Трава

Переповнюють нас слова,
А самотність шукає пару,
Проростає крізь час трава
Й свого часу ляга в гербарій.
І стежина лежить одна
Непримітна, без звороту,
Де росте трава пізнань,
Що породжує скорботу…

Це стрибок через Рубікон -
Тут наразі мигтить квітчасто,
Мов дитячий калейдоскоп,
Швидкоплинність ілюзій щастя,
Там руйнує назад мости
Безупинна одержимість
І веде вже далі тих,
Хто ступив на ту стежину.

Там оманливий плин саван,
Гіркота полину, не більше,
Все - трава, все кругом - трава…
І - для чого, куди, навіщо?
Але зве незворотна мить
І зворотний бік медалі,
За яким лише самим
Йти вперед - чи є щось далі?..


Три крапки…

Як піднімешся ти по щоглі
На якийсь зі щаблів відзнаки,
На знайомих своїх кинь погляд,
Ось вони - розділові знаки…
Глянь: дві літери м'яко стали,
А між них, мов духмяний острів,
Чи легенький димок над ставом,
Чи пір'їнка - п'янкий апостроф.

Знаків оклику ти не бійся,
Обережно з "тире" й "дефісом" -
Непростий цей дрібненький бісер,
Що ламає дерева в лісі…
Невідомо, з якої статі
Знак питання зігнувсь. Від втоми?..
Ох, хитрющі ж вони, хвостаті,
А між них особливо - коми…

Я б і досі лежав би лежнем
І гадав би: "лапки", чи "лапки",
Якби сам не віддав належне
Силі й хитрощам знаку крапки…
І голублять вони, і ранять,
І наводять між слів порядки.
Але ж все за глибинні грані
Заглядай, де живуть три крапки…


Відкритий погляд

Немовби зупинилась мить
Зненацька поряд,
Коли зустріти таланить
Відкритий погляд.

Умовності збиває круг,
Мов кеглі, долі,
Змиває плісняву і бруд
Відкритий погляд.

Він без напружень розрива
Ланці сердиті,
Об'єкт постійних кепкувань
Для ерудитів.

Мішень стрільцям, для лампи гніт,
Фатальні ролі…
Притягує, немов магніт,
Відкритий погляд.

На часі вся мана мине,
Окрім артриту…
Творити може щось складне
Проста відкритість.

З архівів душ, змахнувши вмить
Руйнів'я порох,
Вниз втоми падають томи
В зотлілий ворох.

Тоді нам хочеться мости
Палити ниці,
Любити світ або верзти
Якісь дурниці.

В поривах виринає блаж
Дитинства поряд,
Там залишається і наш
Відкритий погляд…

Не часто спішимо туди
В гонитві ері,
Де для відкритості завжди
Відкриті двері.

Простіше кутатись non stop
В замшілість вати
І споглядати в перископ
Дивакуватих..

* * *

Ніч. Майже все навкруг поснуло.
Думки гортають сокровенне.
Струмки майбутнього в минуле
Течуть неквапливо крізь мене…

Спливають миті в м'ятній тиші
І в старомодних макінтошах
Незримі постаті колишуть
Вуаль уяви…


Голос крові

Пливе-стікає вільно час поміж рядки,
В застиглий час очікувань впадає…
Стоять, чекаючи мене, старі батьки
І на дорозі сина виглядають.

Я бачу вогник, що завжди мені світив,
А також відблиск в посмішці щербатій
Надії світла із безодні доброти
Ясних очей усміхненого батька.

Колись і я отримав, так як і всі ми
У чисті руки, дивлячись у вічі,
Сувої, рясно злиті кров'ю і слізьми,
Де голос крові вписаний навічно.

Я їх прийняв, відшкрябав бруд, відклав "якби"
Й пішов між інших, скинувши окови,
З беззастережністю довіри до глибин -
Це голос Бога, совісті і крові.

Дорога стелиться в невиразній імлі.
Іду, спішу на поклик загадковий
Зробити щось величне для землі,
Де я живу, де чую голос крові.

Нелегкий шлях через такий дрімучий ліс,
Та значно важче на бетонних нардах
Пройти, не повзаючи, між стількох коліс
І повз апломб, закладений в ломбардах.

Ножі чубів кремезних тіней, мов різці
Камінних брил, стоять за мною в зелен-гаї,
І сиві ангели в туманному кільці
Вночі і вдень мене оберігають.

Сувої ті несу вперед. З глибин віків
Їх не змінити, не перекувати.
Шляхетну суть з рук доброти моїх Батьків
Передаю нащадкам лінькуватим…                             Примітка: з інтернету