Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Апрель » 4 » Їй би на подіум...
    20:20
    Їй би на подіум...

    Олена Герасименко, 

    Член Національної Спілки письменників України.

    Їй би на подіум – вона ж у камуфляж!
    Їй у «версачі» б там дефілювати.
    Та в крові – палахка кипуча ватра –
    пронизує до болю в серці аж .
    Вона із тих, хто миром – не мечем,
    та візьме й автомат, як буде треба.
    Болітиме їй тіло – перетерпить,
    заплаче крадькома – через нікчем…
    Вона не знала, ким є дотепер –
    окрилена, щаслива, вільна птаха.
    Життя поклало цінності на ваги
    і визначило назву: волонтер.
    І мчить дорогами за покликом душі –
    до воїнів АТО крізь кілометри.
    Отой порив сильніше страху вмерти,
    бо там, де фронт – її товариші.
    Бо там чекають. Там земля в диму.
    Там вибухають і серця, й снаряди.
    Підтримці й допомозі з тилу раді,
    та годі довіряти будь-кому!
    Вона із тих жінок, які коня…
    Без сумніву – в огонь, щоб рятувати…
    Вона - у сподівань чужих на варті,
    кому потрібен харч, вода, броня...
    Їй про кохання б думати! Вона ж
    усупереч і логіці, і глузду
    збирає консервацію, капусту,
    картоплю, одяг… Ніколи: війна!
    Нехай зітхають, дивлячись услід
    чоловіки, що їм ти не належиш.
    Ти маєш той жіночий вічний стержень,
    що крізь віки – з минулих, певне, літ.
    З яких часів прийшла, яких орбіт,
    якого племені останніх амазонок?
    Не розрахунок провідник, а совість,
    що оберіг від прикрощів і бід.

    ***

    Ви приїхали надто пізно. Дружина і донька спить. Вас не дивує – таке трапляється доволі часто. Заходите тихенько з відчуттям провини: знову не дочекалися!

    Війна. На передовій ті, кому Ви не менш потрібні. Сьогодні Ви робите для них більше, ніж для родини. Продукти, солярка, бронежилети, мило, леза, чужі клопоти про чужі родини… Стоп! Чому чужі? Вони там – за нас! Ми їм не чужі, отже, й вони для нас теж. Чого тільки немає у Вашій голові? Там, може трапитися, хтось не дочекається Вашої гуманітарки… Тому Ви квапитеся, дбаєте про них сильніше: тут колись усе-таки дочекаються.

    Вам непросто. Чим більше хочете зробити, тим більше перешкод зустрічаєте на шляху. Одні сумніваються, інші заздрять невідомо чому, треті відкрито ненавидять за те, що Ви, а не вони перші, помітніші, кращі, спритніші. Їм не зрозуміти, чому так. Переймаєтеся? Не варто! Там, де чесність і праведна справа – сам Бог приходить на поміч, не те, що люди.

    Підходите до ліжечка, де тихенько посопує донечка, усміхаєтеся, цілуєте ніжно в чоло, відкинувши з нього русяве пасемце шовку.

    Дружина звикла лягати в ліжко одна. Зітхаєте, обіймаючи ніжне, розпашіле від сну кохане тіло. Як гарно пахне розсипане по подушці волосся…  Як хороше дома…  

    ***

    Така маленька – менша, ніж моя внучка. Очі глибокі, темні. Смуглявка. Чорнобривенька. Волосся акуратно заплетене у косу. Серйозна, зосереджена. Один за одним дістає з пакета посортовані по номіналу копійки. Що це?

    • Це тому пораненому бійцеві з Жмеринки – Замірку Олексію, про якого ви повідомляли в інтернеті.     Все, що було у моїй скарбничці: 134 гривні.
    • Скільки тобі?
    • Шість років.

    Хочеться плакати.

    ***

    Читаю в «районці»: «До десятка поїздок на рахунку начальника громадського формування «Народна самооборона» ». Стислося серце: звідки така «інформованість»? Тільки протягом останніх двох місяців їх було близько десятка, а за рік існування? Траплялося, по два-три «буси» доводилося вантажити одночасно. Частіше – ночами, у вільний від роботи час. Виїзди відбувалися практично щотижня.  Падали з ніг від утоми. Але він сідав за кермо і їхав. Я хвилювалася. Хвилювалися рідні, друзі.    Траплялося, їхав мало не під обстрілами. Щоразу наражаючись на небезпеку. Там потрібна була допомога – будь-яка: матеріальна, моральна, фізична. Він готовий. Рвався навіть туди, звідки повідомляли: гаряче, повертайся!   Туди, де бісові «розтяжки». Туди, де такий густий туман, що за метр не видно, не зрозуміло, чий блокпост.  

    «Близько десяти разів…» Недбалість? Необізнаність? Намагання «урівноважити» з тими, хто стоїть ближче, проте робить менше? Бажання принизити?

    А як же тоді: разом і до кінця! Навіть тут не можемо без гасел та популізму.

    Не зрозуміти їм ніколи, що керує людьми, які звалили на плечі волонтерську ношу…

    ***

    • Ось, я сплела синочкам вісім пар шкарпеток, аби не мерзли.
    • Звідки Ви, бабусю?
    • З Степанівки.
    • А скільки Вам від роду?
    • Та вже так багато, що з ліку збилася.
    • Як Вас звати, прізвище?
    • А хіба ж це має значення? Скажіть їм, що бабуся із Степанівки, та й досить. Я з молитвою плела, то вони не тільки грітимуть, а й від біди убережуть.
    •  

    Петрашівка – крайнє село. Поки доїхали, на сесію запізнилися. Та яка вже там була сесія! Коли люди побачили тих, хто вчора ще боронив рідну землю, а сьогодні повернувся у відпустку додому; коли дізналися про мету нашого приїзду (просити зібрати продуктів для воїнів АТО) – зі сльозами на очах метнулися по односельцях. Наступного дня в машину вантажилися банки, сало, городина, вареники, хліб свіжоспечений, молоко, мед і різні «смаколики».  

    •  

    Сьогодні якийсь дідусь привіз відро меду. Не він перший, не останній. З добрими-добрими очима. Руки покручені ревматизмом. Лице мережене глибокими зморшками. Відмовився, аби записала прізвище. Знаю точно: ласуючи медом, наші захисники не раз із вдячністю побажають йому здоров’я. А Господом запишеться у святій книзі життя. старенького.    

       

     

     

     

     

      

    Просмотров: 613 | Добавил: paul | Рейтинг: 0.0/0
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Апрель 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии