Людмила Піддубняк

Людмила Миколаївна Піддубняк. Народилася 14 липня 1952 року в селищі Теплик в родині службовців.

 В 1969 році закінчила з відзнакою Теплицьку середню школу, в 1972 році – Бершадське медичне училище. Працювала медсестрою. Член районного літературно-мистецького об’єднання «Дивослово». Автор збірок «самвидавом»: «Господи, спаси і збережи!», «Частину серця людям віддаю»

         Про жіночу долю.

В повітрі править осінь золота,

і сонечко сідає-котить низько.

Іде селянка, вже немолода,

веде свою худобу з пасовиська.

Бреде корівка, жуйку ремига,

бичок старається вхопить її за дійку,

і поверта скотина дорога

у завчену роками хвіртку – дірку.

А жіночка накульгує їй вслід:

натруджена, що й словом не сказати.

руками обіперлася на пліт,

а стежка – ось, сама веде до хати.

Вже кілька літа вдова - сама й сама.

І журиться побілена голівка.

Нема її господаря, нема -

відрадою бичок малий, корівка.

Назустріч поспішає їй юнак:

- Бабусю, сядь - ти, бачу, геть стомилась.

Господар Дмитрик, майже ще хлопчак,

душа його до бабці прикипіла.

- Поїдемо по сіно? Чуть спочинь…-

і в очі щиро дивиться бабусі.

Ген зеленіє ще не зжатий клин,

овес повикидав незрілі вуса…

Малий онук – господарем в сім’ї,

і на очах непрохана сльозина.

Щоб мав удосталь щастя на землі –

все Бога й Богородицю просила.

Над горизонтом сонце завмира,

останні промені навскіс ідуть навколо…

Осінній вечір, в хату вже пора,

бо залягає темрява раптово.

З роботи донька. Погляд -доброта…

Зморилася: робота, перевірки…        

-          Ну, як ви тут без мене? –  їх пита, -

бабусі помагав? Уроки, Дімка!

Напекли, насмажили в печі:

і печеню, й струдлі, й калачі.

І напої виграють хмільні –

стане досхочу усій рідні.

Веселися, роде наш багатий,

всяк, хто на подвір’ї – йди до хати!

Не минайте, родичі, оселі –

заспівайте нам пісень веселих!

Слава вам, господарі й хвала –

доля щоб щасливою була,

світу трьох синів подарувати,

онучат діждатися до хати!