Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 288

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Ноябрь » 27 » Храм. Частина 7.
    20:36
    Храм. Частина 7.

    Василь Піддубняк

    член асоціації письменників України, поет, журналіст.

     

    ПОДОРОЖНИК

    Порізник здорожився,

    Стріпнув із зелених рамен пил

    І трудно перевів подих:

    У дозорців не буває вихідних…

    70 71

    Знелюдніється шлях:

    Червоні і чорні плоскодонки

    На раменах мужчин

    Підчалюють до берега Вічності…

    А подорожники лиш услід зітхають.

    Україно!

     

    Ми твої подорожники,

    Без яких не уявити навіть дрібненького хутора!

    Пил над Чумацьким шляхом

    Стає зоряним, втрапивши в світло

    Автомобільних фар.

    І подорожник притьма стає символом всесвіту!

     

    Я хотів би колись стати подорожником,

    Бо у подорожника надто міцне коріння:

    Вихор часу вириває із намолених місць хати,

    А подорожників – не здужає!

     

    ***

    Назва дивна – село Терпіння.

    Скільки ж в ньому того терпцю?..

    Сад придрімує.

    Блудять тіні

    Із букетиками ялівцю.

    Побіч тіней – престол.

    Весь білий.

    Сонце в озері: розпливлось…

     

    Звідки ж в того Терпіння сили,

    Щоби жити отак… як ось?..

    Близько час.

    Із того престолу

    Всі падуть у озерний вир.

    І додолу все, і додолу.

    І настане в Терпінні мир.

     

    А опісля – усе як перше:

    Скрип возів, Безгоміння, Клич…

    І провидцем новітніх звершень

    – Молодий журавлиний ключ.

     

    ***

    Над Словом нависли смутні оболоки,

    Народ не чита ні Шевченка, ні Блока.

    Де кобзи звучали – мотори рокочуть,

    Де пісня співалась – сидять поторочі.

     

    72 73

     

    А може ту кобзу почує хто-небудь

    І згуки, як горлицю, випустить в небо?

    І Слово постане на звичній сторожі,

    І Сторож народу не спатиме в ложі.

     

    І зринуть від Слова оті оболоки,

    І знову Шевченка читатимуть, Блока…

    А поки що…

    Ледве сіріє доокола

    І гурт графоманів терзає Глагола.

     

    ***

    Звізда Полин за мертві душі молиться,

    Поставши над іконами озер…

    Хати ще є,

    Та вже нема околиці.

    На площі навіть обеліск умер.

     

    Вітри з хрестами вдосвіта вітаються,

    Немов брати по тій страшній біді.

    Геєни привид на воді Хитається,

    І тяжко буть водою Тій воді…

    Одних нема, а ті давно поїхали…

     

    Лиш села селам в Зоні

    – Не чужі.

    …Немов релікт немеркнучої віхоли,

    Заквітнув знов чорнобиль

    На межі.

     

    ***

    Куди ж вони з вітчизни, білі хмари?

    Клубочаться, як в літеплі – дими.

    На заході не промені – пожари

    Напередодні ранньої зими.

     

    Із хмар тих видно хутір і Європу,

    А може й дику Азію саму…

    Тополі на горі, мов фільмоскопи,

    То світло демонструють,

    То пітьму.

     

    Горять спокійним полум’ям жоржини,

    Ведучи вікопомний хоровод.

    І постає прозоро Україна,

     

    74 75

     

    І постає увесь її народ.

    І саме зараз бачиться велике,

    І саме зараз губиться дрібне…

    Дай Бог, щоб так Віднині і – довіку!

    Чи буде так,

    Чи завтра промине?..

     

    ***

    Мій брате Сізіфе, чого зажурився,

    На камінь присівши замшілий на мить?..

    Вже березень з неба у берег спустився,

    Вже пахне полин, уже навіть гірчить!

     

    Ти мабуть, мій брате, нутром відчуваєш,

    Цей камінь лежить на початку… путі.

    І треба спочити, надихатись краєм,

    Поринувши в сни нетривкі золоті.

     

    А далі, а далі…

    Стелися, дорого,

    Гірчіть полини купно з димом багать!

    Мені б оцей запах – і більше нічого,

    І сонця окраєць, і цю сіножать

     

    Такими, як зараз, у серці котити

    На вічну вершину моєї душі,

    Від весен до весен, від літа до літа,

    До білих снігів від осінніх дощів.

     

    Мій брате Сізіфе, наш труд – не безплідно,

    Хай інші до цього труда пристають!

    …А камінь гуркоче.

    І краю – не видно.

    Хоча на краю вже, уже – на краю…

     

     

    Мій брате Сізіфе, безрідні ізгої

    У натовпи збились і ганять наш труд…

    Їй-право, мій брате, вони – не герої,

    Герої горою на горах – не тут.

     

    А нам не звикати до крові на пальцях,

    До синіх, як блискавки в січні, пругів.

    Ми – вічні раби і одвічні блукальці,

    Та душі і мислі у нас – не рабів.

     

    76 77

     

    СПОГАД ПРО КРИВБАС

     

    Автобуси смеркаються – пусті...

    І соняхи видзвонюють – порожні...

    Холодну колискову самоті

    Співають бур’яни непереможні.

     

    А місто никне в ореолі шахт,

    Заграви грають, тіні – полум’яні.

    І стільки енергетики в вітрах,

    Що і тополі непитущі – п’яні!

     

    І небеса наближені до труб,

    І труби смокчуть молоко небесне...

    На станції Червона – горидуб

    Ніяк із летаргії не воскресне.

     

    В уяві сіро оболоки – вниз,

    - Від Інгульця кудись, від Саксагані...

    Старий плакат «Будуєм комунізм!»

    Стоїть в очах, як баба на кургані.

     

    Кривбас, Кривбас...

    Куди грядеш, куди?

    Чи в надрах ти не заблукав до скону?

    ...Автобуси смеркають.

    Від води

    Летять між териконів чорні коні.

     

    ***

    Ні, не з Олімпу бачиться держава,

    А з каменю величного, що ген

    Завис, важенний, над струмком іржавим,

    Як втомлений старий абориген.

     

    Зійди і стань.

    І стій в імлі туманній.

    І слухай довго.

    І дивись, дивись,

    Як сходить струм,

    Як струменять кургани,

    Що з вічністю самою обнялись.

     

    І ти не скажеш більше вже ніколи,

    Що ця земля, вітчизна ця – мала…

    Хіба ж малі беззвучні виднокола

    Навколо невеличкого села?

    Хіба малі ці люди,

     

    78 79

     

    Що державу

    Тримають на раменах трудових?

    А поруч, наче пес, дрібоче слава,

    Неголосно поскімлює на них.

     

    Ідуть і не зважають на обочі,

    Звіряючись із картою душі.

    …Зійди і стань.

    Поглянь в ті чесні очі

    Й прощатися ніколи не спіши!

     

     

     

    Просмотров: 35 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Ноябрь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии