Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Михайло Камінський

    Михайло Кузьмич Камінський народився 5 травня 1930 року в с. Цибулів Монастирищинського району Черкаської області. Житель с. Удич Теплицького району. В 1958 році закінчив Московський технікум харчової промисловості (Смілянський філіал).

    1967-1972 роки навчався та успішно закінчив Одеський педагогічний інститут ім. Ушинського.

    Михайло Кузьмич Камінський – член Теплицького літературно-мистецького обєднання „Дивослово”. Автор автобіографічної повісті „Вечная боль души” (ООО „Журнал „Радуга””, м. Київ, 2006), книги поезії, гумору, прози „Гвоздики на снігу” („Діло”, м. Вінниця, 2010), численних публікацій в пресі, суспільно-публіцистичного, культурно-просвітницького журналу „Корни” (Москва)).

     

    Дороги войны

    Дороги, дороги... В бетоне и пыли.

    о, еслы б могли вы тепер говорить...

    Ни капли в сказаннях своих бы не скрыли,

    что людям пришлось пережить.

     

    За Днепр уходили детишки и мамы,

    покинув родимый свой дом.

    Над ними кружились зловещие „рамы”,

    затем „поливали” свинцом.

     

    Дороги, вы помните, как грохотали

    „пантеры” и „тигры” врага.

    Дороги родные, вас грубо топтала

    врагов озверелых нога.

     

    Вы видели все: и печаль, и тревоги,

    вы слышали стоны и плач.

    По вашей душе, дорогие дороги,

    прошелся фашистский палач.

     

    Но путь для врага оказался недолгим –

    народ наш поднялся на бой.

    У русской реки, у красавицы Волги,

    дорога им стала стеной.

     

    И вот по размокшей весенней дороге,

    теряя в грязи сапоги,

    бросая машины, бежали в тревоге

    фашисты – убийцы, враги.

     

    И следом за ними знакомой дорогой

    прошел мимо выжженых хат

    герой наш бесстрашный, сердечный и строгий,

    наш доблестный воин-солдат.

     

    Балада про солдатські ноги

    (Ветерану Великої Вітчизняної війни,

    земляку з поділля присвячується)

    Стояв на смерть земляк наш на кордоні,

     коли на Брест посунула орда.

    Сполохані пливли по річці коні,

    і в Бугові кривавилась вода.

     

    Раптовий напад зупинить не в змозі,

    чума ворожа рухалась на схід.

    Бійці враз піднялися по тривозі,

     фашист настирно сунув їм услід.

     

    Ми відступали з Києва й Полтави,

    боровся у блокаді Ленінград.

    Геройськи воював не ради слави

    з Поділля наш нескорений солдат.

     

    В боях гірку пізнали ми невдачу.

    Наш час настав, пішли фронти вперед.

    Дали „сповна” під Курськом німцям „здачу”,

    під Києвом зламали їм хребет.

     

    ... Війні кінець. За крок до перемоги

    дійшов боєць з боями до Карпат.

    Ворожа міна відірвала ноги,

    які пройшли і Брест, і Сталінград...

     

    Роки спливли, загоїлися рани,

    давним-давно закінчились бої.

    І син привіз солдата-ветерана,

    де він залишив ніженьки свої...

     

    Ось обеліск стоїть біля дороги,

    короткий надпис і скорботна дата:

    „В могилі цій знайшли спочинок ноги

    його величності ПОДІЛЬСЬКОГО СОЛДАТА”

     

    Пегас

    У благодатний день і час

    Уперше віз мене Пегас.

    Відчув гнідий, що вершник кволий –

    Погнав щодуху в чисте поле.

     

    Ставав на дибки, плазма ліз,

    Кусав, пручався, але віз.

    Топив, небога, у „Струмочку”

    Мої римовані рядочки.

     

    Спливли роки, і ось я знову

    Римую вірші в „Дивослові”.

    Вже під кінець набрався тями

    Під „крильцем” пишучи в Тетяни.

     

    Не відмежовуюсь в сторонці,

    Не зраджую своїй „районці”.

    Фальш-старту не дала ніколи –

    Гострив в ній стиль Бучко Микола.

     

    В районку творчого рядка

    Вписала Таня із Брідка.

    А в „Сільські вісті” пише як

    Земляк наш Вася Піддубняк!

     

    З „Струмочка ” почала тихенько

    Свій шлях Тетяна Яковенко,

    І „гуморист без бороди” –

    Нащадок Г. Сковороди.

     

    Геть, смуток! Настрій геть похмурий! -

    За справу взявсь Головкін Юрій.

    Ще в когось хмуриться чоло?

    В підмогу, Середюк Павло!

     

    Є в нас лірична поетеса

    Пані Акімова Олеся.

    Падіння, злети, біль розлуки,

    Кохання вічне, біль і муки...

     

    Ці теми всі її якраз –

    Потрапив в „яблучко ” Пегас.

    „Технічні” вірші пише щедро

    для „дивословців” пан Решітник.

     

    А скільки віршів народила

    Наша голубонька Людмила”

    Пронизаний душею кожний –

    І християнський, і побожний.

     

    Хай прикрість викине з голівки

    Світлана Стадник з Соболівки:

    У неї вийде збірка віршів –

    Вони письменницьких не гірші!

     

    В „Струмочку” першим з „чистих рук”

    Брав вірші наші Кантарук.

    Благословляли в світлу даль

    Рожко, Панчук, Горбунь і Цаль.

     

    З газетних шпальт – вже нові рими –

    Кермо в Лупещенко Ірини.

    Матеріал для райгазети

    Дають прозаїки й поети.

     

    Нема „Струмочка” – обмілів...

    Час перейшов до „дивослів”.

    Крилата слава пісні лине –

    Слова Нарожної Галини.

     

    На серці смуток затаївся?

    Вам ліки від Гарбуз Раїси!

    У неї з гумором в порядку –

    Одесу клала „на лопатки”.

     

    Якщо комусь потрібно знову

    Шмагнуть журбу гостреньким словом,

    Не підпустить її і близько –

    На поміч прийде Козачинський.

     

    Акордеон звучить? Ну звісно –

    Котельник знов заводить пісню:

    Слова, мелодія в ній власні,

    Та ще й танцює, кажуть, класно!

     

    Як не згадати гордість нашу –

    Павленко Лєночку із Саші!

    Усіх відразу підкорила її поезія стокрила

     

    Оксанка Скакодуб ще десь-то

    Не з рим Олімп штурмує – з тестів.

    Та є прогноз не синоптичний –

    Наука і талант дотичні.

     

    Уміє час вмістити в жменьку

    Поезія Герасименко,

    Чи громом вдарить в тиші тишу:

    Вже як напише – то напише...

     

    Я, сивий аксакал, вважаю:

    Зросте дорідним урожаєм

    І слово наше, й наша праця,

    Якщо гарненько постараться.

     

    А молодь в нас яка чудова –

    Окраса, мрія „Дивослова”.

    Є в нас одна незмінна звичка:

    Збиратись всім, як в рукавичку.

     

    Для кого слово не байдуже,

    Хто з творчістю дружив і дружить,

    Для кого думка – не полова,

    Запрошуєм до „Дивослова”! 

     

    Пісня про борщ

    Я вам, люди, розкажу, як я борщ варила,

    Як я милого свого голодом морила.

     

    Прийшов Яків на обід, каже: „Хочу їсти”.

    Хліба в мене ще нема, тільки сходить тісто.

     

    Я поставила на стіл учорашню кашу,

    А він „вивернув кожух”, згадав „матір нашу”.

     

    „Що це, жінко, за обід?” – враз почав сварити.

    Напали хутчіш в печі – ставай борщ варити!

     

    Я його вже не боюсь, звикла я до сварки.

    - Дров швиденько нарубай, принеси солярки...

     

    Мяса мені принеси, капусти, квасолі.

    Збігай, милий, в магазин, бо немає солі.

     

    Ще сходи в кінець села до моєї мами,

    Щоб налила до борщу баночку сметани.

     

    Картопельки принеси, ще й приправу люту,

    Щоб ти мене не сварив, що варю отруту.

     

    Напекла я пампушок, часничком затерла,

    Бо й сама голодна стала – мало що не вмерла.

     

    Вже смачненький, запашний в мене борщ зварився...

    Та миленький не діждавсь – дуже вже зморився.

     

    Я до хати на обід кума запросила,

    Бо миленького утома на сон підкосила.

     

    Борщ із мясом на столі, пампушки духмяні...

    Пили з кумом „первачок”, і майже не пяні.

     

    А мій славний чоловік (він же свій, домашній) –

    Завтра йому на обід буде борщ вчорашній.

     

    Не кажи „гоп”

    (бувальщина)

    Як поїхали ми в місто

    „Жигулі” купляти,

    по дорозі Черванчук

    почав примовляти:

    „Ти дивись, Кузьмич, гарненько,

    щоб все справно було,

    як додому будем їхать,

    щоб в ж... не дуло.

    Щоб мотор був у комплекті,

    І ключі, і фари,

    Щоб були м’які сидіння –

    Не такі, як нари.

    Подивись, щоб колір був

    Типу „білі ночі”,

    Щоб раділи і сміялись

    В Устимівни очі.

    Як будеш за руль сідати –

    Менше давай „газу”,

    Щоб не спортить „обліцовку”

    Зустрічному „МАЗУ”.

    Не жени на поворотах,

    Не гальмуй так різко,

    Аби я не захлиснувся,

    Коли пю „Берізку””.

     

    Та як він пішов у „сервіз” –

    Торгову контору,

    Дали йому „фігу” в ніс,

    І погнали з двору.

    Вийшов, став, почухав лоб,

    Опустивши очі...

    Правду кажуть: скажеш „гоп”,

    Коли перескочеш.


    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Август 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии