Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 288

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Литературная Тепличчина / Літературна Тепличчина

    Літературний альманах
    «Джерела починаються з глибин»     
    Упорядник - Олена Герасименко
     

    Анотація

     

    Літературно-мистецький альманах «Джерела починаються з глибин» - перша спільна книга майстрів пензля і слова, народжених і випещених щедрою землею Тепличчини – окраїною Поділля, що на межі Вінницької області та Черкащини. Вона представлена творами відомих в Україні та далеко за її межами письменників,  познайомить з творчістю місцевих аматорів, членів районного літературно-мистецького обєднання «Дивослово», які шукають себе в літературі і намагаються «приборкати» норовистого Пегаса. Світлини дадуть змогу глибше проникнути в чудовий світ мистецтва слова та мистецтва пензля.

    Альманах представляє роботи місцевих художників. Книга розрахована на  широкий загал читачів.

     

     

    Господи, почуй слова мої,

    Пригорни всі помисли до Слова!

     

    В досвітку яснім і соборовім

    Храм і мій (між храмів) ген стоїть.

     

    Я прозрів! І дух мій не розтав,

    Як туман над вічною рікою.

     

    Йти у Царство вічне за Тобою,

    І нести всевишнього хреста.

                                     Василь Піддубняк

     

    Екскурс в історію Теплика

    Перша письмова згадка про Теплик належить до XV століття.
    Історичні джерела свідчать, що поселення виникло, як укріплений прикордонний пункт Литовського князівства. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. В них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд.
    Факт існування Теплика в кінці XV століття підтверджується тим, що в цей час був наданий привілей великого князя та польського короля Олександра заможній родині Кішок.
    В XV- XVІ ст. Теплик був невеличким містечком, яке зазнало частих руйнувань під час ворожих нападів.
    У 1582 році Іван та Андрій Кішки розділили володіння, і воно стає власністю князя Острозького. У 1645 році Теплик переходить до родини Жабокрицьких. Згодом - до Самуїла Калиновського, котрий приєднав ці землі до Уманщини. Потім Теплицьким землями володіли Потоцькі. Після смерті Фелікса Потоцького Теплик отримала Софія, його третя дружина – гречанка, котрій перейшло у спадок 32 тисячі кріпаків чоловічої статі. Після смерті Софії у 1822 році поміщиком у Теплику був її син Станіслав, батько володарки Теплика з 1862 року Олександри Полоцької (ім'ям її названо нинішнє село Саша), яка померла у 1892 році.
    Населення Теплика займалося головним чином землеробством i ремеслом, переважно чинбарством, шевською справою, ковальством. Були i торговці.
    Історики, дослідники, численні джерела так пояснюють походження назви міста Теплик. Найбшьш поширена i найдавніша думка, що Теплик дістав свою назву від природних умов краю. Про це стверджують ряд письмових джерел польського, російського, релігійно-церковного походження.
    В них поширена версія про те, що назва Теплик зумовлена назвою невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка.
    Були часи, коли Теплик носив другу назву - Смілгород. Вважають, що цим самим оцінювалася мужність i стійкість жителів, які власними силами боронили своє поселення від ворогів i різних нападників. Давне поселення м. Теплика було невеликим за площею, воно займало тільки кут, своєрідний трикутник, утворений злиттям річок Свинарка i Тепличка. Зливаються вони в долині за 300 метрів від пагорбу, на якому міститься центр Теплика, в річку , що є притокою р. Удич.
    В кінці XVII ст. поселення стало розростатися вверх i вниз по течії piчок i досягло до шести верст. На півдні воно злилося з с. Бджільна, а на півночі досягло межі, де знаходилася новозбудована в 1775-1813 p.p. кам'яна церква - тепер приміщення музичної школи.
    Розташований на перехресті торгівельних шляхів, Теплик у XVII-XIX ст. стає значним торгово-ремісничим пунктом.
    300-літній ювілей Теплик зустрів уже в складі Російської імперії. Але вередлива фортуна піднесла йому не дуже приємний сюрприз – він стає заштатним містечком Гайсинського повіту Подільської губернії.
    У 20-30 pp. XIX ст. на Поділлі знову розгорнувся рух селян проти кріпацтва. Поблизу Теплика діяли повстанські загони Устима Кармелюка.
    У XX стол1ття, свій 500-літній період розвитку Теплик вступив, щоб обновитися, зрости матеріально і духовно.
    3 1923 року Теплик - районний центр.
    Невмирущою славою покрили себе тепличани в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Вже з перших днів Великої Вітчизняної війни в райцентрі для боротьби з шпигунами та диверсантами було створено винищувальний батальйон у складі 200 чоловік. Понад 600 тепличан пішли на фронт.
    Широко відомі в районі імена П.Т.Плотнянського i М.О.Воронцова, Героїв Радянського Союзу. Петро Плотнянський родом із села Стражгород, Микола Воронцов - випускник Теплицького зотехнікуму.
    Уславили себе тепличани i підпільною та партизанською боротьбою. Саме тут народився перший на Вінниччині партизанський загін. Організатором підпільної боротьби став колишній агроном paйзeмвiддiлy А.К.Микитенко. На всіх фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо боролися з ворогом майже дев'ять тисяч жителів району. Понад 5 тисяч з них віддали життя в ім'я Перемоги. Більше 7 тисяч колишніх фронтовиків удостоєні воєнних нагород..
    Багата й щедра Теплицька земля на народні таланти. З нашим краєм пов'язані імена Миколи Леонтовича, Шалом Алейхума, Галини Журби. На нашій благодатній землі розквітла творчість Петра Гуцала, Тетяни Яковенко, Олега Сенчика, Галини Тарасюк, які своїми художніми надбаннями поповнюють багату скарбницю української поезії та прози.
     

    Глибину та неповторність українського прикладного мистецтва пропагує художник - портретист та пейзажист Анатолій Риженко-Янковий.
    Славним продовженням культурних традицій минулого є творча діяльність народн
    ого колективу з с. Соболівка – жіночого ансамблю "Яворина", самодіяльного театру та камерного хору, духовного оркестру районного Будинку культури.

     

     

    З маловідомого…

    Надія Танашевич – колишня учениця, співробітниця і творчий товариш славетного українського композитора Миколи Леонтовича. Вона вчилася 1911-1919рр. в Тульчинській єпатріальній жіночій школі, де Леонтович був учителем і диригентом жіночого хору, викладав співи й літературу. Після закінчення школи Надія Василівна ,із заохочення свого вчителя-композитора, почала збирати народні пісні й подала М. Леонтовичу збірник, в якому містилося понад 400 мелодій і текстів. Микола Леонтович мріяв написати оперу "Українське весілля". В звязку з цим запропонував Надії Танашевич збирати кращі пісні з весільного репертуару. Вона ж працювала з Леонтовичем над створенням оперного етюду «На русалчин великдень».

                Розповідаючи про свого вчителя, Надія Василівна малює зовнішній і внутрішній образ великого композитора: зросту був вище середнього, постать струнка, плечі широкі, рухи швидкі, очі голубі, округлі, виразні, ніс правильної форми, англійська борідка, як у Михайла Коцюбинського, і широке чоло. Брюнет, але волосся зовсім сиве. Голос був сиплуватий, слабкий, - зате поставу голосу мав надзвичайну.

                Всі, хто близько знав М.Леонтовича, дуже симпатизували йому, бо чарувала його простота у відносинах. Він був глибоким  психологом, підходив їй за характером.

                - Ну скажи, Надю, як ти дивишся на життя? – обізветься, було до мене, - каже Надія Василівна. – Ну, та тобі ще рано на нього дивитися, - обірве розмову напівжартома…

                Надія Василівна Танашевич після трагічної загибелі Леонтовича від руки бандита продовжувала розпочату за його життя справу. Вона знала сотні ще не записаних перлин української пісні…

          - Ой, батечку ж мій, бате,

          ой батечку ж мій, бате,

      з-за гори війна іде –

      на твоє подвірячко,

    на твоє дитяточко.

          Хотять тебе завоювати,

                                                                  мене від тебе взяти….                                                           

     (Журнал «Україна», 1943, №1-2)

     

     

     

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Декабрь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии