КОЗА В КАПЕЛЮШКУ

 

Вийшла пастись коза Мушка

У зеленім капелюшку,

Вся від щастячка сія:

     - В капелюшку вже і я!

Жабка квакала зелена,

Що нема його у мене.

Чапля усміхалася,

Що аж колихалася:

     - Ми такі пихаті,

Бо ми – не рогаті.

Капелюх козі? Дарма!

В ньому дір для ріг нема.

Плакала я, плакала,

Слізки в траву капали...

Де подіти ріжки,

Що великі трішки?

А маленькі ластів”ята

Те почули , і завзято

Взялись плести капелюха,

Щоб лягав мені на вуха.

Думали-гадали,

Ріжки обминали.

Із травинок плели,

В ранок той веселий,

Капелюшок – диво!

А мені красиво?

- Гарно! Гарно! Безперечно!

В ньому ти така статечна!

Раді ми, і ти радій!

...Але що там, на воді?

Плюснуло щось звисока,

Захиталась осока,

Затріщав вже верболіз,

На галяву хтось поліз...

Підглядати в кого звичка?

Та не в кізоньки-сестрички:

Жабка  чаплі на плече

Скочила: - Побачу це,

Як рогата біла Мушка

Приміряє капелюшка...

Потім – розпочали біг,

Щоб приміряти й собі :

     - Капелюшків в нас багато,

Такого – не відшукати! –

Зупинились віддаля:

     - Хочу я !

     - І хочу я!

Капелюшка із травиці,

Такого, як у козиці, -

Кажуть до ластовенят,

Ті  здивовано мовчать.

     - Нам порадитися треба! –

Ластів”ята шурх -  у небо...

Довго там собі літали

І про щось все щебетали.

Повернулись, тай одразу

Жабці й чаплі тихо кажуть:

     - Десь у луговій траві,

А, можливо, у воді,

Ви згубили не одне

Слово-диво чарівне,

Йдіть і відшукайте,

А тоді вертайте!

- А які слова оті?

- Ми не знаєм! Ми круті!

- Вибач. Дякую. Будь-ласка.

Чапля й жаба: - От, закваска!

Нащо здались нам вони?

Ми – пихаті! – а новий

Капелюшок-диво

Хить та хить красиво!

...Підійшли у той же час

До кози: - Пробач ти нас!

Ми, звичайно, не праві...

Відшукали не в траві,

В серденьку, як свято...

І до ластів”яток:

- Виплетіть, будь-ласка,

Капелюшок-казку,

Хоч один на двох, з трави,

Вдячні вам будемо ми!

... Десь широкий обрій...

Ластів”ятка добрі

Взялись до роботи,

Не спочили доти,

Доки чаплі й жабці

Не сплели по шапці

І по капелюшку,

Як у кози Мушки...

Не забудьте ці слова,

Може, виплетуть і вам.

 

ГОНОРИСТА КАША

 

Запишалась в казанку

Каша. Бачили  таку?

Бо вона – гречана!

     - Ти ж бо перестанеш7 –

Каже їй матуся наша.

Але ні! Гордиться каша:

- Неповторна я одна!

Мама каже: - Дивина!

З гонору не спухни!

Випадеш із казанка,

І обсядуть мухи!

Каша знову – луп та луп,

Скосоочилась на суп,

Чисто собі пані

В казанку-жупані:

Носа верне догори.

Мати каже: - Не твори

Вибриків пихатих,

Бо підеш із хати!

Станеш курям ти за харч.

Дочекаєшся, побач –

Не нажарю шкварочок

В сковорідці-люлі,

Не врум”яню я бочок

Різаній цибулі,

Не підсолю, не вкладу

Впарюватись вічки

У широку, до ладу,

Глиняну я пічку...

Каша гонор утрача –

Заспокоїтися час.

Ще востаннє: -Пух, - та, - пух... –

На сьогодні жар потух..

Ложка ненароком

Влазить в кашу боком,

Кинути  щоб в миску – хвать!

...Кашу їсть маленька рать,

Що велика з часом

Виросте від каші –

Каша – диво непросте –

Із маленької росте

У велику, славну,

До сніданку саме.

ПЕТРИК І КІЗОЧКА

Хлопчик Петрик  поважнів –

До бабусі день при дні

В гості поспішає,

Бо роботу має:

Ген на пагорбі травичка,

І пасе її козичка,

Бабця каже: - Ідемо,

Їй травички нарвемо!

І провідаєм тваринку,

Їй погладим білу спинку,

І разом, удвох з тобою,

Віднесем відро з водою.

Сонце з жаром в небі бродить,

Хай нап”ється прохолоди...

... Петрик гілочки несе,

Кізонька траву пасе...

Як побачила рогата

Ту поживу пребагату,

Кинулась щипати швидко,

Дивиться, чи ще не видко,

У долоньки заглядає,

Мов би просить: - Дай! Ще дай!

Та у неї одна мова:

     - Ме-е-е! – звучить отак казково...

Каже Петрик: - Подивись!

Скільки в тебе є трави!

Вередлива ти, рогата,

Любиш гілочки щипати!

Де у світі живуть кози,

Замість листя ростуть сльози

Знизу на усіх деревах..

Ти – козяча королева!

...Так бабуся всмішки,

Називала кізку,

Бо ж в кізочки роги,

Наче та корона.

 

ПИЛИПКО І ЧУДОВИСЬКО СТРАШНЕ

До бабусі їй на втіху,

В гості  Пилипко приїхав.

Внучкові бабуся рада,

По голівці тихо гладить:

     - Сонечко моє маленьке!

Будь у мене слухняненьке!

...Над ставком жила бабуся,

А в ставку – купались гуси.

І в ставку, хлопчина знав,

Жив хтось той, що всіх лякав –

То чудовисько страшне,

В воду зайдеш – ущипне.

До ставка мале хлоп”ятко,

Не підходило спочатку,

Та якогось собі дня

Шалапутне каченя,

За гусятком до водички,

Почалапало, бо звичка..

Завертало їх хлоп”ятко,

Дивиться, а жабенятко

Із водиці виглядає,

На Пилипа поглядає,

А зелене, як трава!

Знає лиш одні слова:

      - Ква-ква-ква!

      - Оце тако? –

Здивувався Пилипко,

Жабенятка вже питає:

     - Ти оте, що всіх лякає?

... Лапки довгі, крячкуваті,

Очки круглі і лупаті,

Жабенятко ані рушить,

Мовчки дивиться на сушу,

На метелика ще глипа,

Чи, можливо, на Пилипа...

Враз тихенько розвернулось,

Лапками лише майнуло...

В глибину, чи в очерет –

То уже його секрет...

Пилипко сказав бабусі:

     - Чуда-Юда – не боюся!

Те чудовисько страшне,

Налякалося мене!

Оголошення від редакції сайту!

Для публікації книги для малят Тетяни Євменівни Приймасюк "Казки" потрібен спонсор!