Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2014 » Январь » 17 » Африка
    10:34
    Африка

    Петро Кондратюк

    До побачення, Батьківщино

    Це жагуче бажання — бодай трішки пізнати неосяжний світ, яке й досі не проходить, довело мене до Африки. Омріяної із раннього дитинства через захоплюючі розповіді мого дядька Сергія, моряка далекого плавання, про апельсиново-солодку Африку, в якій кишить мавпами, яких мені завжди кортіло, як і нашу кішку, посмикати за хвоста.

    То ж вересневого вечора 1983 року із московського аеропорту Шереметьєво заплановано наш виліт до Лусаки, столиці Республіки Замбії. Після численної метушні із багажем (з’ясувалося, що Міністерство освіти не зробило замовлення на нього), проходження митного огляду, перевірки зроблених прищеплень від тропічних хвороб, прикордонний контроль — ми нарешті у червоному довгому тунелі, який і приводить нас до ІЛ-64.

    Земля з прискоренням понеслася нам назустріч. Літак, злегка натужившись, підстрибнув і плавно, набираючи висоту, поніс нас у невідомість. Якщо у Нейла Армстронга, американського астронавта, який 21 червня 1969 року вперше в історії людства ступив на поверхню Місяця, розпирало груди від гордості за все людство, від захоплюючого щему перед таємницею космосу, яку він збирався привідкрити, і, очевидно, й страху перед усім цим таїнством, то мало не те ж саме відбувалося й зі мною у ті хвилини, коли літак піднімався у московському аеропорту. 

    Мої груди також тоді розпирало від щемливого передчуття зустрічі із новим для мене світом і я також почував себе згаданим Армстронгом, який через переповнюючі його почуття, ступаючи на Місяць, вигукне: «Це не лише мій крок, це — величезний стрибок людства!» Як затятий комуніст, був я тоді й Ернестом Че Геварою. Романтик й ідеаліст, товариш Че у минулому столітті ніс революцію також і в Африку: у Конго, Танзанію і врешті його полонила Болівія, де і призупинилися усі його земні страждання, романтичні пориви і жертовні муки, заради величавої ідеалістичної мрії — знищення несправедливості і причин людських страждань на Землі. (Наприкінці, у нього, вже мертвого, відітнуть кисті рук, боячись, щоб він і ТАМ не взяв у них АК-47…)

    Та найбільше, перечитавши чимало книжок про Африку, я почував себе уже навіть Давидом Лівінгстоном, який, долаючи неймовірні труднощі, ризикуючи бути укушеним мухами цеце, малярійними комарами у сезон тропічних дощів, скорпіонами, гадюками, бути з’їденим левами, крокодилами чи бегемотами, ба’й навіть самими аборигенами, відкривав світу Африку. Вона і мене манила досліджувати і для себе відкривати її таїну, одночасно несучи їй разом з математикою гуманістичні ідеї просвітництва, саму, як думалося тоді, європейську культуру.

    Усе це, таке далеке і таємниче, ніби із якоїсь галактики Андромеди, із своєю історією, культурою, своїми звичаями, психологією і традиціями незабаром збиралося повстати переді мною, викликаючи перед усім душевний трепет.

    Перше приземлення у Будапешті, де нам довелося з годину-дві чекати у транзитному залі, і невдовзі ми беремо курс на Уганду, столицю Анголи. Ніч була навдивовижу місячна. Я вп’явся лобом в ілюмінатор. Під нами — аж до горизонту! — як на безкрайому полі, купами червоних маків, розкиданих під фюзеляжем, пропливали вогні європейських міст. Якось раптово появилася темінь Середземного моря із місячним золотаво-вогняним стовпом, що розтинав його навпіл. Зрідка поблискували вогнями іграшкові морські лайнери.

     Коли раптом появилася безмежно чорна просторінь африканського континенту, у мене перехопило подих. Надалі впродовж усієї ночі лишень де-не-де зрідка можна було бачити одинокі вогники. Африка жила своїм споконвічним, як з’ясується згодом, патріархально-незайманим, як і сто — тисячу! — років тому, життям, яке я збирався незабаром привідкрити, насамперед, для себе; подивитися у її  власні очі, спробувати зазирнути в її історію з середини і занотувати усе як в пам’яті, так і у своєму записнику.

    Потім був перетин екватору, де кожному з нас вручили грамоту:

     

    Грамота

    Да будет известно, что житель страны___Кондратюк

                Пересек экватор на самолете Аэрофлота.

    Отныне и впредь древнеславянский властелин небесных стихий великий                      Сварог берет под свое могущественное покровительство счастливого обладателя сей Грамоты и повелевает воздавать ему почести, коих следует удостаивать всякого путешественника, попадающего из одного полушария в другое воздушным путем.

                                                                 По поручению СВАРОГА

                               Командир воздушного корабля  (підпис)

                                Рейс № 435                   19.09.1983 г.

    Позаду залишилися десятимісячні курси вивчення англійської мови при Московському педагогічному інституті, настанови різноманітних установ і όрганів. Адже готували нас, окрім просвітництва, ще й пропагувати наш — радянський спосіб життя, аби навернути на цей шлях «темну», не освічену ще Африку. Хоча за фахом я учитель математики, але, як нам  прямо і говорилося, що «одній шостій земної кулі» (СРСР) освіта, яку ми мали нести африканському континенту, не так уже й важлива. Головне, це донести до Африки переваги нашого соціалістичного способу життя і «світлі ідеї комунізму», які незабаром — от-от! — мали охопити якщо не все людство, то принаймні переважну його більшість. 

    У ці ідеї я тоді глибоко вірив. Більше того, уже був досить досвідченим «бійцем ідеологічного фронту» (саме так: «бійцем» і «фронту», як у романі Джорджа Оруела «1984»). Адже був комуністом, директором школи, регулярно проводив заняття із марксистсько-ленінської політосвіти. Уже в Москві також мене обрали секретарем парторганізації курсів, яка налічувала більше півсотні комуністів.

    Самі ж курси розміщувалися в окремому приміщенні, де на нижчих поверхах були аудиторії, лабораторії, а проживали ми поверхом вище. Було нас з усіх республік біля ста щасливчиків, хоча з України — найбільше.

     Групи формувалися, навіть не питаючи, яка мова вивчалася раніше: англійська чи французька. Використовувався на той час (а було це у 1981 році) новий, досить оригінальний, ігрово-ролевий метод вивчення мов, автором якого був, як щойно йшлося у примітці, болгарський професор Лозанов, з яким і була організована у нас зустріч (сучасні швидкісні методи вивчення мов базуються саме на його методиці).

    Окрім мовних занять, з нами проводилися зустрічі, лекції із представниками різноманітних міністерств і відомств: міністерств освіти, закордонних справ і оборони, ЦК Компартії, КДБ й інші. Запам’яталися лекції, які нам читала доктор географічних наук, професор, леді уже в літах. Викладач емоційно розповідала, як в одній із африканських країн над готелем, на балконі якого вона стояла, літав «боНбандіровщік» і збирався їх «боНбити». Чого лише не впихалося у наші голови, щоб ми гідно віддзеркалювали за кордоном першу в світі соціалістичну країну Рад!

    Наше навчання було зорганізовано добре. У кінці червня ми склали державні іспити. Востаннє зустрілися ще на випускному вечорі. Наші колеги із Прибалтики (їх було чотирьох) показали всім нам свою культурну вищість. Вони відмовилися від колективного святкування із спиртними напоями, замовивши при цьому осторонь собі каву. Молодці прибалти! Хоча більшості ця їх «не радянська!» витівка не сподобалася (декого навіть обурила).

    В Уганді, столиці Анголи, приземлилися ще до сходу сонця. Повітря, що не встигло охолонути за ніч, несподівано вдарило в обличчя розпеченим асфальтом і насиченим різким запахом пального, від чого у горлі на мить перехопило подих. Країна була у стані громадянської війни. Тож навколо аеродрому можна було бачити обкладені мішками спарені двохствольні зенітні кулемети. В Анголі етнічні конфлікти переросли у громадянську війну, яку Радянський Союз разом із Кубою і підтримували, допомагаючи одній із ворогуючих сторін зброєю і своїми радниками. (І це робилося не лише в Анголі, а майже в усіх куточках земної кулі, слідуючи ленінсько-сталінським настановам про роздмухування всесвітньої революції).   

    Приміщення аеропорту було переповнене біженцями. У жінок за їхніми плечима часто стирчали чорненькі горщечки голівок немовлят. У повітрі висів густий запах пилу, бруду, поту. Уганда розташована на березі Атлантичного океану, тому, через 100%-ву  вологість повітря, дихати стало важко. Усі ми спітніли. Переводимо годинник на дві години назад.

    Коли, нарешті, літак, через дві години після приземлення, відірвався від злітної смуги, зітхнули з полегшенням. Через дві з половиною години нас зустріла столиця Замбії — Лусака. Увесь політ зайняв біля 17 годин.

    При виході із літака в обличчя також вдарило розпеченим, та уже лагіднішим,  повітрям. Гарячий сезон якраз був у розпалі. У Лусаці дихалося вже значно краще, аніж в Уганді. Адже Замбія розміщена всередині південної частини африканського континенту і не має виходу до океану. Нас зустрів представник Міністерства освіти. Багаж наш видали без догляду.

     По дорозі з аеропорту кинулась у вічі велика кількість відкритих легкових автомобілів, зокрема пікапів, які були вщент «увінчані» африканцями, що стояли зверху, сиділи на бортах,  звисали осторонь, позаду, біля кабіни, на кабіні, тримаючись за що завгодно.

    Частина дерев стояли голі. Їх листя почне появлятися десь у листопаді-грудні разом із приходом дощового сезону. Та одне дерево, яке зустрічалося частіше, чарувало своєю красою. Воно, як дізнаємося пізніше, зветься «палаюче дерево», або «тюльпанове дерево» (науково: Спатодія дзвіночкова), яке практично цвіте круглий рік, було без листя, зате густо вкрите яскраво червоними пучками цвіту. Воно ніби палахкотіло на яскравому сонці, підсилюючи правдивість його назви.

    Потім нас повезли в одну із шкіл Лусаки, де запропонували пообідати. Перед тим принесли миску з водою, в якій ми сполоснули руки (без мила). Після чого нас повезли у приватний мотель за кілометрів з десять від Лусаки, де ми зустріли решту п’ять сімей наших колег, які прилетіли сюди двома тижнями раніше і наших лікарів, що чекали розподілу біля місяця.

    Мотель — це невеличкі, досить зручні й охайні котеджі із накриттям для автомобілів попереду них, у затінку яких ми вмощувалися, ховаючись від пекучого тоді сонця. Харчувалися ми у ресторані, розташованому в окремому приміщенні, всі столики якого кожен день накривалися іншими скатерками із такого ж кольору серветками на них і букетом квітів по середині. Охайність і вишуканість інтер’єру, не метушлива, поважна обслуга офіціантів у одностроях, колір яких також співпадав із кольором скатерок, багатюща кухня, особливо солодкі страви, та фрукти — все це війнуло ніби суцільним святом і навіть викликало здивування у нашому очікуванні побачити «темну, неосвічену і брудну Африку».

     Замовляти нам дозволялося усі страви із меню в необмеженій кількості, окрім спиртного. За все це платило Міністерство освіти Замбії. Ми лишень під замовленням у рахунку ставили букву «зет» і підписувалися, залишаючи одну порожню лінію у вигляді «чайових», куди офіціант міг вписати щось зайве для себе (так нам підказали досвідчені уже колеги). Через що вони були надзвичайно чемні із нами (надіюсь, цим самим ми не занадто підірвали економіку Замбії, хоча незабаром і там розпочнеться економічна криза). Так тривало тиждень допоки  нас не розподілили по всій Замбії.


     

    Просмотров: 602 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/2
    Всего комментариев: 1
    0
    1 nik   [Материал]
    В цьому листі Че Гевара писав про себе: "Вспоминайте иногда этого скромного кондотьера ХХ века." (Кондотьер - это наемный, за определенную плату, иностранный руководитель воинского отряда. Cловник.)

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Январь 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии