Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 290

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Август » 5 » Час людяності
    12:42
    Час людяності

    Олена Герасименко,

    член Національної Спілки письменників України.

     

    Не пізнавай, бо завтра буде пізно.

    Очі відведи або заплющ!

    Де ноти обірвалися у пісні –

    Вітри любові замкнуто на ключ.

     

    І сталось, мов не ми.

    Мов інші, незнайомі.

    І свідків не було,

    і нікого спитать.

    Залишити себе

    на вогкім дні каньйону.

    Не відати, забути,

    не знати –  благодать!

     

    Ніхто не стереже. Боятися не треба.

    Ти наче й не чужий, але тебе нема.

    Покаже УЗД пульсацію у ребра.

    Від лінії долонь лиш лінія ума.

     

    Чого ж тоді отак,

    Немов на роздоріжжі,

    І порожнеча ця –

    По серцю, наче ніж?

    Чи любить тебе та,

    Що поруч тебе – інша,

    Що вбила клин між нас

    І стала враз миліш?

    ***

    Здається, ще не все… не крапка і не кома,

    Не рідна, не чужа – як напис на воді.

    А ти візьми й прийди – чекатиму удома.

    У точці дотику, де ми

    ще зовсім молоді.

    ***

    Нас не було, та ми були спочатку,

    Нас розділяла в часі далина.

    Яєчко ще було тоді курчатком,

    В яєчку причаїлась таїна.

     

    А потім ми прийшли.

    Залишені по цей бік.

    Нам довго тут було,

    аж стали застарі.

    Усе життя ішли –

    всліпу ішли до себе:

    Відмолювать  гріхи

    в  чужім монастирі

     

    2.08.20015

    Наостанок залишив те,

    Що назвемо колись: прощання.

    Не дивися, що я печальна,

    Це мій біль у мені росте.

    Я ще думала: може, ні…

    Сподівалась на цю ось зустріч.

    По собі залишаєш пустку

    Та кавалок тугий брехні.

    Я не плачу. Я плач глушу,

    Затискаю свій зойк у грудях.

    Я напевне, тобі прощу,

    Тільки це ще не скоро буде.

    ***

    3.08.2015

    Сьогодні надто примітивне все:

    Дощ і калюжі, й мокрі парасолі,

    І те, що називають люди совість,

    Немов  стебло, що падає на серп.

    Нам хочеться кричати: не мовчім!

    Бо тромб колись урветься -  і до серця…

    І Боже борони, хтось не спасеться,

    Хоч би там як молився при свічі.

    ***

    Хтось, наче маятник іще: туди-сюди,

    А стрілки час відлічують невпинно.

    Така  розбалансованість  людини

    Спроможна їй накоїти біди.

    Отож не бійся! Може, твій це шанс –

    Зробити вчинок справжній, чоловічий.

    Не треба навіть думати:  навіщо?

    Є час народження. Є людяності час.  

     

     

     

     

     

     

    Просмотров: 178 | Добавил: paul | Рейтинг: 0.0/0
    Всего комментариев: 2
    2  
    дякую!

    1  
    Дуже реально, проникливо і боляче.
    Так що я також "Затискаю свій біль у грудях".

    Войт Петро.

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Август 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31

    Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии