Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Декабрь » 16 » Бахмач.
    12:15
    Бахмач.

    Олена Герасименко,

    член Національної Спілки письменників України

    Дівчина сиділа на станції Бахмач і щось зосереджено записувала в блокнот, час від часу задумливо втопивши погляд в щось своє і далеке. Надворі нічна пора. Попереду ще ого-го скільки часу до її рейсу! Нестерпно боліла борода, на якій так несвоєчасно вискочив фурункул, що аж відправили із студзагону назад до Чернігова. До сліз прикро… Аби скоротати час, заходилася писати вірш.
    - Доброї вам ночі, красуне! – несподіваний, аж стрепенулася, юначий голос. Ой, як же їй не хотілося повертатися до нього лицем… Тому відповіла на привітанні дещо неприязно.
    - Давайте вгадаю, чим займаєтеся – пишете вірш, правда?
    - Так,- розгублено пролепетала. – А звідки ви…
    - Що, звідки дізнався? - весело відгукнувся той, не даючи закінчити почату фразу. – та я ж давно за вами спостерігаю. Сам пишу, тому легко догадався.
    Дівчина не знала, як реагувати на цього веселуна, що навіть не збирався залишати її в спокої.
    - Давайте будемо знайомитися. Я Григорій – студент Полтавського лісничого технікуму. А як вас звати?
    - Олена – студентка Чернігівського юридичного.
    - От бачите, як добре все складається. То може, познайомите мене з своїм шедевром?
    - Та, будь ласка, тільки він ще не закінчений і сирий, та й до шедевра йому далеко.
    - То байдуже, в Чернігові допишете.
    Далі – слово за словом, розговорилися і вже доволі швидко зникла ніяковість, що сковувала дівчину. Здавалося, що вони знайомі давним-давно. Час збіг швидко.

    Невдовзі юнак захвилювався.
    - Скоро твій поїзд, а мені ще чекати довго. Можна, я на згадку підпишу твій вірш своєю рукою а ти перепишеш його в мій блокнот , аби ми завжди згадували цю зустріч?
    - Ну, звичайно, - усміхнулася Олена.
    - А можна, я напишу тобі листа? – не так впевнено – за мить. – Я твій боржник, обіцяю прислати на чернігівську адресу свої вірші.
    - Так, я можу дати тобі адресу, але відповідати не обіцяю: в мене хлопець в армії.
    Григорій сумно зітхнув:
    - Що ж мені так не щастить з дівчатами: одну покохав - зрадила. В іншу закохався з першого погляду, здавалося, це дівчина моєї мрії, а вона через кілька годин після знайомства від’їжджає назавжди, та ще й коханого має…
    - Не журися, можливо, тобі тільки так здалося, і твоє кохання – попереду?
    Григорій проводжав Олену до вагона, несучи в руках її валізу. Взяв на прощання її руки в свої і ніяк не хотів відпускати. Потім довго біг по перону, махаючи вслід.
    Невдовзі прийшов лист, написаний акуратним почерком. Від нього віяло таким теплом і щирістю... Вірші були про кохання, і доволі непогані. Відчувалася тонка, романтична душа. В кінці стояло: «Може, я все-таки дочекаюся від тебе звісточки? Адже не дарма нас звела доля в Бахмачі». Не дочекався: Олена була закохана в іншого, який з армії повернувся не до неї. І життя її склалося зовсім не так, як мріяла.

    З того часу минуло понад тридцять років. Якось, перебираючи свої студентські «архіви», знайшла знайомий блокнот. Стала листати, і раптом: вірш під назвою «Вокзал», під яким акуратними друкованими літерами написано слово «Бахмач».
    Одразу пригадалася та зустріч і високий кучерявий юнак, з яким одного разу несподівано звела колись доля.

    Тією дівчиною була я. Того ж дня народився цей вірш.

    Думаю, схожі історії нагадають багатьом події давно минулі, в яких головними героями були читачі. Чи не так?

    Цікаво, чи пригадав би мій випадковий знайомий Григорій дівчину з пластирем на бороді і блокнотом в руках, аби прочитав цей вірш?

    Поїзд
    Були ви , може, поруч – я не знала!
    Таке буває з нами, і не з нами.
    Нас розділяв лиш крок,
    різниця в тому,
    що поїзд мчав мене у невідомість,
    а ви зійшли на станції не тій,
    й навік ми розминулися в житті.
    Без мене ви десь вийшли,
    отже я
    зійшла без вас на станції Сім’я.
    Не ті мене зустріли руки, губи,
    не той освідчився мені, що любить…
    Не той сказав мені слова не ті…
    Ми більше не зустрілися в житті.
    Ви залишилися на станції минуле,
    та я вас так ніколи й не забула.
    Усе пройшло, розвіялось, як дим.
    Ви в пам’яті лишились молодим,
    і як мені колись, вже дамі іншій
    свої палкі присвячуєте вірші.
    А так мені хотілось вас зустріти
    на станції отій, що звалась Літо!
    Та поїзд мчить, літа мої відносить –
    вже незабаром полустанок Осінь. 

    Просмотров: 202 | Добавил: paul | Рейтинг: 0.0/0
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Декабрь 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии