Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 320

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Світлана Стадник


    З потойбіччя….

    Світлана Опанасівна Стадник. 1954, Теплик Вінницької області -80-і роки.

    Педагог, поетеса. Закінчила філологічний факультет Вінницького перінституту. Працювала в краєзнавчому музеї викладачем кафедри  іноземних мої політехнічного інституту. Заочно навчалася в аспірантурі інституту літератури ім.. Т.Г.Шевченка. Писала кандидатську дисертацію. Художня своєрідність української ліричної поезії 70-х років. Деякі проблеми поетики. Друкувалася з 14 років, будучи членом літературно-мистецької студії «Струмочок» при редакції райгазети «Зірка». Її вірші публікувалися в альманахах «Вершини», «Горизонт», «Вітрила-79», «Поезія», в журналі «Радянська жінка», обласних та районних газетах. Стадник належить понад 40 книг, статей, рецензій, оглядів, відгуків. Співавтор перекладу книги В.Муравйова «Перші пісні». (Літ: Кантарук П. Про себе і світ// Зірка – 1982 -5 жовтня). «З-над Божої ріки»- літературний довідник Вінничини

     

    Немає народження без крові,

    без болю не б’є джерело.

    Якби я не мала любові,

    то й віршів, мабуть, не було.

    ***

    Подільський соловейко.

    Глиняний подільський соловейко,

    що зліпила в ранні я роки!..

    Як хотілося співать тоненько,

    пісню неньки взявши залюбки.

     

    …Вже на короваї соловейко,

    вже – на вишиванім рушнику.

    Так дружки співали веселенько

    на красиву долю, на терпку.

     

    Сину мій, маленький соловейку,

    так мені щебечеш: -Тру-лю-лю,-

    в мене і співа тому серденько,

    що під хмарами я соловя ловлю.

    ***

    Мені так гірко,

    мені так гірко,

    що бє по серцю

    осіння гілка…

    Що мій журавлик,

    що мій єдиний

    мене покинув.

    Мене покинув.

    І я згортаю

    останнє листя.

    Вертайсь, коханий,

    вертайсь колись-то.

    ***

    Читаєш вірш – не віриш, що він твій.

    Отак мені не вірили уперше.

    І знову я – крутий, нестримний вершник

    і важко так триматися в сідлі.

     

    Питаєш, чи довіку вдасться

    живого слова не розтратити срібло?

    У мене більше горя, аніж щастя,

    а я ще вірю у людське добро.

     

    І в тому, мабуть, є найвище щастя –

    заточувати серце, як перо.

    Я все життя люблю, як у сімнадцять,

    а ще – я вірю у людське добро.

    Троянда і хлібина.

     

    Троянда на столі й хлібина…

    Так ваблять пахощі обох.

    Погожа хліборобська днина,

    будяк у затінку присох.

     

    А руки теж шорсткі й гарячі.

    А комбайнер пє молоко.

    Над ланом трактор тарахтаче,

    та ж солодко і їм обом!..

     

    Погожа хліборобська днина,

    бджола не випустить і жало.

    … Троянда на столі й хлібина

    з нового хліба урожаю.

    Мої маленькі радощі земні…

    Мої маленькі радощі земні…

    У серця кожного є свій куточок.

    Он одцвітає лісовий дзвіночок,

    он зайнялась суничка у траві.

     

    Отут, серед галяви лісової,

    де любимося в гаснучім теплі,

    маленькі радощі колишуться травою,

    великі радощі по ній – мов кораблі.

    Вишенька.

    (Льоньчику).

    Були дітьми… А нині – серце тенькне:

    весна й життя чекали на розмай…

    Ти обчухрав деревце молоденьке,

    й мені схилив гіллячку: -Обчухрай!

     

    Із ранки свіжої росинка скапала,

    заструменіло небо голубе.

    Я ляснула  долоньку…і заплакала,

    бо вже тоді любила я тебе.

     

    В житті вже є і пагінці, й листочки,

    нас живить і сьогоднішнє, й колишнє.

    Я стала поетесою, ти – льотчик,

    судилося розквітнути і вишні.

     

    І не забулась наша дружба давня,

    така ж сердечна, як у дні малечі.

    В гостях у мене ти на 1 Травня,

    цвіт опада тобі на мужні плечі.

     

    Пригадуєш: - О. як давно було те!

    Невже ті пагінці – ця вишенька? Невже?

    В нас на долонях вся тепер планета –

    весну її квітучу бережем!..

    ***

    Як легко розгадати твої очі і зір –

    так, як важко розгадати

    гравітаційну сталу зірок,

    з якою вони притягуються одна до одної

    і утримуються в Галактиці.

    Так, як важко тримат твої очі в своїх очах,

    і так, як легко

    нести мені їхнє світіння по землі.

    ***

    Ожина, ожинка,- сказав.

    І я пригадала жнива.

    І пору густу сінокосну,

    і яблуню в росах…

    І я не забула тебе…

    ***

    Чічка

    Ти назвав мене чічкою!..

    Як несподівано вразило

    і затріпотіло в свідомості це слово:

    чічка, чічечка!..

    І раптом осінило німе запитання:

    а яка я чічка: довголітня чи однорічна?

    Буду квітнути в твоїй пам’яті довгі роки

    чи одцвіту за один день?-

    ти цього не сказав.

    Я б хотіла бути для тебе незабудкою…

    А ти відповів, що я тобі нагадую

    лісовий дзвіночок.


    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2023  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии