Теплик і Тепличчина в історичному контексті. Частина 1.

 Фото Анатолія Ковтуна: Теплицька церква "Покрова Пресвятыя Богородицы"

Анатолій Сумішевський

Наш земляк професор Олекса Піддубняк зібрав, відсистематизував і опублікував на своєму сайті  краєзнавчий матеріал, який, як мені здається, на своїх уроках повинні використовувати вчителі  району.  Матеріал рідкісний,  дуже цікавий і не потребує реклами. Цінителі місцевої історії зрозуміють це тільки-но розпочавши знайомство з ним.

Сьогодні ми публікуємо першу частину  цього матеріалу, який стосується безпосередньо самого Теплика.

проф. Олекса Піддубняк

Теплик

У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви св. Покрови м-ка Теплика за 1790-1795 рр. (фонд 224, опис 1, справа 1274).

В одному з перших документів, в якому згадується Теплик, є Акти коронного трибуналу у Любліні 1622 р., в яких цей населений пункт має назву м. Юзефівка (польськ. Jozefowka). Акти загинули у 1945 р у Варшаві, але збереглись реґести з них, опубліковані Александром Яблоновським. Один з цих записів (судова справа) стосується нашого предмету зацікавлення:

1622 р. Серпня 12. Між Сильвестром Черленковським, мечником браславським, поводом, а Кублицькими, позваними, про підданого з маєтку поводового, села Крижчинець у воєводстві Брацлавському лежачого, до маєтку позваних містечка Юзефівки (польськ.: Józefowka) збіглого – декрет.

(Jabłonowski Aleksander. Źródła dziejowe. T. XXI. Warszawa, 1894, s. 621).

В Подимному реєстрі Брацлавського воєводства, внесеного у вінницьку гродську книгу 1717 р.на основі випису з вінницької гродської книги, зробленого 16 листопада 1629 р., цей населений пункт фігурує під назвою Йосипівка (Josypowka) [Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (Далі - Архив ЮЗР). Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412].

На знаменитій карті України французького інженера Ґ. Боплана, створеній ним у 1650 р., Теплик позначено під назвою слобода Смілгород (Smiłgrud) (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див.також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). Слободами були поселення, мешканці яких на певний час були звільнені від королівського податку.

В документі 1729 р, який зберігається в Головному історичному архіві у Варшаві в колекції Браницьких (Archiwum Główny AktDawnich w Warszawie, Zespół: Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392,s. 35, 38) це поселення згадується під неоднозначною назвою: Юсипівка, або Теплик, або Смілгород (Jusypowka alias Teplik aliasSmiałgrod).

Неоднозначність назви має місце й на початку 30-х рр. XVIII ст.. Наприклад, у візитації Львівської греко-католицької єпархії 1732-1733 рр. згадується село Теплик, назване містом Смілгород (wies Teplik dictum oppidum Smiłgrod).

(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 257).

В подимному реєстрі 1775 р. (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в місті Теплику (Teplik), яке належить до Уманської волості, нараховується 137 димів, а ще 122 дими - в передмісті.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Теплик належить до Уманської парафії.

В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) вказано, що це місто має 287 димів і належить до Ольгопільського уїзду.

На рубежі XVIII-XIX ст. в місті було 327 дворів і воно належало до Гайсинського уїзду.

У 1790-1791 рр. Теплик належав до Брацлавського повіту, після чого був адміністративно підпорядкований Надбузькому повіту.

Інформація про євреїв у Теплику міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787 рр.

Містечко Теплик зазначене також на карті Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського під назвою Teplik.(Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904). На мапі зазначено в центріпоселення церкву і видніються всі основні кутки теперішньогоТеплика: на північному заході – Котівка, на північному сході -Кадранівка, на сході -Лісок (від Турчина), на південному сході –Бутова і на півдні - Натягайлівка (поблизу Бджільної).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 55. м-ко Теплик (Teplik): сповідалося 500 осіб; не сповідалося – 114; охрещено – 25; померли - 7; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1782, травня 12/23 в Радомишлі.
Парафія: <...> 41. Теплик, церква Покрови Пресвятої Богородиці: будинків 100; сповідалось 569 осіб; дітей – 103; народилося: хлопчиків - 9, дівчаток - 10; шлюбів – 6; померло: чоловіків – 4, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, виданим Консисторією.
Парафія: <...> 43. Теплик: будинків - 100, сповідалося 402 особи; дітей - 88; народилося: хлопчиків - 38, дівчаток - 30; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 2, жінок - 3.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1786, дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 43. Теплик: будинків - 105, сповідалося 700 осіб; дітей - 140; народилося: хлопчиків - 10, дівчаток - 15; шлюбів - 4; померло: чоловіків - 6, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Теплицького деканату, згідно з аринґою, на генеральній Конгрегації року 1787 12/23 травня в Радомислі поданої, споряджена дня 5 травня 1787 року. 
Парафія: <...> 43. Теплик: будинків - 113, сповідалось 675 осіб; дітей - 276; народилося: хлопчиків - 20, дівчаток - 28; шлюбів - 20; померло: чоловіків - 4, жінок - 6.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).
Примітка: тут слово „аринґа” (aringa) розуміється в сенсі умови.

Під номером 77 містечко Теплик  зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.

VI. Гайсинський повіт (Гайсинский повет). 
<...> 5. містечко Теплик: дворів: у 1775 р. - 259, у 1797 р. - 357, осіб - 555. 
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).

Подані вище архівні документи виявив професор Львівського університету, почесний доктор наук (honoris causa) Люблінського університету Микола Григорович Крикун, який люб’язно погодився, щоб ними користувались шанувальники і дослідники історії Тепличчини.

Гайсинський повіт
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Теплицький:
<...> в Теплику містечку душ чоловік 496.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 180)

Про пошуки Жидів, які ховаються від рекрутського обов’язку.

11. Внаслідок рапортів:

а) Гайсинського Міського Магістрату про пошук утіклого невідомо куди, взятого вже в рекрути, Жида містечка Теплика Мошка Гершковича Воскобійникова, який прикмет наступних: років 21, зросту малого, волосся на голові, вусах і бровах темно-русе, на бороді волосся не має, ніс середній.

(Джерело: „Подольские губернские ведомости”, 1839, Часть оффициальная, 7 января, № 1, с. 6).

Із книги: Majdowski Andrzej. Ze studiów nad fundacjami Potockich zWilanowa. – Warszawa: Ośrodek Dokumentacji Zabytków, 1993, s. 23-29 (пер. з польської мій. - О.П.).

<...> Після набуття права самостійного урядування Август і Олександра Потоцькі [вони одружились у січні 1840 р., шлюб відбувся в Единбурзі, Шотландія. – О.П.] отримали одне з найбільших магнатських володінь у Польському Королівстві, що утримувались на земській власності, пов'язаній з маєтками, розкиданими від Вісли до Волги.

 Олександра з Потоцьких Потоцька (1818-1892).

Мал. Бухбіндера (Buchbinder), гравюра Діаментовського (P.Dyamentowski) 

Фото з архіву Анатолія Сумішевського.

 Август Потоцький (1806-1867).

Мал. Бухбіндера. Фото з архіву Анатолія Сумішевського

Після проведення родинних поділів маєтковий стан Августа Потоцького в порівнянні з батьківським записом 1836 року суттєво не змінився. Крім Вілянівського ключа, головний кістяк складали маєтки Непорент (Nieporęnt) у Варшавському повіті, Клешів (Kleszew) в Пултуському повіті, Осецьк (Osieck) в Ґарволінському повіті, Хросна (Chrosna) в Сенніцькому повіті (згодом – Новомінському), Цалованє (Całowanie) в Ґарволінському повіті і Опатів (Opatów). Натомість Олександра Потоцька внесла головні латифундії в Калузькій і Нижньогородській губерніях, а в Подільській – Теплицько–Бубновецькі1, а також короткочасове емфітевтичне управління2 над окраїнним Звенигородським староством. В окраїнних володіннях, що постійно утримуваних нею, було мало католицьких костьолів. Лише в Теплику була каплиця при монастирі сестер милосердя.

Теплик. Каплиця і монастир сестер милосердя (закриті у 1865 р.) після реставрації у 1885-1886 рр.

Мал. з натури Зенона Журовського (Zenon Żurowski), 1889 р.

Величезний комплекс монастирських забудов, що містили також жіночу школу, був "розпочатий у 1821 р. Й(ого) В(еличністю) Станіславом Гр(афом) Потоцьким, а в 1824 р. остаточно завершений; відреставрований у 1885-1886 рр. Її В(еличністю) Олександрою Графинею Потоцькою"3. Незрозуміло, які функції виконував цей об'єкт після 1865 року, коли настала ліквідація монастиря. Як би там не було, але він залишився приватною власністю, про що свідчить той факт, що його піддано ремонтові, до якого доклалась донька фундатора, хоча вже тоді тут володарював її наступник (йдеться про Костянтина Потоцького. – О.П.).

Теплицько-Бубнівецький ключ охоплював територію чотирьох парафій (католицьких. – О.П.) – в Гранові, Куні, Ладижині і Тернівці; його власники виконували також почесне покровительство над дев'ятнадцятьма церквами, які зазвичай містилися майже у кожному селі. Крім того, на початку сорокових років було заплановано створення місця культу для мешканців села Саші. Проте "Графиня ... від задуманого будівництва власним коштом мурованої церкви ... з наданням потрібних вигод Парохові і церковним слугам цілком відмовилась внаслідок перешкод, що виникли з боку церковних чільників"4. В результаті залишені при власних силах селяни у 1848 році відкупили звідкись стару церкву, задовольняючись дозволом "на встановлення її в селі ..., а також на надання лісових матеріалів на побудову будинку і економічних будівель для Пароха і ... виділення для нього ж ... ґрунтів"5.

На цьому офірність двору й вичерпалась, а регулярно поновлювані прохання обдарувати грішми натрапляли на рішучу відмову, що не дозволяло запровадити парафії6.

Трактована, як інструмент миколаївської політики, експансія православ'я (московського. – О.П.) в т.зв. Південно-Західному Краю проявляла себе також у збільшенні видатків на сакральне будівництво. Явно репресивні процедури розпочато впроваджувати на відібраних (в Речі Посполитої. – О.П.) землях відразу після придушення листопадового повстання (1830 р. – О.П.), проте не всі укази були приведені в дію з однаковою суворістю. Відслідкувати цей процес дозволяє багата кореспонденція, що напливала до Вілянова (резиденції Августа і Олександри Потоцьких під Варшавою. – О.П.) з Поділля, звідки тамтешній управляючий надсилав детальні донесення про свою боротьбу, що іноді відбувалась у кліматі достоту Гоголівської дійсності.

Характерно, що управляючий, самостійний у діях протягом довгого періоду, звернувся по інструкцію лише у 1844 році, коли перестали бути достатніми свідчення в натурі (матеріальні податки. – О.П.), що він описав такими словами: "Засипаний різними реквізиціями (розпорядженнями. – О.П.) Крайової адміністрації про виділення допомоги, як фінансової, так і матеріальної, на реставрацію Церкви, я досі видавав лише матеріали, які можна мати в маєтках, пояснюючи, що для виділення на цю справу фондів не маю уповноваження"7. У відповідь він дістав згоду на одноразовий розподіл ста карбованців і категоричне розпорядження, що "здається, достатньою має бути учинена пожертва з боку ... Дідички, якщо для реставрації виділено дерев'яний матеріал ... і цеглу, за виготовлення якої Скарб Ї(ї) В(еличності) Графині змушений платити готівкою, але інші кошти зобов'язані сплачувати парафіяни"8.

Найбільше у тому всьому дивує те, що після сплати символічної квоти знову запанував спокій, який тривав аж до 1852 року, коли "Комітет Ради Міністрів, внаслідок наказу Найяснішого Государя, приступивши до розгляду предмету стосовно урядження церков у Губерніях Західного Царства і зваживши, що Найвищий Указ, який рекомендує закликати Дідичів Маєтків до урядження православних церков, виданий двадцять років тому, досі не був виконаний, і прагнучи, врешті-решт, перед виданням розпоряджень щодо зобов'язання Дідичів уряджувати згадані церкви мати відомості про теперішній їхній стан, зажадав за посередництвом Військових Губернаторів названих відомостей і декларацій Дідичів щодо надання з їхнього боку допомоги в урядженні Церкви для пропозицій отих Найяснішому Государеві. Внаслідок цього місцева Поліція (земська), подаючи мені відомість про реставрації, які для приведення до належного порядку 20 церков, що містяться у теплицьких володіннях, виявились потрібними ..., запитує мене: чи оголошу я готовність здійснити згадані реставрації коштом дідички і в якому терміні"9.

Справа була серйозна, але, мабуть, не цілком узгоджувалась із законом, що повинно було викликати протести зем'янства і певні поступки влади, позиція якої дійшла до Варшави у черговому звіті: "Тутешній Маршалок, бачачи недоречність зобов'язання Дідичів стосовно будівництва або реставрації ... згідно з бажанням одних лише Священиків і Поліції, звертався з представленням, аби чинність визнання потреби робіт ... була формальною, тобто, за присутності Дідичів або Їхніх Уповноважених доповнена, що також виконано, і внаслідок цього мій заступник пан Вольський оглянув разом з Приставом і Священиками всі тамтешні церкви, і виявилось, що в усіх Маєтках жодної нової церкви ставити немає необхідної потреби, а на реставрацію існуючих ... потрібно близько 10.000 карбованців"10.

Наслідком згаданого об'їзду був документ, в якому встановлено об'єм церковних робіт в окремих місцевостях:

Стражгород – "прибудовану з правого боку ризницю покрити бляхою, другу таку саму ризницю з лівого боку прибудувати ..., а також добудувати ... притвор на 4 квадратних аршини (1 аршин дорівнює 71,12 см. – О.П.) ... і старий паркан ... наново переставити".

Роскошівка – "знадвору обшалювати і помалювати, прибудувати нове вхідне опасання, постелити ... нову підлогу. Дзвіницю обшалювати і дах на ній перебудувати, а також паркан ... наново переробити".

Вищий Ташлик – "паркан ... переробити ..., церкву всередині помалювати, так само дзвіницю всередині помалювати".

Нижчий Ташлик – "іконостас наново переробити, збудувати вхідне опасання; всередині постелити нову підлогу, на підмурку вирівняти штукатурку ... і перебудувати кам'яний паркан".

Бджільна – "перебудувати новий іконостас, дати нову підлогу у вівтарі і центральному виділі церкви".

Теплик – "церкву наново оштукатурити, бляху на даху помалювати і переробити на церкві і дзвіниці ринви ..., на дзвіниці бляху помалювати11, двері її окувати, а також вікно переробити, збудувати біля церкви паркан на цегляному підмурку, із штахетами, між мурованими стовпцями розміщеними".

Мала Мочулка – "збільшити церкву прибудовою з обох боків ризниць, поправити дах, критий бляхою, подібно поправити іконостас, переробити ... обшалювання, і все це помалювати, так само й дзвіницю".

Орлівка – "збільшити церкву прибудовою з обох боків ризниць, дзвіницю покрити бляхою, обшалювати її аж донизу дошками і помалювати".

Велика Мочулка – "побудувати новий іконостас, так само побудувати при церкві нову муровану дзвіницю і штукатурку на церкві поправити".

Брудзянка (Brudzianka; очевидно, тогочасний Брідок. – О.П.) – "прибудувати при церкві муровану дзвіницю, в якій разом буде ризниця, і урядити ... новий дерев'яний паркан".

Метанівка – "збільшити церкву двома ризницями і паркан навколо перебудувати".

Петрашівка – "збільшити церкву прибудовою ризниць і окремо перебудувати склад на церковний гардероб, постелити в церкві підлогу і помалювати дзвіницю".

Побірка – "піднести церкву на мурований фундамент, поправити іконостас, церкву всередині помалювати; зробити на вівтарі балдахін, а перед іконостасом хори, на дзвіниці завершити дах покриттям бляхою".

Соболівка – "укріпити стіни церкви залізними шворнями ..., дах переробити наново, збільшити церкву прибудовою по боках ризниць ..., роботу належить виконати згідно з планом у 1849 р., опрацьованим Островським; паркан поправити".

Залужжя – "дах на церкві і дзвіницю покрити бляхою. Іконостас переробити наново і збільшити церкву прибудовою до обох боків ризниць".

Шиманівка – "церкву піднести на мурований фундамент, поправити іконостас, постелити нову підлогу. Церкву всередині і знадвору, а дзвіницю знадвору помалювати, і дах на церкві завершити покриттям бляхою".

Басаличівка (Bassałyczówka; тепер – село у Гайсинському районі. – О.П.) – "прибудувати вхідне опасання разом з дзвіницею, на що мається затверджений план. Церкву знадвору помалювати і паркан поправити".

Бубнівка (село у Гайсинському районі. – О.П.) – "збільшити церкву двома бічними ризницями, поновити іконостас. Дзвіницю покрити бляхою і помалювати знадвору..., паркан навколо церкви перебудувати".

Ярмолинці (село у Гайсинському районі. – О.П.) – "збільшити церкву двома бічними ризницями, осібно прибудувати склад на церковний гардероб, у вівтарі постелити підлогу. Дзвіницю покрити бляхою, вхідне опасання завершити, так само закінчити роботу малювання церкви всередині і знадвору"12.

Якби не такі знаменні події, як Кримська війна, чи, зрештою, смерть Миколи І, можна було б припустити, що 1953-1955 рр. пройшли б у західних губерніях під знаком відновлення церковного будівництва. Зважаючи на дії, розпочаті адміністратором Потоцьких, ефекти цієї акції були несумірні з витраченими коштами, і найбільша користь необов'язково припала православним. Контракт на реставрацію п'ятнадцяти з вище названих теплицьких церков дістав старозаконник, якому за трирічну працю заплачено майже 35 тис. крб.13 Вже у 1856 р. влада взяла під сумнів виконані роботи, вимагаючи реалізації початкової програми аж у дев'яти церквах, що дійшло до власників у дуже заплутаному звіті, зміст якого зводився до констатації, що "з наступної весни настане потреба приступити до цієї реставрації"14. Протягнулася вона до кінця 1960 року, але з незрівнянно меншими витратами, які на цей раз склали близько 5 тис. крб., встановлюючи загальну суму порядку 40 тис. крб.15, або у чотири рази вищу від початкової калькуляції.

1 Archiwum Główny Aktów Dawnich: Archiwum GospodarczeWilanowskie (далі – AGAD: AGW). Zarząd Główny Dóbr i InteresówAugusta Potockiego 1845-1867 (далі – Zarząd Główny), sygnatura 163-164. Складений у 1872 р. „Wykaz kategoryczny ilości w dobrach teplicko-bubnowieckich” („Остаточний список кількості землі вТеплицько–Бубновецьких володіннях”) описує поміщицьку територію понад 37 тисяч моргів (1 морг дорівнює приблизно 0,56 га. – О.П.), в тому числі: Теплик – 2694, Стражгород і Роскошівка – 2758, Саша – 982, Вищий Ташлик– 2786, Нижчий Ташлик – 1338, Бджільна – 1799, Залужжя – 1668, Мала Мочулка – 1708, Велика Мочулка – 4119, Орлівка – 1847, Метанівка – 1692, Брідок і Соболівка – 2319, Соболівська Польова Ферма – 2474, Петрашівка – 870, Побірка – 1712, Шиманівка – 1582, Бубнівка – 2487, Ярмолинці – 2905 моргів. Див.: AGAD: Zbiory kartograficzne, sygn. 484-485: Karta dóbr teplicko-bubnowieckich (Карта Теплицько–Бубновецьких володінь).

2 Основане на емфітевтичній реформі (роздержавленні давніх королівщин), проведеній в Польщі у 1775 р. на 50 років з метою збільшення державних доходів.

3 Zbiory kart., sygn. 476-35 – підпис під малюнком Зенона Журовського у 1889 р.

4 AW. Zarząd główny, sygn. 179, арк. 4 – лист від 28 лютого 1842 р.

5 Там само, арк. 11 – лист від 2 червня 1851 р.; див. також: арк. 7а – лист від 19 березня 1848 р.

6 Найнижча річна винагорода для попа разом із церковною службою складала на той час 116 крб. сріблом; Там само, арк. 11.

7 Там само, арк. 2 – лист від 24 квітня 1844 р.

8 Там само, арк. 2а – лист від 30 квітня / 12 травня 1844 р.

9 Там само, арк. 12 – лист від 18/30 квітня 1852 р.

10 Там само, арк. 13 – лист від 23 липня 1852 р.

11 Дзвіниця у Теплику була побудована у 1848 р. за проектом Антона Островського (єпархіального архітектора. – О.П.). Див.: Там само, арк. 7 – лист від 28 жовтня / 9 листопада 1847 р.

12 Там само, арк. 14 – "Відомість про теперішній стан православних парафіяльних церков, які розташовані у Теплицько-Бубнівських володіннях Ї(ї) В(еличності) Графині Олександри Потоцької. Укладена за розпорядженням Крайової Адміністрації комісією у складі Станового Пристава, Благочинного і Уповноваженого ... дня 13 травня 1852 року".

13 Там само, арк. 37 – лист від 7 червня 1860 р.

14 Там само, арк. 28 – лист від 11/23 грудня 1856 р.

15 Там само, арк. 37 – Перелік витрачених коштів на будівництво нових і реставрацію старих церков у Теплицько-Ситковецьких володіннях від 7 травня 1860 р.

Розпорядження єпархіального начальства.

<...> 26 березня дозволено використати з церкової суми 300 крб. сріблом на переплавку дзвону вагою 50 пудів для церкви містечка Теплика Гайсинського уїзду.

(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1864, № 10, 15 мая, часть официальная, с. 110, 111; Переклад з рос.).

<...> Визначені на <...>псаломницькі місця<...>: Андрій Кикуть, Гайсинського уїзду до містечка Теплика.

(Джерело: Те саме, 1873, № 20, 15 октября, отдел I, с. 284).

Список членів Подільського Церковного Історико-Археологічного Товариства:

<...> Члени-пошукачі (всього 66):

<...> 5. Борзаківський І.Г., священик містечка Теплика Гайсинського уїзду.

<...> 11. Гиньківський Т.П., священик Вищого Ташлика Гайсинського уїзду.

(Джерело: Те саме, 1904, № 15, часть официальная, с. 20-24).

Примітка: член-пошукач – неповноправний член товариства, який є кандидатом у дійсні члени.

За спогадами мого тестя с.п. Григорія Гнатовича Воловодівського, священик Борзаківський був похований коло церкви. Там було дві могильні плити. Ті плити перенесли на цвинтар, як переобладнували церкву під будинок піонерів.

На основі Указу Святійшого Синоду від 19 серпня ц. р. № 263 <...> Гайсинського уїзду, села Мар’янівки священик Костянтин Лосятинський 11 вересня переміщений до містечка Теплика того ж уїзду.

<...> Священик м. Теплика Іоан Яструбецький <...> переміщений<...> до села Ладижинські Хутори.

(Джерело: Те саме, 1904, № 19, 10 жовтня, с. 236; № 22).