Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Июнь » 4 » Храм. Частина 4.
    23:32
    Храм. Частина 4.

    Василь Піддубняк

    член асоціації письменників України, поет, журналіст

    ПРИТЧА

    З якоїсь картини старої (хіба ж мало в світі картин?)

    На овиді привид героїть,

    Крилатий порепаний млин.

     

    Той млин у імлі біля яру,

    На січеній сталлю горі

    На тлі краєвиду примарить,

    На тлі вечоріння горить.

     

    Ходили довкруж Дон-Кіхоти

    (навічно до крил приросли!),

    Хотіли епоху змолоти.

    Та навіть пшона не змогли.

     

    А млин-вітрячок осипався

    На яру осунуте дно.

    Хоч вітер епохи зривався,

    Вітряк не крутивсь все одно.

    Стовбичить, мов дідько на греблі,

     

    Маячить нарозхрист, мов хрест,

    Розхитує крила затерплі,

    Підносить лиш тінь до небес.

    Таких вітряків – ескадрильї,

    Під кожним – юрма і юрма.

     

    Їй-право – неначе в Севільї.

    А де ж Україна? Нема?!.

     

    ***

    Учителю, у морі поруйновищ

    Ковчег кочує, не забравши всіх…

    Я знепритомнів од сумних видовищ,

    - Печалі – за печалі, сміх – за сміх.

     

    Вже літо, налітавшись, відлетіло,

    Бурштинна хмарка за сади спливла…

    Ковчег кочує між холодних тіней,

    Ковчег давно відбився від села.

     

    Учителю, допоки ця гонитва?

    Допоки - одностайність втікачів?

    Невже достойні – в полі після битви,

    А всі живі ( в ковчегу) сурмачі?

     

    Прибився берег до людей промерзлих,

    На ньому затуманились дими.

    І з вуст, що несподівано отверзлись,

    Почув нарешті каяття сумні!

     

    Учителю, прости великодушно

    Отих німих, що ідолів несли.

    …Ковчег – порожній, Спокій – непорушний.

    І теплі ще – три пригорщі золи.

    ***

    Все нижче й нижче хилиться сторіччя,

    І ти — один, як перст...

    Все далі й далі дорогі обличчя,

    - У небі без адрес...

     

    Тупцюють хмари по стерні колючій,

    По сірих полинах...

    Печаль прощань повідати кому ще?

    Ніхто ж не долина...

    Гудуть громи гарматами важкими, Ідуть дощі щодня...

    Літа – чимшвидше, й ти хутчіш – за ними, Хоч вже – не навмання.

     

    ***

    Кінчається серпень. І сонце летить, як монета,

    За гілку Гілеї, за впалий од спеки Дніпро…

    Кінчається серпень.

    І кожна прощальність моменту

    Окрилює небо, наснажує душу добром.

    Кінчається серпень.

     

    Задумалась жінка кохана.

    Калина горить і пахтять ореоли вітрів.

    Кінчається серпень.

    А літо – туманом, туманом…

     

    І вересень онде когось дружелюбно зустрів.

    Кінчається серпень.

    Смеркаються світ і світлини.

    Годинника стрілка підважує вже горизонт.

     

    Кінчається серпень.

    Уже вереснева країна,

    Уже вересневий і твій провінційний П’ємонт.

    Кінчається серпень.

    І кличе дорога дорогу.

    Над шляхом так світло – горить за свічею свіча.

     

    Кінчається серпень.

    І я все частіше звертаюсь до Бога, до Бога!

    І вчуся у Нього в цю пору страждати й мовчать.

     

    ***

    Пливе собор – посеред віку!

    Один на вигаслій горі.

    Там непомітні, невеликі

    Тужливо грають кобзарі.

     

    А люд тече собі навколо

    В космічну хитавицю днесь…

    Холодна місячна підкова

    Поблискує з німих небес.

     

    Мов позачасся, безголосся.

    Безпам’ятство – воно ж пройшло!

    Чому ж тоді вітри голосять

    Над цим собором, над селом?

     

    Хто їх примусив голосити

    Перед свічею уночі?..

    Свят сіє борошно крізь сито,

    Вже білим білі орачі,

    Вже лик мадонни й немовляти Поблідли.

     

    Білий шум трави…

    І біла вже не тільки хата,

    А й континенти й острови!

    І я. побілений, під гору Бреду.

    Мабуть з останніх сил.

     

    Мені б дістатись до собору,

    До невмирущої краси.

    Поглянути навкіл з порога

    На Україну дорогу, На вже подолану дорогу,

    На доли в молодім снігу.

     

    …Пливе собор.

    Душа літає.

    Собор летить, а я стою….

    Нам світить хмарка золотава

    У краєвиду на краю.

     

    То, знаю, знак, якесь знамення…

    Не розгадати знак той, ні!

    Як не збагнути день зелений

    У листопадовім вікні.

     

    Стоїть собор…

    І люд в соборі До Бога звернутий стоїть.

    У щасті, радості і горі

    Вже сто століть стоїть.

    Стоїть!

     

    ***

     

    Я – гілочка на Древі Божім,

    Я – глас землі, пісків і верств,

    Я – пілігрим на кроці кожнім,

    Я – сам собі і раб, і хрест.

     

    ***

    Люди несуть хрести…

    Один золотого,

    Другий срібного,

    А я – дерев’яного.

     

    Під золотим хрестом

    Уже клен золотий,

    Під срібним – Срібна трава-мурава,

    А я все піднімаюся на свою Голгофу…

     

    І маленьких хлопчик, схожий на мене

    Несе у картузику пригорщу цвяхів.

     

    ***

    Під куполом собору – Богоматір.

    І я, безмовний, унизу стою.

    За вікнами потріскує багаття

    У листопада скраю.

    На краю!

     

    Зимою пахнуть вже ліси з полями,

    І не зігрітись мандрівцю в цей час.

    Лиш тут, лиш тут, у супокої храму

    Небесні сили зігрівають нас!

    У дні вітрів, у пору непогожу,

    Коли безодній відчай налетить,

    Під куполом собору Матір Божа

    Мені вертає віру в світлу мить.

    І з тої миті світлої, із тої Весняний настрій душу сколихне!

    І довгий промінь зірки золотої Поверне з холодів мені – мене.

     

    ***

    На прощу, негайно на прощу!

    Проз жужми вогнів і скирти,

    Проз вітер, що землю полоще,

    Проз мед і нектар суєти.

     

    В остатні місця непорочні,

    В невинну святу глухомань,

    Там істинні зорі і ночі, Сніги, і дощі, і Йордань.

    На прощу...

     

    Глибинні потоки

    Торкають тремтіння струни.

    Пливе волошкова високість

    В обійми тремкі далини.

     

    На прощу…

    Бо як же без неї?

    Ідуть пілігрими.

    Без слів.

     

    Над ними ген-ген, в емпіреях,

    Всевишнього речитатив.

    Невже ви не чуєте, браття?

    Невже ви не бачите теж?

    На прощу!

    Небесне багаття Вістує пришестя пожеж.

     

    ***

    Бруківка Андріївського узвозу

    Не могла побутувати іншою:

    Тільки таким повинен бути шлях

    У Київську Русь.

     

    І якби повелителі частіше нею ходили,

    То ніякий фоб не одважився навіть

    Називати Україну окраїною.

    Навіть перетворений на комерційні ряди,

    Андріївський узвіз ніколи не стане торговищем.

    Втім – як для кого…

     

    У народного майстра,

    Котрий перекрив брилем узвіз від руйнації,

    Купляю сувенірного коника

    І разом з тим коником їду в край дитинства.

     

    Але ненадовго,

    - Скляний хідник метрополітену

    Ледь не вибив із рук того коника,

    А із рук – пам’ять

    Про первородну бруківку Андріївського узвозу.

     

    ***

    Мальовані Богом ці мальви!

    Давно

    Зійшли із небес під білесенькі стіни,

    Зійшли і стоять під блакитним вікном,

    І дивляться в хату очима Вкраїни.

     

    ***

     

    Чортове колесо

    Фабрики грізної

    Крутять нещадно

    Пророки Зими.

     

    Гуркіт масивний

    Стоїть над Вітчизною,

    Грім поминальний

    Над нею гримить.

     

    Б’ються народи

    У герці і відчаї:

    - Досить терпіти

    Червоних царів!

     

    Падають трони,

    Корони і звичаї,

    Падають стіни

    На стіни Старі.

     

    Тільки пророкам

    Ні жарко, ні холодно,

    Ми, заявляють,

    Зробили своє!..

     

    …Крутиться колесо,

    Хилиться полудень.

    Фабрика гасне.

    Зигзиця кує.

     

    Мрії про світле майбутнє гальмуються.

    Йшли на тиранів

    – Спинились чомусь.

     

    Чортове колесо Котить по вулиці,

    Котить на колесі Київська Русь.

    Просмотров: 42 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Июнь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии