Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 287

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Июль » 28 » Храм. Частина 6.
    20:28
    Храм. Частина 6.

    Василь Піддубняк

    член асоціації письменників України, поет, журналіст.

    ДО ВІТЧИЗНИ

     

    Пшениця на розораній могилі

    Рефлексію в заграви поверта...

     

    Усе – під плуг! (Лиш неба не змогли ми

    Переорати в ті страшні літа...)

    І все те називалось: «Пе-ре-мо-га!»

    І дерли сурми горла. До крові.

     

    Розбуджені острожні перелоги

    Перегнивали у комиш-траві.

     

    Все далі!

    Вище!

     

    Ширше!

    Епохальніш!

     

    (Внизу вже місто, а під ним – село...)

     

    Диміли душопальні й костопальні,

    Гуділи дожидальні і чухральні

    І до Москви окраїнну несло.

     

    Чому не завернула нерозумних?

    Чому терпцю свідомим не дала?

    Чому відкрила браму хитрим гуннам?

    Чому полеглих знов не підвела?

     

    Вітчизно тиха, може ще не пізно?

    - Не пізно ще.

    - То може зачекать?

     

    ...Мов хрест святий, несу свою вітчизну,

    Туди, де починається ріка.

     

    І сили кануть в Лету, і знемога.

    Та мушу добрести хоч до Ріки!

     

    Якщо ж впаду – то тільки на дорогу,

    Якою йшли князівські ще полки...

     

    62 63

     

    КОНЦЕРТ У СОДОМІ

     

    Ні розбивань, ні полум’я, ні пекла!

    Лиш сонце не таке…

    Та той Содом!

     

    О вранішній порі,

    Мов скульптор стеком,

    Сліпий скрипаль нашукує смичком

     

    Чи стежку, чи мелодію Пьяццоли.

    Неголена ланіта ледь тремтить…

     

     

    «Смерть ангела»

    Він ще не грав ніколи,

    «Смерть ангела»

    Далась йому за мить!

     

    Чого ж ти сміхом будиш цю захланність?

    Хіба ж не чуєш голосіння струн?

     

    …Мовчить Содом.

    В кривавому тумані

    Громами розкидається Перун.

    Скрипаль регоче, мов міфічний комік,

    А скрипка обпікає жалем даль…

     

    Мовчить Содом.

    І мабуть же нікого

    Ні скрипка не займає, ні скрипаль.

     

    Лиш ангели сурмлять на небокраї

    І громовиці ходять ходуном…

     

    І мертво скрізь.

    А скрипка грає, грає!

     

    Скрипаль сміється.

    Ну а що ж Содом?..

     

    УКРАЇНІ

     

    Пульс на грані і я вже на грані.

    В сонце встромлені гострі мечі.

     

    Лікарняна палата… Герані…

    Наді мною – німі сурмачі.

     

    Спів пташиний, та тільки без звуку,

    Блискіт листя в уявнім гаю.

     

    Простягаю знесилену руку

     

    64 65

     

    У знеструмлену пам’ять мою.

     

    Це вже все! Але як же це, світку?

    Так зненацька – і в інші світи?..

     

    І пливе перед зором намітка,

    І за вороном ворон летить.

     

    «Покидаєш цей простір безцінний?»

    Хтось запитує – брат чи сестра.

     

    Ну, а як же твоя Україна

    При розбурханім плині Дніпра?

     

    І не відаю, що відказати

    І які підшукати слова,

    Щоб прошили цю білість палати,

    Долетіли до поля, до хати

    І сказали Вкраїні: «Жива!»

     

    Ти жива у Майдані й майданах,

    У червоному жарі калин.

     

    Ти жива, хоч і досі в кайданах.

    Та вже скоро…

    Ще крок…

     

    Лиш один!

     

    ***

    Від каменю чорного до каменю білого

    – Ціле століття!

     

    Навіть перед скіфськими курганами

    Людство знімало шапки,

    Шептало якісь молитви,

    А перед безіменними могилками

    Ми й самі ставали безіменними

    І безшелесними від проклять…

     

    Якась вилицювата жінка в білому

    Косила траву-мураву.

    І довгими покосами

    Обв’язало пів-України!

     

    І стогнали тумани

    Чи хтось у туманах:

    Від Червоного Кута – до хутора Михайлівського…

     

    І коли з небес на ті горбики опустилися Хрести,

    Аби засвідчити, що могилки мають душі,

    То зчинилася така стрілянина!

     

    66 67

     

    І хрести знову піднялися,

    І збилися у ключі,

    І пішли кружляти над світом…

     

    Учителя історії й священика

    Пустили по етапу лиш за те,

    Що вголос заговорили про чорно-білі сторінки,

    Датовані тридцять третім роком…

     

    Від каменю білого до каменю чорного

    – Не один Бабин яр…

     

    І лежать у тім яру

    Гречкосії, ратаї, рільники (Ось воно,

    Право, на національне самовизначення!)

     

    …А хрест журавлиний,

    Як ознака сталінської «цивілізації»,

    Ніколи не приземлиться, Бо ніколи не забудеться.

     

    А ще: Аби їхні душі постали зірками,

    То чорні ночі України

    Навік перетворилися б на білі…

     

    МІЙ ПОСОХ ТЕРНОВИЙ…

     

    Самотність. Четвер.

    За вікнами вітер, і сонце хитляве.

     

    І сяяння чисте осінніх озер,

    І спогад про берег стрімкий Берислава.

     

    О скільки провідав я різних осель

    Моїх співвітчизників духом величних!

    О скільки пройшов я стежок і шосе,

    У березні й травні, у грудні і січні…

     

    На посох ліпились туман і сніги,

    Від нього каміння летіло на схили.

    До нього тулились стрімкі береги,

    Від нього сніги і тумани летіли!

     

    Вже пил обтрусив…

    Вже ступив на поріг…

    - Невже це, братове, вітчизни чертоги?

     

    …О ранній, як сонце, священній порі

    Зійшлися до мене стежки і дороги.

    І кожна питає у мене:

    - Хіба?! І посох терновий немовби у німбі.

     

    Яка там самотність!

    Дозріли хліба

    І сіль забіліла на свіжому хлібі.

     

    Вітчизна розмаює спогадів дим:

    «Радій, що прийшов! Хоч запізно, запізно…»

     

    …І сонях вітчизни, такий молодий,

    Освітлює серце моє, як вітчизну!

     

    ***

    Піднімаюся над сірим провулком,

    Що наковтався нічного туману.

    Коріння платанів часів філософа

    Платона Розплутує загадку спадковості.

     

    Місяця ріг за рогом ветхого будинку

    Висипав усе золото на трави

    І – блідне на очах.

    А внизу – людство над Дніпром.

     

    У помпезних палацах новітні

    Крези

    Гадкують над персональною проблемою –

    Збагачення.

     

    У нужденних квартирах проблем не існує,

    Крім однієї: «Чого ж та смерть так довго не приходить…»

     

    У колишньому сталіністі прокинулася

    Молодість:

    Ось крокує він під кривавим полотнищем,

    Оглушуючи передмістя «Інтернаціоналом».

    Тільки ж не озиваються на поклик Ні гнані, ні голодні…

     

    Піднімаюся над провулком… розчиняюся у небесах…

    На ходу щось іще встигаю розгледіти.

     

    Доведеться повертатися на грішну землю

    – Знову і знову.

     

     

    Просмотров: 149 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Июль 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии