Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Сокотнюк Дмитро Мокійович (1882-1973рр)

    Серед наших односельців, які є гордістю Розкошівки, на думку багатьох сучасників, Дмитро Мокійович Сокотнюк безперечно займає визначне, домінуюче місце. Не тільки тому, що своїм життям та практичною діяльністю вплинув на долі земляків, а й тому, що на зламі двох епох був активним борцем за краще майбутнє. Він залишив в наших серцях яскравий слід, мов зірка в нічному небі. Той, хто хоч раз спілкувався з цією людиною не міг не оцінити величі його душі, скарбниці його розуму, людяності. Коли б зібрати всі сторінки біографії цієї обдарованої людини - це була б епопея, що займає ціле століття. Для правдивого обєктивного відображення подій минулого, життя окремої людини, звичайно, є важливими свідчення архівних документів, літописних джерел. Але не менш цінним є субєктивна оцінка людей – сучаників, їх спогади, бо записані вони стають історією, тобто архівами. Спілкуючись з жителями села довоєнного і післявоєнного часу, з людьми різних поколінь в їх розповідях найчастіше звучить згадка про вчителя Сокотнюка Д.М., який був вчителем і директором школи майже пів століття. З часом мені з допомогою його рідних: сина Леоніда та дочки Людмили, внуків, які проживають в Кіровограді, а також з архівів, вдалось отримати цінні документи – свідчення про невідомі факти з життя Дмитра Мокійовича. Зокрема це: спогади Леоніда Дмитровича і його сестри на 20-ти сторінках, спогади самого Дмитра Мокійовича, копія «Петиції» до царя написаної його рукою під час революційних подій 1905-1906 рр., газетні матеріали про життя нашого славного земляка, фотокопії протоколів засідань сільської ради за 1925р. та багато інших документів. Всі вони зберігаються в окремій папці в музеї історії села. Саме тому моя розповідь про Сокотнюка Дмитра Мокійовича буде відрізнятись від того, що було відомо людям про нього раніше.

    В селі, що носить гарну назву – Розкошівка, з цікавою історією серед похилених, понурих, під соломяними стріхами хатинок, на призьбах яких спочивали потомлені старенькі люди – була домівка Сокотнюка Мокія. Нічим не відрізнялася від інших, хіба що тим, що збудована в центрі села  на пагорбі біля розвилки доріг. Господар її дуже гарно грав на скрипці, співав старовинних пісень. В цій оселі панували спокій, злагода і блаженство. Попри бідність та нестатки, ніколи не було чути лайливого слова, не затуманював розум алкоголь, як у деяких сім’ях. Нам невідомо, як звали дружину Мокія – маму двох синів: Дмитра і Захарія. Кожному з них життя презентувало свою долю і свій «шлях широкий». Кожен залишив в пам’яті односельців свій слід, що свідчить про соціально значиму роль цієї родини в житті Розкошівської громади.

    В роки дитинства Дмитра в хатині їх батьків квартирував священик Пашута(іногородній), який навчав першій грамоті здібних, допитливих хлоп’ят, взамін платні за помешкання. В архівах збереглись відомості про доплату священику з казни епіскопату, як компенсацію кравтплати. Селяни припускають, що родовід Соконюків походив з Теплика. Однак достеменно і важливо стало відомо з іменного списку арештантів першого батальйону Преображенського полку, що Дмитро Мокійович народився 13 грудня 1882 року. На початку ХХ-го ст. він закінчив церковну-приходську школу і вчительське двохкласне училище і працював вчителем. Враховуючи його фізичні дані(зріст, мужні риси обличчя та інтелектуальні здібності) він в 1904 році був призваний до царської армії і зачислений в Преображенський полк для охорони царя Миколи ІІ-го і його резиденції в Петрограді. В архівному списку першої роти, першого батальйону значиться, що Сокотнюк Дмитро Мокійович мав освіту вчителя, був рядовим солдатом, призваний з Подільської губернії, Гайсинського уїзду, Теплицької волості. Маючи гарний почерк призначений ротним писарем. Під час служби 1905 році він був свідком подій «кровавої неділі», коли на Двірцевій площі столиці, за наказом царя були розстріляні мирні демонстранти, які йшли з петицією до монарха з вимогами кращого життя. Ця подія, а також зустріч та розмова з видатним революціонером, соратником Леніна – Калінімим Михайлом Івановичем (про це Дмитро Мокійович пише у спогадах) спонукали його та інших солдатів виступити з протестом проти диктатури генерал-губернатора Трепова, на боці революційно настроєного народу.  Рукою нашого земляка були записані такі рядки віршованого памфлету того часу:

    «Гришка Трепов – генерал

    Всех жандармов собирал.

    Эх, вы, синие мундиры,

    Обыщите все квартиры!

    Обошли квартир из триста -

    Не нашли социалиста».

    Тут слід сказати, що в ці самі роки проходив службу в царській армії ще один наш земляк – Юхимчук Семен Степанович(Єфимчук)1883 р.н. Служив він з 1905-1909 рр. в м. Москві в першому резервному батальйоні 6-го гренадерського Тавричеського полку, що також в той час вважався придворним. За участь у військовому бунті в 1906 році 135 солдат і командирів «низших чинов» були арештовані і ув’язнені в Люберецькому таборі Калужської губернії,а пізніше переведені під стражу в м. Москву в Олександрівські казарми. Як свідчать архівні документи(фото і копія Акту звинувачення) Єфимчук Семен Степанович звинувачений в заклику до повалення існуючої влади і засуджений московським військовим окружним судом 7 вересня 1907 року до 3-х місяців військової тюрми. Всього було засуджено 95 осіб, виправдано 46. Оригінали документів по цій справі зберігаються в музеї Великої Жовтневої соціалістичної революції в м. Москві, копії передані до сільського музею. А в тодішній столиці імперії – Петрограді справа про революційну діяльність Сокотнюка Д.М. розгорталась більш трагічно і жорстоко. За наявними копіями документів(також передані до сільського музею) відомо, що він був засуджений до 3-х років дисциплінарного батальйону. Кирило Борисович Басін – організатор військового заворушення отримав 8 років каторжних робіт, замінено через рік на 4 роки тюрми. Він в 1965 році описав події тих часів в книзі «Мятежный батальйон», де згадує про писаря Сокотнюка Д.М., рукою якого було написане звернення до царя від бунтівних солдатів (копія знаходиться в іменній папці Сокотнюка Д.М. в музеї села). Відбувши 3 роки тюрми в  селі Медвідь Норгородської губернії Дмитро Мокійович був висланий в 1910 році під негласний нагляд поліції в с.Зятківці Гайсинської округи, де працював вчителем. Тут же в цей період він оженився на дочці священика Катерині Михайлівні, приблизно 1912-1913 рр. повернувся в Розкошівку в 1914 році, мобілізований до армії, був учасником Першої Світової війни. В окопах продовжив агітацію проти війни будучи солдатським депутатом. Отримав поранення і повернувся додому до сім’ї, де зростала маленька дочка Людмила. Після революції 1917 року, яку він палко підтримав, в селі була встановлена радянська влада. Дмитро Мокійович не афішував свою участь в революційній діяльності 1905-1906рр, але його світогляд і переконання дали можливість на повну силу включитись в розбудову нового життя. Будучи на посаді директора школи організував навчання людей грамоті, став фундатором «Лікнепу» - ліквідації неписьменності в селі. В архівах збереглися протоколи засідань Розкошівської сільради за 1925р, копії знаходяться в музеї історії села. Він постійний член сільради, очолює різні комісії, як директор доповідає про стан школи та пророблену роботу, керує культосвітньою секцією. 10 березня 1925 року на засіданні сільради на пропозицію Сокотнюка Дмитра Мокійовича слухається питання про вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка та восьмих роковин скинення царату. Ухвалили: «ці події відсвяткувати в один день, себто 12 березня. Запропонувати драмгуртку поставити виставу безкоштовно»(див. протокол частина 8 в папці). Він підтримує «комнезами» - комітети незаможних селян, а пізніше ТСОЗ-и – товариства по спільній обробці землі. Одним з перших здав свій земельний наділ в колгосп, закликав до вступу в артіль інших селян. Його сім’я зазнала погроз і залякування збоку агресивно налаштованих односельців – підпали, доноси, намагання розкуркулити його, що доходило до абсурду. Згадку про цю подію, яка дійшла до наший днів описано в нарисі про Юхимчука Семена Степановича, котрий в цей період був також розкуркулений і зазнав гонінь збоку сільських активістів, незважаючи на участь у революційних подіях 1905-1906рр. А у брата Дмитра Мокійовича – Сокотнюка Захарка заздрісники, бездарі за його кмітливий розум і працелюбність – вилучили і усуспільнили хату, землю і реманент. А вітряного млина, якого він в 1912 році купив в селі Скарженивці, перевіз і змонтував в Розкошівці на своїй ділянці землі за селом вище кладовища – розібрали, хоча він був дуже потрібний людям. Обвинувачення звучало банально – при складанні млина використовував найману працю (добровольців-помічників), тобто експлуатував людей, був експлуататором. Про гоніння цієї сім’ї збереглось у пам’яті людей багато співчутливих спогадів, особливо цікаві розповіді його сина Микити, які мені пощастило занотувати. В сім’ї Дмитра Мокійовича народилось ще 2 сини: Антін і Леонід. Всім дітям він дав вищу освіту. Люда стала вчителькою, Антін - лікарем, а Леонід - ветеринарним військовим лікарем. З Леонідом Дмитровичем мені довелось часто спілкуватись. На моє прохання він разом з сестрою Людмилою залишив мемуари про село, про життя людей, дав свою оцінку подіям тих часів, що стали історією. Це – безцінний скарб, величний пам’ятник нашої історії. З цих записів на 22-х сторінках пережитих особистих подій, фактів життя односельців постають образи його сучасників, трагічні сторінки сімейного життя, про які нам не було відомо. Це був період сталінських репресій 1937 року. Він згадував про те, як його рідний брат Антін став «ворогом народу». Після закінчення в 1936 році Одеського медичного інституту в рік призову йому було присвоєне звання капітана медичної служби і направлено на службу в Червону армію на Далекий схід, військовим лікарем. У 1937 році у місті Хабаровську він був заарештований. Його було звинувачено за шлункову хворобу незначного підрозділу солдат від недоброякісного їх харчування. Невідкладна відміна компонентів зі складу меню через день ліквідувала хворобу, а Антона за це було засуджено до смертного вироку з відстрочкою страти з метою продовження слідства. Нескінченна кількість листів батька Сокотнюка Д.М. на ім’я Сталіна і Калініна(останього особисто він знав по Путіловському заводі в Петербурці 1905-1907рр.) не давали позитивних наслідків. Це – дослівний виклад Леоніда Дмитровича тієї події. Далі він закінчує так: «Антона, як і інших, спасла страта Єжова з заміною його Берією. Останній людоїд по вивіреному методу Сталіна притворно лібералізував початок свого призначення на посаду міністра держбезпеки обвинивши хиби Єжова, звільнив частину в’язнів з тюрем свого попередника. Таке дуже рідкісне  на той час явище разом з іншими звільнило від смерті брата Антона». Не зважаючи на складну політичну ситуацію люди поважали й шанували Дмитра Мокійовича, продовжували будувати нове соціалістичне життя на селі. До кінця свого життя гордився Дмитро Мокійович своїми дітьми, обдарованими учнями, які стали вченими і знаними в країні. Він підтримував з ними зв’язки, зокрема з Юхимчуком Федором Пилиповичем, доктором сільського господарських наук, директором інституту землеробства України,  переписувався з ним. В нашому розпорядженні є кілька листів написані його рукою на ім’я Федора Пилиповича. В 1973 році Розкошівська земля прийняла на вічний спокій Дмитра Мокійовича, а в 1974 не стало і його дружити Катерини Михайливни. Сьогодні нікого з їх рідних немає в селі, але вдячні односельці пам’ятають про них, доглядають могили. Що стосується свідчення Сокотнюка Д.М. у справі репресованого в 1937 року Бортника Нікифора(Михайла) Фомича, теж нашого земляка, що жив в той складний час, ознайомившись з короткими відомостями історії цієї трагічної події хочу висловити таку власну думку, зі спогадів старожилів та з архівних документів, які були затребувані мною з обласного держархіву «Дело № 6644 По обвенению Бортника Н.Ф. по статье 6410 УК УССР», в тому числі з протоколу допиту свідка по цій справі Сокотнюка Д.М.  можна зробити таке припущення-висновок: взаємні стосунки цих двох людей були складними і напруженими, часто навіть й ворожими, якщо врахувати той факт, що Бортник Н.Ф. зіграв певну роль у розкуркулені рідного брата Дмитра – Захарка. Бортник Н.Ф. як здібна особистість шукав і торував свій життєвий шлях в ті часи. Він  теж вчителював у Розкошівській школі не маючи на те освіти(як пише Сокотнюк Д.М.). Був жонатий на дочці священика, навіть сам бажав стати служителем церкви, деякий час служив у війську Петлюри. Вернувшись в село обирався головою сільради. Під час колективізації вбачаючи конкурента в особі Сокотнюка Д.М. на педагогічній ниві натравлю вав на нього і його брата сільських активістів. Пізніше Бортник Н.Ф. приховав своє минуле з метою пристосування до тогочасного життя, вступив до партії, був призначений головою колгоспу в с.Брідок. На роботу їздив з Розкошівки підводою(за 25 км), а їздовим у нього працював чоловік з Кам’янок. При цьому Бортник Н.Ф. (в селі чомусь він звався Михайлом) часто вів розмову з їздовим про події в країні, про Сталіна – «який розумних людей знищував, а дурнів залишав». Їздовий, не відомо з яких мотивів, доніс на нього в район. В чомусь Бортник Н.Ф. зізнався сам, щось додали свідки, в тому числі і Сокотнюк Д.М., який очевидно вирішив «віддячити» своєму кривдникові-конкуренту, оскільки це ще суперечило його ідейним переконанням. Саме в цей час і сам Сокотнюк постраждав від розправи єжовщини над сином Антоном, про що описано вище. За поданням дітей Борнтик Н.Ф. був реабілітований посмертно. Сокотнюк Д.М. через багато років у зв’язку з 50-річчям Великого Жовтня Указом Президії Верховної ради СРСР нагороджений орденом трудового червоного прапора за участь в революційних подіях 1905-1906 рр. він визнаний Персональним пенсіонером союзу Союзу РСР. В селі не залишилось нащадків ні у Сокотнюка Д.М., ні у Бортника Н.Ф., тому конфлікт між цими двома людьми залишається на розсуд поколінь, не торкаючись тієї гуманітарної спадщини, що залишив нам Сокотнюк Дмитро Мокійович визнаний Визначною постаттю села.

    Січень 2014р.

    Післямова:

    Засуджувати ту систему і країну, в якій виросло і виховалось кілька поколінь на фоні сьогоднішнього новоствореного хаосу, де панує дикий капіталізм, волею людей у владі заміняють одних олігархів іншими, йде братовбивча війна, процвітає насильство, хабарництво, розбещеність, ідея збагачення любою ціною, жорстокість і тупість – це значить повернутись в епоху, в якій жили наші діди і прадіди і розпочинати боротьбу за справедливість на новому витку історії. Як на тій фотографії 1906 року сьогодні актуальний заклик «В борьбе обретем мы право свое».

    Листопад 2014р.

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Август 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии