Ірина Дем`янишина

Дем’янишина Ірина Олегівна народилася 20 липня 1997 року в селі Удич. У 2003 році пішла до першого класу удицької загальноосвітньої школи.

            Успішне навчання в школі поєднує з іншими захопленнями. Іринка полюбляє кроїти і шити, а тому з задоволенням відвідує швейний гурток.

            Віршами захопилася дуже рано. Спробувала себе в творчості – рідним та друзям сподобалося. Неодноразово публікації творів юної поетеси з’являлися на сторінках районної газети „Вісті Теплччини”.

            Член Теплицького районного літературно-мистецького об’єднання „Дивослово” з 2010року. Авторка збірки лірики «Прилітай, лелеко!»

 Мені цікаво

З трояндами до школи

Іду я перший раз.

Бо скоро перший дзвоник

Покличе в перший клас.

 

Веде вузька доріжка

Селом в країну знань.

А в мене є багато

Важливих запитань.

 

Цікаві, мабуть, книги

В сестрички на столі?

А де стартують в небо

Космічні кораблі?

 

А ще мені цікаво,

Чому вода дзюрчить?

Де народилась річка,

Куди вона біжить?

 

Чому осики листя

Бринить на всіх вітрах?

І кажуть, що до моря

Веде Чумацький шлях?

 

Де сонце спочиває?

Де народився день?

І нащо на долині

Обріс грибами пень?

 

А як будують місто?

Як зводяться мости?

А що за таємниці

У старшої сестри?

 

Чому скінчилось літо,

І де взялась роса?

Чому це у матусі

Сивіє вже коса?

 

                   Моє село

 

Земля Подільська, рідні краєвиди...

Тут сіють хліб. Ліс пісню шепотить.

Краса і праця - як їх не любити?

І гордий сокіл поміж хмар летить.

 

Хтось заперечить: міст, мовляв, багато –

Заслужених, розкішних, дорогих.

Почесні там і праця, і достаток,

Важливі люди проживають в них.

 

Та варто лиш від’їхати від дому,

Хоч як би добре в дальній далині -

Враз душу огортає сум і втома,

І хочеться в село назад мені.

 

В нім ясени туманом оповиті,

Плакучі верби, гуси на ставку,

На варті часу тут дуби столітні,

Джерела сходяться у річечку стрімку.

 

Історію столітнього заводу

Громада береже, як Божий дар.

І дух цей особливий, і роботу

З дитинства знає кожен цукровар

 

Літечко

Тепле літечко прийшло,

Відцвіли садочки,

Прогримів у небі грім,

Крапнув дощ в ставочки.

 

А веселка за ліском

Бере воду з річки.

Вдома пахне молоком,

Свіжим хлібом з пічки.

 

У матусі всі ці дні

Багато роботи:

Посадити, поливати,

І город полоти.

 

А ще бджілок золотих

Треба доглядати,

Подоїти корівки,

Знов город сапати.

 

Поспішаю на підмогу:

Вправна я в роботі.

Буду вдячна все життя

За її турботу.

    Крапнув дощик на травичку.

 

Крапнув дощик на травичку,

На ставочок, на теличку,

На гарненьких пташечок,

На маленьких діточок.

 

Вітерець хмарки гойднув,

На зелений дуб дмухнув,

Побіг полем по пшениці

До холодної криниці.

 

З гаю корівки ідуть,

Дітям молочко несуть.

А телятка доганяють,

Радо мукають, брикають.

 

Весело весною бджілці.

Буде діткам мед в тарілці.

Трудівниця золота

Всі дерева обліта.

 

Буде урожай малини,

Яблук, груш і горобини,

Доспіває огірочок -

Для малих синів та дочок

         Небесна колісниця

 

Як грому гуркіт вітер принесе,

І в хмарах загуляють блискавиці,

Нам скаже бабця (вона ж знає все):

-          Бог калачі везе і паляниці.

 

Немов недавно, ми - такі смішні,

Чекали, до небес здійнявши лиця,

Що вітер хмари розжене густі,

І з’явиться небесна колісниця.

 

Маленький братик в татка на плечі

Хвалився гордо: - Я зустрів дідуся,

Що кидав всім із неба калачі,

Смачні - такі, як нам пече матуся.

 

І лиш тепер все зрозуміла я,

Як спрагле поле дощику чекає,

Як теплу воду влітку п’є земля,

Росте колосся, сили набирає.

 

Пройдуть жнива, відкосять косарі,

В молитвах дякуючи Богу за пшеницю.

І знов матуся покладе на стіл

Святий калач та Божу паляницю

               Подяка

 

На березі старенького ставка

Струнка тополя з небом розмовляє.

До затишного цього острівка

Душею лину – школа тут чекає.

 

І знов принесли вісточку вітри,

Тремтить зеленим листячком тополя:

Який обрали шлях випускники?

Куди їх завела стежина-доля?

 

Спішать сюди колишні школярі,

Відклавши справи, службу, виробництво –

Спішать побачити своїх учителів,

За парти сісти, де пройшло дитинство.

 

Прийти у школу цю іще не раз

Повз прохідну і клумбу біля пошти.

Згадати, як колись тремтів весь клас

Від вчительського: ”Хто піде до дошки?”

 

Отож дозвольте в ці червневі дні

Букет палких троянд подарувати,

Вклонитись вам, шановні вчителі,

Здоров’я, радості та щастя побажати!

       Найдорожче

 

За хатою у нас садок зацвів.

Зозуля там під вечір закувала.

Садочок цей мій тато посадив,

Коли мене матуся сповивала.

 

А пасіку дідусь подарував

Тепер він вчить, як бджілок доглядати.

Щоб рід наш силу та здоров’я мав,

І щоб могли  дітей добру навчати.

 

Задихає духмяним хлібом піч,

І пахощі підхопить тихий вечір.

Засяють зорі у травневу ніч,

Пригорне нас матусенька за плечі.

 

Назавжди це запам’ятаю я,

Хоч і пройду в житті доріг багато,

Що найдорожче в світі – це сім’я,

Хліб материнський та батьківська хата.

 Батьківська хата

 

Кружляють в синім небі журавлі,

Над ставом верби розпустили коси,

Тріпоче хмарка в пташки на крилі,

Розтали у промінні срібні роси.

 

Поміж ланів, ставочків та садів

Розкинулось село моє величне.

Ошатний затишок доглянутих дворів

Не проміняю на асфальт столичний.

 

На тихій вулиці будинок височить –

Співає серце, як зійду на ґанок.

У вікнах відбивається блакить,

І сонячна заграва в світлий ранок.

 

Будинок наш лелека не минав,

Мені секрет сестричка розказала:

Дарунки він в капусті заховав,

Коли матуся грядки поливала.