Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 296

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2018 » Сентябрь » 25 » До дня партизанської слави Тепличчини.
    21:39
    До дня партизанської слави Тепличчини.

    Анатолій Сумішевський

    Матеріал, який сьогодні публікується на сайті цікавий перш за все своєю безпосередністю, і подається читачам без звиклої в радянські часи ретуші. Ми взнаємо про давні події минулої війни від людей, які приймали в них участь, або були їх свідками. Свідоцтва зібрані краєзнавцем В. О. Юхимчуком. Стаття подається без корекції авторського тексту та спогадів.

    Сторінки нашої історії

    Краєзнавець В.О. Юхимчук

    Якщо згадати ті короткі уривки спогадів наших земляків про події пов’язані с партизанським підпіллям, то ми отримаємо цілком реальну картину тих героїчних і трагічних часів.

    Звичайно, з цих спогадів, та ще й за давністю років, неможливо відтворити повну картину літопису партизанського руху, але те, що односельці без нав’язливих розпитувань поділились відомими лише їм історіями, які відбувались на їх очах, свідчить про бажання віддати останню шану героїчному минулому і людям, які ризикуючи життям боролись з ворогом.

    Не так просто втримати в пам’яті крихти відомостей, що стосуються тієї боротьби.

    В різні роки, від різних людей доводилося чути про партизанів, що діяли, в тому числі і в нашому селі, про те, що на території Теплицького району було партизанське підпілля, яке очолював Андрій Кирирлович Микитенко, діяв партизанський загін, командиром якого був Анатолій Кондратюк, та інші факти жорстокої боротьби, та трагічні сторінки руху. Сьогодні ми маємо багато документальних свідчень, але й залишилося багато білих плям.

    Про участь розкошівчан в цих подіях одразу ж після війни ходили різні чутки. З перестрогою люди згадували про те, що багато років під наглядом КДБ був будинок Платнети Петра (на них ще чомусь казали Рубловські), що жив біля Рибака Пантелея Степановича. Казали, що ніби то його син Іван, який працював лікарем у Тополівській лікарні під час війни, і лікував наших поранених солдатів і партизанів, чомусь видав їх німцям. Одні кажуть, що це він зробив під тортурами ворогів, які дізнались про його зв’язки з партизанами, інші про те, що він зрадив з якихось інших мотивів (можливо був завербований ворогом, чи УПА ще раніше. Як там не було, коли в 1943 році партизанів в селі Зятківці Гайсинського району оточили в клуні, і майже живими спалили, бо вони відмовлялись здатись і чинили опір, лікар, наш земляк десь зник. Його подальша доля не відома. Кажуть, що він появлявся вночі у батьків і знову зникав. Про це розповідав ще нині живий його сусід Пшеничний Антін Дмитрович 1929 року народження. В 2009 році я мав зустріч з Гаєвським Антоном Івановичем 1930 року, що проживає зараз в Умані. Серед інших подій, про які він згадував, найцікавішою і трепетною була розповідь про дії партизанських месників.

    Ось його свідчення.

    «На випадок війни, ще в 1939 році в село із Одеси приїжджав татів двоюрідний брат Йосип. Він служив розвідником. Його завдання було підібрати людей для майбутнього підпілля. Коли почалася війна Антін почав зв’язуватися з партизанами, особливо під впливом того дядька Йосипа. Зустрічався в 1942 році з людьми в Христинівському депо. Виходив з села ще вночі, з ключем, печеними буряками і черствим хлібом в торбині. На ранок вже був в депо. Одягнений був в штани з латками. Після дороги мився в лазні, перевдягався, отримував усне завдання, і далі йшов у Верхнячку на завод, де зустрічався з чоловіком, якого звали Сашко. Вертався назад, з’їдав калач, що був паролем. Його батька не мобілізували в армію з початком війни. Очевидно по вказівці його брата Пилипа, він був залишений в селі для організації партизанського підпілля.

    В 1943 році під час третього набору людей до Німеччини, партизани звільнили в Теплику більше 300 чоловік, серед них Пшеничного Андрія Дмитровича.

    Під час окупації, в селі при сільській управі старостою був Гаврик Лука, а секретарем – Мельник Григір. Він повідомляв про приїзд в село німців. Антін передавав це партизанам, що базувалися на горищі у Міх Харатини, в хаті на Луцьківні. Оповіщали людей, щоб ховали хліб і теплу одежу, а також про можливі набори молоді до Німеччини. Партизан, що дислокувалися в Гайсинському лісі і в Скарженівці часто навідувались в Розкошівку для поповненя запасів кормів для коней і провіанту людям. Зимою 1942 року на роз’їзді від Івангорода до станції Розкошівка було кілька аварій поїздів з німцями. До цих подій був причетний і Юхимчук Григорій Фадєєвич. Він працював на залізниці і мав зв’язки з партизанами. Його дружиною була сестра лікаря - Планета Ніна. На початку війни, зимою, партизани забрали Івана з дому, і він лікував партизанів в поранених. Пізніше він втік в Гайсин, видав партизанів і зник. Під час навідування партизанів в село за харчами і одежею вони випадково вбили стареньку жінку продавця Касьяна, який відмовився відчинити магазин і повідомив про це старосту. В ту ніч партизани з колгоспної комори взяли фураж, з конюшні вивели кілька коней. Німці на другий день взяли в заложники 6 чоловік-сторожів, в тому числі і Гаєвського Івана. Серед заложників був Гелетюк Саватій Спиридонович, але він втік, і переховувався в глинищі».

    Під кінець Антін сказав, що радий за цю бесіду, бо тепер ще хтось з земляків буде знати про його участь в партизанській боротьбі, адже йому, 13-річеому юнакові приходилось ризикувати життям, і він втратив батька.

    Тих заложників забрали в Гайсин, там допитували, а потім розстріляли.

    Приведу свідчення ще однієї жительки села Семенюк-Сорговської Ніни Платонівни 1928 року народження. Спілкуючись з нею в 2011 році почув від неї спогади про початок війни і про партизанів, що діяли в роки окупації на території села.

    Ось її розповідь, записана дочкою Маєю.

    «На початку війни батькові Платону Івановичу виповнилось 49 років. На фронт його не взяли, і він був тимчасово призначений в селі головою сільради. Це може через те, що бу3в до війни засідателем в районному суді. А можливо тому, що в той час мав вже двох зятів-офіцерів, які з перших днів війни воювали з німцями.

    Виконуючи обов’язки голови сільради він отримав від військкомату завдання десь заховати зброю і патрони, певно і деякі вказівки для чого це робиться. Він вирішив заховати цю зброю вдома, в ямі під піччю. Поверх вистелили соломи, і тут спали діти, в тому числі і дочка Ніна.

    В дощову холодну ніч 1942 року на порозі дому з’явилися люди з автоматами. Як виявилось, це були партизани. Ми лежали під піччю, вслухаючись в їхню розмову, і зрозуміли, що вони прийшли за зброєю.

    Нічних гостей було кілька чоловік, серед яких один житель Скарженівки – Анатолій Кондратюк. В нашій тісній хаті не було де розміститися, тому порадившись вирішили повести кілька чоловік до Харитини Міх, що жила з дітьми рядом зі школою. В цій школі були розміщені німці. Подвір’я огороджено високим дощатим парканом. Чоловік Харитини – Василь перебував на фронті.

    Разом з сестрою Мар’яною батько відвели двох чоловік до Харитини, і безвідмовно розмістили їх в хаті через сіни. Днем, вони ховались в соломі на горищі. Туди їм носили їсти. Це була явочна квартира. На дворі було холодно, насувалась зима, підпільники обігрівались, як могли, вкриваючись овечими кожухами і шкірами. Батько з Харитиною здобували продукти і харчували партизан. Багато їм допомагала Мар’яна. Вона була в них зв’язковою. Партизани планували перестріляти німців, що базувались в школі, але батько – Платон їх зупинив, бо тоді постраждало б все село.

    Через кілька хат жив Яковенко Афон, швець, до якого сестра з батьком носили на ремонт пошматоване партизанське взуття.

    Продукти Мар’яна носила до Харитини від нас і від сусіда Планети Петра.»

    Додам від себе інформацію, почуту від інших людей про ці події. Так Яковенко Поля Архипівна (1934 року народження) розповідала, як батько носив партизанам харчі і горілку, рубав дрова для обігріву хати.

    Ще одна цікава історія розказана Яковенком Андрієм Євдокимовичем 1936 року народження. Жив у м. Костянтинівці на Донеччині (помер в 2018 р.).

    Зайшла мова про передачу швейної машинки батька Євдокима в музей села. То ж він не задумуючись, адже дитяча пам’ять міцна сказав: «Пам’ятаю, що на цій машинці батько за одну ніч пошив 15 шапок для партизанів». Жили вони рядом з Афоном, і були свояками. Про те, що в «зайцевій школі» (так званий будинок нашого діда Семена, якого розкуркулили) були німці, були вони розквартировані в моїй хаті діда Пилипа. Я теж добре пам’ятаю, чув від мами про партизанів уривки тих подій, які пригадують в своїх спогадах Антін Гаєвський і Ніна Платонівна.

    Далі Ніна Платонівна розповідала.

    «Життя всіх нас, і в першу чергу Мар’яни було в небезпеці. Її молоду, гарну переслідував мадяр, що служив німцям. Він загрожував її застрілити. Боячись пострілу вона вистрибнула у вікно і певний час переховувалась у сусідів. Вона ж була жінка радянського офіцера. Перед війною вона з сином Валерієм приїхала до батьків у відпустку, і залишилась у селі. Щоб німці це знали, то був би кінець. Але люди, що знали це і про наші зв’язки з партизанами не видали.

    Через дві доби партизани отримали взуття і зброю, яку відкопав батько і зникли. З ними пішли Яковенко Іван Юркович, та Планета Іван Петрович. Іван, по прізвищу «Барбос», був у Слуцьківні, а може то партизанська кличка.

    Через деякий час партизани з’явились у Харитини з пораненим чоловіком, залишили його на догляд Мар’яні, забрали решту зброї і знову зникли. Пораненого через кілька днів забрали зв’язківці.

    Партизани часто навідувались в село. Однієї ночі вони звернулись до старости Луки з проханням допомогти взяти з магазину та комори продукти і фураж для партизанського загону. Лука поступив хитро. Направив їх до продавця Бондаря Кас’яна і до комірника Олійника Миколи Дмитровича. Касян їм відмовив, а Микола видав з комори все, що було потрібно партизанам.

    На другий день німці і поліцаї допитували Касяна, відвезли його в Скарженівку для впізнання партизан, але їх там вже не було. Старості звеліли видати заложника. На справді Касян впізнав одного з тих, хто вбив його жінку, але німцям нічого не сказав. Через кілька днів він навідався в Скарженівку, до хати цього партизана, але там була тільки чотирьохрічна дівчинка. Він скинув її з печі, і побив так, що вона на все життя залишилась інвалідом. Після війни його судили. Люди кажуть, що за те, що побив дитину, а не за те що відмовив партизанам відчинити магазин.

    Німці веліли сторожу сказати, чи має взятий ними заложник зв’язки із партизанами. Ще йшла мова про нашого батька. Однак батька він німцям не видав, бо боявся, щоб батько не видав його. Батько знав, що син старости служить в Червоній Армії. За це старосту могли розстріляти. Лука повинен був одразу повідомити партизанів про появу німців в селі, але не зробив того, бо боявся, що ті його розстріляють першими, тому й відправив їх до продавця і комірника.

    Після цього партизани в селі більше не з’являлись. Виявилось, що їх хтось видав. В Зятківцях одну із клунь, де вони знаходились було спалено німцями. Партизани відмовились здатися і всі загинули».

    Ніна Пилипівна була свідком ще однієї страшної і героїчної історії.

    «через наше село, з Комарівки, босоніж по снігу, в довгій нічній сорочці з розпущеним волоссям на плечах, вели на розправу в Теплик молоду жінку. Вона була дружиною партизана комуніста і зв’язковою родом з Розкошівки. Звали її Хіврона. Її батько – Сокотнюк Захар Мокійович і Сокотнюк Ілина. В Теплику німці її закатували і кинули в криницю, яка знаходилась на подвір’ї середньої школи № 1». (Я ще пам’ятаю той колодязь. Знаходився він посеред шкільного подвір’я, під каштаном. Після війни криницею не користувалися. Він був засипаний землею. Пізніше його знищили зовсім. Крім тіла Хіврони там було ще багато трупів замучених німцями людей – ред. А. Сумішевський). Після визволеня Теплика Хіврону поховали в братській могилі.

    Їз письмових спогадів Сокотнюка Леоніда Дмитровича .

    «Чоловік Хіврони – Когут Ясько із Комарівки, комуніст, загинув під час переслідування партизанського загону біля Христинівки. Тоді німцями було схоплено сім партизанів. Хтось видав його сім’ю. Крім Хіврони схопили старшого сина Валентина. Їх відправили в Теплик, де жорстоко катували, після чого кинули в льох біля школи. Менший син Хіврони – Сергій випадково врятувався, бо був у діда Микити на будці (дід працював на залізній дорозі. На фронт не пішов, бо мав броню.) і залишився живим свідком подій того часу. Зараз проживає в Гусь-Хрустальному.

    «Ці факти трагічної історії я стверджую особисто, як сучасник, разом з батьком Хіврони Микитою. Тіла Хіврони, її сина та семи партизанів було перевезли в село Янів, і поховали на сільському кладовищі. Зараз в Теплику знаходиться меморіал, перед яким я завжди схиляю свою голову, коли там буваю» Так завершує свої спогади про ці події – Сокотнюк Л.Д.

    В.О. Юхимчук: «В районній газеті «Вісті Тепличчини» № 10 від 10 лютого 2012 року надрукована стаття колишньої партизанки Єлизавети Сазонової з Тополівки. Вона присвячена 100-річчю з дня народження А.К. Микитенко «Не згасне слава подвигу». Вона свідчить, що вже на початку війни в багатьох селах, в тому числі і в Розкошівці з’явились підпільні організації, які А.К. Микитенко планував об’єднати з метою більш активної боротьби з ворогом вже весною наступного року. На жаль цей план не був здійснений, через підступну зраду когось, яка паралізувала діяльність багатьох загонів, та загибель їх керівників. Чи є в архівах КДБ якісь документи про це – не відомо. Описуючи загибель А.К. Микитенка, Сазонова казала, що: «Це є лише одна із версій загибелі партизанів 18 березня 1943 року. Можливо з часом ми все-таки дізнаємось, що, або хто завадив розгорнутись могутньому партизанському руху на нашій території».

     

     

     

     

     

    Просмотров: 40 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2018  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии