Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2016 » Октябрь » 19 » Мама
    22:16
    Мама

     Надія Шелест

     2016-09-04

    З того самого дня, як  напівсліпа бабця Ганна випадково почула ,що донька із внукою вирішували чи не віддати її в дім для перестарілих - старенька  зовсім втратила « грунт під ногами». Ночами не могла спати.  Серце рвалось від розпуки,- чом та смерть не йде зараз, тепер,поки вона  в рідній хаті!  Ні про що більше не могла думати. Раніше, бувало,  дошкультигає до городу, милується ним, ніби дитям своїм, тішить душу  квітуче  картоплиння, а за городом ліс стіною -  садили його всім колгоспом  ще до війни. Земля, де  народилась, виросла, трудилась змалечку, що є  миліше   для  старої  людини... Ще, може, і не буде того осоружного дому для перестарілих, а бабця вже прощається із життям, промовляючи до кожного камінчика у дворі, кожної бадилинки в городі, кожного деревця і пташки на ньому,- та, як же  вона житиме без цього?!...  І хто її зрозуміє, Господи?...

     

    ...  Донька вернулась з роботи,і  сердито  «вичитувала»   матері, заставши  її  в кухні. Замість відпочинку, заходилась прибирати  наслідки  материного господарювання.

    Старенька сиділа мовчки  на низькому, вичовганому, порепаному від літ стільчику  і почувалась  такою винною, що заподіяла клопоту своїй дорослій дитині, боялась навіть виправдатись, хотіла ж як найкраще!  А колись, було прийде її  Мирося зі школи, чи приїде на вихідні із технікуму, чи повернеться з роботи, вдома для неї  уже все й  готовеньке, все її чекає, особливо, улюблені страви. Вона так спішила сьогодні, так хотіла  вгодити доньці, а вийшло все навпаки.

    ... Минулось, ніби й не було тих років. Вже й онука дівує,  вчиться у місті. А зять, як поїхав на заробітки до тої Португалії кілька років назад, то так його більше й не бачили. Спочатку допомагав, висилав родині гроші на прожиття та навчання Настуні, а далі перестав. Казали, дитина у нього там народилась, від нашої, такої ж заробітчанки, молодої ще.

    З того часу і доньку ніби підмінили. Розлучилась з ним, а біль свою, роздратування постійними нестатками, неможливістю вирватись з цього  «пекла», як вона казала про своє життя, зривала на матері. Якби не вона, вже б давно залишила все як є, та й поїхала би на заробітки також. Хіба це життя кінці з кінцями не зводити, і кінця-краю тим мукам не видно! Ціни скажені, зарплатню не видають вчасно, гей!,- пів села  давно вже  десь там  по світах рабують, тікають звідси, щоб вижити та родинам допомогти. А вже скільки тих  сімей  розпалось,  лишень, у їхньому селі дві. В Миросі,ось, чоловік лишився на чужині, а  в іншій родині жінка знайшла собі пару, дарма, що чоловік та діти залишились  без дружини і  матері. Скільки  ж таких родин по  Україні?... Діти виростають сиротами при живих батьках, котрих не бачать роками, та найстрашніше -не завжди та батьківська допомога дітям  на хосен - вулиця та компанія їх «виховує»,бо хіба теперішня молодь зважає на старих бабусь, на котрих  їх залишено батьками?...

     Мирослава гриміла посудом, перемиваючи  мамину «роботу», і  в душі жаліла, що  знову образила  її,  мовчки  проклинала  своє життя, і країну, якій,схоже, не потрібен свій власний народ, а далі  йшла  до хліва поратись по господарству і навколо ставало тихо, ніби  й не було тої «бурі з  блискавицями та громом».

    ... Опираючись на сучкувату  палицю, старенька тихо вибралась з кухні, та й почовгала до  комірчини - так вона називала свою кімнатку. Сіла  на ліжко і так прикро було на душі - просила у Бога смерті, щоб не бути тягарем для своєї Миросі, в котрої така тяжка доля. Зашкарублими пальцями дотяглась до столика, де лежали  фотографії  доньки та онучки, гладила їх, ніби просила прощення за свою  немічність. Здавалось, ще може допомогти щось в хатній роботі, але де вже там!  Напівсліпа, та й пам’ять вже не та...

    Якось, донька аж  на цілий  тиждень  залишила її на чужу жінку - сама  перебувала  у  лікарні. Односельчанка виявилась недоброю на руку - пропали деякі речі, ще й на бабцю все  зіпхала, мовляв, стара  пам’яті немає, кудись приткнула, не її вина. Крім того, старенька так і не показала Миросі  синці на  її  руках. Доглядачка, бувало, роздратована неповороткістю бабусі,- давала їй стусанів. Боялась стара скаржитись доньці, щоб не було ще більшої біди,- зачепи на свою голову таку злу жінку, як та односельчанка... Звикла бабця терпіти.

    А  після того, як почула,що донька та онука говорили про  будинок  для перестарілих, вже й не знала, як доказати рідним, що вона ще може дати собі раду! Ніби віддана стара   псина, заглядала  доньці в очі -  прикро тобі  зі мною, але  не віддавай мене  нікуди, доню, дай  померти у рідних стінах...

    ... Якби  наступного дня  хтось із сусідів зайшов до баби Ганни, то не знайшов би її  у  хаті,хоча, двері  до  веранди   були  відчинені навстіж. А тому, там , по-господарськи,  метушились кури, деякі нахаби  опинились аж на столі, і спішно  дзьобали   крихти хліба, а півень ходив поважно, насторожено поглядаючи  на сусідського кота, що не  проминув нагоди  скористатись  непроханою  гостиною, зазвичай, йому перепадало віником. Сьогодні сидів  під столом,  та ласував домашнім сиром із бабусиної  мисочки, яку так необережно скинула зі столу якась  чубарка.

    ... За хлівом, на городі, старенька, пересуваючись  на колінах, полола  грядки.   Бережно, по пам’яті, нащупувала руками цибулину гичку, відтак, щоб не поламати  зелені стрілки, водила долонею між рядками, знаходила бур’ян на дотик, та висмикувала  його  із корінням, далі  складала те  на купки, і так рядок за рядком.

    Майже сліпа бабуся Ганна полола СВІЙ город, біля СВОЄЇ хати... Хотілось  матері , щоб донька  вечором трохи вкраяла часу  для себе, на відпочинок.

    І більшого щастя  для  старої  не існувало,- почувалась потрібною!  Ніхто  не просив то робити ,- а  вона знову  спішила допомогти  СВОЇЙ  дитині...

     

     

    Просмотров: 202 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 4
    0
    4  
    Проблеми у публікації коментаря на сайті змусили Надію звернутися за допомогою до мене. Виконую прохання: "На жаль, не часто заглядаю на сайт. А тому, було приємно побачити  відгуки під
    моїм  оповіданням  "Мама". Дякую усім за добрі  слова
    і побажання! Здоров'я вам і благополуччя!
    З повагою,
    Надія"

    3  
    Прочитавши, кожен згадав і свою Святу маму, котра до останнього подиху віддавала себе своїм дітям… Японці ж – дивовижні й часто не зрозумілі хоча б тому, що, приміром, наша ЯМА по їхньому – ГОРА (ФудзіЯМА – гора Фудзі) – ідуть ще далі у любові до своїх дітей. Якось на японському радіо NHK звучало оповідання японської письменниці, назва якого «Масажне крісло», в основі якого покладена буддистська філософія реінкарнації. То ж батько, який відійшов у засвіти, думає – у що йому слід перетворитися, аби і ЗВІДТИ найліпше продовжувати допомагати своїй сім’ї. Зупиняється на масажному кріслі, яке вони нещодавно придбали, і на якому їм усім було так хороше…
    Дякую, пані Надіє. Творчих успіхів Вам.

    2  
    Великий уклін Надії за те, що підняла цю болючу для України тему, де завжди пошана до батьків і любов до дітей були на першому місці.Щасти Вам, Надіє.

    1  
    Радію з того, що в Україні народжується ще один цікавий письменник, і росте він не на асфальті, і на світ споглядає не з вікна затишної кімнати, а з самої гущі життя народного. Надія наділена даром Божим помічати не стільки свій біль, якого на її долю випало багато, скільки чужий, сприймаючи його як власний. Таке не придумується, як це трапляється у багатьох "стерилізованих" сучасних "писателів". Це продовження традицій Марка Вовчка. Василя Стефаника, Григора Тютюнника. Та головне, що Надя творчо зростає, що це зростання допомагає їй переборювати труднощі... Успіхів!

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии