Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Июль » 11 » Храм. Частина 5.
    22:03
    Храм. Частина 5.

    Василь Піддубняк

    член асоціації письменників України, поет, журналіст.

     

     

    ***

    Куди ж добрів я?

    Скрізь – троянські коні,

    Мечі троянські, вигуки, щити,

    Жінки знадливі, діти безборонні…

    І море мору, мряки й суєти.

     

    По серцю камінь котиться: «Та де ж я?!»

    Об камінь спотикається нутро…

     

    Троянські «друзі» в бран беруть безмежжя,

    Ув’язнюють озера і Дніпро.

     

    Ні, то не круки кровний край обсіли,

    Не воріженьки і не чужаки,

    Троянська, дика, несусвітня сила

    Розтерзує вітчизну на шматки.

    Ця сила в генах довгий час дрімала,

     

    Та час лихий їй руки розв’язав…

    Хапає все, і їй все мало й мало:

    Не Україна – Пекло серед трав!

     

    А може сон?..

    Виходжу на дорогу.

    Та й при дорозі - та ж модерна… січ.

     

    …Я повстаю і думаю про Бога,

    І сяють риси дорогих облич.

     

    Я знаю: це – пекельна тимчасовість,

    Ці болещі розгнуздані пройдуть…

     

    Невже ж у людях вигоріла совість?

    Невже ж в очах не небо – каламуть?

     

    …Вже сонечко цілує роси й трави,

    Вже коні по бруківці цокотять.

     

    52 53

     

    І зорі умиваються вітрами,

    І у вогні вже – Каїна печать.

     

    ***

    У снігах,

    В літописнім тумані,

    На пологім, як полог, горбі

    Скачуть коні мої дерев’яні

    – І лелітки довкруж голубі,

    І тополі, від немощі п’яні,

    Схожі чимось на скіфських бабів.

     

    Коні скачуть,

    Аж цокіт іскриться!

     

    Сонце знишка розсовує млу.

    А тим часом в слов’янській столиці

    Велелюддя противиться злу.

     

    Й уповання зоріє в зіницях,

    І застигли жінки на валу.

     

    Коні скачуть

    По сріблу і злоту!

    Оживає задурений край.

     

    І Сварог одчиняє ворота,

    І наказує Злу: «Відлітай!»

     

    Край не прагне нових ешафотів,

    Але в космосі край – не курай…

     

    Коні скачуть мої дерев’яні,

    І свобода, як сонце встає.

     

    У снігах, в літописнім тумані

    Стрепенулося серце моє.

     

    Озиваються Київ і Канів,

    І зигзиця під цокіт кує!

     

    ***

    Затихне й знову – ятаганом,

    І тільки стогін на сто гін!

     

    Природа золотим туманом

    Вкриває сірі береги.

     

    І менше сірості навколо,

    І більше золота навкруг!

     

    Очима соняшників поле

    Тривожно зазира за пруг.

     

    54 55

    А звідти – знову темні хмари,

    Розмитих путівців розмай.

     

    І ятаганом тать примарний

    Незрозуміло крає край.

     

    Коли ж скінчиться ця вистава

    На тлі травневої пори?..

     

    На пагорбі Зажури й Слави

    Стоять в дозорі явори.

     

    А люд увесь – увесь на брані.

    Чумацький шлях в імлі затих…

     

    І де тут перші, де останні?

    Чи заздрить мертвим хто із них?..

     

    ***

    Підбилася трава на попелищах,

    Про неї знову мовиться:

    «Жива!»

     

    І світ над цим відродженням повищав,

    І голосом свободи

    Заспівав.

     

    Вчимося всі сприймати Божу даність:

    Не все пожежі переводять в тлінь…

     

    І знову коло церкви на майдані

    Постав Богданів буйногривий кінь.

     

    Трава перед конем шумить заклично,

    Ріка блищить нагостреним мечем…

     

    І марш гряде

    Навстріч вітрам зустрічним,

    І чорний тать вже більше не втече.

     

    ***

    Переспішиться. Схлине. Як ріка.

    Спиляють крони, крокви і корони.

     

    Жита зберуть.

    Ізмелеться мука.

    Старі дахи Відкаркають ворони.

     

    Все перемчить на той, на другий бік,

    На другий берег третього пришестя...

    І стане на порі

    Нежданий рік,

    І принесе маленьку краплю щастя.

     

    56 57 Продолжать тут!!!

    Це Божий дар.

    За те, що поміж жит

    Не ти шукав окрайчика легкого.

    Не ти скитався,

    Мріючи про скит,

    Про Кирикові скарби випадкові...

     

    Все перемчить.

    На мажах, на возах,

    На хвилях розхвильованої

    Лети...

     

    Зостануться лиш дрібки в небесах

    – Комусь на.. амулети.

    ***

    Ангел смерті велично літає,

    Ставить поруч Цикуту і мед…

    Сонце ледве з високості сяє,

    Думи серця линуть на Тибет.

     

    Вже завчасно човна витягають

    Міхоноші нової доби.

    Стікс попереду хвилями грає,

    Хоч не чути над ним голосьби.

     

    Край небесний заклично сіяє,

    І весельце дрижить у човні…

     

    «Дочекались?» «А хто його знає…»

    Чути з натовпу «друзів» мені.

     

    Ангел смерті вже крила складає

    Над Майданом, що рабство жене.

     

    Хижий беркут ще ніби літає,

    Та розплата й його не мине.

     

    ***

    Се є повість чорнобильських літ.

    Се – відплата за доблесну славу,

    Ту, яка охопила державу

    За натхнення ударницьких літ.

     

    Се є той неминучості вир,

    Що прибрав не одне покоління,

    За байдужість у сьомім коліні,

    За невміння читати Псалтир.

     

    Се є реквієм.

    Квітню.

    Тому,

    Що проліг від світання до світу…

     

     

    В полі Дикому

    Зіронька світить

    І не знає, сердешна,

    Кому.

     

    ПРО КАЇНА

    Щось таке незбагненне гряде,

    Що і назви такому немає…

     

    Світло місяця – геть молоде.

    А на Місяці Авеля Каїн

    На скривавлену землю кладе…

     

    А були ж нерозлучні брати

    І одна їм стелилась дорога,

    І один їх сповідник хрестив,

    І одному вклонялися Богу.

     

    Величальної грають рої,

    І танцюють закохані вишні…

     

    Каїн з Авелем жертви свої

    Через поле несуть

    До Всевишнього.

     

    І здалося одному, що Бог

    Неоднаково шану сприймає.

    Хоч любив…

    Та напевне ж обох!

    – Пів любові у Бога немає!

     

    Але ж заздрість…

     

    Вже Каїн – не він!

    Замість Каїна – заздрощі хижі.

    І та лютість летить навздогін

    – Вила падають Авелю в крижі!

     

    Кров — ріка.

    Кров – то свідок. І все!

     

    І з’явились на Місяці плями:

    То брат брата на вилах несе,

    Над полеглими в смутку полями.

     

    І ні звуку – лиш світло бліде

    Води й сушу щораз заливає…

     

    Щось таке незбагненне гряде,

    Що і назви такому немає.

     

    Не зітруть всепланетні вітри

     

    60 61

     

    Ту наругу, тавро те важезне.

    Не позбудеться Каїн мари,

    Гріх тяжкий (доки світу!) не щезне.

     

    Не прийме ні вода, ані суш

    Його душу, що зверху – червона…

     

    …Скільки ж в Каїна клятого душ,

    Що й на грішній землі – за мільйони?..

     

    Просмотров: 41 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Июль 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии