Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 287

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Октябрь » 14 » Гроза гряде...
    22:30
    Гроза гряде...

    Василь Піддубняк

    член асоціації письменників України, поет, журналіст.

    Не жаль, не жаль ні стін, ні перестінків,
    Що в лободі продовжують свій вік.
    Та жаль мені пожовклих фотознімків,
    Забутих, наче камінь сердолік.

    Покояться розкидані, пом’яті
    На мішковині, стлілій до рубця…
    Невже вони, пожовклі, більш не варті,
    Щоб зігрівати душі і серця?..

    Чому їх не взяли з собою люди?
    Невже вони не відали об тім,
    Що вже й того фотографа не буде,
    І земляків у одязі простім?
    Що прогримлять вози і колісниці,
    Що люди пробіжать у даль полів?…

    Старі світлини…
    На незвісних лицях

     

    ***

    Не знаю, яка там погода в Парижі,-
    Навіщо мені ті столиці, що – аж?..

    Вітчизна моєї погоди –
    Це тиша
    І дощ, що послання Всевишньому пише,
    Аби врятував від безтямних пейзаж.

    Бо що для безтямних луги і лелеки,
    Чи ці імортелі, що стиха цвітуть?..
    Для них, божевільних, Вкраїна далеко,
    У їхній державі стида не імуть.

    А наша вітчизна – луги несходимі,
    На овиді сірому – срібна гора.
    Дощі нескінченні й поля одержимі,
    Старі теплоходи на водах Дніпра…
    Не знаю, яка там погода у Римі,
    А в нас уже тиждень – неначе з відра!

    А далі…
    Всі хмари на Рим – а куди ще?
    Цей дощ святодухий мабуть на Париж.
    Лиш вітер вдогін по-вкраїнському свище
    І сниться снігам український спориш.

    ***

    Поменшало віршів, побільшало прози,
    І посмішки людства –
    Вони вже не ті…
    Вже дихає Південь озоном морозним,
    Вже Північ за Півднем кружляє мов тінь.

    І в Небі не те вже,
    Хоч там і Всевишній,
    І тут все не так, все не те, все не ті…

    Відходять вчорашні,
    Приходять колишні
    І б’ють себе в груди:
    «Хоч ми не святі,
    Та відаєм ваші жадання й потреби…»

    І вірить у гемонські жести народ,
    Звертаючи погляди знову у небо,
    А небо, як Богом забутий город.

    …Збирають картоплю літа наші сиві,
    Качають меди із живих іще лип…
    І прозою тою скупою щасливі,
    Хоч жити під звуки бандури могли б…

    І котиться колесо ледве за возом
    По Чорнім шляху і по срібній стерні…
    І сонях надії цвіте під наркозом,
    І радує око герань на вікні.

    (Та тільки чомусь…
    І хіба лиш мені?..)

    ***

    А й правду говорять, що серце не камінь,
    Не згусток бездушний земної кори…

    Не руште небес передсвітніх
    Руками
    В хвилини стрімкі золотої пори.

    Не так мене ваблять притишені крони,
    Самотньої тіні озвучений крок,
    Як той незабутній,
    Як той безборонний,
    Як той верховий
    Одинокий листок.

    Насичені холодом,
    Струмені ранні
    Листочок отой обірвуть навздогад.
    І стане просторіше в білім тумані,
    І вмить стрепенеться спрозорений сад!

    А ті небеса, загадкові, як в храмі,
    Неголосно знов нагадають мені,
    Що вічність – не вічна,
    І серце – не камінь,
    А радше листок, що іще в вишині.

    ***

    Гроза гряде, і всі – в надійні стіни,
    Під куполи, з хрестами й без хрестів…
    А як же тій, що зветься Україна,
    У здибленій космічній суєті?..

    Дошкульний шквал ламає ліс нещадно,
    Вода морська шматує берег зло…
    Уже зваливсь на площу стовп парадний,
    Уже дахи на Київ понесло!

    А як же та, що мов калина в лузі,
    Та, наречена іменем святим?..

    Мовчать мені і вороги, і друзі,
    Мовчить, зібгавши крила, херувим.

    Лиш громовержець…
    Цей не знає спину,
    Мов найманець який «всія Русі»!

    Та вистоїть в борвіях Україна
    Й постане у нескривленій красі.

    Коли той день?..
    Нам не дано це знати,-
    Стихійна радість постає із лих…
    І щастя не оказія – відплата
    За себе, грішних, і безгрішних – тих…

    ***

    Підем по глід,
    У ті прихмарні доли,
    Де на ночівлю стелиться юга,
    Де може не ступав ніхто й ніколи,-
    Така навкруг невинність дорога!

    Біліють хмари.
    При нічнім світилі
    Химерне все – неначе й не воно…
    І глід нам подає жаринки милі
    Через небесне золоте вікно.

    Торкнувшись ледве вугликів рукою,
    Поринувши в спогадки крадькома,
    Згадала певне стежку за рікою,
    І ті стежки, що щезли крадькома.

    Горять жаринки, та не обпікають,
    Сплелись колючки глоду у вінець…

    І почуття в уста перетікають
    Про променях невидимих
    Сердець.

    …Нічний ліхтар погойдується п’яно,
    В сузір’ї Риб рибалки тягнуть сіть...
    А глоду кущ крізь пелену туману
    В очах самого Господа стоїть!

     

     

     

    Просмотров: 67 | Добавил: paul | Рейтинг: 0.0/0
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии