Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 288

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Март » 23 » Храм. Частина 2.
    01:27
    Храм. Частина 2.

    Василь Піддубняк

    член асоціації письменників України, поет, журналіст

     

     

    Інколи люди нагадують дерева,

    що і в незайманому лісі живуть окремо.

    Василь Земляк.

    Імлистої доби,

    На схилку ще не зовсім змерехлого тисячоліття,

    Що спочатку стало полином, потім сон-травою, Відчуваєш швидкоплинність повільного.

    Дерева стають вугіллям,

    Вугілля перетворюється на золу (Їм більше не стати деревами... )

    Деревами шумлять люди у незайманих лісах,

    А у займаних – все пошепки...

    Всіма часовими вимірами клянуся:

    Якщо втілюсь колись в гостру блискавку,

    То не падатиму в ліси – на голови тим і тим,

    Я тільки припаду до розчахнутого самотністю дерева І при своєму спалахові добачу:

    - Людина!

    - Не бійся мене,

    Дерево, -

    Я ж тільки зовні схожий на спопеляючу блискавку.

    - Не бійся...

    Від блискавки у мене тільки погляд,

    Та ще думка,

    За яку мене бито...

    Зійдемося та й засумуємо:

    - Незайманих лісів стає усе менше,

    Рідні люди розбігаються по окремих полюсах,

    І надалі їх можна зустріти тільки там,

    Де на повну глибину суму – сніги...

     

    ***

    Навіщо зло? Назлилися доволі:

    Сибіри й досі виють як живі!

    Сніги… вівчарки…цербери некволі…

    Колючі квіти…

    Рани ножові…

    Вставайте ж: день полощеться в просторах!

    Вставайте ж: волі вітер навкруги!

    Уже хористи на підхмарних хорах,

    Уже ввійшли всі води в береги!

     

    Ввійшли хіба?

    Хіба штормів нема

    На водах, упокорених бетоном?..

    Народ вже вільний, та страшна тюрма

    Ще разом з нами дихає… озоном.

    Навіщо зло? Щоб пам’ятали всі,

    Що воля й демократія – відносні:

    Іще не всі кати на небесі,

    Іще не всі на ньому вінценосні.

    Ми – у пустелі. Вітер і пісок…

    Нам ще до раю, як олжі – до правди.

    Іще не всі відсиділи свій строк,

    А ті, що вийшли, волі ще не раді.

    ЧЕРНЕЧА Схиляє голову цей гай, цей вогкий вечір.

    По синіх водах човгають човни…

    А угорі, у небесах, - Чернеча,

    Як знятий дзвін зі стражниць вічових.

    Нагору шлях Присвічує Ревучий,

    Убогий рай все нижче – вже внизу!

    На кобзі грає хтось з братів Ревуцьких,

    Про крила дерзновенні, про грозу.

    Я праг сюди! Чому ж така розгуба

    На цій горі горенній аж горить?..

    Німує геть довкілля, серцю любе,

    Дніпро відходить мовчки від гори.

    Так що ж це тут? Які вселенські рухи?

    Здіймається над Каневом орел…

    Аж ні, не він,

    - Тарас на дужі руки

    Недужу землю зморену бере.

    Над всесвітом Вкраїну піднімає,

    Вітаючи із волею її…

    Та тільки волі…

    Волі ще немає,

    Не тьохкають ще наші солов’ї.

     

    Та ще не день, не полудень, не вечір,

    Літай, наш орле, визволяй від лих!

    А угорі, у небесах, - Чернеча,

    Як знятий дзвін зі стражниць вічових.

     

    ***

    Де ж ви, скрипки, Куди ж ви, гармоні,

    У які глухомані пішли?..

    Лиш гогочать пожежі червоні

    В душах, повних гіркої золи.

    Б’ють у мозок і гупають в груди

    Камінці – аргумент барикад…

    І летять камінці у народи,

    Щоб вернулись народи Назад.

    Не вертаються.

    Ходять мов лісом: «Знов пожежі? Ізнову різня?..»

    Вітер волі рокоче залізом,

    Вітер долі себе ж здоганя.

    Бездуховним хіба ж зрозуміти,

    Чому скрипки й гармоні – німі?

    Цим блаженним аби заробити

    На хороми

    Чи… строк у тюрмі.

    Україна – не їхня країна,

    Їм вона незугарна й чужа…

    Золоті в цих блаженних коліна,

    Але мідна й дешева душа.

    …Повертаються скрипки й гармоні.

    І стає веселіше при них,

    Хоч гогочать пожежі червоні,

    Неспокійні провісники лих.

     

    ***

    Цей буревій – невідворотна даність,

    Це необхідність відати: він – є!

    Це віщий знак.

    Зродившись на Майдані,

    Він віри в справедливість додає.

    Вже не дерева –

    Вже ліси збудились!

    У атмосфері

    – Сто летючих сфер!

    І сила вітру, і народу сила

    – Одна потуга Волі відтепер.

    Та чи усі збагнули ту надсаду?

    Чи звергнули наругу рабства з пліч?..

    …Хтось – за Мойсеєм,

    Хтось поодаль, ззаду,

    А той своєї: «Де ж це наш Ілліч?..»

    А вітровій все гне і доли, й долі.

    Знак над Майданом манить.

    Плине дим…

    Збудилася навкруг «хиренна воля»,

    Але не знає вкотре: йти за ким?

    У гетьманаті

    – Ради і наради,

    В розгубленім народі – гам і гул…

    …Надія волі Знов чомусь нерада,

    Чорніє ледь на свіжому снігу.

     

    ***

    - Хай чабан, - усі гукнули,

    За отамана буде!

    Павло ТИЧИНА.

    Дими і мряка, й репет над Майданом,

    Над Межигір’ям – відблиски заграв…

    Баский комонь воскреснув під Богданом І знов тривогу пильний страж заграв.

    Ідуть походом піші і комонні,

    Спудеї, Ярославни, чабани…

    Знов чорний гість постав на оболоні,

    Знов чорні хмари сунуть з далини.

    По лавах прокотивсь глибокий відчай:

    - Невже і нині – лиш камінний хрест?..

    А дим і мряка придавили віче,

    Що не збагнути – єдність чи протест?..

    Зненацька Хміль явився на Майдані:

    - Братове! Не замало хиб і втрат?..

     

    Хіба ж це ми невдатні, окаянні?

    Невже наш бог – одвічний «старший брат»?..

    В диму і мряці знов загомоніли Спудеї,

    Ярославни, чабани…

    Майдан підняв кулак червоно-білий:

    - Веди, Богдане! Грім на небесі!

    Ти вже не маєш права помилитись,

    Як і не мають цього права всі.

    І знов «…не вмерла…» крає небокраї,

    Знов Україна – в сполоху надій…

    Якщо і цей Майдан орді програє,

    То що тоді? Хто скаже – що тоді?..

     

    ***

    Спішив по музику

    по вибитих шляхах

    які між кучугурами западали

    по асфальтівках норовливих міст

    спішив по музику

    здебільш стрічались жебраки

    похмурі які були в свитинах

    в лімузинах

    пожежі злі Вкраїну розкрадали

    по жменьках по наперстках по пилинках

    до Місяця Земля все підіймалась

    а Місяць обливав рельєфи світлом і далі небувалі фосфорив

    я йшов по музику

    спинялись перехожі казали щось крутили вказівними означуючи ними стан душі

    я біг по музику

    а музика тендітна бриніла не в потоках кругойдучих а зовсім поруч

    там

    де хтось чутливий мале вишнятко вчора посадив

    та я чомусь вишнятко те не бачив

    я біг по валунах буденних буднів я біг по камінцях святкових свят і не стрічалась музика мені

    і через відстань нескінченних літ мовчазна скрипка ніжних почуттів із білої стіни заговорила

     

    ***

    Я: Межи тих верховіть, без яких небо бачиться

    Нижчим,

    А земля – Неплідною;

    …у тій країні, яка чомусь уважається окраїною,

    Хоч так не гадає стара Європа;

    …поміж тих звірів, яким ніколи не мариться воля,

    Бо вони не відають, що таке Рабство;

    …з тими жінками, котрим зі мною не завжди

    Легко, Хоча за моєї неприсутності їм, кажуть,

    Самотньо;

    …з тої епохи, де лукавість вважається ознакою

    Маєстату,

    А простосердя – прикметою відсталості;

    …житиму стільки, скільки відомо не мені

    І навіть не тій землі,

    Яка знайде для мене місце у своєму лоні.

    Чи поталанило мені?

    Відвіт на це питання, яке постає все частіше,

    Щоразу відшукую передовсім у собі,

    А сподіваюся почути

    Від верховіть,

    Від країни,

    Від звірів,

    Від жінок,

    Від вітчизни,

    Хоч упевнений:

    Почую все таки від Всевишнього,

    Але не зараз.

    ЩЕ

    Іще зима, ще зимонька, мій брат!

    Ще вимерзають зріджені озимі,

    Ще в пам’яті – радянський каземат,

    Ще в споминах – сибіри несходимі.

    Ще ми – раби. Хоча вже – й не раби,

    Бо ж Україна – хвилі в океані!

    …На сірім тлі непевної доби

    Літа проходять – майже окаянні.

    Чужих вождів позбувшись і ярма,

    Ми думали, що всі дороги – вгору.

    Аби ж знаття, що не у гору – в горе,

    І знов не однією ж – обома!

    Та люди все ж не мертві, а живі!

    Не гвинтики страшного «механізму»,

    Що Україну тяг до комунізму,

    Як пес Рябко – ланцюг в гіркій траві.

    Іще зима.

    Та більшає вже день.

    Ще глупа ніч,

    Та схід вже рожевіє…

    Надія-Діва по Вкраїні йде.

    - Куди ідеш?

    - Не знаю, - каже Діва.

    Просмотров: 81 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Март 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии