першого голови колгоспу села Розкошівки відомостей мало. Дружина його – Параска Миколаївна – з Кривеньків, була колгоспницею. Мали вони одного сина- Володимира. Коли почалась ВВ війна. Дмитро Минович пішов на фронт і загинув в 1944 році, сина його в 1942 році староста села включив в перший набір до Німеччини. Володимир, разом з Кондратюком Семеном і Саламахою Григорієм в 1944 році напередодні Перемоги втекли з Німеччини і опинились на Уралі, влаштувались там на роботу. В 1946 році його земляки поїхали додому, а він закінчив річні курси бухгалтерів, працював прорабом на будівництві на Магнітогорську, оженився. Його дружина Марія Миколаївна родом з Челябінська. В 1947 році у них народився син,якого назвали в честь діда Дмитром. В наступному році сімя переїхала на Україну в Розкошівку. Тут народилось в сімї ще 5-ро дітей. Володимир Дмитрович працював завгоспом, бригадиром і в 1980 році помер. Невістка Марія Миколаївна 1925 року народження проживає в хаті Дмитра Миновича на одному обісті з найменшим сином Валентином. Сталось так, що після розпаювання колгоспної землі, яку так збирав і шанував її тесть Дмитро Минович вона залишилась без земельного паю. Недавно довелось побувати в цій оселі, де на почесному місці висить обрамлена українським рушником фотографія Дмитра Миновича. Його згадуємо щороку в день Перемоги як і всіх 104 загиблих наших односельців. А в тому господарстві, що мало довгий час горду назву «Гігант», потім колгосп ім. Котовського, далі СВК «Розкошівське», а тепер ТОВ «Рубін» відбуваються події, які можна назвати новим витком історії – утворення одноосібників, в наслідок виходу із товариства. Зростає кількість безробітніх, незадоволених нинішнім станом справ, соціальні проблеми залишаються не вирішеними, процвітая пияцтво. Вся інфраструктура господарства функціонує ще з старих добрих часів(одна ферма КРС, тракторна бригада, водокачка, дороги збудовані ще за часів колгоспу та інше). Виникає питання, невже жертви, які понесли наші люди в мирні і воєнні часи були марними?

    Грудень 2012 року

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Август 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии