Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 288

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Раїса Гарбуз

    Раїса Василівна Гарбуз

    Народилася 15 серпня 1954 року в с. Хорів Острозького району Рівненської області. Проживає в смт. Теплику.

    1972 року закінчила школу-інтернат в м. Остріг. Закінчила училище хімічного волокна м. Києва. З 1978 року проживає в смт. Теплик Вінницької області.

    Автор збірки „Мої безсонні ночі” (2004, самвидав), член літературно-мистецького об’єднання „Дивослово” та обласного літературного об’єднання імені В. Стуса. В 1987 році закінчила Брацлавський сільськогосподарський технікум за фахом бухгалтер, працювала у відділі культури і туризму райдержадміністрації.

                Дипломант всеукраїнського конкурсу сатири і гумору ім.. А. Сови та обласного конкурсу ім.. С.Руданського. Майстриня-вишивальниця.  В її творчому доробку відтворені нитками на полотні рушники, ікони, картини, портрети митців України, серветки, доріжки.

                                Прізвище.

    У мене прізвище округле, стигле і дорідне.

    І мені підходить так, немов моє рідне.

    Я й не думала тоді, як долю шукала,

    бо не прізвище, а саме кохання обрала.

     

    Відгадайте, що за овоч

    жовтий і кругленький.

    За пліт часом перелазив,

    як був молоденький.

     

    Головне, що я щаслива.

    З ним не знаю лиха.

    Бо у мене він Гарбуз,

    а я – Гарбузиха!

    Мотоцикліст.

    Їде Петро мотоциклом,

    позаду дружина,

    а на бачок посадив

    ще й малого сина.

     

    Тут інспектор молоденький

    його зупиняє.

    Крутить жезлом,

    документи із папки виймає.

     

    А Петро: «Пробач, синок,

    можеш не просити.

    Я четвертого не візьму –

    ніде посадити».

    Пита спікер депутата.

    На засіданні ранковім

    у Верховній Раді

    пита спікер поважного

    депутата-дяді:

    -          Не присутствував чому

    ти на засіданні,

    як рішали ми питання такі сонце дайні?

    -          Та чого тут присутствувать?

    І що тут рішати?

    Дома краще на дивані,

    ніж тут в кріслі спати.

    Тещин нюх

    Жінка лає чоловіка,

    та ще й докоряє:

    -    Чому, коли моя мама

    до нас приїжджає,

    ти її не поведеш

    у цирк чи на ринок,

    або хоч в кінотеатр

    на добрий спочинок?

    -Нема сенсу – теща нюх,

    мов собака, має.

    Кругом водив, але вона

    Назад повертає!

    ***

    Ми з тобою, любий, наче

    -          Голубяток двоє.

    Але скоро, мабуть, нас

    уже буде троє .

    -          Це чудово! Чоловік

    Від щастя аж сяє.

    -          Так, коханий, завтра мама

    Моя приїжджає.

    Гарний півник

    -          Який в тебе гарний півник

    веселий співає.

    -          Курочок усіх глядить,

    усім догоджає.

    -          Чом йому не веселитись –

    Скаче, крильми плеще...

    Десять курок біля нього,

    і жодної тещі!

    Чекання

    Сіла сімя вечеряти,

    Чекають на тата

    (а родина величенька,

    дітей повна хата).

    Вже пройшла година, друга –

    ще немає тата.

    -          Так, сідайте за стіл, діти, -

    озвалася мати.

    Я якби усе життя

    на нього чекала –

    завжди сама вечеряла б,

    і вас би не мала.

    Свято

    Я з дружиною три дні

    вже не розмовляю –

    шанувати чоловіка

    так її навчаю.

    Хоч мовчати стільки днів

    жінці забагато,

    та для мене цих три дні –

    це ж суцільне свято!

    Вірний муж

    Полягали пізно спати

    жінка й муж.

    Він крутився у постелі,

    наче вуж.

    -          Не крутися, заспокойся

    хоч на мить, -

    жінка каже, - голова

    у мене болить.

    Я така сьогодні хвора –

    не чіпай!

    Крутять ноги й тиск у мене

    через край.

    -          Ну, тоді полеж тихенько,

    чи засни,

    а я збігаю швиденько

    до куми.

    Принесу тобі пігулок

    Видів пять –

    нехай ноги в тебе, люба,

    не болять!

    Болячки твої вивчати

    не берусь.

    Спи, кохана, я до ранку

    повернусь!

    Щирий дядько

    Що це, дядьку, ви їсте? –

    Дозвольте присісти!

    Я їм сало, та ви його

    не будете їсти.

    -          Чом не буду? Підтримаю

    компанію вам...

    -          Щиро вдячний - не надійтесь,

    сала вам не дам!

    Татова наука

    На канікули в село

    студент приїжджає.

    І з порога, що він „гей”

    Рідним заявляє.

    -          Із дівчатами тепер

    не буду дружити!

    Так що, предки, не старайтесь

    мене оженити.

    Бути „геєм”, кажуть, тату,

    тепер дуже модно.

    В місті собі дозволяєш

    усе, що завгодно.

    Зажурився старий батько:

    що ж йому робити?

    -          Постараюсь тебе, сину,

    я переучити!

    По нашому, по-сільському,

    прости – так, як зможу.

    Не получиться, то ще

    батогом поможу!

    Вносить миску огірків

    свіженьких, з городу...

    -          Сідай і їж, щоб знав добре,

    якого  ти роду!

    Жує синок, та з-під лоба

    на старого косить.

    Батько вийшов, та ще глечик

    молока  приносить.

    -          На, запий, і то – до дна, -

    я проконтролюю.

    І не дай Бог, щось подібне,

    від тебе почую!

    Синок випив і проситься:

    -          Більш не можу, тату... –

    І прожогом у нужник

    кинувся за хату. 

    Не було його, мабуть,

    добрую годину.

    Ледве входить... Пита батько:

    -          Ну, як справи, сину?

    -          Ой таточку, ой, не можу... –

    мене розібрало...

    -          А я цього й добивався,

    щоб тебе прорвало.

    А як іще научити

    тебе, лобуряку,

    щоб памятав, для чого Бог

    дав мужчині с...?

    Мезим

    Тече річка невеличка

    Поміж берегами.

    А по берегах село

    З білими хатками.

    Везе донька жениха

    Знайомить з батьками.

    Таке мале, в окулярах,

    З довгими вухами...

    Батько вийшов привітати

    Майбутнього сина,

    По плечу його поплескав:

    -          Хороша дитина...

    В того мало окуляри

    Із носа не впали.

    Стоїть, кліпає очима,

    А з уст – ані пари!

    Зайшли у двір. Батьки раді...

    Просять їх до хати,

    А тоді уже за стіл

    Всіх дружно сідати.

    А на столі бараболя,

    Ковбаса і шинка,

    І чорнослив із ребрами,

    Й з грибами печінка.

    Це байдуже, що зятьок

    Такий худий вдався,

    А жере, немов собака

    Із цепу зірвався.

    Аж тут теща варенички

    На стіл виставляє.

    Зять неквапом у кишеню,

    І „мезим ”виймає.

    Дві пігулки проковтнув,

    Втер губи руками...

    Як став їсти вареники –

    Свище за вухами.

    -          Ах, молодець, - батько радий,

    Зятя вихваляє...

    А тоді на вушко доньці

    Стиха промовляє:

    -          Бідна доню, як він отак

    Буде жерти й пити,

    То ми будемо лише

    На харчі робити!

    Мамина наука

    Мати бідкається гірко: - Сьогодні ж зарплата –

    Ось чому нема з роботи отак довго тата.

    Поглядає у вікно: - Що ж мені робити?

    Треба бігти на роботу ще підлогу мити.

    Ви тут, дітки, не пустуйте, а сидіте тихо.

    Не чіпайте сірників, щоб не було лиха.

    Та підкликала до себе старшенького сина:

    -          Тобі уже вісім рочків – доросла дитина.

    То ж дивися за меншими, порядок тримайте!

    Подивіться телевізор, та й спати лягайте.

    Не бігайте, не шуміть – трохи розум майте.

    Якщо тато прийде п яний – краще не чіпайте.

    Положіть його у ліжко, роздягніть, роззуйте -

    Хай, чухачка, спить до ранку, а ви не гарцюйте.

    Та не здумайте йому ще труси знімати,

    Бо там в гнізді вуж великий – може покусати.

    Чогось серце не на місці, боюсь вас лишати,

    Але я вже мушу бігти – треба працювати.

     

    Раптом дзвінок телефонний від малого сина:

    -          Мамо, тато прийшов пяний – ледь зайшов до хати.

    Та ми його вговорили, й положили спати.

    Працюй, мамо, і не бійся – ми тому вужові

    Обрізали головешку при самій основі.

    А під вужом знайшли яйця – то ми їх побили.

    Щоб ти зовсім не боялась – ще й гніздо спалили.

     


     

    Пісні Марусі Чурай

    „Моя любов чолом торкалась неба,

    а Гриць ходив ногами по землі”

    Ліна Костенко

    Її пісні -  душа всього народу,

    що у слова всю душу виливав.

    Так повелось від роду і до роду:

    народ страждав, але усе ж співав.

     

    Та як же так кохати було треба,

    щоб світ зчорнів у сонячній імлі?

    ЇЇ любов  чолом торкалась неба,

    а він ходив ногами по землі.

     

    Маруся Чураївна, Марусенька...

    В її піснях слова, як зорепад.

    Ішли в похід з піснями козаченьки,

    і з піснею верталися назад.

     

    І сад співав, і річка, і заплава,

    і Балка Дідова, і Пушкарівський ліс,

    співала Україна і Полтава,

    Дніпро і Ворскла, Лубни і Три ліс.

     

    А над вікном ошатної хатини,

    яка дивилась вікнами в блакить,

    було гніздо маленьке ластовинь,

    й за них в Марусі серденько болить.

     

    І так було в хатині тій затишно,

    калина заглядала у вікно,

    буяли цвітом білопінним вишні,

    здавалось їй – то зради полотно...

     

    З дитинства знала мамину науку:

    „не гоже плакати, бо то великий брид.

    Здушили сльози – не виходь на люди,

    болить душа – не виявляй на вид”.

     

    Вона співала. В ті пісні від ранку

    вслухалися пташки і дикий звір.

    Мелодію відтворював на ґанку

    старий лелека, що моливсь до зір.

     

    І досі ті пісні народ співає,

    й співатиме, допоки світ стоїть....

    І пісня українська оживає,

    і житиме впродовж тисячоліть.

     

                          Вишиваю Шевченка.

     

    Вишиваю Шевченка: підбираю до ниточки нитку.

    Хочу вишити світлим цей образ базсмертний, ясний.

    Синім вишию очі, чорно-сірим я вишию свитку...

    Тільки погляд чомусь залишається знову сумний.

     

    Чом в зажурі, Тарасе? Нерозділене кличеш кохання,

    чи у сні повернулися дикі Аральські степи?

    Чи згадав, як на кручі Дніпрові приходить світання,

    чи як мати на панщині вяже пшеничні снопи?


    ...Підголубила очі, румяними вишила щоки,

    трохи світлої нитки – на високе розумне чоло.

    Сивину заплела у козацькії вуса широкі,

    лиш усмішки нема на портреті – так завжди було...

     

    За плечима Дніпро – проти сонця вода, наче криця,

    і тополя у полі тихо вітра запрошує в сни.

    Кущ калини в долині, з-за дерев виглядає дзвіниця.

    Чом же в тебе, Кобзарю, залишається погляд сумний?

     

                  Зелена неділя.

     

    Зелена неділя, зелена неділя...

    Ніхто у цей день не справляє весілля.

    Червневої ночі чар-зілля шукають,

    і стеляться трави під ноги шовками.

     

    ... До зілля татарського руки тяглися,

    вязали у снопики трави і листя.

    Щасливі, на плечах несли їх додому,

    за жартами жарт - не зважали на втому.

     

    Ми зеленню дома встеляли долівку,

    сміялася зелено кожна билинка.

    Дурманило хмільно клечанням чар  - зілля...

    В неділю таку не справляли весілля...

     

               Подільська Швейцарія.

     

    Село Печора над величним  Бугом –

    мала Швейцарія в Подільському краю.

    Купальні камяні магічним кругом

    утворюють жертовну колію.

     

    Тут дім побудував Георгій  Дука,

    його зробив намісником султан.

    А влада – кожен зна, яка то штука...

    Жорстоким був пихатий молдаван.

     

    Потоцький Костянтин – відомий красень!

    Здається, з ним попід-руку ходжу.

    А що іще? Цього я людям, власне,

    ніколи нізащо не розкажу.    

     

    У пам’яті алей Яніна - пані...

    А нині я на камені сиджу –

    картинно, на переднім, отже, плані;

    проникла час, історію чужу.

     

    Ведуть розмову камяні пороги

    з дубами старовинними, як світ.

    На тесані диванчики, під ноги -

    і досі липа трусить  медоцвіт.

     

    Мохами поросли старі підмурки,

    химерно розкошують чагарі...

    Край річки жаби граються у жмурки,

    як чорногуз кружляє угорі.

     

    Усе тебе бентежить тут, хвилює,

    події всі великі і малі.

    Здається, день тут світлим „алілуя”  

    встає й лягає з сонцем на чолі.

     

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Декабрь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии