Світлана Юлімбетова - Стадник

Світлана Хусаінівна Юлімбетова - Стадник народилась 3 травня 1959р. в Казахстані с. Синтас Єрмаківського району Павлодарської області, що біля витоків Іртиша в родині батька-молдаванина та матері-башкирки Закінчила  у 1977 році  Орське ПТУ по спеціальності майстер-плодоовочівник. Проживає в с. Соболівці Теплицького району.

            Перші публікації з’являються в 1997-1998 роках в районній газеті „Вісті Тепличчини”, згодом в художніх альманахах „Стожари”, „Ми в дорогу вийшли на світанні”, літературно-мистецькому журналі „Вінницький край”, православному дитячому журналі „Богдан”. Творчість С.Х.Юлімбетової - Стадник представлена дитячими віршами та казками, журналістськими дослідженнями та публікаціями на сторінках обласної преси. Член редакційної колегії та постійний дописувач дитячого обласного альманаху для дітей «Наша хатка»

 

По модному

Їжачки-лісовички

Поскидали піджачки,

бо вони простенькі,

з голочок стареньких.

Підуть потім до кравця,

до Ведмедя-молодця,

одяг замовляти -

був щоб їм про свято.

Не такий, як в Вовка –

(що з такого толку?)

З Вепра - сірий  одяг

(також не підходить).

Голочок з ялинки

наберуть в торбинку.

Одягу такого

не було ні в кого!

Модний стиль, новий фасон -

стане їм на весь сезон.

***

Мой пушистый рыжий кот,

у тебя полно забот:

со щенком подраться Тишкой,

сторожить у норки мышку…

Только хочешь или нет -

нарисую твой портрет.

Ну-ка, встань передо мной,

Выгни спинку, друг, дугой.

Вот рисую ушки

на твоей макушке,

вот зеленые глаза

(не вертись, как егоза),

ушки, лапы, морда, хвост…

Ох, натурщик мой не прост.

Кто бы мог мне подсказать,

как пушистость рисовать?

Еще несколько штришков –

вот и все, портрет готов.

Котику я показала -

его шерстка дыбом стала.

Ничего он не сказал,

закричал и  убежал.

Покажу сестренке

(на кого похож?)

А она сказала:

симпатичный еж

***

Тук-тук-тук... Тук-тук-тук...

вот вагончики бегут:

сяду и поеду

к бабушке и деду.

Там живет коза Милашка

и рябой кабанчик Яшка –

лучшие мои друзья,

и по ним скучаю я.

Рано утром по порядку

выбегают на зарядку:

гимнастка Милашка,

и кабанчик Яшка.

Упражненья на бревне

получаются вполне.

Только вот кабанчик,

круглый барабанчик,

взбирается тяжко -

не то, что Милашка.

Для нее ведь все равно –

что площадка, что бревно.

В дворовой олимпиаде

победить им очень надо:

приз – кочан капусты,

казан каши вкусной.

Состязалися друзья –

получилася «ничья».

И фанаты, и спортсмены

приз в одно мгновенье съели.

Завтра снова по порядку

выйдут утром на зарядку.

***

Подарили мне куклу с секретом:

не скажу никому я об этом!

Никому-никому-никому!

только папочке одному.

Мамочке тоже на ушко,

а еще своей верной подружке.

Расскажу я, конечно, и деду,

когда в гости к нему приеду...

 

Но  мне мамочка все-же сказала,

о моем лишь секрете узнала:

-          Когда знает секрет целый свет,

то секрета, считай, уже нет!

Значит, кукла тепер без секрета -

расскажу поскорее об этом!

***

Плачет дождик днем и ночью:

в море плавать хочет очень.

Путь далекий и немалый –

не пускает тучка-мама.

-          Ты заблудишься в горах - ах!

Потеряешься в степях – ах!

Ты не сможешь лес перейти!

Вдруг заблудишься где-то в пути!

 

Плачет день, второй и третий...

Скрылось солнышко – не светит.

Плакал дождик всю неделю,

но слезам никто не верил.

Ну, какое это горе?

в огороде – лужи море.

Радуется детвора:

свое море есть – ура!

Дождик нам наплакал море,

порезвимся на просторе!

Увидала тучка-мама,

в луже сына искупала,

и сказала: - Нам пора!

Город мыть пойдем с утра.

***

 

Плаче кульбабка:

загубила шапку.,

Хто її бачив –

жовтогарячу?

 

- Ранком холодно в долині –

замерзаю щохвилини...

 

Знайшов шапку їжачок  -

заховав собі, й мовчок.

він хотів похитуватись,

в гарній шапці показатись.

 

Бабка-кульбабка

зшила нову шапку –

з гусячого пуху,

натягла на вуха

онучці маленькій –

щоб було тепленько.

Пішла внучка погуляти,

шапку нову показати.

Почав вітер пустувати,

пух з голівоньки здувати.

 

Охає кульбабка –

знов немає шапки.

Сонечко втішало:

-          Ти насінням стала.

І наступної весни

знов зустрінемося ми.

Не сумуй, кульбабко,

буде в тебе шапка –

жовтогаряча, як у тебе вдача.

Витівки зими

 

Білий сніг летить, летить,

Засипає всі хати.

Наче пухом лебединим

Вистеля зима перину.

 

Йшли зі школи два „пінгвіни” –

То Микола і Марина.

Як підходили до хати,

Їх стрічати вийшла мати.

 

„Чорну шапку мав Микола,

Ще коли ішов до школи.

Донька – пальтечко руде.

Щось не видно їх ніде!”

 

На подвір’ї замість них

Два намети снігових.

 

Штанці

 

В нашій хаті заповзято

Кіт шука собі штанята –

Погуляти в двір піде

(звісно, як штанці знайде).

Їх знайти – одна лиш мить:

Знаю я, де що лежить.

Після першої примірки

Залишив їх біля нірки.

Мишенята реготали,

Як штанці перевертали...

 

Вишию йому сорочку,

Щоб кружляв він у таночку.

Подарую капелюха,

Щоб ховав котячі вуха.

Тільки ж як штанці вдягнути?

Може, хвостика зігнути?

Хай гуляє на свободі –

Дірочку зроблю, та й годі!

 

Месниця

 

Миша в двері стука-грюка!

-          Хто на мене вранці хрюкав?

От я зараз приберуся,

І до нього доберуся!

Скрип – і двері відчинились,

І сердючка опинилась

Перед жирною свинею,

Й поросятко поряд з нею.

Скаче миша по підлозі,

Розбудить свиню не в змозі.

Пнеться вгору, лізе вниз –

То на лоба, то на ніс.

Рило кігтиком шкрябнула...

 

Тут свиня зненацька чхнула.

На долівку впала миша,

Ледве встала, ледве дише:

- Добре ж я її побила,

аж пощади попросила!

 

Сватання

 

Жаба кумкає в ставку,

А зозуля – у садку:

- Ку-ку!

- Ой, зозуленько-кума,

чом на гілочці сама?

-          Полетів мій птах за море –

Отаке у мене горе.

-          Не журися, кум-кума,

Не зостанешся сама!

Небіж є у мене –рак,

Хлопець хоч куди козак –

І на вроду, й на постау –

Забере тебе до ставу.

-          Може, кумцю, й буде так,

-          Як на горі свисне рак...

 

Отаку ведуть розмову

Світанкову, вечорову –

Та-в ставку, а та – в садку:

-          Кум-кум!

-          Ку-ку!