Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 320

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Тетяна Приймасюк


    Тетяна ПРИЙМАСЮК, член НСПУ

    (Матеріал з інтернету)


    Приймасюк Тетяна Євменівна

    Поетеса, фольклорист, вишивальниця.
    Народилася 11 вересня 1954 року в селі Брідку Теплицького району Вінницької області в родині колгоспників. Член Національної Спілки письменників України з 2005 року.
    У 1971 році закінчила Соболівську середню школу № 1. Через три роки – з відзнакою режисерське відділення Тульчинського культосвітнього училища. В системі культури району працює з 1974 року: художнім керівником Бджільнянського, Петрашівського СБК, методистом Теплицького РБК, бібліографом-краєзнавцем Теплицької центральної районної бібліотеки.
    З 28 березня 1998 року протягом дванадцяти років очолювала районне літературне об’єднання «Дивослово».
    Писати вірші розпочала в шкільні роки. Друкувалася в республіканській періодиці. Автор трьох поетичних збірок: «Я тепло збираю по краплині» (2001), «Молитва душі» (2002), «Голос жінки» (2003); книжки для дітей «Комарик» (2008), ряду колективних збірок: «Вруна» (1978), «Подільська пектораль» (2002), «17 вересня» (2002), «Сторожові вогні над Божою рікою» (2007), «Соняшник» (2009).
    Лауреат літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (2003).

    Молитва душі

    - Дай, Боже, сили, - заклинала душа,-

    трудитися на цім світі без гроша,

    чи за мізерний, як мачина, гріш,

    щоб жити від людей усіх не гірш.

    Та мати хліб й до хліба на столі,

    в роботі – зустрічати соловїв,

    твердити дітям, як самим собі:

    - Ви землю рідну серцем всім любіть,

    сягайте і джерел її й висот.

    Ми українці! Гордий ми народ!

    Дай, Боже, сили пережить ці дні,

    щоб не зламалась гордість у мені,

    у тому місці, де болить душа,

    й день пережитий вічності проща.

    Україні

    Ми не судимо матір, не кажем: «Злодійка!»

    Все тому, що Господь нам сказав: «Не суди!»

    То є шлях, де зроста, як бурян, безнадія,

    де щодень, то чекай горя, суму, біди.

     

    Ми так любим її, як дощі – спраглі квіти,

    хоч про це, щоб кричать, не йдемо до трибун,

    не бємо себе в груди – слухняні ми діти,

    і терплячі, й покірні, не здатні до бур.

     

    Десять років блукаєм. Блукали ж віками…

    Був колись у нас Гонта і був Залізняк.

    В наше щастя кидає все доля свій камінь

    і глузує, і кривдить щохвилі, щодня.

     

    Ми не судимо матір, а журимось з нею,

    теплий дощ пада в жито удень і вночі,

    нас прийма закордон і стає нам ріднею,

    журавлино кигичуть за обрій ключі…

     

    Але віримо ми в те прекрасне Майбутнє,

    в яке вірив Грушевський та ще й Чорновіл.

    Без народу Вкраїні, ми знаєм, не бути.

    Із народом країна сягає до зір.

    Галині Журбі.

                   1

    Змиває хвиля океану

    мої дороги і сліди…

    О, ти чужино невблаганна!

    Бери мене, зі мною йди.

    Така до болю невідома,

    а хліб даєш мені і сіль…

    - Додому, - повертай, -додому!  -

    самотнє серце що є сил.

    Додому хочу, в Соболівку,

    де починавсь мій перший день:

    вінок з кульбаби – на голівку,

    вінок думок, вінок пісень…

    Додому! Сонячні стежини

    через поля і через ліс…

    Тут – чужина. Там  Україна…

    Пучки калини. Жмені сліз.

    І як пройти мені пустиню?

    Нема вже сил до вороття…

    Що ж дочекалась, Україно?

    Знов з смерті воросло життя.

     

                           2.

     

    Повертав голівку, наче сонях,

    мати знов бурчала, цвьохкав серп.

    Знов панянки їхали на конях –

    сонце усміхалося ясне.

    Недожато ще журилась нива

    перевеслам поруч з ососки.

    Зупинилась панночка красива –

    шапочка, тендітний змах руки:

         - Добрий день! А жати ще багато?

          Будеш чий? Мала селянська знать.

         - Тато був. І Григір звався тато.

          Хочу я навчитися читать.

    Панночка книжки подарувала –

    світ широкий в літерах – дива!

    …Мати свою нивку дожинала –

    син селянський пізнавав слова.

    Їй від сліз незвично забіліло –

    пан Домбровський вражений ходив…

    Україна вперше заболіла

    Галі, щоб боліти так завжди.

     


     

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2023  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Архив записей

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии