На жаль, про медицину в районі збереглося дуже мало архівних документів, а безцінні спогади старожилів краю ніхто не фіксував. Тому, в матеріалі про Теплицький район, поданному в томі «Вінницька область» з Історії  міст і сіл УРСР за 1972 рік, медицині відведено кілька сторінок, як по Теплику так і по Соболівці. Однак пізніше вдалося відшукати в обл. держ. архіві та обласній бібліотеці імені Тімірязєва  деякі писемні свідчення про медичне обслуговування мешканців нашого краю, про організаційні заходи по становленню та розвитку цієї важливої галузі суспільного життя. Маємо окремі спогади жителів Теплика й навколишніх сіл про діяльність лікувальних закладів та перспективу їх розвитку. Цікаві документальні свідчення знаходимо в архіві області(мовою оригіналу):

- По Гайсинскому уєзду за 1909 год.

«Ведомость о прививках лечебных сывороток, вакцин и оспенного детрита в 1909 году»

Тепликский врачебный участок:

- Привито против дифтерии – 245 граждан, умерло от дифтерии – 16.

Против скарлатины – 2010.

И того прививок – 2255. Из них врачами – 1492, фельшерами -763.

Оспопрививание – 1767, все фельдшерами.

На 1.01.1910 года в Теплике работал врач Иосиф Иванович Фигурський, акушерка – Евгения Федоровна Ильченко. Фельдшера:

1.      Константин Иванович Дяченко(при больницах).

2.      Петр Хризанфович Шевчук(на пунктах).

Сергей Яковлевич Мельник, Никифор Артемьевич Бондарь.»

Ці дані зафіксовані в документах: «Список лиц земского медицинского персонала Подольской губернии на 1 января 1910 года с фотографіями», «Отчет Подольской губернской управы по делам земского хозяйства по врачебной части за 1909 год».

Пізніше було виявлено архівні дані про  те, що земська лікарня в 1915 році знаходилася в пристосованому приміщенні.  На будівництво нової лікарні планувалось виділити певну суму грошей з казни, а також залучити кошти громади міста – пожертви. Тим більше, що Теплик після закінчення служби в царській армії був направлений молодий, високоосвітчений лікар Скриннік Євгеній Іванович на посаду земського лікаря. Він закінчив з відзнакою Тартуський університет на німецькій мові, добре володів і німецькою, і російською мовами. На жаль, не збереглося ніяких відомостей про дату його приїзду на роботу в Теплик. Не відомо рік його народжнення. Старожили пам'ятають, що в 1922 році він оженився, купив стару корчму, де облаштував своє житло в провулку, що нині називається Поштовий. В той час повсюди лютувала епідемія «іспанки»-грипу, туберкульозу та інших інфекційних хвороб, тому земському лікарю і його помічникам вистачало роботи.

Революція 1917 року, громадянська війна, проголошення радянської влади змінили хід історії. Нова влада налагоджувала господарське життя, проводилися адміністративно-територіальна та медична реформи. Одночасно з утворенням району у 1923 році, як свідчить виявлений в облархіві документ, було відкрито нову сторінку розвитку  медицини. Так протокол №78 від 8.03. засідання комісії ЕКОСО (економического содейстия) Вінницького губвиконкому засвідчує постанову(ф.№Р-925; оп-2; ед.хр. – 451; л-78):

«1) Про утворення Теплицького району з 12 населеними пунктами, де проживає 26757 чоловік;

2)В м. Теплику будинок Потоцького закріпити за лікарнею зі всіма службовими будівлями, садом і городом »

Старожили пам'ятають, що на території цього будинку булла глибока криниця, трапезна-панський харчоблок, службове приміщення для обслуговуючого персоналу. В самому будинку Потоцького було розміщено стаціонар на 10 ліжок. Цю лікарню жителі району прозвали – «червонною больницею». Ця назва закріпилася за нею на все століття. З нею була пов'язана доля кількох поколінь медиків та багатьох хворих, які лікувалися у різні роки, сааме біля цієї споруди медики фотографувалися на спомин. Деякі фото збереглись на пам'ять про ті роки. Збудована на совість працелюбними тепличанами будівля, навіть з внутрішньою вбиральнею, для управителя і по сьогодні служить людям, як медичний заклад. Тут в свій час були на обох поверхах: терапевтичне, неврологічне, хірургічне відділення. Деякий час в окремому крилі приміщення розміщався ренгенкабінет, потім відділення швидкої допомоги, кабінет головного лікаря. Неподалік, в колишньому службовому приміщенні було розміщене інфекційне відділення на декілька ліжок. Це була, так звана, «біла больниця» - тифозна.

З утворенням району Скриннік Є.І. був призначений завідувачем або головним лікарем вже районної лікарні, що обслуговувала населення Теплика і прилеглих сіл. З цього часу і почався відлік заснування лікарні як районної. Важко уявити, як працювалося терапевту і головному лікаря Скринніку Є.І., до нас дійшли лише деякі спогади про нього і його сім'ю. Так учитель-пенсіонер Праворчук О.В. згадує , що він був інтелігентною людиною, прекрасним спеціалістом. Після того як його старша дочка захворіла й померла від чахотки, він ще більше став остерігатися всяких інфекційних хвороб. Коли заходив до кабінету, то ніколи не торкався двірної ручки, за яку відчиняли двері пацієнти. По декілька  разів ретельно мив руки з милом. Його талант і професіоналізм дозволяли точно встановлювати діагнози хвороб на відстані, з першого погляду, по зовнішньому вигляду людини. Про нього між людьми ходили легенди. Хоча був він терапевтом, але добре знав вушні й очні хвороби, надавав певну хірургічну допомогу. Водночас займався організацією медичної допомоги в районі, розширенням як самої лікарні, так і мережі в цілому.

В його сім'ї було ще двоє дітей: син Євген і дочка Ірина, яким він дав вищу освіту. Дочка досконало знала іноземні мови, працювала в радянському посольстві в Китаї. Син – Євген Євгенович служив сім років в Червоній армії, повернувся в Теплик і працював вчителем.

Разом із Скринніком Є.І. в ті часи працювали високоерувані середні медпрацівники – учасники першої Світової війни: фельдшер із села Росоша Черниш Софоній Єфремович 1896 р.н.; з  села Комарівки – Ткачук Федір Єразмович; з села Розкошівки – Тарасюк Сергій Никифорович.

В кінці 20-х років в Теплицьку району лікарню були направлені на роботу молоді лікарі: Можаровський Григорій Харитонович – акушер-гінеколог  і хірург та його дружина Віра Олександрівна – окуліст. Лікарям допомагали в боротьбі з епідеміями та в лікувальній роботі акушерки: Руденко Сіма Михайлівна, Ясинецька Ніна Андріївна, медсестри і санітарки.

Поліклініка в той час булла розмішена в будинку священника, а пізніше в хаті заможного селянина – діда Обідника. В цьому будинку були кабінети спеціалістів, реєстратура. Реєстратором довгий час працювала ввічлива, доброзичлива жінка – Рахштейн Іда Соломонівна(враження автора). В Теплику, як відомо з архівних джерел, станом на 1923 рік проживало 7 450 людей, в тому числі – 3030 селян і 3500 євреїв. Була навіть єврейська сільрада – нацрада. Як згадувала про ті часи жителька Теплика - Мариніна  Тетяна Мойсеївна 1921 р.н. під час окупації в «червоній больниці» розміщався готель для німецьких офіцерів. Повар – чех німецького походження Йоганн Кох врятував сім'ю Мариніних, а лікар Можаровська В. О. спасла життя полоненному єврею, лікувала його в інфекційному відділенні, як і багатьох інших радянських полонених від тифу, куди німці боялися заходити.

В 1937 році відзначався 25-літній трудовий ювілей Скринніка Є.І., що очолював райлікарню. В архіві зберігається райгазети «За більшовицьку перемогу» № 44 від 20 квітня 1937 року, де вміщена стаття заврайздоровідділом Могильного – «Лікар і громадський діяч». Вінших номерах цієї газети вміщені матеріали профілактичного спрямування лікарів Скринніка Є. І. , Можаровської  В.О.

З спогадів старожилів відомо, що з 1938-1941 рік  заврайздоровідділом був Черниш Софоній Єфремович. Він мав лише диплом військового фельдшера, але ерудиція, кмітливий розум ставили його поруч з дипломованими лікарями того часу. Він прожив важке життя, був учасником Великої Вітчизняної війни, втратив у цій війні сина Григорія. Повернувшись в 1946 році до роботи в Теплицьку райлікарню від посади керівника охорони здоров'я відмовився, практикував з дерматовенерологами в лікарні і на дому. Його авторитет і людяність, високий професіоналізм та практичний досвід мов магнітом притягували пацієнтів. В пам' яті залишились цікаві випадки виліковування хворих – старих і малих. Його методи були дивовижні, як наприклад у моєї мами він вилікував артрит кістей обох рук постійним струмом, отриманим від звичайної динами, яку крутив з допомогою прядки. Всьго за декілька сеансів. Таких випадків не злічити. Був скромним, колегіальним членом медичного коллективу. Часто виступав перед медиками зі спогадами про війну, про все пережите. Серед  них був і я – молодий фельдшер , а пізніше лікар Юхимчук В.О.

Під його опікою виріс , вивчився і став лікарем внук Москальчук Є. Ю. Очевидно до нього дійшла звістка про створеннчя кімнати з історії медицини при ЦРЛ. Тож головний паталогоанатом Тернопільської області надіслав нам про свого дідуся Софонія Єфремовича спогад і фотографії. За це йому щира вдячність. От тільки не можна погодитись з тим, що Черниш С .Є. «ніколи не був комуністом, а був просто членом партії». І що помер він «на 92-му році життя, доживши до краху Радянської влади, яку він так ненавидів за злочини протии народу України», «а також культивування покидькив, донощиків, тотальної сліжки»(спогад і фотографії передані в музейний куточок ЦРЛ). Можна погодитись з паном Москальчуком Є.Ю., що середовище впливає на виховання людини, її моральні устої і, що радянська влада була не ідеальною. Але ж «покидьки» були за всіх часів, в тому числі і в наш час . Одначе Софоній Єфремович був з когорти того покоління, яке не зламали страшні випробування і воно залишилося вірним людським ідеалам: порядності, чесності, справедливості. Черниш С.Є. залишився в пам'яті людей і коллег району таким, яким його зростила та епоха в якій він жив, а не таким, як змальований в спогаді внука.

Перед тим як продовжити хронологічний літопис медицини району хочу привести цікаві факт из історії. Так стало відомо зі спогадів, що справжнью колискою медичних кадрів в 20 столітті було село Комарівка. Можливо тому, що в селі був панський триповерховий маєток, де проживав сам управляючий графа Потоцького – Йосиф Елозійович Чорновський і загальна культура булла на значно вищому рівні, або з якихось інших причин. Адже дійшли до нас часи, коли в 60-х роках минулого століття молодь з сусідніх сіл запозичувала досвід організації дозвілля сааме в Комарівці, де процвітав колгосп, люди милувались розкішним парком, в якому був маєток, безліччю сільських водойм. А скільки хворих вилікував комарівський чудо-лікар  - Ткачук Федір Єразмович. Він сім років їздив велосипедом в теплицьку лікарню на роботу в 30-х роках. В своєму спогаді колишня санітарка ФАПу – Семенюк Ганна Якимівна пригадує все, що пов'язане з медициною села за сорок років своєї роботи. Крім Федора Єразмовича і його дочки Люди, що була медсестрою на фронті, вона називає ще комарівчан-медиків: фельдшера Федчун Ганну Фризонівну, акушерку Семенюк Марію Михайлівну, в якої є дочка Галина – фармацевт в місті Одесі, її син Віталій – підполковник медичної служби в Росії; фельдшер Семенюк Захар Митрофанович, що працював довгий час в с. Степанівці і там помер; лікар – Гашіцький Василь Олександрович, що був у свій час головним лікарем району. Цей перелік доповнює Орлик-Романишина Людмила Мусіївна теж родом з Комарівки, яка все життя працювала акушеркою, а з 1972 року старшою медсестрою теплицької ЦРЛ. Згадує своїх земляків: Семенюка Андрія Степановича – головного лікаря і заврайздороввідділом в післявоєнний період; Цісар Олександру Каленівну – акушерку, що працювала довгий час медсестрою в райлікарні. Коли в райгазеті «Вісті Тепличчини» 26.05.2007року була надрукована моя стаття «Не підлягає забуттю» про фрагмент из історії медицини району(знаходиться в музейному куточку ЦРЛ), однією з перших відгукнулась на цю публікацію Глибишина Ніна Андронівна з Сокирян, що працювала  в 1949-1951рр. Секретарем райздорповвідділу. Вона особисто принесла свої спогади про медиків району, цікаві фотографії, карту розвитку медичної сітки району на 1949-1950рр. накреслену тодішнім заврайздравом Семенюком А.С.(все це передано в музейний куточок при медичній бібліотеці ЦРЛ). На фото 1950 року збереглися обличчя медиків, що стояли на сторожі охорони здоров'я того часу. Це – коллектив райздороввідділу на чолі з Семенюком А.С.; санепідемстанції – зав. Войцехівський М.Ф.; дитячої консультації. Вперше я познайомився з багатьма з цих людей, що на фото 1950 року, коли проходив фельдшерську практику на базі Теплицької лікарні і Комарівського ФАПув 1958 році. По закінченню Вінницького медучилища 1959 році був направлений на роботу в Теплицький район. Головним лікарем тоді був Фрасенюк Дмитро Денисович(який заслуговує на окрему розповідь). Мене призначили фельдшером в Тополівську тублікарню, а через кілька місяців направили на курси помепідеміологів, після яких перевели на роботу в райсанепідемстанцію на посаду санітарного фельдшера-помічника санітарного лікаря. Лікарями-епідеміологами в той час були: Голубінський Г.С., Киященко П.П., Богданюк М.О., помепідеміологами – Романишин М.С., Трахтенберг Н.А За час роботи в райСЕС з 1959-1962 доводилось спілкуватися з багатьма медиками району.Та найбільше вразила мене людина з великої літери – лікар-фронтовик Фрасинюк Д.Д. Це був скромний простий, високоерудований спеціаст. І як лікар-хірург, і як організатор охорони здоров'я. Він пройшов крізь пекло Великої Вітчизняної війни фронтовим хірургом. Родом з Черкащини, в 1953 році доля закинула його в Теплицьку райлікарню головним лікарем. Про нього окремий спогад фельдшера Шевченка Володимира  Григоровича, нині пенсіонера буде подано нижче.

Як згадує Романишина М.Л. до цього часу головними лікарями райлікарні були: лікар-травматолог(без диплома) – Гельвар Борис Петрович. Після нього в 1949 році тимчасово на посаду головного лікаря був призначений Скриннік Є.І. Про цю подію свідчить фото гого ж року на фоні «червоної больниці» - робота ренген-лаборанта Патетінова Ф.А.(тому його й немає серед медиків на фотографії) . Через кілька місяців на посаду головного лікаря призначили Семенюка А.С., а на його місце заврайздравом  виконувачем обов'язки призначено Романишина Михайла Сільвестровича(писемні спогади його будуть подані нижче). Дружина А.С. Семенюка – Галина Костянтинівна працювала операційною сестрою.

Людмила Мойсеївна після закінчення працювала акушеркою в Теплицькій райлікарні, потім пройшла місячні курси по обслуговуванню новонароджених, працювала на цій посаді, що була вперше введена в штат пологового будинку. В 21 столітті при медичній реформі така посада в пологовому відділенні скасована і обслуговання новонароджених передано акушеркам. Сама Романишина Л.М. пізніше була переведена на посаду акушерки(за спеціальністю), так як потрібно було укомплектувати пост акушерок. На той час там працювали досвідчені акушерки: Ясинецька Н.А., П'ясецька Надія Петрівна, Шура Мойсеївна(прізвище не пам'ятає).

Далі буде.

Спогади і архівні матеріали редагував лікар-пенсіонер Юхимчук В.О.

2013 рік