Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2014 » Декабрь » 16 » Історія Теплика в постатях. Частина 3.
    21:10
    Історія Теплика в постатях. Частина 3.

    Фото: граф Северин Йосипович Потоцький

    Постать Северина Потоцького вимагає досить уважного з ним знайомства не тільки тому, що він був власником бубнівецького ключа,проданого  пізніше  Щенсни Потоцькому, але ще й тому, що незважаючи на скрутне матеріальне становище, в яке молодий граф потрапив завдяки батьківським спекуляціям,  він зміг себе реалізувати не тільки на ниві політичній, але й як просвітитель. Саме про нього можна сказати: "Багатий бідняк",-  граф, нащадок знаменитого роду, який віддав багато років життя, сил та здоров'я освітянській ниві країни. 

    Біографічна довідка

    Граф  Северин Йосипович Потоцький – російський чиновник (дійсний статський радник, сенатор) з польського роду Потоцьких. Перший опікун Харківського навчального округу. Молодший брат етнографа, письменника і археолога Яна Потоцького.

    Герб роду Потоцьких

    Родився в 1762 року в сім’ї польського коронного кравчого Графа Юзефа Потоцького (пом.1803 Відень) і графині Анниз-Терези Оссоліньської і ще в дитячому віці був відправлений разом з братом Яном Потоцьким в Швейцарію, де отримав освіту в університетах Женеви та Лозанни. По поверненню в 1779 році в Польщу Потоцький був прийнятий до королівського двору. В 1784 році він був нагороджений орденом Святого Станіслава, а в наступному році поріднився зі знатним і багатим родом, одружившись з Анною Сангушко, вродженій княжні Сапезі.

    В 1787 році Потоцький згадується в числі осіб, що представлялися імператриці Катерині II під час перебування в Києві. Очевидно, вже тоді в нього з’явилась думка перейти на службу в Росію, якій симпатизував його батько (бувший кавалер ордену Святого Андрія Першозваного) і більш віддалені предки. Не дивлячись на це він був в числі учасників Чотирьохрічного Сейму (1788-1792), депутатом від Брацлавського воєводства (в якому у нього був маєток Батіг). На сеймі Потоцький, певне, належав до прогресивної партії, яка добилася союзу з Прусією: він виголошував промови по різним питанням, робив зауваження і докори різним особам, із-за чого накликав на себе неприхильність багатьох депутатів. Приблизно в той же час (кін.1780-х – поч. 1790-х років) Потоцький був членом таємного Галицького комітету, мета якого – повернення Галичини Польщі.

    26 квітня 1791 року він був призначений ротмістром національної кавалерії коронних військ і отримав орден Білого Орла, але невідомо, чи приймав активну участь в військових діях. Після падіння Польщі Потоцький, у якого було кілька маєтків в Радинському повіті Седлецької губерні, увійшов в тісні зв’язки зі своїми сусідами – Чацьким та Чарторийським, які мешкали в Новій Олександрії (Пулавах), і, мабуть, рід їх впливом приєднався до партії тих поляків, які покладали свої мрії на Росію.

    В кінці царювання імператриці Катерини II (в 1793 року) він приїздить до Петербургу, на подобі багатьох своїх співвітчизників, шукати кар’єри. Обласканий Імператрицею він зійшовся близько з великим князем Олександром Павловичем, і в наступному  царюванні ми вже бачимо його камергером, якмй знаходився при Особі Спадкоємця Престолу, що користується особливо. Довірою і любов’ю. Проте, Потоцький, відкрито висловлюючий свої погляди, які протирічили загальному напряму політики в царювання імператора Павла I, не міг довго ужитися при  Дворі, - і 21 січня 1799 року відбувся Високий указ про звільнення його з займаної посади.

    Фото: Анна Потоцька

    Зате блискуче поприще відкрилося Потоцькому зі вступом на престол імператора Олександра I: він був прилучений в інтимне коло молодого государя - «Негласний комітет», причому, подібно іншим членам гуртка не вважав за потрібне приховувати свої конституційні прагнення. 4 червня 1801 року він був призначений в чин тайного радника з повелінням бути присутнім в 3-му департаменті Правительствуючого Сенату, а 8 вересня 1802 року був призначений членом комісії при відомстві Міністерства народної освіти про училища, в якій на той час засідали самі близькі до Государя особи.

    З поданих графом С.Й. Потоцьким в Сенат записок особливого інтересу заслуговує його «думка про відповідальність суддів», в якій він наполягає на принципі свободи судових місць. Результатом діяльності графа Потоцького в Комісії про училища залишилось дві думки, подані ним в цю Комісію: «Про необхідність заснування в університетах теологічного (богословського) факультету», яка не була прийнята до уваги внаслідок протесту Святійшого Синоду, який заявив, що релігійно-етичне виховання народу підвідомчо цому, і 2) «Про незручність заснування університету в С.-Петербурзі». В останньому документі Потоцький гараче доводив всі незручності роміщення в столиці такого закладу, проводячи думку, що великі міста не здатні бути освітніми центрами. Він вказував на масу спокус, які неминуче повинні відволікти увагу юнака від наук, на обмеженість відповідного для нього кола людей, на різницю інтересів більшості столичної молоді та студентів. Крім того, Потоцький вважав, що в Санкт-Петербурзі і без університету достатньо навчальних закладів, в той час як вся інша Росія має в них сильну потребу (тут також неможна не побачити впливу В.Н. Каразіна, який в своїх записках до імператора Олександра протестував проти поглинання Петербургом усіх коштів держави).

    Фото: В.Н. Каразін

    Відомий факт, що в кінці березня 1822 року за обідом у Інзова, у Олександра Пушкіна виникла суперечка з Северином Потоцьким з приводу кріпосного права. Проте до дуелі не дійшло, так як Потоцький поступився. У всякому разі, з усього видно, що вони були на короткій нозі, бо вже в листопаді 1823 року друзі Пушкіна звертались до графа з приводу сімейних віддань відносно викрадання однієї з представниць роду Потоцьких  (Марії Потоцької) татарським ханом (сюжетні подробиці поеми «Бахчисарайський фонтан»). Гідні довіри мемуаристи повідомляють про те, що Пушкін багато спілкувався з польськими шляхтичами в Одесі, і це сповна узгоджується з припущенням про відвідування поетом саду С.Й. Потоцького – скажімо, з випадку пікніків або інших розважальних заходів, що було тоді звичайною справою. Літографічний портрет графа колись зберігався в музеї «Стара Одеса» і по реєстру 1927 року числився під № 112.

    Северин Потоцький був першим опікуном Харківського університету і завдяки йому університет зобов’язаний своїм професорським складом. Він також зробив немало щедрих пожертвувань для його розвитку. Потоцкого можна назвати ідеальним опікуном університету і його внесок у розвиток освіти в Харкові величезний.

    Потоцький закінчив свій службовий терен в званні члена Державної Ради, куди був призначений 17 січня 1810 року, і в чині дійсного таємного радника,  на який був призначений  2 жовтня 1827 року. В останні роки  свого життя Потоцький придбав на Україні великі маєтки і брав участь в різних торгівельних і промислових підприємствах: він заснував поблизу Одеси маєток Северинівку, купив також Лівадію, згодом літню резиденцію царського сімейства.

    Помер Потоцький 3 вересня 1829 року, в Москві, 67 років від народження. Н. І. Тургенев, знаючий Потоцкого до і під час перебування його за кордоном, відгукується з великими похвалами про його всесторонню освіту: за його словами, граф читав все, що знов виходило на всіх європейських мовах. За його ж свідченням, він знаходив в Потоцькому гарячого заступника за всіх, що безневинно постраждали, справи яких поступали в Департамент Духовних і Цивільних справ, в якому тоді служив Тургенев.

    Особливу участь брав завжди Потоцький в своїх земляках — поляках. Цікаві його погляди на стосунки останніх до росіян: він говорив, що оскільки по історичних долях поляки увійшли до складу російської держави, то вони зовсім не повинні уникати зближення з росіянами. Тому він переконував своїх співвітчизників віддавати дітей в росіяни учбові заклади, кажучи, що лише заводившись в Росії родинними зв'язками і обіймаючи державні посади поляки можуть зберегти яке-небудь значення.

    Потоцький жив на холосту ногу. Цю обставину можна пояснити тим, що дружина, яка не розділяла його політичних поглядів, залишилась з чотирма дочками в Польщі, а йому прийшлось жити з одним сином Львом (згодом також членом Державної Ради).

     

    Суперечка з Г.Р. Державіним

    У Сенаті Потоцький зіткнувся з обер-прокурором Г. Р. Державіним по наступному приводу. В «Указі про вільність дворянства» і в «Дарованій Грамоті» був пункт, по якому дворяни, що поступили на військову службу нижніми чинами і не досягли офіцерського звання, не могли виходити у відставку раніше виділення 12-ти років дійсної служби. Закон цей був забутий, чому військовий міністр Вязмітінов, відмітивши, що багато з дворян, особливо поляки, ледве встигнувши поступити на службу, просяться у відставку, визнав потрібним його відновити і в кінці 1802 року увійшов до государя з доповіддю з приводу цього питання.

    Доклад був затверджений 5 грудня 1802 року і указ, що відбувся потім, прочитаний в Загальних Зборах Сенату, не викликавши жодних зауважень, і відісланий у Військову Колегію для виконання.

    Тим часом, в одне з наступних засідань Потоцький подав в Сенат просторову записку, в якій, спираючись на указ 8 вересня 1802 року, що надавав Сенату право заявляти про невдобозастосованності того або іншого указу, протестував проти нового закону, як порушуючого права головного стану в державі, і запрошував своїх товаришів заявити про нелегкоздійсненність його. (Запсика була редактована відомим В.Н. Каразіним, так як сам її автор погано володів російською мовою).

    Отримавши цю записку Потоцького Державін не захотів вносити її на обговорення в Сенат, про що і доповів государю, але імператор Олександр сказав: «Як же? Мені не заборонити думати, як хто бажає!.. Нехай її подає!.. Хай Сенат міркує!..»

    Думка Потоцького викликала в Сенаті цілу бурю: всі сенатори прилучилися до протесту проти нового закону, не дивлячись на всі старання Державіна, який зважився навіть застосувати із цього приводу сонячний годинник Петра Великого, завдяки якому він керував дебатами в Сенаті, і дерев'яний молоток, вручений Петром першому Обер-прокуророві Сената Ягужиньському, — речі, які  з часу Великого Перетворювача лежали без вживання.

    Ображений Сенат відправив депутацію до государя, який сказав, що невдовзі з’явиться роз’яснення відносно прав Сенату, і справді, 21 березня 1803 року відбувся указ, який роз'яснював, що  дароване Сенату право входити з наданням проти того або іншого указу не стосується знов виданих або підтверджуваних Верховною владою законів і що саме тому сенат не мав підстави до свого надання.

    Таким чином, перемога формально залишилась за Державіним, але загальне співчуття було на боці Потоцького, як захисника інтересів дворянства: в його честь в провінції влаштовувались бурхливі овації; в Москві по руках ходила ода, в якій його зрівнювали з князем Яковом Довгоруким, а портрети Вязмітинова і Державіна піддавались образам.

    Державіну прийшлось зіткнутися з Потоцьким і по другому питанню. 9 листопада 1802 року Потоцький був призначений членом комітету для розгляду упорядженої Державіним записки про виселення частини білоруських євреїв та інших заходах відносно них, і разом з іншими членами комітету, відхилив цю пропозицію.

    Опікун Харківського університету

    Фото: Северин Потоцький

    Із цих записок, та інших збережених документів видно, що граф С.Й. Потоцький приймав діяльну участь в справах Училищної Комісії. Між іншим, 4 жовтня 1802 року йому було запропоновано міністром народної освіти зайнятися разом з князем Чарторийським міркуванням всього, що стосувалось Віленського університету, причому граф, керуючись даними діючими в Польщі Едукаційної комісії, вніс до статуту декілька істотних змін. Але головну діяльність Потоцький, безумовно проявив в якості опікуна Харківського учбового округу, яку він посідав з заснування учбових округів в Росії (був призначений указом 24 січня 1803 року) до загальних змін, які стосувались  Міністерства народної освіти в 1817 році, при князі А.М. Голіцині.

    Проте, головна справа цього округу, яке відноситься до початку його керівництва, - влаштування Харківського університету – відбулась під час його відсутності, так як зразу ж по призначенню він був звільнений по сімейним справам в відпустку за кордон до березня 1804 року.

    Втім, будучи за кордоном, Потоцький займався викликом для університету професорів іноземців і знайомився з цією метою з різними вченими, між іншим, с Гете, так що усім всім первинним складом своїх викладачів університет був цілком зобов'язаний йому. Університет був відкритий в 1804 році, причому граф Потоцький виголосив на латинській мові промову про добродійну мету пристрою народної освіти в Росії і установи університетів. Посилаючи мову свою міністрові, Потоцький писав, що говорив її «на прохання професорів і звертаючи увагу на настрій  місцевих жителів»: «Яке видовище для спостерігача перетворень, що відбуваються у всьому світі, бачити, нарешті, впровадження науки всій країні, що була досі єдино споглядальником спустошень і битв».

    За весь час свого опікунства Потоцький всіляко намагався розбудити в місцевому населенні любов до освіти і не залишав непомітними нічиїх  заслуг в цьому відношенні,  в тому числі і православного духовенства, що особливо чудово в католику. Оскільки було відмічено, що до університету вступають люди, недостатньо підготовлені, то він влаштував підготовчий клас при Головному харківському народному училищі, в якому професори Університету читали різні предмети.

    Багато старань було прикладено Потоцьким до залучення вихованців в новий університет; проте, бачивши незначність успіхів в цьому відношенні, він звернувся до міністра народної освіти з пропозицією про витребування з найближчих семінарій кращих учнів по числу призначених в зразковому штаті університетів казенних студентів.

    На жаль,  плідній діяльності Потоцького заважали його часті і тривалі відсутності в керованому  ним окрузі: від 1810 до 1815 року від майже весь час мешкав в Польських областях. Шкодила також справі освіти в Харківському окрузі недостатня наполегливість Потоцького в справі захисту своїх помічників і підлеглих. Так, В. Н. Каразін перед самим вступом графа до відправлення своєї посади накликав на себе своїми господарськими розпорядженнями незадоволення міністра народної освіти графа Завадовського, який відносився до нього вороже ще раніше, і хоча Потоцький сам усвідомлював користь його розпоряджень, проте не виступив в захист свого заступника, і він був абсолютно усунений від дорогої для нього справи. Подібну ж ухильність виявив Потоцький згодом у справі відомого професора Шада, що піддався переслідуванню з боку міністерства за відданість нової німецької філософії і за нападки на Наполеона, хоча звинувачення, що зводяться цим іноземцем на Потоцького в тому, що він був головним винуватцем його вигнання, не заслуговують на довіру. Несправедливі також звинувачення Потоцького в тому, що він віддавав явну перевагу професорам-іноземцям перед російськими, не дивлячись на те, що міністерство вимагало постійно більшої кількості ад’юнктів для того, щоб вони могли з плином часу замінити іноземців.

    Фото: В.Н. Каразін

    Фото: напис на постаменті пам'ятника В.Н. Каразіна в Харкові

    Навпаки, по словам академіка М.І. Сухомлинова, запрошуючи в Росію іноземних вчених, Потоцький все більше намагався про заміщення кафедр природними росіянами; і його праці не залишалися марними. Завдяки його енергії, деякі кафедри Харківського університету були зайняті особами, які належали до числа чудових професорів університетів взагалі. Все, що відомо про його дії по Харківському округу, переконливо свідчить про важливість заслуг його відносно краю, в якому він покликаний був встановити освіту.

    Один з істориків російської освіти говорить, що поширення наук і освіченості було дійсним покликанням графа Потоцького, справою його душі і переконань.

    Всі галузі знань були доступні цій освіченій вельможі яка по своїй освіченості стояла на висоті, яка животворно діяла на юний університет відданий йому під опіку.

    З непідробленою внутрішньою участю до справи, він проголошував свої думки про викладання латинської словесності і історичних наук і піклувався про установу мінералогічного та інших кабінетів і зборів, яким робив щедрі пожертвування.

    Щира турбота про університет не покидала Потоцького у весь час його опікування: «де б він не був, чи на зборах іноземних академіків, чи на придворному балі однієї з блискучих європейських столиць, або в скромному куточку Украйни, він не пропускав випадку придбати нового діяча для університету і його округу». У 1805 г . С. О. Потоцький привіз з Санкт-Петербурга електричну машину, два великі дзеркала, секстант Адамса та ін. для кафедри фізики. Також він подарував університету коштовну колекцію рідких монет, старожитності і придбав у аптекаря Ганновера Грунера колекцію іноземних предметів, зібраних професором Андре, а в 1807 році — зоологічну колекцію італійця Четті, яка складалася з коралів, раковин молюсків, комах, птиць, а також скам'янілостей і мінералів. До Харкова ці колекції прибули 2 квітня 1807 року. Не маючи постійного місцеперебування в університетському місті, чого не вимагав і статут, граф Потоцький був на чолі університету в найважливіші хвилини університетського життя, виголошував промови, виконані достоїнства і пройняті співчуттям до науки і її розсадника, входив в стосунки з місцевими жителями і багато сприяв впровадженню добрих стосунків між університетом і суспільством. Вільний від всякого роду забобонів, чужаючись станової винятковості, він чужий був і релігійного фанатизму: вельможа і католик, він відвідував будинки сільських вчителів і був старанним заступником про осіб православного духівництва, що скільки-небудь послужили справі народної освіти. «Якби ідеали були можливі в дійсному житті» — так закінчує М. І. Сухомлинов свою характеристику Потоцького, — «його слід було б назвати ідеалом опікування, як розумілося це звання першим статутом російських університетів.

    Опікування  Потоцьким університету  виразилося саме в тих формах, в яких вони не утрудняючи і не пригнічуючи університету, сприяють його руху і процвітанню. Не втручаючись у всі нитки адміністрації, не порушуючи автономії, без якої університетське життя те ж, що тіло без душі, Потоцький був гідним вождем університету, відкриваючи йому способи до розвитку вченої діяльності, і був дійсним представником його в Головному Правлінні Училищ». Піклувався також Северин Потоцький і про вчителів. Так, в доповідній записці на ім'я міністра освіти він писав: «…Між іншим, не можу при цьому випадку промовчати, що я більше переконуюся  в необхідності поставити учбову частину прикладом безкорисливості і строгої справедливості, тим більше, що відчуваю себе зобов'язаним звернути знов начальницьку увагу Вашої ясновельможності на тяжке положення наших чиновників училищ і особливо вчителів приходських і повітових  училищ. Немає стану, який би зв'язаний був з великими працями і виснаженням душевних сил, як вчительське звання, і якщо розсудити, що воно при всьому своєму тягарі не доставляє їм навіть найпомірнішого вмісту, то не можна без щирого співчуття помислити про участь цих нещасних людей».

    У веденні Харківського учбового округу знаходилися також всі учбові заклади юної в ті часи Одеси. Северин Потоцький разом з герцогом де Рішельє формували штат першого в місті учбового центру — комерційної гімназії. Граф сприяв становленню Благородного інституту (згодом Рішельевського ліцею), створенню Міського дівочого училища (1817 рік). Потоцький також був членом Державної ради, з 1801 року — сенатором, одним із засновників Імператорського суспільства сільського господарства Південної Росії (1828 р., Одеса). Проте, коли в 1817 році князь А. Н. Голіцин став вводити нові порядки, Потоцький повинен був покинути округ і університет, в житті яких він залишив незгладимі сліди. Окрім своєї головної діяльності Потоцький за час управління Харківським округом був призначаємий: 31 серпня 1809 року членом Комітету для розгляду існуючого положення про перебіг поштової кореспонденції, а 7 березня того ж року членом Ради комісії Складання законів.

    Северин Потоцький в спогадах Булгарина

    Ф.В. Булгарин так описує графа Потоцького в своїх спогадах:

    Северин Йосипович Потоцький (Граф) залишився бідним після свого батька, який втратив  величезне багатство на спекуляціях. Северин Осиповіч прибув в молодих літах до Петербургу шукати  щастя, і знайшов його. Спочатку він був камергером, потім сенатором і опікуном Харківського учбового округу. Северин Осиповіч був людина чесна і благородна, відмінного розуму і освіти, завжди старанно займався справами сенатськими, і прославив Харківський Університет своїм управлінням. За що лише він не брався, виконував старанно і сумлінно. У приватному житті він був вельми оригінальний. Він ніколи не заводився будинком і не приймав гостей, але жив на неодружену ногу, в корчмі, і вечори проводив в гостях. Років двадцять уряд прожив він на Катеринінському  каналі в будинку Варваріна. У суспільстві він був приємний і дотепний, але в своєму будинку капризний і буркотун. Він був улюблений і шанований всіма. Северин Осиповіч був в молодості красенем, а під старість надзвичайно худорлявий, але завжди бадьорий і свіжий. — Булгарін Ф. С. Спогади. Частина перша. Глава VI.

    Нагороди і почесні звання

    1784 год — польский орден Станіслава

    26 квітня 1791 року — польський орден Білого Орла

    22 вересня 1802 года — орден Володимира 2 ступені

    30 серпня 1810 року — орден Олександра Невського

    1802 рік — почесний любитель Академії витівок

    17 декабря 1828 года — почесний  член АН в Санкт-Петербурзі

    Джерела

     1. Герб  правпору «Пілава»; Северин Потоцький належав до «гетьманської» лінії роду Потоцьких, так называємої «примасовськой» (прапору «золота» Пілава)

     2. Російський біографічний словник: В 25 т. / під спостереженням А. А. Половцова. 1896—1918.

     3. Булгарин Ф. В. Воспоминания Часть первая. Глава 4

    4. Сайт "Википедия".

     

     

     

     

     

    Просмотров: 736 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/2
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Декабрь 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии