Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Февраль » 25 » Історія Теплика в постатях. Частина 7.
    20:44
    Історія Теплика в постатях. Частина 7.

    Анатолій Сумішевський

    Олександра Августова Потоцька (1818-1892)

    Так сталось, що з трьох діточок сім’ї Станіслава Септими Потоцького вижила тільки Олександра, людина, яка, безумовно, заслуговує уваги і не аби якої поваги, і ми знаємо чому. На жаль, на відміну від Польщі,  про її діяльність в Україні пам’ятає невелика кількість людей. Олександру несправедливо «забули», і причини такого безпам’ятства нам зрозумілі  – це роки комуністичного режиму,  коли згадування добрим словом діяльності польських магнатів могло коштувати людині не тільки кар’єри, але й життя. Саме тому покоління людей народжених при «совєтах» вже майже нічого не знають про діяльність колишніх власників Теплика і району, особливо про графиню Олександру, а жаль.

    З архівних джерел відомо, що графиня була справжньою  газдинею. Особлива риса її характеру – надзвичайна порядність, а ще справжня доброчинність, від серця.

    В ті часи було небагато таких як графиня Олександра, котра не тільки відраховувала певну суму на допомогу людям, але й уважно стежила за тим, щоб ці кошти не були потрачені марно. Так, наприклад, коли в 1889 році закінчилася реставрація теплицького костелу, графині, в спосіб доказу  проведених робіт, був надісланий малюнок випускника уманського сільськогосподарського училища Зенона Журавського, той самий, фото якого  з Варшави був надісланий Анатолію Григоровичу Ковтуну, і завдяки якому ми маємо  уяву про те, як виглядав теплицький костел наприкінці 19 століття. В одній із попередніх публікацій ми вже згадували, що з самого початку костел і монастир засновувались з метою лікування простих людей. До цього часу збереглись приміщення колишньої лікарні біля костелу, які в різні роки належали різним установам. На жаль в 1865 році, указом Олександра II монастир було ліквідовано, а монахині відправлені до Польщі. Багате майно костелу разом з старовинним печерським  олтарем виробленим з чорного дерева,  було відправлено в Тарнівку.

    Фото малюнку Зенона Журавського: монастир сестер-шариток в Теплику. 1889 р.

    Біографічна довідка

    Достеменно відомо, що Олександра Потоцька, або пані Олександрина, народилась в 1818 році в Петербурзі, померла в 1892 році у Віланові, Польща. Була єдиною дитиною подружжя Станіслава Септими (сина Станіслава Щенсного) таємного радника і великого охмістра імператорського російського двору, і Катажини Браніцької. Рано втратила батьків (батько помер в 1831 році), виховувалася у тітки - Софії Августа Потоцької поперемінно: у Білій Церкві, Петербурзі, Кшешовіце. Подружилася зі своєю кузиною Елізою Браніцької, пізніше дружиною Сигізмунда Красіньского, з якою переписувалася до самої смерті останньої в 1876 році.

    З листів щедро обдарованих талантом дівчат видно, що Олександра проявляла  деякі художні здібності високо оцінені тогочасними викладачами малювання: «... коли я показала йому твої малюнки, твій портрет, дорога Олеся, писала захоплена Еліза в листі датованому 19 липня 1835 року, коли почала тебе хвалити, він не зміг приховати подиву: порівнював тебе з Клаудіо Лорейн».

    Фото: графиня Олександра Потоцька в дівоцтві.

    Після смерті батька Олександра стала досить багатою спадкоємицею. Незадовго до смерті її батько на жінчине придане придбав у калузькій губернії 6 тис. душ, і, вмираючи від холери в сільському будиночку під Петербургом, лишив єдиній доньці 16 тис. душ у спадок і звенигородське староство на декілька років.

    Їй також належав Теплик разом із селами - Залужжя, Бджільна, Вищий і Нижчий Ташлик (Веселівка, Костюківка), Шаша (Саша), Велика Мочулка, Мала Мочулка, Орлівка, Стражгород, Розкошівка, Соболівка, Брідок, Метанівка, Побірка, Антонівка, Шиманівка, Петрашівка.
    У заповіті графа Станіслава Потоцького Тепличчина була оцінена в 7528633 злотих.
    Це - 5017 моргів землі, 26 - луків, 906 - лісів; 81- водяний млин. 13385 - кріпосних душ, 1089 - вільних.

    Панна Потоцька формально залишалася під опікою царя Миколи I. Близько 1836 вона стала дамою імператорського двору. Ось як згадувала через багато років історію її заміжжя з кузеном Августом Потоцьким з Віланова Ядвіга Замойська з роду Дзялінскіх: «... одна з трьох панянок Потоцьких, яку у Варшаві називали прекрасною, за якою закріпилося прізвисько доброї. Паненка Олександрина прив'язалася до свого кузина Августа, однак, вона була сиротою, а ще улюбленицею царя, і без його дозволу вийти заміж не могла.

    Отримати дозвіл було складно, тому що цар мав намір видати її заміж за якогось Москаля, щоб  приєднати таким чином  Віланів до Москви. Панна Олександрина поїхала до Петербургу, просила у царя дозволу вийти заміж, і отримала те, що хотіла». У 1840 році вийшла заміж за Августа Потоцького, проте, заміжжя було бездітним. 

    Фото:  Август Потоцький - чоловік графині Олександри.

    Молодожони виключно піклувалися про поліпшення віланівськой резиденції. Після приїзду в палац розпочалася реставрація палацу, оновлення парку, збагатили його збори витворами мистецтва, фінансували будівництво костелу у Віланові, а в 1847 р. виділяли кошти на утримання госпіталю ім. Олександра. Разом з чоловіком Олександра Потоцька заклала костел св. Ганни, а в 1845 році госпіталь св. Олександра. Брала участь у фінансування Варшавського Товариства Добрих Справ.

    Графиня Потоцька привезла з Петербургу у Віланів багату бібліотеку свого батька Станіслава Септима (1782-1831), яка була частиною зборів тульчинського Станіслава Щенсни  Потоцького.

    Після смерті чоловіка (1867), коли палац став її власністю, в нім померло світське життя. Рухома  набожністю наказала закрасити зображення муз на стінах південної галереї. Також спалила гравюри  і книги зі своєї бібліотеки, які здавалися їй непристойними. Присвятила себе добродійності. Дуже набожна, дотримуючись суворих звичаїв відійшла від мирського життя, присвячуючи себе без залишку добродійності: наприклад, була опікуном Варшавського Товариства Добрих справ,  проректором Будинку Пристарілих і Калік, субсидувала розкішне видавництво Ськимборовіча і Герсона, присвячене Віланову (Варашава 1877).

    У Варшаві графиня побудувала дитячу лікарню по вулиці Олександрії (нині Коперника), виділяла гроші на утримання бідних студентів варшавської Головної Школи, а пізніше Університету, внесла вступний внесок для бідних учнів середніх шкіл, щорік виділяла близько 2 тисяч карбованців бідним сім'ям. Немало коштів виділила на  будівництво костелу святого Августина на вулиці Діловій, також софінансувала будівництво костелу Жажені, недалеко від Варшави і Головної варшавської Епіархаїльної Семнарії.

    Мешкаючи в колишньому королівському палаці у Віланові, графиня Олександра не забувала про українські маєтності. Саме вона до теплицько-бубнівецького ключа приєднала ситковецький ключ, який належав її родичу Венчиславу Потоцькому. Ось як згадує в свої спогадах купівлю ситковецького ключа графинею Олександрою дружина останнього власника Теплика Францішека Потоцького Малгожата Потоцька, вроджена Радзівіл: ««Спадком отриманим панною Августой від батька Станіслава і діда Щенсни Потоцкого був маєток Теплик в Гайсинському повіті, який граничив з Ситківцямі. Ситківці ж дісталися Венчиславу, дядькові мого свекра, старшому братові його батька Костянтина. Венчислав був старим холостяком, багато подорожував, маєтком не займався і завжди був в боргах. Так врешті-решт стало, що сестра його тітки, пані Августина, взяла на себе управління Ситківцями, виплачуючи панові Венчиславу  ренту, а з часом умовила пана Венчислава об'єднати обидва маєтки для мого свекра. Отримавши дозвіл імператора, довела справу до кінця, таким чином,  після смерті своєї тітки (Олександри) в 1892 році, мій тесть став теплицько-ситковецким ординатором (2)».

    Цей факт свідчить про діловитість, а зібрані краєзнавцем І.К. Фурдиком і опубліковані на соболівському сайті матеріали дають нам уявлення про господарську діяльність графині: «Частину своїх угідь графиня Потоцька здавала в оренду місцевому поміщикові Лютостанському, який не вважав селян за людей. З матеріалів інвентаризації О.Потоцької, проведеної 1850 року, постає сумна картина землекористування в Соболівці. Поміщиця мала 6282 десятини землі, а всі її кріпаки користувалися 547 десятинами. Всього було 1503 кріпаки та 1460 кріпачок. З 317 кріпацьких господарств тільки 261 господарство мало по одному коню. Лише 23 двори мали плуги. В селі налічувалося 42 двори городників та 4 - бобилів, які також відробляли панщину. Щоб збільшити свої прибутки, Потоцька разом з іншими поміщиками вирішила збудувати у Соболівці цукроварню. Про це представники "первенствующего стана" домовились на початку лютого 1868 року, а вже 17 травня цього ж року був затверджений статут "Товарищества Соболевского свеклосахарного, песочного и рафинадного завода". Було складено проект будівництва цукроварні в Соболівському маєтку графині Потоцької.

    Фото: графиня Олександра Августова Потоцька (близько 1870 р.)

     Рік у рік збільшувались прибутки графині Потоцької. Цукроварня була устаткована 11 -дифузорами, 12 паровими машинами, в ній працювало 400 робітників. За виробничий сезон переробляли в середньому 196299 берківців буряків, виробляли 60018 пудів цукру-піску і 114633 пуди рафінаду.
    Вже перший виробничий сезон дав Потоцькій та її компаньйонам 45 тисяч рублів прибутку, а через 10 років прибуток становив 1655 тисяч рублів.

    Малюючи портрет графині Олександри Потоцької потрібно знати й те, що вона дійсно вболівала станом і умовами життя людей, які на неї працюють. Зараз мало хто вже пам'ятає, що із заснуванням в Соболівці цукрового заводу, для його працівників були збудовані двохповерхові багатоквартирні  будинки, в яких, частково, до цього часу мешкають люди.  Польській графині було не все рівно в яких умовах будуть мешкати  українські працівники.

    Ці будинки простояли до нашого часу. Однак,  після недавнього знищення керівництвом району заводу, більша частина мешканців заводських будинків була вимушена їх залишити, та шукати роботу в інших місцях країни. Сьогодні в панських будівлях мешкає всього одна чи дві сім’ї. До речі, по площі заводські квартири мало відрізнілись від тих, які будувались в радянські часи.

    Фото: останні роки життя графині Олександри Потоцької

    Ми вже згадували реставрацію теплицького костелу і піклування про створення церковно-приходських шкіл в  і районі полькою, але ще більше здивування викликає те, що на кошти польської графині-католички в Теплику була збудована дзвіниця Свято-Покровського храму. Гадаю, що навіть на теперішній час це дуже яскравий та повчальний приклад.

    Фото картини: Свято-Покровська церква в Теплику. Мал. 1913 р.

    Джерела:

    1. www.wilanow-palac.pl
    2. http://www.sobolivka.com.ua/index.php?go=Page&id=5

     

     

    Просмотров: 454 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/2
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Февраль 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    232425262728

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии