Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 288

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Февраль » 14 » Літ рясних колосіння
    11:40
    Літ рясних колосіння

    Ірина Слюсар.

     

    "Ми одержали від Бога багато дарів, передусім, життя і віру. Окрім цього, наділені тим, що притаманне людському життю – розумом, волею і талантами… Врешті, ми одержуємо певне покликання, тобто, запрошення здійснити завдання, насамперед, на основі власних талантів…" Ці рядки із нещодавно прочитаної книги одразу пригадалися після тривалого спілкування із знаною і шанованою на Тепличчині особистістю Володимиром Олексійовичем Юхимчуком із с. Розкошівка, який незабаром відзначатиме свій славний 80-літній ювілей. Неспроста в моїй пам'яті зринула чиясь премудрість, адже багатогранним талантом наділив Всевишній цю прекрасну людину, котра кожен із них з користю і водночас безкорисливістю застосувала для благих діянь.

    Як на мене, то символічним благословенням на нелегку, але щасливу подальшу долю всієї родини було одруження батьків Володимира Олексійовича, які ще до цього носили однакові прізвища – Юхимчук. Вони були колгоспниками і діди-прадіди В.О. Юхимчука – теж селяни-землероби, як свідчить родовідне дерево, що містить дані ще з далекого 1720 року. "В сім'ї мого діда, окрім батька, зростало ще семеро дітей, - розповідає Володимир Олексійович, - і майже всі вони здобули вищу освіту. Зокрема, дядько Данило – кандидат біологічних наук, а дядько Федір – доктор сільськогосподарських наук". Батьку ж В.О. Юхимчука – Олексі Пилиповичу випала доля залишитися в рідному селі, де спочатку трудився ковалем у місцевому колгоспі, а згодом, будучи освіченим, - секретарем сільської ради. Коли маленькому Володі виповнилося два чи три роки, він добре пам'ятає, як батько пригортав його своїми мозолястими руками і щось розповідав. По тому на все життя у В.О. Юхимчука закарбувався ще один період, коли в чергове спілкувався з татом, який з перших днів пішов на фронт і потрапив в оточення. Та якось Олексі Пилиповичу вдалося вирватися з Уманського котла (Зеленої Брами), тож аж до березня 1944 року він переховувався від поліцаїв у Розкошівці. Молодшій сестрі Володимира Олексійовича - Людмилі тоді виповнилося пару місяців. Згодом, будучи вдруге мобілізованим, батько загинув під Будапештом. До сьогодні В.О. Юхимчук, як реліквію, зберігає його листи з фронту: "Старайся вивчити дітей, щоб зросли достойними людьми", - наставляв у них дружину глава сім'ї…

    Із розповідей своїх рідних Володимир Олексійович усвідомив, що його родина на той час була незвичайною, адже поряд із щоденною важкою працею мала неабияку жагу до знань. З раннього дитинства малий Володя вже багато знав про минуле рідної Розкошівки, її видатних людей, про що часто розповідав його дід. Хлопчик разом із своїми двоюрідними сестрами майже щодня бігали на леваду, де літній чоловік сторожував фруктовий садок.

    Найкращі спогади у В.О. Юхимчука – про шкільні роки: спочатку навчався у початковій школі в Розкошівці і мріяв, як і його однолітки, бути схожим на свою першу вчительку Г.П. Даценко, а потім – навчання з "переростками" у сусідній Стражгородській семирічці, вчителів якої й досі пам'ятає поіменно.

    Оскільки тітка В.О. Юхимчука (по маминій лінії) працювала вихователькою, порадила племіннику вступати до Уманського педучилища. Проте, саме тоді поповнити студентські лави йому не вдалося. Тож продовжив навчання у Теплицькій середній школі, куди завела знову тітка. Коли і цей навчальний заклад уже був за плечима Володимира, традиційно тітки з дядьками вирішили, що хлопцю треба пов'язати майбутню професію із землею: "Вступай в Умань на агронома". Всього два бали не вистачило Володимиру пройти за конкурсом, та на заочне відділення його таки зарахували. Аби не скрутне матеріальне становище, а навіть за користування бібліотечними книгами в інституті треба було платити, може, й став би В.О. Юхимчук дипломованим агрономом. Але, через півтора року залишив навчання. Працював різноробочим в колгоспі – і їздовим, й на жниварці, сторожем на баштані… Влітку 1957 року тодішній голова сільради запропонував Володимиру Олексійовичу посаду завклуба. Будучи молодим, ініціативним, він погодився. Пройшов місячні курси у Вінниці і взявся до роботи. Утім, і ця сторінка життєвої книги В.О. Юхимчука залишилася недописаною: через пів року він зрозумів, що не має таланту культармійця, хоч агітаційну роботу проводив на високому рівні. Вчасно зрозуміти, що це – не твоє, що не чесно займати "чуже" місце – також талант, яким наділено В.О. Юхимчука.

    Коли він хворів і відвідував сільський медпункт, де на той час самовіддано трудилася Є.М. Кашлевська, зловив себе на думці спробувати власні сили в медицині. До слова, на цей раз без проблем вступив до Вінницького медучилища, по закінченні якого за направленням головного лікаря Д.Д. Фрасинюка працював фельдшером у Костюківці. Мешкав на квартирі в однієї бабці, яка стала другою мамою для Володимира Олексійовича. Він все намагався віддячити старенькій за турботу і тепло, її добрі справи, як і всім людям, котрі трапилися на його життєвому шляху.

    Усе до подробиць пам'ятає Володимир Олексійович: як працювалося йому у Тополівській тублікарні, куди пішки чи мотоциклом добирався. Як, будучи помічником санітарного лікаря, разом з колегами переймалися увіковіченням пам'яті славетного композитора-земляка М.Д. Леонтовича: тоді вперше на його могилі було встановлено надгробок. Як головний лікар санстанції С.О. Голубінський та інші колеги радили В.О. Юхимчуку здобувати вищу фахову освіту… Як у воду вони дивилися, адже з часом Вінницький медінститут ім. М. Пирогова, де навчався за спеціальністю "Педіатрія", залишився за плечима Володимира Олексійовича. З тих пір і розпочато медичну династію в родині, бо й сестра лікаря у той період закінчила медучилище, а потім увесь час пропрацювала завідувачем ФАПу у Стражгороді.

    "Майже тридцять мені вже було, - каже ювіляр, - якби не мама, яка безперестанку підганяла одружуватися, хто зна, як би далі склалося. Бо закохувався часто, починаючи з першого класу, але дівчата не відповідали взаємністю. Та, дякувати Богу, - зі сльозами на очах каже В.О. Юхимчук, - таки зустрів я ту єдину на все життя…" Тож іще одне символічне благословення, яскрава сторінка життєпису Володимира Олексійовича – одруження із Валентиною Станіславівною якраз у день його народження. Пів віку вони разом, пліч-о-пліч, рука об руку, в горі і радості, в падіннях і злетах… Під час нашої розмови Володимир Олексійович зазначив, що дружина наказувала не афішувати про їх "золоте" весілля, але ж "слів із пісні не викинути", як каже ювіляр, та ще й з такої, яка й досі співається… Воістину так, не інакше.

    Студентське весілля, гуртожиток, зйомна квартира, яку проблематично було знайти, народження старшої доньки Вікторії, котра дуже хворіла, а лікарі не давали жодних шансів і відкрито казали: "Навряд чи виживе…" З того часу В.О. Юхимчук дав собі слово, що ніколи не завдаватиме словесного болю батькам навіть безнадійно хворих дітей. А Вікторію таки виходили з допомогою батьків Юхимчуків. Сьогодні вона теж працює педіатром у Могилів-Подільському. Молодша ж Наталія – завідувач терапевтичного відділення лікарні планового лікування в Теплику. Незважаючи на те, що з раннього дитинства доньки бачили, яким нелегким і тернистим є шлях лікаря, вирішили піти батьківськими стопами, не зраджуючи професійним традиціям славної медичної династії.

    Певно, окрему книгу можна написати про трудову діяльність Володимира Олексійовича, коли він був районним педіатром. Спочатку – одним-єдиним в районі. Тож можна тільки уявити, який об'єм роботи ліг на його плечі: дітей до 14 років на Тепличчині було більше 15 тисяч, до 1 року – тисяча. Сьогодні із безмежною вдячністю лікар пригадує свою колегу В.М. Баніт, яка розділила з ним увесь тягар важких трудових буднів на початку професійної діяльності. Згодом колектив молодих педіатрів поповнила дружина В.О. Юхимчука та інші лікарі, тож по-новому організували роботу педіатричної служби в районі, як зазначає співрозмовник. "Високою оцінкою самовідданої праці було призначення І.І. Остапенком мене на посаду заступника головного лікаря з лікувальної роботи, - зазначає Володимир Олексійович. – Плюс пів ставки районного педіатра я так і тягнув". Усі щаблі кар'єрного росту він пройшов, десять років ще трудився в медичній галузі після виходу на заслужений відпочинок. Не заспокоївся, так би мовити, остаточно вийшовши на пенсію, одразу взявшись за активну громадську діяльність.

    Сьогодні саме В.О. Юхимчуку завдячують розкошівчани, що мають блакитне паливо в своїх оселях. Пам'ятна стела загиблим в роки громадянської війни комсомольцям - теж його рук справа, як і пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років, що виготовлено за його ж проектом. Давня мрія, безцінне "дітище" Володимира Олексійовича – музей історії с. Розкошівка, експонати якого краєзнавець збирав упродовж всього життя. Все це та багато іншого унікальна особистість нашого краю, яку без вагань також зараховую до ряду легендарних, творить, як мовиться, на голому ентузіазмі. Сьогодні ювіляр ще й пише історію рідної Розкошівки на основі архівних документів та розповідей старожилів, аби увіковічнити мальовничу глибинку у літах, в пам'яті численних поколінь. А ми, працівники районної газети, та й читачі часопису, цінуємо Володимира Олексійовича як активного і принципового позаштатного кореспондента, який завжди порушує актуальні теми сьогодення.

    Серед численних нагород В.О. Юхимчука – медаль "Гордість Тепличчини": саме ця відзнака уособлює безцінність його віночка талантів, якими щедро засівав родючі землі славетної Тепличчини. Тож нехай ще багато весен вони проростають добротним, повноцінним колоссям на благо тепличан. А ще - вдячністю людей за Вашу, шановний Володимире Олексійовичу, непохитну жертовність краю, що виплекав ці таланти. З роси і з води Вам, ювіляре! Нехай за усе це Вам небеса Господню ласку рясно шлють і довголіття хай лиш здоров'ям обіймає!

    Світлини з домашнього архіву

    В.О. Юхимчука.

     

    Просмотров: 210 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Февраль 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии