|
Людмила ПіддубнякЛюдмила Миколаївна Піддубняк. Народилася 14 липня 1952 року в селищі Теплик в родині службовців. В 1969 році
закінчила з відзнакою Теплицьку середню школу, в 1972 році – Бершадське медичне
училище. Працювала медсестрою. Член районного літературно-мистецького об’єднання «Дивослово». Автор збірок
«самвидавом»: «Господи, спаси і збережи!», «Частину серця людям віддаю»
Про
жіночу долю.
В повітрі
править осінь золота, і сонечко
сідає-котить низько. Іде
селянка, вже немолода, веде свою
худобу з пасовиська.
Бреде
корівка, жуйку ремига, бичок
старається вхопить її за дійку, і поверта
скотина дорога у завчену
роками хвіртку – дірку.
А жіночка
накульгує їй вслід: натруджена,
що й словом не сказати. руками
обіперлася на пліт, а стежка –
ось, сама веде до хати.
Вже кілька
літа вдова - сама й сама. І журиться
побілена голівка. Нема її
господаря, нема - відрадою
бичок малий, корівка.
Назустріч
поспішає їй юнак: - Бабусю,
сядь - ти, бачу, геть стомилась. Господар
Дмитрик, майже ще хлопчак, душа його
до бабці прикипіла.
- Поїдемо
по сіно? Чуть спочинь…- і в очі
щиро дивиться бабусі. Ген зеленіє
ще не зжатий клин, овес
повикидав незрілі вуса…
Малий онук
– господарем в сім’ї, і на очах
непрохана сльозина. Щоб мав
удосталь щастя на землі – все Бога й
Богородицю просила.
Над
горизонтом сонце завмира, останні
промені навскіс ідуть навколо… Осінній
вечір, в хату вже пора, бо залягає
темрява раптово.
З роботи
донька. Погляд -доброта… Зморилася:
робота, перевірки… -
Ну, як
ви тут без мене? – їх пита, - бабусі
помагав? Уроки, Дімка!
Напекли, насмажили в печі: і печеню, й струдлі, й калачі. І напої виграють хмільні – стане досхочу усій рідні.
Веселися, роде наш багатий, всяк, хто на подвір’ї – йди до хати! Не минайте, родичі, оселі – заспівайте нам пісень веселих!
Слава вам, господарі й хвала – доля щоб щасливою була, світу трьох синів подарувати, онучат діждатися до хати! |
|
Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!