|
Микита Годованець Літературний альманах "Джерела починаються з глибин" Упорядник - Олена Герсименко Чим достойніша
у народа література, тим тривкіше стоїть його народність
М. Костомаров
Перші вірші Годованця з'явилися друком 1913 року на сторінках
київського тижневика "Маяк". Низка поезій побачила світ у газеті
"Свободное слово" (Ревель) у 1917 році. В його перекладі політвідділ
41-ої стрілецької дивізії Червоної Армії в 1920 році видав збірочку Дем'яна
Бєдного "Байки і пісні". Перша книжка оригінальних байок
"Незаможник Клим" вийшла друком у 1927 році. Загадом на межі
20-х-30-х років він видав близько десятка невеличких обсягом книжечок, що несли
переважно мотиви агітаційні, пов'язані з тогочасними завданнями утвердження
нового в господарюванні, побуті, культурі. 31 січня 1937 року Микиту Годованця було
заарештовано і за постановою особливої наради при НКВС від 13 червня того ж
року вислано на Середню Колиму, де він пробув до 1947 року. Аж через десять
літ, 11 вересня 1957 року, дістав офіційну реабілітацію - довідкою військового
трибуналу Київського військового округу засвідчувалося, що постанову особливої
наради від 13.VІІ.1937 року "скасовано і справу припинено". Друг зрадив?
Творчі джерела багатьох його байок ідуть від
прадавнього Езопа: Езоп їх вигадав
і ввів у моду, А я удруге
народив І духом рідним
збагатив, Подарував
коханому народу, Щоб він у праці,
в боротьбі За людське щастя,
за свободу Мав на озброєння
собі.
Голуб і лелека. Якось-то навесні, Коли настали теплі дні, Лелека з вирію прилинув На дороге гніздо своє, Що восени покинув (В житті усяко є!) Домашній Голуб запитав: -
Де,
друже, був? Що чув? -
До
вирію літав. Злякався – вітер в уші свище, Із півночі повіяв холодище, За ним повзе страшна зима… А в вирію… Зими нема, Природа стрінула привітом: Там вічне літо!..- А Голуб з усміхом йому: - Тоді ж чому Ти кинув ту країну, Розхвалений той рай, І повернувся на Вкраїну? - Бо це – мій рідний край! Любов до рідного – могутнє диво! Нехай живеш на чужині щасливо, А туга гірко в серце б’є: Зове Вітчизна й путь далека, І ти летиш, як з вирію Лелека В гніздо своє.
Чванькувата сокира Дорогу дай! Сокира в ліс пішла, Велична, гостра, чваньковита, Казали всі –у ділі бита, Хоч і ні разу ще у лісі не була. Хвалилась, гордовита, Мов панночка яка: - Всю гниль я виведу у лісі! Поляже кропива, безлика і
жалка; терен колючий виріс на
узліссі – геть винищу, як шкідника; Осичина, що поряд з Дубом, Розлучиться із пишним
чубом.- Сокира в ліс пішла, На лист гнилий лягла Спочити, подрімати, Забула, що потрібно працювати, Залежалась, іржею обросла…
Багато мовить язикатий, А як до діла треба стати – Не хоче вийти навіть з хати. Засуха в роті Мартин жагою на жнивах горів, Затерп язик, не змочений у слині. - Чого там горювать? – сказали жниварі. - Он джерело холодне при долині – Піди нагнись і пий! – Мартин товстий, Постоявши при джерелі, Бреде назад, чорніший чорної ріллі. Питають його: - попив, Мартине? - Еге, «попив»! Знать,
доведеться гинуть: Вода, як лід, кипить, Та з джерела попить – Прийшлось би гнуть хребта, А в мене, бачите ж,
комплекція не та!
Читців частенько можна
стріти: Не хочуть думати, чуттям
горіти, Немов Мартин той, не
нагнуть чола, Щоб з мудрого напитись
джерела.
Свистун Осел-степняк намислив хор створити, А Ховраха в солісти запросити: - Ти маєш ніжний свист, І з тебе вийде видатний артист. Талант завсігди людям милий, Він має завжди похвалу, Як сторож правді, ворог злу! - Та що ти, сизокрилий? Таланти розгорнуть – То треба упрягтись в роботу, Добряче спину гнуть І не жаліти поту. А я… Я на колгоспному лану Живу, не сію і не жну: Коли комбайн пшеницю косить – ховрах готове зерно носить; Коли мороз лютує надворі – Живу, як Бог, в своїй норі!
Хто звикне паразитом жити – Того мистецтву не зови служити. Яблуня. Сосна, що поруч Яблуні росла край саду, Питає Яблуню крислату: -
Чи
зустрічався хто тобі в житті, Про кого бережеш чуття святі? Сказала Яблуня: - Сусідко
мила! Охоче я скажу, Про кого спогади у серці бережу, Які я все життя любила: Нехай благословенна буде та рука Садівника, Яка Мене, зелену дичку нащепила! Якщо мої плоди, медові та іскристі, Цінуються людьми, як перли чисті, Якщо народові даю користь яку – Вся честь Садівнику! Навчителю! Це ти Мене підтримав, юнака, Коли схибнулась кладочка хитка, Щоб я не впав із висоти В бурхливу воду; Ти показав стежки, Якими йти Служить народу. |
|
Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!