Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 282

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Оксана Скакодуб


    Оксана Володимирівна Скакодуб народилася у 1987 році в с. Соболівці Теплицького району. Авторка книг лірики „Цвітуть  любов’ю очі сині” (2003) та „Проекції весняного неспокою”. Поетичні твори відзначені на кількох Всеукраїнських конкурсах, в т. ч. як переможця конкурсу ім. Яцика.  Публікувалася в колективному альманасі подільських літераторів „17 вересня” (2002).  Член районного літературно-мистецького обєднання „Дивослово”, обласного літературно-мистецького обєднання ім. В. Стуса. Студентка університету ім. Т. Г. Шевченка.

     

    Я по собі лишаю половини,

    частини фраз, обривки недомовок,

    і пів душі, як не розкритий сховок,

    мене, людини...

     

    Я по собі лишаю силуети,

    легкі штрихи, недопалки уяви,

    мов діалоги в ритміці кульгаві,

    мене, поета...

     

    І нитку мрій намотую на тишу,

    щоб доточити здійснення потроху,

    лиш те, що я заборгувала Богу,

    вам не залишу...

    ***

    Проекція весняного неспокою,

    фантазія зеленої тональності, -

    у світі забагато геніальності

    і смішно мало ніжності глибокої.

     

    Вульгарність наднової концентрації,

    тенденції дозволеної вічності.

    У світі забагато динамічності,

    аж виникають вже галюцинації.

     

    І так благально дивиться й стривожено

    майбутня мить, до краплі спрогнозована,

    людина не лише цивілізована,

    але й частково світом переможена.

     

    Та все ж колись зламається усталена,

    любов і доброта розрекламована,

    і людство, перемогами травмоване,

    збудує щастя на міцних підвалинах.

    ***

    У забутих осінніх мелодіях

    чути тихі мінорні лади –

    у буденних проблемних рапсодіях

    поділили життя на склади.

     

    Ноти звязані жовтою ниткою,

    що бринить, як тремтлива струна.

    Обіймається з ніжною скрипкою

    безкінечна небес сивина.

     

    Дощ цілує вустами холодними

    і без того схолоджений світ,

    там, де літо зелом хороводило,

    ліг туманами осені слід.

    ***

    Межі немає. Вигадано все.

    Пунктир уяви схований у слово,

    і кожен день завбачливо несе

    багаж, як досвід, вицвіло-бузковий.

     

    Напівреальність згорнута вклубо,

    на півжиття у ритмах і затримках.

    Я – пів любов, пів пісня, півтанок,

    я пів звичайна... Може, й невидимка?

     

    В польоті сонце зріє, як зерно,

    одним-одне в обмеженості поля.

    А вірші мокнуть в мене під вікном –

    їх не врятує жодна парасоля.

    ***

    Кошеня ховалось від дощу,

    від лихої блискавки і грому.

    Думаю: куди його впущу?

    Бо ж душа моя також не має дому.

     

    Як приблуда, ходить поміж стін,

    що сплітає світова напруга

    у життях самотніх половин,

    в пустоті без ворога і друга.

     

    Якір віри кинувши на дно,

    у тілесність пульсування часу,

    мить, година, вічність – все одно,

    тут вона чужинка. Так щоразу.

     

    Дощ мине калюжно, як завжди,

    кошеня руде втече шалене,

    а душа шукатиме ходи,

    щоб на волю утекти від мене.

    ***

    Картина. Рама. Блідотіння.

    Вікно і тріщинка на склі,

    сльоза на нім передосіння,

    і небо крають журавлі.

     

    Зелена випуклість вазонів,

    і їх обмеженість, і цвіт,

    і кров пульсуюча у скронях,

    і забобонний, хижий світ.

     

    Я граюсь кулькою сумління,

    кочу її назад, вперед.

    Думок ранкове покоління

    і вражень звужений макет.

     

    припали пилом перші тіні,

    гукнулось криком звідусіль.

    ці теплі дні такі осінні,

    а в серці – сум, а в серці – біль....

     

    ***

    На току людського життя

    відвівають душі від тіл,

    й на возах везуть в забуття,

    а позаду лишають пил.

     

    І скриплять вози раз –у-раз,

    як ворони, прячуть вони.

    То куди ж повідвозять нас?

    І куди ж повернемо ми?

     

    Рвуться жили минулих літ,

    тихо стогне кістяк надій-

    у вогні перемін поблід.

    Загубив він румянець свій.

     

    Сунуть мірно, риплять вози,

    навантажені сонмом душ,

    серед буйства оркан-грози,

    поміж зрубаних спасогруш.


    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Июнь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии