Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 282

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Февраль » 13 » КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ
    20:32
    КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

    Василь Піддубняк,

    член асоціації письменників України, поет, журналіст

    КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

    На всіх призвіллях України
    Пройшлась пекельна сіножать:
    Безжально зрубані ялини
    На сірих звалищах лежать.

    А десь в лісах, що поріділи,
    Пеньки оплакує зима…
    Прибіг сховатись зайчик білий,
    І вкляк: «Ялиноньки нема!..»

    А може й не прибіг – не знаю…
    Скінчились осяйні святá…
    І ліс при Божі чи Дунаю
    Застиг, неначе сирота.

    І що не день – якась розв’язка,
    Що жалем душу перейма…

    От і тепер:
    Скінчилась казка,
    Бо вже і зайчика нема!

     

    ***
    Мамо, мамо!
    Таті чорні й ниці
    Наш народ до прірви підвели!

    Хто на конях – ті десь по столицях,
    Тільки нам – цабе-рябі воли.

    Ті воли в дорозі часто хляли,
    Ми самі впрягались у вози
    І в потугах голови схиляли,
    Щоб додому встигнуть –
    До грози.

    Ми встигали, хекаючи дуже,
    Свічечку світили наугад…
    І здавалось нам, що наші душі
    Вже влітають у небесний сад.

    Там, де Теплик рідше й рідше теплий,
    Ми шукали правди.
    Але ба!..
    Ноги мозоліли, руки терпли,
    І скрипіла наших доль гарба.

    Ми вовік хоромів не жадали:
    Трішки світла в рідному вікні,
    Трішки хліба і окрайчик сала,
    Щоб синичці стало і мені…

    Мамо, мамо, ти вже там…
    Давно вже.
    Ну а шлях все той же, ті ж воли!

    Хто ж Вкраїні в час важкий поможе?
    А якщо поможе, то – коли?

    Птаство грає над прозорим гаєм,
    Лебеді, як ми, вмерзають в лід…

    Де ж те щастя? Чом його немає?
    Чи уже й надіятись не слід?

     

    ***
    З Удича уже прийшли музики.
    Сонце чорне землю золотить…
    Стрепенулась
    Хатка невелика,
    Відчахнулась
    Яблунева віть.

    Крони насторожені й недужі
    Свічкою гірчичною горять,
    А в округлій дощовій калюжі
    Гостро
    Переблискує
    Зоря.

    Чи не та, що із небес – додолу,
    Що позвала
    Труби духові?..
    А від хати так війнуло болем,
    Аж пробігли хвильки по траві.

    А чи всі, чи всі отак… зорею
    Падають у поле
    Із небес?..

    Ті, що відказали б, - за межею,
    З-за якої лиш Христос воскрес.

     

    ***
    Цвіт яблуневий вже над небокраєм,
    Вродливе сонце, глянувши навкіл,
    Зі сну нічного землю піднімає,
    Туман поволі покидає діл.

    А ти ідеш по воду до Дунаю
    Промінчиком по голубій воді.
    Хоча давно не голубий Дунай,
    Та й білий цвіт відплив за небокрай.

    Однак, однак… Не стали забуттями
    Благословенні дні о тій порі,
    Коли п’яніють трави до нестями,
    Коли біліють вежі на горі.
    І таїнство, що володіло нами,
    Не закінчилось – зіркою горить.

    А може то не та зоря, не та,
    Бо ж та була, здається, золота?..

     

    ***

    Дощить над вирубаним гаєм,
    Над вмерлим шелестом і граєм,
    Дощить над сотами пеньків...

    Вітчизна в стежки за плечима –
    Мов територія нічийна
    Для модернових байстрюків.

    Чого ж ти, небо кревне, плачеш?
    Невже уперше дощ цей бачиш?
    Цю химороду святотать?..

    Чи вже боги пішли ще вище,
    А унизу лиш лихо свище,
    Тому і небеса мовчать?..

    Дощить... І що кому до того?
    До цих пеньків, боліт, дороги,
    До хмар і храмів, днів, хули?..

    А може ця печаль даремна?
    ...На погари зайшли дерева
    І дощ на долю привели.

     

    ***


    Байдужо свисне електричка
    На майже споночілий міст.
    І пропливе твоє обличчя
    У склі вагоннім…

    Вітру свист
    Ударить в потяг швидкоплинний,
    І розгойдаються умент
    Безмежні доли України
    І лісосмуги позумент.

    Про що твої відлітні думи?
    Об чім незріла ще печаль?..

    ...Мені ж згадалось місто Куман,
    Трем половецького плеча.
    І тьмава таїна засмаги,
    І кіс тремтлива течія,
    І приступ юної відваги
    В жаданім вироку: «Твоя…»

    У половецькім тім полоні
    І досі ще, як Ігор-князь…

    Все – як вода!
    Лиш на затоні
    Зоря, що в ніч ту запеклась.

     

    ***

    ЕКСПРОМТ

    Не знаю, скілечки зосталось
    Тягти свій віз старий, як… віз!
    Одне лиш знаю: наше «сало»
    Уже давно не для коліс...

    ***

    Все рідше без надії сподіваюсь.
    Ці сподівання –
    Мріяння, не більш…

    Але тривожать світлі далі краю,
    Що сходяться аж онде – на горбі.

    Настане день, -
    З-за довгих крутомурів,
    З-за лісовищ, де повно стрілянин,
    Настане день!
    Він вирветься з зажури.
    І голоси відрад – у глас один!

    Настане день!
    І на козацьку кобзу
    День пальці відігріті покладе…

    І молоді пташки за верболозом
    Теж привітають цей прийдешній день.

    Настануть більші дні і менші – втрати,
    Поменшає видовище сумне,

    І не розбиті тракторами тракти,
    А світлі далі
    Стрінуть знов мене.

    І Україна, мов Свята Софія,
    Постане понад землями всіма…
    «Це ти? – питаю.
    «Я» - ледь чутно мовить мрія
    І душу, наче мати, обійма.

     

    ***
    Земле підступників і відступників,
    Електриків і електоратів,
    Возних і обозних,
    Пророків і пороків,
    Ратаїв і риторів,
    Хахалів і хохлів,
    Кацапні і жидовинів,
    Магазинників і комірників,
    Жебраків і гетьманців,
    Ризоносців і живолупів…

    Даруйте, кого не згадав…

    Хочу запитати у вас лишень
    Про одне:
    Ви, часом, не помилилися
    Вітчизною?..

     

    ***
    В містечку незвіснім, далеко від траси
    Сніжинки, примружені в світлій пітьмі,

    Посвідчують заново:
    Світ цей – прекрасний,
    І той, хто покинув цей світ передчасно,
    Либонь на тім світі
    Живих зрозумів.

    Розмиті дощами марудними, щезли
    На травах побганих сліди від коліс...
    І дихає скипнем богиня Зимерзла
    На темні ліси в золотих перевеслах,
    На лід молодий, що до плеса приріс.

    Мені ж в тім чужому містечку над Россю
    Не сніг на деревах – травневі дими!
    І плинуть рікою густі медоноси,
    І хвильками звабними – тіло і коси.
    І років ще сто до…
    Цієї зими!

    Танцює, бо скучив, огонь у каміні,
    Безжурно потріскує горстка дровин…

    Зима понад Россю, сніги в Україні,
    І ніч, наче день несподіваний, нині,
    Бо ти не одна ще, і я не один…

     

    ***
    Сніги в снігах, закутані снігами.
    Ліси стоять в морозах,
    Мов святі,
    Котрі прийшли поговорити з нами,
    А нас нема, бо ми уже не ті,
    Щоб із лісами тими гомоніти
    Про швидкоплинність нашу в цих краях,
    Де довгі зими, та коротке літо,
    Де довгий обрій, та короткий шлях.
    Де в кожнім звуці й сплеску –
    Україна,
    Велична, без сліпої суєти.
    … Сніги – в снігах.
    В засніжжі тім –людина.
    То може хтось, а може –
    Дух святий.

    ***

    Просмотров: 100 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Февраль 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии