|
Світлана СтадникЗ потойбіччя…. Світлана Опанасівна Стадник.
1954, Теплик Вінницької
області -80-і роки. Педагог, поетеса. Закінчила філологічний факультет Вінницького
перінституту. Працювала в краєзнавчому музеї викладачем кафедри іноземних мої політехнічного інституту.
Заочно навчалася в аспірантурі інституту літератури ім.. Т.Г.Шевченка. Писала
кандидатську дисертацію. Художня своєрідність української ліричної поезії 70-х
років. Деякі проблеми поетики. Друкувалася з 14 років, будучи членом
літературно-мистецької студії «Струмочок» при редакції райгазети «Зірка». Її
вірші публікувалися в альманахах «Вершини», «Горизонт», «Вітрила-79», «Поезія»,
в журналі «Радянська жінка», обласних та районних газетах. Стадник належить
понад 40 книг, статей, рецензій, оглядів, відгуків. Співавтор перекладу книги
В.Муравйова «Перші пісні». (Літ: Кантарук П. Про себе і світ// Зірка – 1982 -5
жовтня). «З-над Божої ріки»- літературний довідник Вінничини
Немає народження без крові, без болю не б’є джерело. Якби я не мала любові, то й віршів, мабуть, не було. *** Подільський соловейко. Глиняний подільський соловейко, що зліпила в ранні я роки!.. Як хотілося співать тоненько, пісню неньки взявши залюбки.
…Вже на короваї соловейко, вже – на вишиванім рушнику. Так дружки співали веселенько на красиву долю, на терпку.
Сину мій, маленький соловейку, так мені щебечеш: -Тру-лю-лю,- в мене і співа тому серденько, що під хмарами я солов’я
ловлю. *** Мені так гірко, мені так гірко, що б’є по серцю осіння гілка… Що мій журавлик, що мій єдиний мене покинув. Мене покинув. І я згортаю останнє листя. Вертайсь, коханий, вертайсь колись-то. *** Читаєш вірш – не віриш, що він твій. Отак мені не вірили уперше. І знову я – крутий, нестримний вершник і важко так триматися в сідлі.
Питаєш, чи довіку вдасться живого слова не розтратити срібло? У мене більше горя, аніж щастя, а я ще вірю у людське добро.
І в тому, мабуть, є найвище щастя – заточувати серце, як перо. Я все життя люблю, як у сімнадцять, а ще – я вірю у людське добро. Троянда і хлібина.
Троянда на столі й хлібина… Так ваблять пахощі обох. Погожа хліборобська днина, будяк у затінку присох.
А руки теж шорсткі й гарячі. А комбайнер п’є молоко. Над ланом трактор тарахтаче, та ж солодко і їм обом!..
Погожа хліборобська днина, бджола не випустить і жало. … Троянда на столі й хлібина з нового хліба урожаю. Мої маленькі радощі земні… Мої маленькі радощі земні… У серця кожного є свій куточок. Он одцвітає лісовий дзвіночок, он зайнялась суничка у траві.
Отут, серед галяви лісової, де любимося в гаснучім теплі, маленькі радощі колишуться травою, великі радощі по ній – мов кораблі. Вишенька. (Льоньчику). Були дітьми… А нині – серце тенькне: весна й життя чекали на розмай… Ти обчухрав деревце молоденьке, й мені схилив гіллячку: -Обчухрай!
Із ранки свіжої росинка скапала, заструменіло небо голубе. Я ляснула долоньку…і заплакала, бо вже тоді любила я тебе.
В житті вже є і пагінці, й листочки, нас живить і сьогоднішнє, й колишнє. Я стала поетесою, ти – льотчик, судилося розквітнути і вишні.
І не забулась наша дружба давня, така ж сердечна, як у дні малечі. В гостях у мене ти на 1 Травня, цвіт опада тобі на мужні плечі.
Пригадуєш: - О. як давно було те! Невже ті пагінці – ця вишенька? Невже? В нас на долонях вся тепер планета – весну її квітучу бережем!.. *** Як легко розгадати твої очі і зір – так, як важко розгадати гравітаційну сталу зірок, з якою вони притягуються одна до одної і утримуються в Галактиці. Так, як важко тримат твої очі в своїх очах, і так, як легко нести мені їхнє світіння по землі. *** Ожина, ожинка,- сказав. І я пригадала жнива. І пору густу сінокосну, і яблуню в росах… І я не забула тебе… *** Чічка Ти назвав мене чічкою!.. Як несподівано вразило і затріпотіло в свідомості це слово: чічка, чічечка!.. І раптом осінило німе запитання: а яка я чічка: довголітня чи однорічна? Буду квітнути в твоїй пам’яті довгі роки чи одцвіту за один день?- ти цього не сказав. Я б хотіла бути для тебе незабудкою… А ти відповів, що я тобі нагадую лісовий дзвіночок. |
|
Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!