Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2016 » Ноябрь » 18 » ДО ПОЛОВЦІВ
    16:20
    ДО ПОЛОВЦІВ

    Василь Піддубняк,

    член асоціації письменників України, поет, журналіст

     

    ДО ПОЛОВЦІВ

    Гудуть вітрів ієрихонські труби, 
    Під мурами – то крики, то плачі…
    І ворон чорний 
    Облітає трупи. 
    Вони ще не схололи, 
    Бо – вночі…

    Це героїзм чи як його назвати,
    Той «братський» фронт,
    Де териконів зближ?

    Об шлях вітчизни чаєчкою мати:
    «Як станеш на порозі, то коли ж?..»

    А часом тим 
    (В Степу чи на Поділлі)
    Земля дуднить від ненажерних лих:
    Загарбують наш край князі удільні,
    Кров половецька вже 
    У жилах їх!

    Щоднини – коромоли і котори*, 
    Вернулись біди на круги свої…

    І стогнуть над Дніпром
    Священні гори,
    І не сміються – 
    Плачуть солов’ї!

    Куди ж це ми, в які завітні далі?
    Чому ж ти, доле, піддалась на звих?..

    І що не день – дими нових баталій,
    І кожне «ти» вищить: «Іду на ви!»

    Та з древа Див віщає спозарана,
    Що час вже близько… 
    Час вже – на порі!
    І хоч примовкли дзвони на майданах,
    Та віщих струн торкають 
    Кобзарі.

    * Крамоли і чвари (давньоукр.).

     


    Діждалися! 
    На білих каруселях 
    Катаються дерева і хати.
    А дим – своє: прив’язує оселі 
    До вищих неб, де обмаль суєти.

    Іздалеку калини кім'ях видко:
    Іди і не заблудишся в імлі…
    А хата лісникова, мов лебідка,-
    Стоїть на змерзлім березі землі.

    Поблискують (бо місяць) дрібки цедри,
    Потріскують полінця у печі…
    І чується, як наш родимий «Щедрик»
    На білий всесвіт 
    Інійно звучить!

    Знов проступає образ твій хороший,
    Той, що й понині звязує цей світ...
    І сиплеться пригадана пороша 
    Із давніх зим і ще давніших літ.

     

     


    Той острів ледь видно…

    А може то зірка
    Просвічує знизу туманність води?..

    Ступаєм по травах, закохана жінко,
    Неначе по струнах –
    Вібрують сліди!

    Душа відчуває
    Космічну високість.
    А хвиля трави 
    Вже по груди сяга!

    Небесний кришталь задзвенів ненароком,-
    Луна одізвалась йому в берегах.

    Десь птиця нічна стрепенулась. 
    І - німо… 
    Пахтить полум’яно вологий євшан.
    П'янлива хмаринка ще скіфського диму
    На душі лягає,
    Неначе туман.

    Той острів ледь-ледве… 
    У млі, у тумані 
    Ніде і нікого – 
    Немовби й не ми…

    А сонце (чи сонях?) завмерло в чеканні – 
    За крок від весни і за крок – до… зими.

     

     

     

     

    КАХОВСЬКЕ МОРЕ

    Горять вогні у втоплених господах,
    Сади шумлять, 
    Щось шепчуть спориші…

    А штучне море викида зісподу
    Уламки храму,-
    Вічний біль душі.

    В церковці тій застигли богомільні,
    Голубка пролітає над хрестом…

    А там, на суші, 
    Люди божевільні
    І вождь людей із піднятим перстом.

    Морського дна побоюються риби,
    Побравшись за обслизлі плавники…
    Немов Колумб, 
    Що відкривав Кариби,
    Бредуть по вмерлих займищах дядьки,

    Потомки тих, що «море» сотворили,
    Втопивши знагла весь
    Великий Луг. 
    І не міста Довженкові – 
    Могили
    Рясніють понад водами навкруг.

    …Втопили волі статки і остачі,
    Пропили в безпробудності, чи як…
    Недарма чайка десь у плавнях плаче
    І неспроста не світиться маяк.

    Великим Лугом котяться заграви,
    Свічки горять у храмах, що на дні…

    Такі-то, Усевишній, 
    Наші справи,- 
    Страшніші, ніж в спектаклі чи кіні.

    А море рушить хвилі окаянні,
    Змиваючи непевний суходіл 
    Туди,
    Де бродять душі – 
    То в тумані,
    То в пасмах смертоносної води.

     

     

     


    Проспали, суккині сини, революцію.
    М. Хвильовий.

    На сей раз не проспали – прокричали,
    В безстидні мегафони проревли,
    З перевертнями знишка обвінчались…

    А що ж воли?..
    Ревуть як і ревли!

    Куди ж волам тим зайців наздогнати,
    Коли для куцохвостих – цілий світ,
    Коли для них Европа – рідна мати,
    А для волів – лиш… тітка через пліт.

    Не бути зроду мажам у Парижах,
    Возам по бруках Праг не торохтіть,
    Бо віл це віл: 
    Мовчить і шкуру лиже,
    Розбиту на курних шляхах століть.

    Коли б не хлоп (в народі правду кажуть!),
    Коли б не віл – не було би й панів…

    Мчать повз майдани коні глянсуваті,
    А на обочах збочених – вози…

    Коли відсутній рідний тато в хаті,
    Чи варто революцій тих просить?

    І знов – як знов: витії і злодії,
    Із днів недавніх знаний персонал.
    А що ж воли?
    Лежать і знову мріють
    Про сіно і… Гаазький трибунал.

     

    ТИЛІГУЛ 
    Тарасові ФЕДЮКУ.

    З-під споду лісостепу чутно гул,
    Вітрила шелест, брязкіт ланцюгів…
    Розкинув хвиль маєтність Тилігул
    Десь там, в запіллях, від жари тугих.

    Вирує зранку сонячний мартен,
    Де з’явиться от-от сліпучий сплав…
    Гойдає вітер тарілки антен,
    І йде кудись поважно дід Антей.
    Спинився… 
    Революцію згадав…

    А може дід згадав, як Тилігул
    Леліяв на собі відважний флот,
    Як близивсь флот до гроз,
    І як впритул 
    Ішов на прю наш предківський народ?..

    Минуле – камінь. 
    Камінь в степ ввійшов.
    В курганах – лиш реліктове мовчання.
    А пил ще й досі в степ з-під підошов
    Ста побратимів козака Ананя.

    То не орли у небі клекотять,
    То в голосах втопає Тилігул. 
    Втопає у бутті передчуття: 
    Ріка десь тут, як серце – під життям: 
    З-під споду лісостепу чутно гул!

    Шукаєм парус. Тільки ж де? 
    Нема… 
    Зотлів мабуть, немов писання давнє. 
    Та й вже не час:
    У Степ іде зима,
    А в травах вже давно ні трав, ні травня.

    …Куняє знишка Ханська слобода,
    Стоять дими мов самовидці тризни… 
    Лиш Тилігулу немічна вода,
    Яка то вирина, то пропада,
    Нагадує, що ще жива вітчизна.

    ***

    МУЗИКА 
    Золота прохолодна дорога 
    І туманом насичена даль…

    За віконцем 
    Гніздечка чужого
    Чутно музику. 
    Хто ж той скрипаль?

    Це для кого та музика лине, 
    Коли в домі нікого нема?..
    В домі – ні, але ж є ще Вкраїна,
    Що без музики тої – 
    Німа!

    Зупиняться люди і осінь,
    Вітровії між ними ледь-ледь:
    «Це ж по кому так скрипка голосить?
    І чию так оплакує смерть?..»

    У промінні світила нічного 
    Прадідівський собор заяснів. 
    Біля дому вже майже нікого,
    Крім таємних космічних вогнів.

    А скрипаль усе грає, все грає,
    Все й століття – у вічність, а він!..
    Плине музика 
    До небокраю,
    А за нею душа навздогін.

    А за тою душею – 
    Минувшість,
    Що повториться може коли,
    Бо не можуть же щезнути душі 
    У безмежжі 
    Нічної імли.

    05.09.-17.10.16.

     

    Просмотров: 155 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Ноябрь 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии