Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2014 » Август » 13 » Метрична книга с. Малої Мочулки як археоґрафічне джерело до історії східноподільського села другої половини ХVIII ст.
    13:27
    Метрична книга с. Малої Мочулки як археоґрафічне джерело до історії східноподільського села другої половини ХVIII ст.

           

    проф. Олекса Піддубняк

    Село Мала Мочулка, про церковну книгу якого йтиме мова, розташоване в одній з найвіддаленіших частин східного Поділля, у трикутнику між Уманню, Гайсином та Бершаддю. Якщо точніше, то воно лежить на шляху з Теплика (тепер - районний центр Вінницької області) на Соболівку, поблизу того знаменитого шляху із Чигирина через Умань, Ґранів, Степанівку на Ладижин, яким у жовтні 1653 р. Богдан Хмельницький прямував зі своїми полками для сприяння бойовим діям, які вів його син Тиміш під Сучавою у Волощині[1]. Дещо пізніше, у червні 1654 р., цією ж дорогою проїжджав разом зі своїм батьком антіохійським патріархом Макарієм архидиякон Павло з Алєпа, який, описуючи Побожжя, згадав про Соболівку (центр однойменної сотні Уманського козацького полку[2]) і спалене поляками містечко Степанівку[3] (тепер - село, неподалік якого розташоване с. Марківка, де знайшов останній спочинок український композитор Микола Леонтович, вбитий у 1921 р., трохи далі - с. Рахнівка - батьківщина видатного українського поета Василя Стуса). 

    Динаміка кількасотрічної зміни адміністративно-територіальних кордонів, в кільці яких перебував основний об’єкт нашого розгляду - с. Мала Мочулка та оточуючі її села, найповніше описана в моноґрафії проф. М. Г. Крикуна[4] В той же час докладного вивчення станового, ґенеалоґічного складу населення чи й, взагалі, демоґрафічної історії цього вузько окресленого регіону за більш-менш тривалий почасовий період в науковій літературі не знаходимо[5]. Вагому джерельну базу для такої дослідницької роботи складають метричні книги сільських церковних приходів[6]. З переважної більшості сіл Тепличчини, а також сусідніх з нею поселень, найдавніші метричні книги, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві у Києві (далі - ЦДІАУ), фонд 224, належать до другої чверті XVIII - першої чверті XIX ст.[7] Метрична книга церкви святого Апостола Євангеліста Iоана Богослова с. Малої Мочулки теж стосується цього почасового періоду і містить записи за 1764-1796 рр. Вона зберігається в ЦДІАУ (ф. 224, оп. 1, од. зб. 844) і займає 111 аркушів, заповнених з двох сторін (світлина 1). Фізичний стан книги задовільний. Палiтурки шкiрянi (досить пошкоджeнi), обклeєнiдвома шарами рядовиною сiрого кольору і шкiрою. Зовнi iзсeрeдини вони додатково обклeєнi аркушами з текстом рeлiґiйного змiсту. Крім того, містять різні чернеткові записи. Розмiри книги 30×20×3 см. На 16.XII.92 аркушi пронумeрованi нe були. При повторному користуваннi мeтрикою (пiсля 17.XI.94) виявлeно, що нумeрацiя аркушiв вжe провeдeна. До 101 арк. включно папір -бiлорожeвого кольору, далі аж до кінця книги - зеленого. Всi аркушi мiстять вeртикальнi водянi лiнiї. Структура книги така: арк. 1-62зв. займають записи про хрещення дітей, арк. 64-85зв. - шлюбні записи і арк. 86-111 - записи про померлих. Записи виразні, виконані староукраїнською мовою з вкрапленнями польських і латинських слів. Окремі літери писані латинським алфавітом. Записи візитаторів виконані польською мовою з окремими латинськими виразами. Текст метричної книги опрацьований і відредагований з мікрофільмів, отриманих з Києва за сприянням і підтримкою директора Львівського відділення Інституту української археоґрафії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Я.Р.Дашкевича. Оброблені матеріали доповнені докладними покажчиками, які у великій мірі відновлюють станово-ґенеалоґічну структуру села у згаданому періоді.

    Перша сторінка метричної книги

    Церква св. Іоанна Богослова с. Малої Мочулки 

    (фото інж. Тадеуша Івашкевича, опубліковане в журналі "Wieś i Dwór", 1912, № 1) 

     З виявлених до цих пір архівних і опублікованих матеріалів випливає, що ця метрична книга є найранішим джерелом про Малу Мочулку. Книга тим більш вартісна, що містить велику і почасово неперервну інформацію за час понад 30 років. Тому, якщо це село розглядати як одну із середньо статистичних територіальних одиниць, то з певним припущенням можна переносити висліди аналізу даної книги й на інші поселення близької округи.

    У зафіксований в метриці період ця частина східного Поділля територіально належала до Брацлавського воєводства Польської держави. Географічно - це лісостепова зона на відрогах Подільської височини. Село Мала Мочулка розташоване по обох боках досить глибокої і широкої кількакілометрової долини, посеред якої протікає невелика річка Мочулка, права притока Удичу в басейні р. Бог. Назва річки й села відображає ткацький промисел, розвинений в даній місцевості[8], оскільки споріднена зі словоммочила - „копанка, місце для мочіння конопель”[9]. В межах села вздовж річки з давних-давен постійно було 4-5 ставків[10], в яких, а також в річці, ще відносно недавна вимочували прядиво, на берегах вибілювали домоткані полотна[11]. Назви кількох ставків традиційні - Гуренків, Попів[12] і Ковалів. Село оточене ближче чи дальше розташованими з північного сходу Степанівським лісом (або Залузьким запустом; на карті Боплана він позначений під назвою „Motorowky Las”[13]), з півночі - урочищем „Пропадюща”, де бере початок згадана вище річка, ліском Чубова Стінка, з північного заходу - місцинами „Дубина”, „Бузник” і „Ясинюха” на названому вище Чигиринському тракті, з заходу - Савранським або Мочульським лісом, з південного заходу - струмком Ревуха і Бурлацьким лісом. На південні околиці села виходить інша широка мальовнича долина, в якій тече невелика річка Рудка[14]. Розташоване село в місцевості з чудовими краєвидами, новонасадженими на схилах ярів лісками, родючими чорноземами і сприятливим, як колись писали, для здоров’я кліматом. Вважається[15], що виникло воно внаслідок переселення частини людей із сусідньої Великої Мочулки (Мочулок, Доброполя), але доказів цьому немає. Факт той, що у 1767 р. вже була побудована дерев’яна церква з трьома куполами, яка простояла аж до другої половини 30-х років ХХ ст., поки її не розібрали за наказом тодішньої злочинної влади[16]. На унікальній світлині 2 зафіксовано вигляд церкви у 1912 р.[17]

    На час ведення метричної книги маломочульська парафія була уніатською і належала до Теплицького деканату, а саме село - до Теплицького ключа. З люб’язно наданих авторові проф. М. Г. Крикуном архівних матеріалів, що стосуються реєстрів церков і сіл Уманського, Ґранівського, Гайсинського і Теплицького деканатів (80-90 рр. XVIII ст.), виявлених ним у Центральному державному історичному архіві Росії у Санкт-Петербурзі (далі - ЦГІАР) та в Центральному державному військово-історичному архіві Росії (далі - ЦГВІА) можна скласти певний фраґмент порівняльної картини кількісного складу населення і садиб в Малій Мочулці, містечка Теплика та найближчого села за декілька років (Табл. 1). Видно, що Мала Мочулка була досить багатолюдним поселенням.

     Аналіз метричної книги с. Малої Мочулки виявляє станову і національну структуру жителів. ЇЇ складали: війт (війт Івоніца, 1777 р.), духовні особи (священики, дяк, титор), дрібна шляхта („шляхетне уродзоні”), найчисленніша верства - селяни („працовиті",„робочі") та різного роду наймити. Деяка частина селян була комірниками (тобто, тими, які жили в чужій хаті шляхтича або селянина[18]). Зафіксований один спільник (брав землю з кимось наполовину[19]).

    Серед людей, які у когось працювали, були челядники, козаки (козачки), власне наймити, ключники, пасічники, женці, прядильниці. Вони наймитували в господарстві заможніших односельчан, зокрема на двох хуторах, якими володіли шляхтич і селянин, відповідно.

    За національним складом переважна кількість жителів села була Українцями. Поруч з ними були Поляки і Волохи (Молдавани). Згадується  Жид Семен з Ясенюхи (очевидно, корчмар), в якого жінка Софія, мабуть, Українка, а син Кирило хрещений в церкві. Його садиба знаходилась далеко за селом, край битого шляху за Савранським лісом, тому він тримав на службі козака, який, мабуть, був і господарським робітником, і сторожем. Прізвища й імена, польського походження чи, можливо, такі, що нагадують його[20], трапляються, в основному, поміж жителів шляхетського стану, проте, зустрічаємо їх і серед нешляхтичів. Натомість українські прізвища серед шляхти - виняток. Записи в книзі щодо Поляків дуже часто „українізовані”, що виявляється у наданні їм місцевих імен. Власне, це було нормальним, тому що зовні ніякої яскраво вираженої особливої різниці між „шляхетно уродзоними” і простими людьми не було. Майже всі ходили до спільної церкви, взаємно кумували при хрещенні дітей („восприємниками биша”) і були свідками при вінчанні. Інша справа, що шляхтичі часто практикували переохрещування своїх чад у віддалених костьолах на католицтво, але дана метрика такої інформації, звичайно, не містить. Тим часом наявні записи строго зафіксували приналежність жителів до тієї чи іншої верстви, і це дозволяє виконати деякий класифікаційний аналіз.

    Духовенство. Майже за весь означений час парохом в селі був сщесний ієрей Даниїл Пашута. Похований у тому ж храмі 4.VIII. 1792 р.[21] Після його смерті священичі обов’язки до середини грудня 1792 р. відповідно виконували вікарій Логин Волковинський, Даниїл Левицький і Якуб Пашута, мишарівський парох Ян Крижанівський, великомочульський парох Якуб Голубович, м’ягкохідський парох Григорій Пашута, далі до листопада 1793 р. - місцевий вікарій Єремій Левицький, з грудня того ж року до серпня 1794 р. - ієрей (комендарж) Яків Биховський, до жовтня того самого року - знову ієрей (комендарж) Даниїл Левицький, а з жовтня 1794 р. до жовтня 1796 р. (коли закінчуються записи) священиком був Матей Пашута[22]. Під 1790 р. згадується також дяк Василь Доможирський, а у 1790 р. - титорка Тетяна. Часу від часу протягом 80-90-х роках церкву навідували візитатори, які залишали в метричній книзі свої записи, як правило, у кожному з трьох її розділів. Один із таких записів звучить так: “Roku 1784 Dnia19 Nowembra w Małoj Moczulcy. Pod Wizytą Generalną wpisy Metryk Chrzszczonych Bierzmowanych Szlubow Małzenskich y w Bogu zmarłych Parochian Mało Moczulskich w tey xiędze, Metryka zwaney, przy Cerkwi Parochialney Mało Moczulskiey zostaiącey, przewidowałem. Zalecam Utu Xu Parochowi stan Parochianów wyrazać y kazdy Akt własną ręką podpisywać in quor(is) fidem. Andrzey Jlnicki, Dziekan J Par. Chodr[...], Wizytt. Gener. Speciałł. Di[...]”[23]. Окрім Анджея Ільницького, перевіряючими були: гайсинський декан Ружанський (1787 р.), теплицький декан Ґалатовський (1788, 1790 рр.), ґенеральний візитатор Кучоровський (1789 р.), мишарівський парох Ян Крижанівський (1792 р.), теплицький декан Юзеф Ястржембський (1793 р.). Точної дати переведення церкви на московське православ’я встановити поки що не вдалося.

    З родини пароха Даниїла Пашути в записах згадується його мати Анастасія (пом. 1790 р.). Він мав дружину Теодосію Делімаркувну (попадя благочестива, ґоспожа) і народжених нею дітей: Марію, Тимотея (нар. 1769 р.), Олександра (нар. 1774 р.), Петра (нар. 1778 р.), Симеона (пом. 1788 р.). У пароха в різні часи були наймитами місцеві жителі Михайло (дружина Анна, донька Івана Загороднього), Горпина (жінка Гарасима Курдиля) і Єрина (жінка Марка Миколенка). Син священика Матей (Маттей, Матфей) (нар. 1766 р.), згаданий вище парох, мав дружину Євдокію і синів Миколу (нар. 1795 р.; можливо, це - батько Фавста Пашути), Івана, Омеляна і дочку Єву(?).

    Шляхта. Шляхетського стану нараховуються в записах 56 різних прізвищ, під кожним з яких приховується від однієї до чотирьох родин (Табл. 2). Виняток складають найчисленіші Зборовські і Попелі. Серед Зборовських згадані: п. Антоній (пом. 1776 р.); неназваний пан, що був опікуном Софії, одруженої 1770 р. з Яковом Ґрабовським; інший неназваний пан, в якого був наймит Леонтій; п. Йосиф, його дружина Текля, діти: Єфросинія (нар. 1790 р.), Василь (нар. 1795 р.), Влас (пох. 1795 р.); п. Олександр (Олексій) (зустрічається 25 разів, як похресний тато), дружина Марія, діти: Яків (нар. 1764 р.), Єрина (нар. 1768 р.); п. Стефан, дружина Зиновія, донька Катерина (нар. 1788 р.); п. Юзеф, дружина Текля, діти: Юліана (нар. 1787 р.), Марія (нар. 1792 р.), Теодор (нар. і пом. 1793 р.); п. Якуб, дружина Рузалія (служебка Євґенії Попелівни), донька Теодосія (нар. 1796 р.); п. Ян, дружина Марія, донька Матрона (нар. 1793 р.); панії Анна, Гафія, Катерина, Ксеня,Софія, Теодосія - виступають як похресні мами. Не менш розлоге „дерево” й Попелів. Тут маємо таких осіб: неназваний пан, вихованкою якого була Марія, майбутня дружина (з 1788 р.) Теодора, Ґандерового сина; ще один неназваний пан, батько Єлени і дід панни Єфросинії Баліцького [дружини (з 1786 р.) шляхетного Андрія Вініцького з Чорної Греблі]; пани Іван, Марко і Стефан(виступають як „восприємники”); п. Миколай, дружина якого Анна, діти: Йосиф (нар. 1789 р.), Лука (нар. 1790 р.), Теодот (нар. 1793 р.); п. Олександр, в нього дружина Юстина, діти: Анна (нар. 1767 р.), Гавриїл (нар. 1765 р.), Іван (нар. 1770 р.); п. Юрій (Георгій), дружина Іванна, діти: Іван (нар. 1766 р.) [його дружина (з 1792 р.) Марія - донька п. Войцєха Ґродзіцького, в них донька Теодора (нар. 1794 р.)], Маріанна, дружина (з 1786 р.) шляхетного Йосифа Кульчицького з Метанівки; панна Гелєна (Єлена), виступає як похресниця.

    Селяни. Селян нараховується 240 прізвищ. Щоправда, серед осіб, записаних під прізвищами (бо є ще й без прізвищ), певна кількість фіґурує як похресні батьки або свідки при вінчанні й тільки. Тобто, немає більше ніяких відомостей ані щодо їх родин, ані щодо місця проживання. Це можна встановити лише, опрацювавши метричні книги ближчих сіл. На разі всіх їх вважатимемо „мочульганами”. В Табл. 3 подані роди в порядку зростання кількості сімей. Найбільш широкі (й на сьогодні) роди Лебедів=Лебедюків, Довганів, Шевців, Ковалів=Ковальчуків. Зокрема ґенеалоґічне дерево роду Довганів складають: Віт (війт?), його жінка Софія (згадується як „восприємниця” 1789 р.); Григорій(пом. 1788 р.), жінка Анна (пом. 1792 р.),

    донька Матрона (нар. 1782 р.), друга(?) жінка Марія, донька Євфимія (нар. 1783 р.); Іван (згадується як „восприємник” 1768 р.);Кіндрат, працьовитий, мав хутір і наймитів, перша жінка Меланія (пом. 1781 р.), діти: Микита (нар. 1765 р.) [його жінка Настасія - донька Стефана Підзєрея (вінч. 1787 р.), діти: Яків (нар. 1791 р. - пом. 1793 р.), Анна (нар. 1793 р.)], Єлена (нар. 1768 р.) [жінка Івана, сина Мартина Криси (вінч. 1780 р.)], Пелагія (нар. 1770 р.) [жінка Івана, родича Горбаньового (вінч. 1784 р.)], Анна (нар. 1773 р.), Євдокія (нар. 1777 р.) [жінка Теодора, шурина Ілії Шевця (вінч. 1791 р.)], Параскева (нар. 1779 р.), друга жінка - Агрипина (пом. 1784 р.), син Пантелеймон (нар. 1782 р.), третя жінка - Анна (пом. 1788 р.), четверта жінка (вінч. 1788 р.) - „вдовствующая” Софія, невістка Плахотникова (пом. 1789 р.), син Іван (нар. 1779 р.); Олексій, працьовитий, жінка Оксана, діти: Февронія (нар. 1767 р.), Параскева [жінка Євстафія Ґлабового кревнюка (вінч. 1768 р.)];Анна Олексійка Довганька, вдова, діти: Одарія [жінка Якова Гуренка (вінч. 1774 р.)], Марія(?) [кревна Кондрата Довганя, жінка Стефана, челядника Василя Плахотника (вінч. 1781 р.)], Параскевія (Остапиха) [жінка Остапа (Євстафія), Лазарового свояка, діти: Іван (нар. 1783 р.), Михайло (нар. 1786 р.), Катерина (нар. 1789 р.), Дмитро (пом. 1792 р.), Марина (нар. 1793 р.), Анна (нар. 1796 р.)]:Марфа Олексійка, згадується як похресна мама; Теодор (пом. 1792 р.), дочка Анастасія (пом. 1788 р.); Петро, дружина Софія, Івана Полізького донька (вінч. 1776 р.); Довгунка, вдова, син Микита (пом. 1793 р.); Довганька стара, згадується як „восприємниця” 1781 р.

     Великий масив окремих селян і селянських родин (понад 30), непоіменованих з якихось причин в записах прізвищами, стосується чоловіків, жінок, вдів, а також сімей з неназваними навіть іменами подружжя.

    Комірників нараховується 46 сімей. Їх мали Балани, Барладини, Бондарі, Боржемські, Буґаї, Буцмани, Вдовиченки, Вовкотруби, Ганчарі, Ґаєвські, Ґарди, Ґродзіцькі, Дишлеві, Добровольські, Кваші, Ковалі, Ксьондзіцькі, Лебедюки, Мартинюки, Полішенки, Немирівські, Ошовські, Паламарі, Парипи, Підзереї, Слокви, Філіпські, Шевці, Шелести, Шкитеруки, Щурі.

    Челядників мали: Гриць Лебідь, Роман Ткач, Павло Ґенджера, Олекса Коваль, Василь Плахотник, Чепель.

    Козаками служили: Карпо (у Вдовиченка), Михайло (у жида), Федір (в Ковальчука), Гаврило, Левко, Олекса Паук.

    Пасічники були: Захарій у Ґродзіцького, Іван у Степана Стадничого та Роман у Ковальчука.

    Малу Мочулку характеризували високі демоґрафічні показники. Про це свідчать графіки природнього руху населення в селі, показані на малюнку, де суцільними лініями позначені народження хлопчиків, штриховими - дівчаток, штрих-пунктирними - шлюби, а пунктирними – кількість померлих (ці останні у 1792 р. не зафіксовані).

     Село перебувало в неперервному зв’язку з оточуючими його близькими і далекими населеними пунктами, мешканці яких

    часто наїжджали брати заміж мочульських дівчат, кумувались, свідчили при вінчаннях і т.д. В книзі згадуються міста і містечка - Гайсин, Ґранів, Теплик, Умань, села – Бджільна, Борсуки, Василівка, Велика Мочулка, Ґрузьке, Залужжя, Куна, Кущинці, Лозовата, Метанівка, Митків, Михайлівка Ґранівська, Мишарівка, М’ягкохід, Пологи, Рахнівка, Росоша, Степанівка, Цибулівка, Чорна Гребля, Яланець, слобода Шиманівка.

    За означений час над краєм пронеслось козацько-селянське повстання Коліївщина, відбувались різного роду стихійні лиха. Ці події, ясна річ, в метриці не фіксувались, і відображались лише дотично, наприклад, на рівні народжуваності і смертності населення. Щоправда, документ є до певної міри суб’єктивним, оскільки його заповнення залежало від ретельності священика. Що ведення книги не завжди виконувалось за відповідними приписами - на це декілька разів вказують візитатори у своїх записах. На кінець досліджуваного періоду припадають другий 1793 р. та третій, останній, 1795 р. розбори Польщі, внаслідок чого край остаточно окупувала Росія. Це відзначилось появою у вписах декількох москалів (вояків), серед яких Петро, прапорщик російських військ, як кум Сидора Слободяника і Євдокії (1774 р.), тульчинський жовнір Прокіп Василевський, який мав у селі сім’ю і жив у Червінського (1786 р.), непойменований вахмістер кирасирського легкокінного полку, одружений з Наталкою (померла 1793 р.), Іван Гаврилович „названієм” Журавльов, сержант Сєвського полку - кум Сави Ґлухого і Параскевії (1794 р.). Зміна влади фактично не вплинула на структуру метричних записів до самого їх завершення 4 грудня 1796 р.

    Таким чином, розглянута метрична книга розкриває одну з маловідомих сторінок життя типового східньо-подільського села. Аналогічний аналіз відповідного корпусу церковних книг дозволив би виконати історико-демографічне дослідження всього теплицького регіону з середини XVIII до початку XIX ст. і тим самим усунути значну білу пляму в історії України за цей період.


    [1] Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1996. - Тому девятого друга половина (Хмельниччини роки 1654-1657).- С. 664-665.

    [2] Реєстр Війська Запорозького 1649 року: Транслітерація тексту / Гол. упоряд. Тодійчук О.В.. - К. : Наук. думка, 1995. - 589 с.; Бодров Ю.І. Уманське козацтво в українському визвольному русі (середина XVII - початок XVIIІ століття / Автореф. дис. канд. іст. н.; Київ. ун-т. - К., 2001. - 15 с.

    [3] Грушевський М. Історія України-Руси. - К.: Наук. думка, 1997. - Тому девятого друга половина (Хмельниччини роки 1654-1657). - С. 973. Із Степанівкою в дівчат-укладачів Географічного покажчика до "Історії України-Руси" М.Грушевського трапився ляпсус - вони розташували це село над Дністром, тоді як воно спокійно собі розмістилось над річкою Кубличем, лівою притокою Собу в басейну Богу.

    [4] Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV-XVIII ст.: Кордони воєводств у світлі джерел / 2-е вид.; Археограф. комісія; Ін-т укр. археограф. АН України. - К, 1993. - С. 83-104; Карта: Брацлавське воєводство в другій половині XVIII ст.

    [5] Частково цей пропуск заповнює праця: Ткаченко М. Гуманщина в XVI-XVII вв. / Зап. Іст.-філол. від. УАН. - 1927. - Кн. 11: Праці іст. секц. - С. 11-40.

    [6] Kumor B. Metryki parafialne w archiwach diecezjalnych / KwartalnikHistorii Kultury Materialnej. - 1966. - R. 14. - Z. 1. - S. 65-75; Палли Х. Естественное движение сельського населения Эстонии (1650-1799). - Таллин: Ээсти раамат, 1980. - I. - 133 с.; - II. - 120 с.; - III: Приложения. - 106 с.

    [7] З-поміж них метричні книги церков: Архистратига Михаїла (с.Бджільна; 1761-1800. - ЦДІАУ. - Ф. 224. Оп. 1. Спр. 1057), св. Іоана Богослова (с.Брідок, 1759-1796. - Оп. 2. Спр. 44), Архистратига Михаїла (с.Велика Мочулка, 1746-1798. - Оп. 1. Спр. 856), св. Різдва (с. Ташлик (Кривий або Верхній; тепер - Веселівка), 1778-1813. - Оп. 1. Спр. 1272), св. Миколая (с.Завадівка, 1771-1803. - Оп. 1. Спр. 390), св. Миколая (с.Залужжя, 1767-1803. - Оп. 1. Спр. 400), Успенської (с.Кивачівка, 1775-1803. - Оп. 1. Спр. 500), св. Різдва (с.Кублич (тепер - Кіблич), 1759-1770. - Оп. 1. Спр. 646), Архистратига Михаїла (с.Комарівка, 1736-1796. - Оп. 1. Спр. 551), св. Параскеви (с.Лозовата, 1767-1802. - Оп. 1. Спр. 732), св. Кузьми і Дем’яна (с.Марківка, 1783-1810. - Оп. 1. Спр. 776), Успенської (с.Мишарівка, 1765-1803. - Оп. 2. Спр. 122), cв. Дмитра (с.М’ягкохід, 1782-1804.- Оп. 2. Спр. 166), Архистратига Михаїла (с.Орлівка, 1748-1797. - Оп. 1. Спр. 923), св. Дмитра (с.Орлівка, 1760-1797. - Оп. 1. Спр. 944), св. Миколая (с.Петрашівка, 1752-1796. - Оп. 1. Спр. 1000; 1755-1781. - Оп. 1. Спр. 1001), св. Покрови (с.Побірка, 1756-1796. - Оп. 1. Спр. 1028), св. Покрови (с.Пологи, 1752-1796. - Оп. 1. Спр. 1034), св. Іоана Богослова (с.Рахнівка, 1762-1772. - Оп. 1. Спр. 1065), Різдва св. Богородиці (с.Соболівка, 1759-1799. - Оп. 1. Спр. 1195; 1790-1796. - Оп. 1. Спр. 1196), св. Трійці (с.Степанівка, 1760-1805. Оп. 2. Спр. 166; 1773-1780. - Оп. 1. Спр. 1230), св. Різдва (с.Стражгород, 1779-1795. - Оп. 1. Спр. 1236), св. Покрови (с.Теплик, 1790-1795. - Оп. 1. Спр. 1274), св. Іоана Богослова (с.Цвіліхівка, 1777-1794. - Оп. 1. Спр. 1370), Хрестовоздвиженської (с.Чечелівка, 1742-1757. - Оп. 1. Спр. 1417), св. Різдва (с. Чечелівка, 1742-1757. - Оп. 1. Спр. 1417; 1768-1780. - Оп. 1. Спр. 1418; 1780-1787. - Оп. 1. Спр. 1419; 1789-1798. - Оп. 1. Спр. 1420); св. Іоана Богослова (с.Чорна Гребля, 1776-1806. - Оп. 1. Спр. 1385), Архистратига Михаїла (с.Шиманівка, 1789-1796. - Оп. 2. Спр. 195).

    [8] Свидзинский В.Е. Ткацкий промысел в Подольской губернии / Кустарные промыслы в Подольской губернии. К., 1916. - С. 119-181.

    [9] Янко М.П. Топонімічний словник України: Словник-довідник. - К.: Знання, 1998. - С. 237.

    [10] Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. свящ. Евфимия Сиинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 349-350.

    [11] Час від часу вчитель місцевої школи Олексій Кричковський (тепер вже пенсіонер) разом зі своїми учнями дбайливо очищує від намулу джерела, що постачають річку допливами вздовж усієї її течії в межах території села.

    [12] Ще нещодавно теж орендувався місцевим священиком, але тепер знайшлись йому конкуренти.

    [13] Вавричин М., Голько О. Покажчик назв об’єктів, відображений на Спеціальній карті України Ґ.Боплана 1650 р. / Боплан і Україна: Зб. наук. праць. Львів, 1998. - С. 197; Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Бопана 1650 року. Мірило 1:450000 / Упор. М.Вавричин, О.Голько. - Київ; Львів, 2000. - Лист V Г-8 Б. Див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris. 
    [14] Старі люди говорять про поселення, що було на річці Рудка і називалось воно - Круторіз.

    [15] Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета... - С. 349-350.

    [16] Церква мала чотириярусний дерев’яний іконостас. У 1857 р. він був обновлений позолотою без зміни живопису. Після зруйнування церкви і дзвіниці на тому місці побудували клуб, а на прилеглому до них цвинтарі - стадіон, парк і дитячий садок (зараз не діє). Церковне Євангеліє довго переховували жителі села, згодом віддали на зберігання священику великомочульської автокефальної церки о. Василію, який, за словами жительки с.Малої Мочулки п. Марії Новицької, тривалий час відмовлявся повернути книгу назад, оскільки внаслідок непоінформованості селян відновлений в селі приход був підступно переданий не без допомоги місцевих властей московському патріархатові.

    [17] Ця й інші світлини з краєвидів Малої Мочулки була виконана варшавським інженером Івашкевичем під час випробовування ним тракторної техніки на весняній оранці 1912 р в Теплицько-Ситковецькій ординації гр. К. Потоцького і опублікована в часописі “Wieś i Dwór”, № 1, с. 16-18, того ж року. Ілюстації зіскановані працівником Наукової бібліотеки Лодзького університету М. Войцеховським з люб’язного дозволу дирекції цієї бібліотеки.

    [18] Селянський рух на Україні: Середина XVIII - перша чверть XIXст.: Збірник документів і матеріалів /  Упорядники: Болотова Г.В., Бутич М.І., Гісцова Л.З., Грабова Н.С., Купчинський О.А., Сергійчук Г.С., Страшко В.В., Яковенко Н.М.. - К.: Наук. думка, 1978. - С. 506; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VI: Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків. К.: Наук. думка, 1995. - С. 209, 210.

    [19] Словарь української мови: Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко: В чотирьох томах. Том 4: Р-Я. - К.: Наук. думка, 1997. - С. 178.

    [20] Про те, що закінчення прізвищ на -ський, -цький ще не є правдивою ознакою його польського походження, див., напр., у книзі: Крушельницька Л. Рубали ліс: (Спогади галичанки). - Львів, 2001. - 257 с.

    [21] Всі дати подано за старим стилем.

    [22] Пашути і надалі традиційно були священиками в Малій Мочулці. Так, в 60-х роках XIX ст. священиком був Олександр Пашута (Подольские Епархиальные ведомости. - 1865. - № 51. - С. 741), в 90-х роках того ж століття - Фавст Миколайович Пашута (Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета. Выпуск шестой / Под ред. свящ. Евфимия Сицинского. - Каменец-Подольск, 1893. - С. 231-232). За спогадами моєї матері с.п. Теклі Омелянівни Піддубняк, до 1934 в церкві правив священик Микола Пашута. На той час він вже був старенький, згорблений. Мав талановитих дітей Івана, Миколу і Клавдію, які брали участь у народних виставах. („А як Коля грав роль Петра в „Наталці Полтавці”! Гарно дуже співав. І сам гарний такий був, здоровий (високий), чорнявий”.) Перед війною Пашута виїхав на Кавказ і помер там у 1947 р. Сини його загинули на війні, а донька, ще донедавна приїжджала з Грозного на батьківщину, зараз мешкає на Краснодарі.

    [23] ЦДІАУ. - Ф. 224. Оп. 1. Спр. 844: (Метрична книга церкви Ів. Богослова с.Мочулки Малої за 1764-1796 рр.) - Арк. 76зв.

    Джерело: Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства (Львів), 2004, Вип. IV, 59-68; Матеріали Третьої міжобласної генеалогічної конференції “Український родовід.”- Львів, 2003. – С.320 – 329.

    Оригінал публікації: http://piddubnyak.blogspot.ru/search?updated-min=2013-01-01T00:00:00-08:00&updated-max=2014-01-01T00:00:00-08:00&max-results=16

    Просмотров: 1746 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Август 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии