Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 290

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Август » 1 » «На зламі епох. Африка». Продовження.
    20:58
    «На зламі епох. Африка». Продовження.

    Петро Кондратюк

    Їдемо в Ісоку

    Після тижневого перебування у столиці Замбії Лусаці нас нарешті розподілили по всіх провінціях країни. Ми з сім’єю з Ніжина були направлені в північну частину країни з центром у Касамі. Потім наші колеги залишилися в Мунґві, неподалік Касами, а ми поїхали на окраїну Замбії до кордону з Танзанією – в Ісоку, віддалену від Мунґві на двісті кілометрів (забігаючи наперед, зауважу, що через два роки ми ще повернемося сюди на рік).

    Добиралися ми на шкільній довгій вантажівці індійського виробництва, котра була куплена школою за учнівські кошти. Дорога була ґрунтова, покрита червоно-рудим пилом і впиралася своїми кінцями в горизонт. Вона перетинала високе плато, з вершин якого відкривалася мальовнича просторінь, здавалося, безкрайньої і переважно безлюдної Африки.

    Рух у Замбії, як в усіх країнах Британської співдружності (колишніх її колоній), лівосторонній. Тому ми сиділи ліворуч від водія – високого, худорлявого замбійця з довгими і тонкими руками, який, підстрибуючи, здавалося, дрімав, тримаючись за велике кермо. На перевалах ліві колéса вантажівки шалено проносилися над краєм скелистих урвищ, яких відчайдуха-шофер ніби не помічав, викидаючи туди хмари рудого пилу (перед черговим із них ми закривали очі і втягували голови у плечі).

    Нам зрідка зустрічалися невеличкі поселення з круглими глиняними, ніби дитячо-казковими хатинками, з конусоподібним покриттям із довгої трави, навколо яких бігала часто голенька дітвора, яка, побачивши автомобіль, мерщій кидалась до дороги і, підстрибуючи і радісно вигукуючи, ще довго махала нам услід руками.

    Проїжджали ми тихим, теплим вересневим ранком. Нічну лагідну прохолоду гарячого сезону ще не встигло витіснити пекуче сонце. Біля хатинок жевріли багаття, навколо яких поралися господині. Дим із них хвилястими стрічками впирався в легенький ранковий туман, змішувався з ним, утворюючи ніби блакитну парасольку, що зависала над ще сонним поселенням.

    Навкруги – куди сягало око! – особливо коли вантажівка долала перевал, виднілися невеличкі дерева з плоскими кронами і випалена сонцем трава. Протягом усієї подорожі, що тривала біля п’яти годин, на моє здивування, ми не зустріли жодної тварини чи птаха.

    Нарешті автомобіль, натужившись, вибрався на черговий перевал, з вершини якого вже вкотре розкривався живописний краєвид. Це була велика чаша, обнесена гірськими хребтами, всередині якої групками і поодинці розтягнулися одноповерхові будівлі, як пояснив шофер, нашої вже Ісоки. «Ось вона – наша школа», – показав лівою рукою шофер, тримаючи правою кермо, яке щомиті, коли колеса вантажівки витанцьовували по горбках, намагалося вирватися з неї. Ліворуч, вдалині, упираючись у гори, стояли рядами корпуси і спальні приміщення школи, вище від яких серпом розташувалися учительські котеджі.

    «Ісока» на мові бемба означає – гадюка. Саме так зветься неширока річка з напрочуд чистою водою, яка впродовж мільйонів років, викручуючись і місцями мало не вертаючись назад, вгризалася в гірське плато, спрямовуючись на південь, щоб вкінець таки, полегшено зітхнувши на рівнині, нижче знаменитого водоспаду Вікторія, зустрітися зі своєю старшою сестрою – річкою Замбезі, щоб уже разом нестися до Індійського океану. Здавалося б, зі свого витоку поверни на північ, і ось же воно – озеро Танганьїка! Та в житті не все буває, як часом хочеться… На що, приміром, араби кажуть: вітри дмуть не завжди так, як кораблям хочеться.

    Річка звивається гадюкою крізь мальовничі гори, що раптово постали перед нами. Навколо неї, видовжившись аж ген куди, причаїлося поселення, яке і перейняло назву річки: Ісока.

     

    Поселили нас у красивий котедж, який, як і вся школа, був збудований за англійським проектом. Середня юнацька школа-інтернат розміщена на околиці Ісоки і віддалена від її центру на два кілометри (в Замбії юнаки і дівчата в середніх школах навчаються окремо). Гірське пасмо західніше містечка доходить до самої школи, обриваючись неподалік вчительських котеджів вертикальною кам’яною скалою, і півмісяцем огинає її територію.

    Саме через цей кам’яний хребет ми не мали змоги часто спостерігати захід африканського сонця – величезного вогняного колеса, котре, наближаючись до розпеченого горизонту, виграє осліплюючим мерехтінням повітря. Зате сходило воно перед нашими вікнами з-за гірських хребтів, що розмежовували Замбію і Малаві. З’являлося воно відразу ж після світання, біля шостої, а заходило – біля вісімнадцятої години, після чого швидко починало сутеніти.

    Самих котеджів, збудованих добротно і вишукано за чотирма різними проектами, було 33. Нижче від них, ближче до річки, розташувалися корпуси школи: класні кімнати (біля 24), учительська, великий актовий зал, майстерні, спортивний майданчик із футбольним полем, шкільна кухня, неподалік якої розмістилися численні гуртожитки учнів, дисципліна в яких підтримувалася самоврядуванням. А ще нижче до річки, де більше комарів, причаїлися невеличкі будиночки технічного персоналу обслуги школи, значно менші за котеджі вчителів.

    Щопонеділка о 7:30в актовому залі за півгодини до початку занять збирається вся школа: біля півтори тисячі учнів. Учителі спочатку заходять до учительської, а звідти разом з директором ідуть до актового залу. Там чотири учні тихо співають (в чотири голоси!) релігійну пісню-гімн, яка прекрасно звучить у ранковій тиші. Вчителі виходять на сцену і сідають за великий стіл.

    Ці чотири учні встають і співають про своє життя-буття, на що зал емоційно реагує. Потім виходить наперед учитель релігії і читає витримку з Біблії. З іншої сторони сцени інший вчитель, схиливши голову, напам’ять читає молитву. Всі учні також схиляють голови, дехто охоплює її руками. (На перших зборах вони спостерігали за нашою реакцією на цей релігійний церемоніал). Потім учні зачитують підготовлені ними ж новини про основні події, що сталися у школі за минулий тиждень.

    Виступає директор школи містер Кондоло, інтелігентний замбієць років тридцяти п’яти. Він сказав, що наш колектив поповнився двома вчителями з Росії, яких ви повинні поважати, – містер і місіс Кондратюк. На що зал вибухнув у здивуванні від незвичності для них звучання нашого прізвища.

    Директор школи підводить підсумок роботи за тиждень. Під кінець всі піднімаються і співають Гімн Замбії. Точніше, не співають, а майже пошепки у великій урочистості вимовляють кожне його слово. Моє спершу оціпеніння поволі стало переростати в захоплення. Півторатисячна зала сповнилася співом: «Стій і співай про горду й вільну Замбію, Землю праці й радості в єднанні, Перемогою у справедливій боротьбі, Ми вистраждали свободу. Всі, як один ми, сильні й вільні!»

    Державній символіці в Замбії приділяється надзвичайно велика увага. Приміром, їхнє державне гасло «Одна Замбія – одна нація» можна почути і по радіо, і на учнівських вечорах, і під час різноманітних зборів (адже країна об’єднує біля 73 етнічних груп). Державний гімн (мелодія така ж, як і гімну Танзанії) виконується перед демонструванням фільму в усіх кінотеатрах, де всі глядачі – як один! – піднімаються й урочисто і гордо співають. З великою заздрістю подумалося тоді, що нам треба вчитися в замбійців, як слід любити свою землю – Україну…

     

    Ці спогади про Гімн Замбії і мою заздрість замбійцям писалися ще в домайданівську епоху. Майдан же (2013–2014) ніби від летаргічного сну збудив не лише Україну.

    «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» – ці слова сотні разів урочисто, зокрема і мільйонноголосо, струшували Майдан. (Переконаний, впродовж усієї історії людства не було гімну країни, котрого так часто співали б на всіх континентах планети протягом трьох місяців!).

    «Ще нам, браття українці, усміхнеться доля» – мужньо співали студенти на Майдані під кийками лютих беркутівців. «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці» – грізно звучало на барикадах від патріотів України, які, стоячи на смерть, несамовито, часом у відчаї, захищали барикади, коли їх штурмували БТРи, косили автоматні черги і постріли нелюдів-снайперів в очі, голови і серця.

    «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!» – гордо розносила світом українська діаспора. Мелодія Гімну України лунала з труби відчайдухи-патріота, що стояв на барикаді, яку в Києві на вулиці Грушевського штурмували беркутівці, а навкруги свистіли кулі. Гімн України навічно так і застиг на устах… Небесної сотні – Героїв України…

    Досі перед очима – мати, котра біля гробу свого сина заклинає не страчувати вбивць – аби ті до кінця своїх днів мучилися: «що я натворив», і розриває серце тужлива лемківська народна пісня-реквієм, складена на честь воїнів Карпатської Січі, що загинули за волю України, «Гей, пливе кача по Тисині…» Як прадавня засторога навіть і божевільним, грізно несеться зі сцени Майдану звернення: «Президенте! Перш ніж розпочати війну – убий сина!» І останні недоказані, ледь чутні пекучі слова, котрі разом із кров’ю вирвалися з уст патріота з пробитими грудьми: «Слава Укра…» Хочеться вірити, що люди, котрі дивилися у вічі смерті, змінилися назавжди...

    Тепер же я горджусь своєю Україною! Її Гімн – памороззю сповзає спиною... Впевнений, що нині, як і я колись замбійцям, хтось заздрить і нам і пишається нами – українцями!

     

     

     

    Просмотров: 281 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 1
    1  
    Цікаві і пізнавальні розповіді. Із задоволенням перечитую ці сторінки знову. Дякую, Петре! Дай Вам, Бог здоров`я

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Август 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31

    Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии