Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 300

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2019 » Март » 17 » Далека і близька – Галина Журба. Частина 1.
    22:39
    Далека і близька – Галина Журба. Частина 1.

    До 40-річчя з дня смерті Галини Журби.

    Валентина Уманець,

    лауреат районної премії ім. Галини Журби - 

    вчитель історії

    с. Соболівка.

    «А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий краю!», - писала Леся Українка. Думаю, такі слова могли б сказати тисячі українців, відірваних від рідної землі в силу різних обставин. Це були люди різного соціального походження з усіх регіонів України. Вони належали до різних хвиль еміграції, з різних причин опинилися далеко від Батьківщини, але зуміли і за тисячі кілометрів від України зберегти і передати наступним поколінням рідну мову, традиції, звичаї.

    Тільки наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття імена незаслужено забутих і викреслених українських діячів культури, політики, громадського життя почали повертатись в Україну. Серед них й ім’я моєї землячки - талановитої письменниці, громадської, культурно-освітньої діячки Галини Журби (Гелени Домбровської). Їй випало жити в складний час двох світових воєн, Української революції та боротьби за незалежність. У двадцятирічному віці вона, народжена в спольщеній родині Маврикія Домбровського, що відцуралась свого історичного національного коріння, починає писати виключно українською мовою (це дуже стривожило її батьків). Після поразки українців у боротьбі за незалежність у 1920 році Галина Журба, не сприйнявши більшовицької ідеології, змушена більшу частину свого життя прожити на чужині і померти в далекій Філадельфії.

    Галина Журба була багатогранною постаттю. Вона писала не тільки прозу, вірші, а й була гарним публіцистом, вела полеміку на політичні теми. Мала талант кулінара, була цікавою співрозмовницею, інтерв’ю з нею друкувались у багатьох емігрантських журналах та газетах.

    Закордонні дослідники творчості письменниці зазначають, що протягом 50-х – 70-х років ХХ століття її твори входили до найбільш читаних і популярних у середовищі української діаспори. Але для мене як для історика постать Галини Журби і її твори цікаві тим, що містять багато історичних відомостей про життя, побут населення Поділля на рубежі століть. Особливо цінною в цьому плані є автобіографічна повість письменниці «Далекий світ» про її дитинство на хуторі Олександрія поблизу Соболівки – мого рідного села. Також я використовую у своїй роботі праці й спогади Галини Журби про події Української національно-демократичної революції.

    «ОДНІЄЇ-БО РЕЧІ НЕ МОЖУ ЗАКИНУТИ МОЄМУ ЖИТТЮ, -

    ЩО БУЛО НЕЦІКАВЕ,» (ГАЛИНА ЖУРБА)

    29 грудня 1888 року поблизу мого рідного села Соболівки на хуторі Олександрія народилася майбутня письменниця Галина Журба (Гелена Домбровська, у заміжжі – Нивинська). У батьківському домі, що стояв на узліссі Кошурова, почала писати свої перші твори.

    В автобіографічній повісті «Далекий світ» особливою душевністю проникнуті спогади письменниці про батька, адже ще змалечку Галина мала тісний зв'язок з ним і знаходила порозуміння одразу.

    – Маврикій Домбровський – працював управителем маєтку польської поміщиці Олександрини Потоцької, був сумішшю польського й українського, панського й демократичного і єдиним сином Едуарда Домбровського й Магдалини Целинської, які любили гостей і щедро витрачали на них гроші. Коли Маврикію виповнилось 10 років, батько збанкрутував, згодом розлучився з дружиною. Трьох сестер розбирають багаті родичі, Маврикій живе в дядька по матері Лєона Дзєнцьола – єзуїта, що дорікав хлопцеві шматком хліба. Світлим промінцем фактичного сирітства батька Галини Журби було навчання в Полтаві, яка «неподоланим чаром полонила хлопця». «Усе, що в батькові було українське, - виховала в ньому й викохала Полтава. Потім Кам’янець-Подільський, де кінчав гімназію», - зазначає письменниця. Здібний до науки, Маврикій Домбровський не мав можливості учитися далі, пішов управителем на цукроварні, спочатку – у Ялтушкові, далі – у Калинівці. Двадцятип’ятирічним юнаком отримав посаду в Теплицькій конторі графині Потоцької, де й зустрів майбутню дружину і матір Галини Журби – Ізабеллу Копистенську. Частина її предків належали до козацько-духовної шляхти: так, Захарій Копистенський відомий як архімандрит Києво-Печерської Лаври, палкий захисник православної віри, полеміст. Але в другій половині 18 століття рід Копистенських перейшов в уніатство і вже прапрадід Галини Журби Тодосій – уніатський священик у Теплику, а дід писався як поляк і католик, мав найбільшу в окрузі бібліотеку. У 1863-1864 роках брав участь в антиросійському польському повстанні, уникнув заслання в Сибір і саме в цей період пішов служити до графині Олександрини Потоцької, спочатку – бухгалтером, а згодом – шефом Теплицької контори.

    Теплицький «ключ» включав 27 сіл (фільварків) у Гайсинському повіті, на Уманщині та Брацлавщині. Прослуживши у ньому 25 років, «дід Іван Копистенський отримав від графині даровизну – прегарну садибу в Теплику на межі села та містечка, десятин чотири доброї землі з великим мурованим домом, будинками, величезним садом».

    Своїх предків – і зі сторони батька, і зі сторони матері – показує без прикрас, з певним жалем і співчуттям як «винародовлених, що покинули свій нарід (український), відцуралися своєї питомої, глибшої культури, вибравши сумнівної вартости зовнішню, чужу (польську)».

    Найромантичніше дитинство Галини Журби було повязане з білим чепурним будинком під черепицею на головній вулиці Теплика з каштанами. Це була даровизна від графині Олександрини Потоцької шефу Теплицької контори - фільварків з 27 сіл – Івану Копистенському – дідові по матері майбутньої письменниці. «Усі Копистенські мали одну спільну прикмету – одчайдушний гумор. Гумор бив з них, наче сяйво, захоплював довкілля», тому й народились у Теплику такі рядки:

    "Коли маєш в серці рани –

    Йди до двору під каштани

    Там пригорнуть, заспокоять

    І всі рани серця згоять."

    У 1909 році в Одесі виходить у світ перша збірка Галини Журби «З життя», куди ввійшли оповідання «Солов’ї», «Черешні», «Ясний день». Рецензії писали Іван Липа та Євген Чикаленко.

    У 1912 році письменниця переїжджає до Києва, друкується у часописах «Музагет», «Українська хата». В одному з номерів «Української хати» Галина Домбровська розміщує оповідання «Коняка» з яскравою антисамодержавною спрямованістю; це спонукало цензуру вилучити весь наклад часопису, а редактор Павло Богуцький потрапив у в'язницю.

    Галина Журба працювала на посаді редактора «Всевидаву», редагувала дитячий журнал «Волошки».

    У 1919 році виходить друга збірка оповідань «Похід життя».

    З 1920 року Галина Журба в евакуації. Перебувала в польському таборі для полонених українських вояків у Тарнові, де написала сценічний етюд «Меланка». Жила в Рівному, Здолбунові, Варшаві, згодом переїхала до США. Померла 9 квітня 1979 року.

    Із забуття – в безсмертя

    Це тільки невеличка частина наших знань, зібраних по краплині, про Гелену Домбровську. У Соболівці є вулиця імені Галини Журби, відкрито «Хутір Галини Журби». Я впевнена: з кожним роком про життя і творчість нашої славної землячки ми дізнаватимемось більше і більше. Я ж хочу розповісти про початок такого довгого в часі повернення Галини Журби на свою рідну землю.

    8 січня 1990 року на адресу Соболівської середньої школи надійшов лист від доктора філологічних наук, професора Федора Погребенника, у якому він повідомляв про те, що в січневому номері журналу «Дзвін» з'явиться добірка творів незаслужено забутих письменників, серед них і Галини Журби (літературний псевдонім). Науковець, що займався відновленням літературних імен, запитував, чи про цю Соболівку писала Галина Журба в автобіографічній повісті «Далекий світ». Його лист покликав до пошуків. Тодішній директор школи Лариса Михайлівна Скоробреха проявила велику зацікавленість у встановленні істини. Зінаїда Тихонівна Долгих – вчителька української мови та літератури – разом з учнями зустрічалися зі старожилами не тільки Соболівки, а й Побірки, Антонівки, Теплика. Так, ветеран Другої світової війни учитель-пенсіонер Роман Андрійович Кравчук, який писав вірші і створив біля хати квітковий рай, пригадував, «де був будинок колишнього управителя панськими маєтками Домбровського, його дочок… Згадую і той час, коли розгромлювали маєток…».

    Зінаїда Тихонівна згадує про спроби віднайти в Теплику могилу діда по материнській лінії Івана Копистенського.

    Велика заслуга в поверненні імені письменниці належить невтомному краєзнавцю-соболівчанину Івану Карповичу Фурдику, який їздив до Києва зустрітися з Федором Погребенником. Спілкування продовжувалось по телефону. Соболівчани запрошували Федора Петровича відвідати такі дорогі серцю Галини місця, але стан здоров’я цього не дозволив. Результатом співпраці Івана Карповича з професором та тодішнім працівником районної газети Павлом Кантаруком стала серія статей у «Вістях Тепличчини».

    У школі почали систематизовувати ту інформацію про землячку, яку вже вдалось отримати. Оформили альбом «Повернення через роки» (зберігається в шкільному музеї) зі спогадами старожилів, з графічними роботами місцевого вчителя-пенсіонера, талановитого художника Е. А. Руппельта. Едуард Адольфович збагатив альбом, окрім портрета письменниці, зображенням символічного пам’ятника на могилі Галини Журби у вигляді книги з написом «Далекий світ».

    А далі вчителі-ентузіасти разом з вихованцями почали знайомити з ім'ям землячки громадськість села й Теплицького району. У Соболівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів було проведено не один захід пам'яті Галини Журби. Особливо багато душі й сил було вкладено Зінаїдою Тихонівною, іншими вчителями, учнями у підготовку й проведення літературного вечора напередодні річниці з дня народження славетної землячки. Після цього захід з великим успіхом був представлений перед філологами району на методичному об’єднанні, про це писала місцева преса.

    Моє знайомство із Галиною Журбою

    Вперше я почула це ім’я в 90-х роках. Найбільше зацікавило, що дитинство Галини Журби пройшло неподалік Соболівки.

    Розповім про своє знайомство з цією непересічною постаттю в історії української літератури та української діаспори, якій дала крила Соболівська земля.

    У 1995 році під час двомісячного перебування у Канаді (відвідувала родину своєї тітки – дружини відомого дисидента Йосипа Терелі) прочитала автобіографічну повість Галини Журби «Далекий світ». Це були мої особисті відкриття і майстерності письменниці, і гордості за Соболівку, і вдячності до діаспори, яка оцінила творчість. Вразили яскраво виписані в повісті характери, свіжа память письменниці про її дитячі витівки, пригоди. До того ж, читається «Далекий світ» легко і швидко.

    А згодом я привезла з Мюнхена ксерокопію «Далекого світу» видання 1955року з дуже символічним написом:

    У Мюнхені під час навчання в Українському Вільному Університеті я прочитала ще один твір Галини Журби – «Тодір Сокір». Дуже поетичними мені видались такі рядки: «Вересень відходить тихесенько, босоніж, бо ще тепло. Навіть бриля солом’яного скинув, - сонце ж не пече вже. Червоною калиною заквітчався з веселощів. Навшпиньках відходить, неспостережно, щоб не сполохати химерної, розспіваної осінньої тиші. На ньому розхристана біла сорочка, штани закочені. Босими ногами шугає по стернях. Волосся русяве, як стигла пшениця, очі сині, мов льон. Іде собі стернями й грає на сопілку. Вересень. Пройшов…» Дуже поетично, правда?

    Згодом моя домашня бібліотека збагатилась унікальними книгами. Тітка Олена надіслала з Канади дві повісті Галини Журби. В одній з них із незвичайною назвою «Зорі світ заповідають…» (видана у Львові 1933 року) описано історію жителів села на Волині під час Першої світової війни. Друга книга – це перший том повісті «Революція йде» про події Української національно-демократичної революції 1917-1918 років (видана теж у Львові 1937 року).

    У 2014 році я стала лауреатом районної премії імені Галини Журби, постійно популяризую творчість письменниці серед учнів, використовую спогади землячки на уроках історії.

    Просмотров: 42 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Март 2019  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии