Починається в
урочищі Сури за Шиманівкою. Біжить спочатку Суркою, звиваючись яром-долиною, живлячись водою з великої кількості джерел.
Добігає Соболівки - зливається зі
Свинаркою та Деркачкою, з іншими багатьма струмками і струмочками, стає більш
повноводною, щоб зватись далі Сурою. По тому тече через Брідок, Метанівку, і в Завадівці впадає в ріку, яку в далеку
давнину звали Гіпаніс, потім - Богом, сьогодні
Південний Буг.
По обидва боки Сури лежить село Брідок. На
подільській землі завжди жили добрі, роботящі люди. Важка доля видалась нашим
предкам в минулому. Благодатні родючі землі приваблювали багатьох завойовників.
Кожен хотів урвати ласий кусок. Це і литовці, і поляки, і татари з турками, і
німці.
Першими поселенцями села, як розповідають
церковні літописи села Брідок , були
Семен Казан, ( ? ) Палій, ( ? ) Голуб. Чудова місцевість, хороші землі
приваблювали інших. Хтось прийшов і оселився з сім`єю, хтось засватав і привів
дружину із сусіднього села, хтось пристав у прийми. Село росло, більшало.
Людям приходилось
боронити свою землю, своє житло, часом переселятись, щоб вижити. Вижили! І не просто вижили, а зберегли свою культуру, побут,
глибину і самобутність української душі.
До сьогоднi багато сiльчан зберiгають пам`ять про своїх талановитих i працьовитих предкiв: хто старовинну одежу, хто домашнi речi i меблi, хто знаряддя працi.
Ось одна iз надзвичайних iсторiй
наздвичайно цiнного експонату, котрий випадково потрапив
до районного
музею.
Як мовиться в казцi, не в такi вже й далекi часи, по лівій стороні Сури, в Брідку жила дочка Денисюкова - Тетяна ( 12 дитина
в сім`ї, і не остання), а по
правій стороні у Соболівці - жив
Михайло, Данилюків син (також з багатодітної родини). Місцем зустрічі стали
Денисюкова гребля, та Денисюків місток, які поєднали не лише два береги річки
Сури, а й людські долі.
Фото Анатолiя Ковтуна: Денисюкова гребля
Зустрілись, побрались, стали жити в Брідку.
Все життя пропрацювали в рідному колгоспі, сьогодні - пенсіонери. Виростили
трьох синів, подружили. Мають шестеро онуків і п`ять правнуків . Недавно відсв`яткували славний ювілей - 50 років подружнього життя. Все було на Золотому
весіллi: і наречений, і наречена, і «гірко», і дари. Була і родзинка.
Діти і рідня, знаючи «добру вдачу молодих», за їх нелегке життя і важку працю - «запрягли» їх у справжнє ярмо для волів.
Трохи
про «добру вдачу молодих».
Михайло Іванович
завжди мав і має підвищене почуття гумору. На сільських весіллях я з
однолітками чекали, коли почнуть
обдаровувати молодят, щоб почути, що скаже дядько Михайло. Кращих примовок до
цього ритуалу, ми не чули ні від кого. Нас часто гонили звідти, бо вiн міг сказати і щось не «те».
От і
побажали їм весільні, ще довго тягти
своє ярмо.
Вже коли
почали створювати в районі музей: «Життя та праця хлібороба Тепличчини»,
згадався цей випадок. І ось я на подвір`ї Данилюків. Відбулась цікава
розмова. Показали фото , де «молоді в ярмі».
Фото Анатолiя Ковтуна: на золотому весiллi.
Питаю: «А чи не передасте даний експонат до музею?».
Михайло щось ще вагався, а тітка Тетяна йому - неси, і все! Нині цей експонат вже бачили і ще побачать багато бажаючих.
Фото Анатолiя Ковтуна.
На прощання, я пообіцяв на 60- річний ювілей
( діамантове весілля ) привезти ярмо їм для ритуалу, а потім повернути назад у
музей. Вже зібрались від`їзжати, коли Тетяна Григорівна згадала, що в неї збереглась Похвальна Грамота її
батька Григорія по закінченню Брiдоцької церковно-приходської школи в 1903 році.
Фото Анатолiя Ковтуна: Похвальна грамота Григорiя Денисюка про закiнчення церковно-приходської
школи.
Вдивляючись у
пожовтілий від часу папір, на думку
приходить - наші селяни вміли все: і
вчитись, і любити, і працювати, і жити. Нинішньому поколінню необхідно ці
традиції берегти і примножувати.
Фото річка Анатолiя Ковтуна: а рiчка
Сура тече далі, в Брідоцький ставок
Центральний, i ще далi...
