Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Сентябрь » 19 » «ЕТНОВЕСІЛЛЯ» СЕЛА БРІДОК ТЕПЛИЦЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
    19:26
    «ЕТНОВЕСІЛЛЯ» СЕЛА БРІДОК ТЕПЛИЦЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

    Максим Пилипак,

    кандидат історичних наук.

     

    На сучасному етапі дослідження весільної обрядовості є популярними так звані «етновесілля» – весілля у народному стилі. Етновесілля з’явились у час незалежності України, у час відродження традицій, інтересу до рідної культури. За матеріалами наших досліджень 2008–2009 років зразки етновесіль, або більшість його елементів було зафіксовано у селах Орлівка та Брідок Теплицького району Вінницької області, а також у селі Митинці Красилівського району Хмельницької області. Докладніше розглянемо весільний обряд села Брідок, оскільки на наш погляд, його структура є найбільш цілісною у порівнянні з етновесіллями інших сіл. Весільний обряд с. Брідок найбільш яскраво поєднує в собі загальнорегіональні подільські та локально-регіональні риси.

    Сватання – перший акт весільного обряду. На противагу давній традиції сватання, коли батьки вирішували долю своїх дітей, – на сучасному етапі дослідження воно відбувається за домовленістю молодих людей і випадків, коли сватачі «отримували гарбуза», давно не існує. Наше дослідження зафіксувало збереження весільних чинів, їх атрибутів та промови на сватанні:  сватати дівчину йшли свати, старости і молодий – всіх мала бути непарна кількість. Респондент М. В. Мельник зазначає: «Сватів має бути непарне число – парою має бути молода!» [1, Арк. 1]. Традиційно з хлібом-сіллю та пляшкою горілки сватачі ішли до батьків дівчини.  Ввійшовши до хати і привітавшись, починали розмову про мисливців, що натрапили на слід куниці-красної дівиці. Атрибутами сватання в Брідку були і залишаються: хліб, піднесення хустки молодому, пов'язування старостів рушниками. Проте у селі Орлівка Теплицького району Вінницької області зафіксована новація, а саме – молода перев’язує старостів сучасними махровими, а не вишитими рушниками. 

    Передшлюбні дійства починалися із запросин. На сучасному етапі дослідження обрядодія запрошення на весілля зазнала певної трансформації: зафіксовано збереження використання випічки, однак на відміну від давньої традиції – випікання вдома, її замовляють на пекарні, так само як і весільний коровай. Запрошувати на весілля молодий ходив зі старшим «буярином», а дівчина – зі старшою дружкою. Не зазнав змін і традиційний текст запрошення: «Просили мама й тато на хліб, на сіль, а я - на весілля». Завершенням передвесільної частини весілля є запрошення батьків обох молодих: коли усі гості запрошені, хлопець йшов до батьків дівчини, а вона – до його батьків, звертаючись до них: «Просили мама й тато на хліб, на сіль, а я - на весілля. Приймаю маму за маму, тата за тата, а Івана (Галю) за чоловіка (дружину)». Наше дослідження засвідчило збереження також обрядодії виготовлення весільного деревця – гільця із традиційними для нього прикрасами: паперовими стрічками, паперовими квітами, а також старшою квіткою, яка складалася із колосків жита – символу життя та калини – символу дівочої честі та чистоти. Розпочинається святкування весілля в неділю. Зранку молодий з «буярами» та родичами йде до дівчини. Споряджаючи сина у дорогу, батьки благословляють його і виводять за рушник із хати з піснею:

    Куди ж ти, синочку, виїжджаєш,

    Що ти мене за дорогу не питаєш?

    До родини, моя мамо, до родини,

    Бо там мене, моя мамо, полюбили [1, Арк. 2].

    За традицією старший «буярин» несе гільце.

    Йдучи до молодої, молодий тримає під пахвами дві хлібини. Його зустрічає також з двома хлібинами під пахвами. На порозі вони мають обмінятись хлібом – при цьому не випускаючи його з рук [1, Арк. 2].

    Наступним збереженим етапом весільного дійства є розплітання коси молодій, яке зрідка традиційно відбувається на вивернутому догори вовною кожусі. Розплітання та розчісування коси здійснює брат, а мама із свекрухою накладали вінок.

    Традиційною для весільного обряду села Брідок є викуп коси, про що свідчить пісня:

    братику, січи-рубай,

    сестри не дай  [1, Арк. 2]. 

    Порядок одягання вінка: після розчісування волосся молодій на голову накладали «кибалку» – нешироку смужку тканини з нашитим дрібним намистом, до якої були привязані стрічки лише білого кольору – символу чистоти молодої. Зверху на кибалку накладався вінок, до якого була прив’язана червона стрічка – символ дівочої цноти. На стрічку кріпили «квітку» (букетик), яку під час покривання свахи чіпляли на головний убір молодого. Після розплітання коси збережено обрядодію розчісування волосся гребенем (у нашому випадку сучасний гребінець), який за давньої традицією мочили в горілку. На думку дослідників, гребінь, – символ плідної сили [5, с. 171]. Слід зазначити, що кожна обрядодія супроводжувалась співом свах, зокрема, при розплітанні коси співали:

    Ой, дайте нам стільця,

    дайте нам гребінця

    дайте нам кожуха,

    нехай сяде молодуха.

    Після розплітання коси та одягання вінка молодій батьки благословлять молодих образами та хлібом. При цьому батьки сідають на лаву і тримають в руках хліб та ікони. Молодий тричі просить благословення:

     –  Дорогі батьки – просимо Вашого Благословення!

     – Хай Бог благословить!

    Після цього молоді цілують ікони хліб та батьків. Збереження використання обрядового печива зафіксовано при виході молодих до церкви на вінчання. Так, поблагословивши молодих, мати молодого дає синові калач і хлібину, які він має нести до церкви під пахвами. При цьому збережено давній звичай: хліб молодий віддавав першому стрічному чоловікові або хлопцеві, а з калачем йшов до церкви. Молода також тримає під пахвою калач.

    Традиційно наступним етапом весільного дійства є проводжання молодих до шлюбу. При цьому батьки нареченого за хустку виводять їх із хати аж за ворота, а мати молодої посипає житом із цукерками та грішми, тим самим бажаючи довгого, щасливого та багатого життя. В. Г. Балушок вбачає у таких діях ознаки ініціаційної лімінальності нареченої – її причетності до потойбічного світу, а саме використання хустки при проводжанні молодих до шлюбу пояснюється забороною їх торкатися [2, с. 33]. 

     Йдучи до церкви молоді обов’язково мали кланятись всім зустрічним людям, а також тим, хто вийшов подивитися на хід самого весілля. Підійшовши до церкви, молоді проходять під рушниками – символом довгого сімейного життя. Після вінчання молодята разом із гостями вирушають до молодого на обід.

    По дорозі молоді заходять до сільського пам’ятника невідомому солдату, для покладання квітів. Даний звичай започаткований у радянський період. Біля пам’ятника сват ділить коровай і роздає всім присутнім людям, що прийшли подивитися на весілля. 

    Побутує у сучасному весіллі і обрядодія переймання молодих, яке здійснював брат молодої. Він має розважальний характер: перед ворітьми ставили стіл на якому були хліб та відро з водою. Молоді підходять до воріт, а старший сват виливає воду – тим самим вимагаючи викуп. Для того, щоб пройти далі, молодий мав розрахуватися за перейму. Традиційно розпочинав із дрібних грошей і поступово переходив до більшої суми. 

    За стіл молодих заводила мати молодого також, тримаючи за хустку. Разом з ними заходять і старша дружка зі старшим боярином. У хаті на стіл кладуть хліб та гільце. Перед тим, як сісти за стіл, мати молодого двічі обводила молодих навколо столу, і лише за третім – відбувався посад молодих на кожух. Під час обіду лунає багато пісень.

    Після обіду починаються танці. Молодих з-за столу за рушник виводить староста. Після танців знову заходять за стіл. Після цього відбувався один з найважливіших та обов'язкових в усіх районах України обрядів – покривання молодої хусткою, що засвідчувало її перехід до статусу заміжньої жінки. Експедиційний матеріал показав збереження традиційного обряду покривання. У всіх обстежених елах перед покриванням молодої співають пісні, в яких звучить мотив прощання з дівуванням, про перехід до родини чоловіка:

    –  Ой, водо, водо, лугова 2р.

    Чого ти вчора бистра була, 2р.

    А сьогодні тихая? 2р.

    –  Ой як мені тихій не бути, 2р.

    Обняла мене лужина – 2р.

    Всьо червона калина. 2р.

    Ані нікуди зозулщі пролетіти, 2р.

    Зо мною соловейком щебетати 2р.

    – Ой, ти Галю, молода, 2р.

    Чого ти вчора весела була, 2р.

     А ти сьогодні сумна? 2р.

    –  Ой, як же мені смутній не бути, 2р.

     Обняла мене чужина, всьо Васильва родина. 2р.

    Ані куди моїй ненці приступити, 2р.

    Зо мною молодою поговорити 2р.

    Починаючи покривання молодої, покривальниці просять у старости на це благословення та дозволу, на що той відповідає: «Хай Бог благословить!». При цьому свахи співають пісню, де згадується давній головний убір «намітка»:

    Біжи, мати, до комори,

    З скринею поговори.

    Та внеси серпаночку,

     Тонкую наміточку

    Покрити головочку.

    Покривають молоду традиційно старші свахи. За старшу сваху найчастіше брали рідну тітку, яка щаслива у шлюбі і має дітей:

    Покривала мене дядина,

    Рвала коси, як та гадина.

    Покривала мене тітка,

    Як рідна матінка.

    Дослідження показало збереження локальної особливості: молоду покривають тією хусткою, яку купує невістці мати молодого, а тією, яку вона дала нареченому на сватанні, їх перев'язують.

    Покривання пов'язане з покутем, посадом. Завивали молоду найближчі родичі з обох родів – свахи.

    Свахи знімають з молодої вінок: сваха молодої вбирається в нього, а сваха молодого – надягає картуза, на який прикріплюють букет. Покриваючи молоду, свахи одночасно співають:

    Я ж тебе, сестрице (братику), покриваю

    Щастям-здоров 'ям наділяю,

    Щоб ти була (був) здорова (здоровий), як вода,

    Щоб ти була (був) багата (багатий),як земля,

    Щоб ти була (був) весела (веселий), як весна.

    Співають пісню тричі, щоразу обмінюючись картузом і вінком, також п'ють горілку, ця обрядодія є традиційною. Збережена традиція, коли молода не дається щоб її по'язали: зриває хустку з голови і викидає, і тільки після третього разу залишає її на голові, а дружки підтримують її дії піснею:

    Встидайся ти, Галю, встидайся,

    Покриватися не дайся.

    Дають тобі дружечки догану,

    Що в каптурі погано.

    Після пов'язування молодої хусткою її вінок надягають на старшу дружку. Збережена традиційна пісня, що засвідчувала перехід до статусу заміжньої жінки:

    Зробили ми діло,

    Аж нам чоло впріло.

    З хліба –  паляницю,

    З Галі – молодицю,

    А з хліба –  півхліба,

    А з Василя –  діда.

    В обстежених селах здійснювали традиційний поділ короваю – середину короваю та старшу квітку дають молодим, решту – гостям, а підошву з короваю – музикантам.

    До сьогодні збережено биття тарілок, на яких підносились дари старший боярин. Виконання даної обрядодії відбувається під час виконання танцю. Биття посуду Є. Кагаров відносив до групи «відворотних» обрядів [3, с. 22].

    У понеділок відбувався обряд циганщина. Понеділок пов'язаний також із подякою батькам молодої за хорошу дочку. Свахи від молодої несуть їй сніданок. Свахи від молодого йдуть до матері молодої дякувати за добру і чесну молоду.

    Вранці запрошені гості сходилися на борщ, який за традицією мала приготувати молода господиня, а ввечері відбувалась обрядодія пошановування батьків – обжинки,  якщо батьки одружували останнього сина або віддавали заміж останню доньку. Після обрядодії обжинки відбувалось перевдягання весільних гостей – циганщина. Збереженим і побутуючим у сучасному весільному обряді села Брідок, є архаїчний танець-гра – журавель, який водять «цигани». Перший, або ведучий «журавля», нагинається і подає руку наступному учасникові поміж свої ноги, і так далі чергуючись – чоловік-жінка. При цьому всі неодмінно мають рухатися за ведучим долаючи всі перешкоди. О. Курочкін пов’язує виконання даного танцю-гри у весільному обряді з первісною еротикою і магією плодючості [4, с. 75].

    За тиждень після весілля родина молодого приходила в дім молодої дякувати за доньку – ця обрядодія має назву дякування.

    Слід зазначити, що у сучасному весільному обряді села Брідок присутні елементи традиційного одягу молодих. Молода одягнена повністю в стрій, а у молодого вишита сорочка та пояс.

     Як показало наше дослідження, схема або цикл сучасного весілля зазнав значних змін у порівнянні з традиційним. Структура сучасного весілля села Брідок Теплицького району Вінницької області, як і раніше, складається із передвесільного, власневесільного та післявесільного циклів, проте із усього комплексу послідовних обрядодій збереглися такі:

    у передвесільному циклі – сватання, заручини (які поєднуються зі сватанням і не виділяються як окремий ритуал);

    у власне весільному дійстві – запрошення на весілля, виготовлення гільця; розплітання коси; благословення молодих; випроводжання молодих до шлюбу; шлюб; переймання молодих; посад молодих; покривання молодої; чоботи; поділ короваю;

    у післявесільних звичаях – борщ, обжинки, циганщина, дякування.

    Дослідження нових форм весільної обрядовості показало стійкість традиційної структури весільного ритуалу із збереженням обрядів власневесільного та післявесільного циклів. Водночас невід’ємними складовими етновесіль є також традиції, започатковані у радянський період. До таких належать: зустріч молодих хлібом-сіллю головою сільської ради; відвідування молодими пам’яток їхньої місцевості; покладання квітів біля пам’ятника історичної особи або невідомому солдату.

     

     

     

     

    Список джерел та використаної літератури:

     

    1. Спр. М. Пилипака–15. Матеріали записані в с. Брідок  Теплицького р-ну Вінницької обл. у 2003; 2006 роках. Комп’ютерний набір. 15 арк.]

    2. Балушок В. Г. Елементи давньослов’янських ініціацій в українському весіллі / В. Г. Балушок // Нар. творчість та етнографія. – 1994. – № 1. – С. 31–36.

    3. Кагаров Е. Г. Состав и происхождение свадебной обрядности / Кагаров Е. Г. // Сборник Музея антропологи и этнографии. – Л. : Изд-во АН СССР, 1929. – Т. 8. – С. 152–195.

    4. Курочкін О. В. До історії сватання на Україні / О. В. Курочкін // Нар. творчість та етнографія. – 1971. – № 4. – С. 77–80.

    5. Успенский Б. А. Филологические разыскания области славянских древностей : реликты язычества в восточно-славянском культе Николая Мирликийского / Успенский Б. А. – М. : Изд-во МГУ, 1982. – 248 с.

     

    Статтю надруковано у збірці VII Кирило-Мефодіївські читання в 2-х частинах: Ч. 1. Матеріальна і духовна культура слов’ян // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Уфа: Вид-во Уфимської філії ФДБОЗ ВПО «МДГУ ім.. М.О. Шолохова», 2013. – С. 61–68.

     

    Просмотров: 646 | Добавил: paul | Рейтинг: 4.5/2
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии