Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 320

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Олеся Акімова

    Автор Олеся Акімова – член районного літературно-мистецького обєднання „Дивослово”, член літературно-мистецького обєднання  ім. В. Стуса. Автор книги лірики «Мелодії білих конвалій»  (Вінниця – 2008). Народилася і виросла в смт Теплик Вінницької області, закінчила Монастирищенське профтехучилище, отримала фах лаборанта.  Публікувалася в альманахах „Ми в дорогу вийшли на світанні”,  „”

    Холодною росою умилася земля.

    І так приємно босоніж іти по полю.

    Ген сонечко з-за змари вигляда,

    прозоре диво, жаль – тече водою.

     

    І квіти дикі  маки і волошки,

    ромашки дрімота схилила в житі.

    Той сон сполохають вітрів гармошки,

    і їх уже не можна не любити.

     

    А жайворон сміливо збудить тишу,

    і бджілка в пошуках злотої серединки.

    Свою ходу поволеньки притишу.

    Розсипле сонце бурштину жаринки.

    ***

    А цвіркуни заполонили ніч,

    тремтять зірниці в темних володіннях.

    І Їжаки – колючі сотворіння,

    і трепетний танок холодних свіч.

     

    Дрімоту, аж до хрускоту крихку,

    ламає спогад в заспаних зіницях.

    Я сутінкову ниточку мяку

    сплітаю на нервових голих спицях.

     

    Дарма,  вже очі заслані від сліз.

    Сповзають сутінки. Я сліпну, петлі гублю.

    Колючий із сопінням в шпарку вліз.

    Любов загублену й світанок приголублю.

     

    ***

    Не вірю сліпо, що цвіте ріпак.

    То скалки відкололися від сонця.

    У вальсі мрій бє чобітком гопак.

    В маршрутці припадаю до віконця.

     

    І в ріках не втопилась синя синь,

    в молитві небо стало на коліна.

    Уяві не скажу: „Пощезни, згинь!”

    Для мене хмари вже – молочна піна.

     

    І хто сказав, що зеленіють трави,

    то задарма коштовний малахіт.

    І сірий мозок кольорів приправи,

    щоб з божевіллі зиркати на світ.

     

    Мені б осою дикою – в ріпак квітчастий!

    Зав край у серці хлюпають жалі.

    Я стережусь у когось рими вкрасти –

    хилю в зажурі небо до землі.

     

    Боюся зурочити.

     

    Боюся зурочити осінь вродливу:

    а що, як для мене її не буде?

    По цей бік життя перетвориться в зливу,

    по цей – ще гарячим заповнює груди.

     

    Букет з хризантем і поволі хмеліти...

    В похмілля з кизилу наливки терпкої.

    А що, як востаннє для мене ці квіти?

    І раптом не втраплю масляток у хвої?

     

    Притомлену землю  - під леміш, як масло...

    В ріллі гайворонні викохують гриви.

    А в зоряних скибочках щастя не згасло?

    Його ще роздмухають вітру пориви?

     

    Кохання ворушиться на павутинці,

    ледь дише теплом і береться літати.

    Без нього зійду на кінцевій зупинці,

    як сили забракне кохати-кохати...

     

    На битий келих.

     

    Били хвилі засмагле тіло...

    Може, тіло у хвилях билося?

    Море з ним шепотіти хотіло,

    слів солоних вуста напилися.

    Скільки мала на суші щастя?

    З рук коханого м- ласки коралі.

    Вже медузи палять запястя

    і розіпнута пристрасть на палі.

    Гнідий серпень шалено, галопом -

    аж гарячим із ніздрів дише!

    Штиль вітрам є покірним холопом.

    Чайки нудять у звичній тиші.

    Йду свідомо на битий келих,

    щоб ступням закривавленим – милі...

    Хай піски обвуглюють берег –

    залишаються морю хвилі...

    ***

    Україно моя! З помаранчевим серцем.

    Голуба і червона тече в тобі кров.

    Бродять мрії хмільні, настояні з перцем.

    Лиш хвилює вітрів біль зелених дібров.

     

    Славна ненько моя! Щеплені ми від болю...

    Навпіл тіло твоє душі нам не ятрить.

    Я твоїми слізьми свої рими присолю

    так, щоб прісних думок обірвалася нить.

     

    О, квітуча моя! Ген й могили в барвінку.

    Хімікатами труєм пшеничні поля.

    Ми на вірність тобі заливаємось дзвінко

    соловями – від трути ж... марніє земля.

     

    Батьківщино моя! Ми не гледим далеко,

    та кровиночки наші – майбутні батьки.

    А кого принесе їм у дзьобі лелека?

    Кропим знов з літаків бурякові рядки...

     

    Україно моя! Чи віддам тобі серце?

    Чи до краплі тобі переллю свою кров?

    Лиш не питиму мрії, настояні з перцем...

    Біль мені, як тавро – біль зелених дібров. 

     


    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2023  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии