Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2014 » Ноябрь » 1 » "На вістрі жовтня".
    19:28
    "На вістрі жовтня".

    Фото: Василь Піддубняк

    Василь Піддубняк

    Ото такий твій, Україно, шлях:
          влаштовувати свято на граблях...

                 ***
    Жура журлива журавліє.

    Вогонь листків в тіні дерев
    Ще розгорається, ще тліє,
    Що у гіркий полон бере.

    І думні думи в тім полоні,
    Де доста холоду й тепла:
    Куди несуться білі коні?
    Чому народ іде з села?

    Вікно… В кіно... Безперестанку
    Документальні кадри мчать:
    Дорога… Рудка… полустанок…
    Батьки… берізка… сіножать…

    Незрима оку вічна стража
    Край рідної землі стоїть.
    І журавлиний гук протяжний 
    Пронизує ріку століть.

    Від того та ріка – щемлива,
    Хоч відчуваю – не усім:
    Не всіх хвилюють пізня злива,
    І рідний сад, і кревний дім.

    Це хто там, хто у склі віконнім?
    Куди народ бреде в полях?..

    Ні звуку!
    Тільки білі коні
    І тільки чорно-білий шлях.

    І цівка диму незрадлива
    Торкнулась думки, мов плеча.

    І журавлі кричать 
    Журливо.
    А як же їм в цей час кричать?.. 

     


    І знов до щастя зовсім недалечко,
    І знов на повну розгулявся край!

    …Кипить в каструлях 
    Добродійна гречка,
    Парує в склянках 
    Доброчинний чай!

    На плесі, що під сонцем празникує, 
    Знов розскакались «поплавки» й «плотва»…

    А що ж «елехторат»?.. 
    Радіє всує
    І «кашу щастя» чаєм запива.

     


    У батьківськім саду,
    Що згасає, мов свічка,
    Ще довго духмянітиме безгоміння.

    А під горою якийсь чоловік, 
    Що віддалеки нагадує мого тата,
    Веде свого втомленого велосипеда
    Із заводського селища 
    По збляклій стежці – 
    До хутора.

    Сонце, втомившись обминати хмари,
    І собі скочується із небесного кряжу 
    У потойбіччя.

    А чоловік, схожий на батька,
    Все веде свого велосипеда – 
    Ніяк не добереться до хутора,
    Бо не знає, як убрід перейти річку Стікс.

    І я не знаю…

     


    Вино вини
    Уже на самім денці!
    Червона барва – кров чи стан душі?..

    Вже ми з тобою – наче чужоземці,
    Котрі спішать туди, де все спішить.

    Ні слова більше! Навіть може й менше:
    Вино вини – це більше, ніж слова!

    Востаннє п’єм нектар, а наче вперше:
    Хмеліють серце, світло і… трава.

    Трава, що з літа в Лету не відплине,
    Благоуханний свідок юних днів…

    Вино вини горить, 
    Мов кущ калини,
    Щоб хтось із нас самотньо не згорів…

     


    В лісах гриби, озимі – у полях.
    В очах ключів небесних – довгий шлях.

    Дніпрова просторінь – на видноті:
    Не сохнуть довго фарби золоті!

    На гілці хить-хилить – дрібний листок.
    Всьому – свій строк,
    І всім у всьому строк..

    В лісах промерзло, холодно – в полях,
    Постав із золотого срібним
    Шлях.

    Ще хить-хилить – на бересті листок.
    Всьому свій строк,
    І всім у всьому – строк.

     


    У млі жовтневий тракт – струна.
    Вгорі – небесні паровози.

    Тремтить тремка озимина – 
    От-от падуть на неї грози.

    Горять ще мальви під вікном,
    Як лампи в ніч – на залізниці.

    А я дивлюсь німе кіно:
    Корови… коні… люди… лиця…

    І мальви ті… 
    Жорсткі листки,
    Підпалені вогнями літа,
    Мов доторк рідної руки,- 
    Невитравний, неперелітний.

    В могутнім клекоті вітрів 
    Гортанним голосом нетлінним
    Кричить осінній материк –
    Забута часточка Вкраїни.

    Дахи села, мов журавлі,
    Що заблудилися в тумані.

    І сходять струми від землі,
    Первопричинні й первозданні.

     


    Кущик полину –
    Мов неопалима купина:
    Відбороняє і своє місце під сонцем…

    Він не втік світ за очі навіть тоді,
    Коли на скрипливому колесі
    До нього впритиск підкотило
    Сяюче свічадо 
    Рала.

    Він затремтів лише одного разу! 
    Тоді, коли на нього наступив чийсь черевик –
    Люди полишали 
    Вітчизну…

    Я не волів бути серед того з'юрмиська,
    Бо моє місце під сонцем –
    Побіля того кущика гіркого полину,
    Без якого вітчизна – 
    І не вітчизна.

     

    МЕДИТАЦІЯ

    Сторіччя – лісостепом, степом,
    Розливом колосків і вод…

    І я вертаюся до тебе,
    Як з окупації – народ.

    Прости, не зміг прийти раніше:
    Чужі дороги брали в бран.

    Я піднімався на узвишшя,
    Внизу зривавсь страшний буран.

    Ні саду квітного, ні неба,-
    Січе лиш вихор навідліг.

    Прийду вже мабуть після… себе,-
    Раніше я прийти не міг.

    Ти мовиш: «Пізно… Не застанеш…»
    Я розумію. Але все ж…

    Прийду, коли вже сил не стане, -
    Лиш ти, напевне, не прийдеш.

     

    НА ВІСТРІ ЖОВТНЯ

    Вервечка розтягнулась – журавлять!
    В які краї, у землі, у народи?..

    Уже внизу стуманена земля,
    Уже вгорі – смиренний вир свободи.

    Заклична даль, сріблястий дзвін ключів 
    І темна смужка клину парового.

    Не втомлюйтесь, небесні орачі: 
    Летіть із Богом і вертайте з Богом!

    Я ж притулюсь до гілки полину 
    (Для мене він – що древо древнє роду)

    І поглядом Вкраїну обгорну,
    Відчувши і собі в собі свободу.

    Вервечка не розтала – журавлять!
    І не в одній сльозі тремтить полинність.

    Спинилися народи, а земля
    Стремить у вир, святкуючи повинність.

     


    Вже й ковилу схилила втома,
    Вже сонце котиться в траву.

    Скіф добирається додому
    І думає: «Чи доживу?..»

    При нім не меч – камінна брила,
    Під ним не кінь – остаток сил!

    Зійшли, як сніг у травні, сили,
    І вільний світ йому не мил…

    У власні роздуми вслухаюсь,
    Себе у скіфові взнаю:

    Мені знайома даль безкрая,
    Дух ковили і кураю.

    Це б прилягти біля могили,
    Життя відчути плин і мить…

    Та треба їхати… крізь силу,
    Крізь потемнілу враз блакить.

    І стріти досвіток удома,
    Якого вже давно нема.

    Вже й батьківщина – невідома,
    Вже й осінь – вранішня зима.

    Та пам'ять верне в тогочасність:
    Ти, скіфе, не втрачай надій…

    - Лиш до Ріки всіх рік домчати
    І уклонитися воді…

    Ріка Вітчизною зоветься,
    Де обереги – береги.

    …Скіф дослухається до серця,
    Немовби сплачує борги.

     

     

    Просмотров: 556 | Добавил: paul | Рейтинг: 4.0/3
    Всего комментариев: 1
    0
    1 paul   [Материал]
    Гарно, сильно, влучно, гаряче, не байдуже, по-справжньому!

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Ноябрь 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии