Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2020 » Сентябрь » 13 » Белла Ахмадуліна устами Олени Герасименко
    22:36
    Белла Ахмадуліна устами Олени Герасименко

    На фото Олена Герасименко

    Переклад віршів з російської мови Олени Герасименко

    смт. Теплик, Вінницька обл.

    Не уделяй мне много времени,

    вопросов мне не задавай.

    Глазами добрыми и верными

    руки моей не задевай.

     

    Не проходи весной по лужицам

    по следу следа моего.

    Я знаю, снова не получится

    из этой встречи ничего.

     

    Ты думаешь, что я из гордости

    хожу, с тобою не дружу?

    Я не из гордости – из горести

    так прямо голову несу.

    ***

    Не приділяй багато часу,

    нічого в мене не питай.

    Очима й серцем, повним щастя,

    руки моєї не торкай.

     

    Ти, слід у слід мені ступаючи,

    весною ранньою не йди.

    Бо я й без того серцем краюся,

    холодить час мої сліди.

     

    Ти думаєш – я надто горда,

    не прагну дружби – в тому суть?

    Не горда я – це я від горя

    так прямо голову несу.

    15.02.2010                                    

     

    Путешествие

    Человек, засыпая, из мглы выкликает звезду,

    ту, которую он почему-то считает своею,

    и пеняет звезде: «Воз житья я на кручу везу.

    выдох легок таков, что отвергнут голодной свирелью.

     

    Я твой дар раздарил, и не ведает книга моя,

    что брезгливей, чем я, не подыщет себе рецензента.

    Дай отпраздновать праздность. Сошли на курорт забытья,

    Дай уста отомкнуть не для пенья, а для ротозейства.

     

    Человек засыпает. Часы возвещают отбой.

    Свой снотворный привет посылает страдальцу аптека.

    А звезда, воссияв, причиняет лишь совесть и боль,

    и лишь в этом ее неусыпная власть и опека.

     

    Между тем – это ложь и притворство влюбленной звезды.

    Каждый волен узнать, что звезде он известен и жалок.

    И доносится шелест: «Ты просишь? Ты хочешь – возьми!»

    Человек просыпается. Бодро встает. Уезжает.

     

    Он предвидел, и видит, что замки увиты плющом.

    еще рань и февраль; а природа цвести притерпелась,

    обнаженным зрачком и продутым навылет плечом

    знаменитых каналов он сносит промозглую прелесть.

     

    Завсегдатай соборов и мраморных хладных пустынь,

    он продрог до костей, беззащитный, как все иноземцы.

    Может, после он скажет, какую он тайну постиг,

    в благородных руинах себе раздобыв инфлюэнцы.

     

    Чем южней его бег, тем мимоза темней и лысей.

    Там, где брег и лазурь непометны, как бред и бравада,

    человек опечален, он вспомнил свой старый лицей,

    ибо вот где лежит уроженец Тверского бульвара.

     

    Сколько мук, и еще этот юг, где уместнее пляж,

    чем загробье. Прощай. Что растет из гранитных расселин?

    Сторож долго решает: откуда же вывез свой плач

    посетитель кладбища? Глиниция – имя растений.

     

    Путник следуе дальше. Собак разноцветные лбы

    он целует, их слух повергая в восторженный ужас

    тем, что есть его речь, содержанье и образ судьбы,

    так же просто, как свет  для свечи – и занятье, и сущность.

     

    Человек замечает, что взор его слишком велик,

    будто есть в нем такой, от него не зависящий, опыт:

    если глянет сильнее – невинную жизнь опалит,

    и на розовом лике останется шрам или копоть.

     

    Раз он видел и думал: неужто столетья подряд,

    чуть меняясь в чертах, процветает вот это семейство? –

    и рукою махнул, обрывая ладонью свой взгляд

    (благоденствуйте, дескать), хоть вовремя, но неуместно.

     

    Так он вчуже глядит и себя застигает врасплох

    на громоздкой печали в кафе под шатром полосатым.

    Это так же удобно, как если бы чертополох

    вдруг пожаловал в гости и заполонил палисадник.

     

    Ободрав голый локоть о цепкий шиповник весны,

    он берет эту ранку на память. Прощай, мимолетность.

    Вот он дома достиг и, при сильной усмешке звезды,

    с недоверьем косится на оцарапанный локоть.

     

    Что еше? В магазине он слушает говор старух.

    Озирает прохожих и втайне печется о каждом.

    Словно в этом его путешествия смысл и триумф,

    он стоит где - нибудь и подолгу глядит на сограждан.

                               ***

    Подорож

                           

    Засина чоловік, кличе вірну зорю із пітьми,

    ту, що здавна вважає своєю – своєю, і тільки.

    чує скаргу зоря, що життя б’ють безжальні шторми,

    рветься видих такий, що не гідний звучання сопілки.

     

    „Я транжира, повір, бо розвіяв за вітром твій дар,

    і бридливіш нема у мойого життя рецензента,

    дай спочинку мені – буду пити його, як нектар –

    все забуду хоч раз, щоб неспокій розвіять дощенту”.

     

    Засинає людина. Годинник їй вторить відбій,

    забуває химери, неспокій, обридле снодійне.

    А зоря, як завжди, своїм блиском спричинює біль –

    розчиняється в сні – мерехтлива, така ненадійна.

     

    Та не вір їй, закоханій. Воля її над людьми

    безкінечна, всевладна – дізнаєшся в мить вирішальну.

    Шелестить із небес: „Просиш? Хочеш? Візьми!”

    Прокидається з вірою, блиском в очах. Від’їжджає.

     

    Передбачив, побачив – увінчані замки плющем.

    Ще лиш рання весна, а природа цвітінню вже рада.

    Зором світлим, продутим навиліт плечем

    знаменитих каналів вбирає світанкову звабу.

     

    Він промерз до кісток, споглядаючи храм, давнину,

    він беззахисним став, як властиво усім іноземцям.

    Скаже згодом, що там таємницю віків осягнув,

    на руїнах отих підхопивши якусь інфлюєнцю.

     

    Чим південніше біг - соромлива мімоза темніш,

    там, де берег і синь, і каміння близьке до загару,

    знов людина сумує, спогад давній добувши із ніш,

    горілиць на піску, гість столичний з Тверського бульвару.

     

    Скільки мук! І для чого південний цей пляж,

    коли він – майже мрець. Ось до сторожа звук дивний лине.

    Лиш каміння – то звідки донісся до нього цей плач?

    Що росте там? Гліцинія – назва гірської рослини.

     

    Подорожній іде. Ціла зграя собача за ним.

    Віддається пориву, жахаючи псячу всезгубність,

    тим, що мова в нім є, й простувати цим шляхом земним

    варто так, як свічі, для якої світіння – то сутність.

     

    Помічає людина – спопеляючий погляд її,

    мов прихована в нім незбагненна, нечувана сила.

    Гляне пильно на когось – залишиться шрам на чолі,

    безневинне життя може звести за мить на страшило.

     

    Раз так, дивлячись, думав: невже це сімейство віки

    процвітало, міняючись в рисах і людській подобі?

    Тільки погляд урвав, відмахнувшися жестом руки,

    благодійте, мовляв – я сьогодні і щедрий, і добрий.

     

    Він відчужено зирить, й зненацька себе застає

    у великій печалі в кафе, що під дахом смугастим.

    Відчуття - ніби хтось пожинає надбання твоє,

    мов той чортополох, що панує й сміється над щастям.

     

    Лікті зранив до крові в шипшинове гілля чіпке,

    і бере оту ранку на пам’ять. Прощавай, мимовільність!

    Пильно дивиться зірка на щастя безпутнє таке,

    що до нього він має і пристрасть, і втіху, й прихильність.

     

    Щойно чує плітки – в той же час обертається в слух,

    озира перехожих, немов переймається кожним.

    Так, неначе лиш в цім суть життя його й шляху тріумф.

    Жить аморфним життям – людям теж, виявляється, можна!    

                                    15.02.2010                             

    Просмотров: 40 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии