Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Октябрь » 1 » Немов з корінням вирвано мене...
    21:29
    Немов з корінням вирвано мене...

    Олена Герасименко,

    Член Національної Спілки письменників України

    Немов з корінням вирвано мене

    Спимо собі у повиточку долі,
    плете життя мереживо надій,
    аж доки душу зло не переполе,
    понищить щастя паростки бліді.

    Метелик горнеться крильчатами малими -
    у сподіванні квіти обійма…
    пожуриться, і далі в світ полине, 
    бо пісні щастя в квітах тих нема.

    Впаде сльоза росою на пелюстку,
    у небо сонце хмару підійме,
    загоїть біль, та в місці болю - пустка,
    немов з корінням 
    вирвано мене.

     

    Кроки забули образи й жалі,
    кроки, як шмаття в багатті.
    Були ми безсилі, як діти малі,
    зате, які ще багаті!
    Хоч рвалися груди подібно струні,
    що грає на відчай пісні,
    та тільки в далекій отій стороні
    було нам зухвало-тісно.
    Пили не з бокалів чужих вино
    серцями – жагуче, хмільно.
    Шляхи розійшлися давним-давно.
    Аж надто байдуже. Вільно.

     

    Звикаю без тебе жити -
    думки із печалі зшито.
    Доля – горням щербатим,
    болю у нім багато.
    Смутку в душі – до краю:
    караюся ним, караю…
    Проміння між хмар замало,
    верхів’я гроза зламала.
    Душі рятівне озерце -
    купає зоря в нім серце

     

    Чудна

    Напевне, я таки чудна:
    лягаю, а не хочу спати.
    Рівняє ночі вогкий шпатель
    небесну глиб, яка без дна.
    А в ній зависли де-не-де
    (імла, тому не можу знати!) –
    дерева, наче контур вати,
    і тиша, й дім, що десь іде… 
    Кудись між хмар (там хмари, знаю!) –
    великих птиць велика зграя –
    у час, в якім нема людей.
    Є простір без межі і дна,
    є звук, хмільний до божевілля,
    є зорі, вчеплені на гілля –
    єдине небо їх єдна.
    Той бісер тонко прошива
    і ніч холодну, і подушку…
    Тече туману вогка юшка –
    ріка волога і жива.
    Усе, що зриме в світлий день –
    вночі міняє власну сутність.
    Там хтось невидимий присутній –
    у сутності мене краде.

    Не наполохайте! Бо ніч,
    як по щоці долоня тепла.
    В ній пропливає спогад стекло
    крізь вогники тоненькі свіч.

     

    Коли спинився часу лік,
    до шибки зоряну завісу
    із-поза хмари, з-поза лісу,
    нечутно місяць приволік.

    Тонким осколком пришпилив,
    що був на серпик схожий зовні.
    І мерехтіли зорі сонні
    крізь пелену густу олив.

     

    Зорекреш
    Ось так 
    в незриму безбереж
    скресають зорі, мов цілунки…
    Ти в мить таку зорю береш,
    немов жадану діву-юнку,
    спиваєш гріх її спокус,
    покірність вуст й мовчазну згоду…
    Самозакоханий – відбувсь
    десь межи зав’яззю і плодом…
    За мить ти став для діви ким -
    коханцем, ангелом чи катом?
    Найкращим в світі чи бридким,
    вмить небо спресувавши в атом?
    Цей незабутній зорекреш
    в жагою перелиті перса…
    Ти звісно першим був,
    та все ж -
    для тебе ця зоря 
    не перша.
    Ніч зорелітна, мить пласка –
    новим життям в пітьмі розквітла,
    цілющим подивом листка,
    іскринкою в фантомі світла
    про-дзве-ні-ла –
    вистругана
    смичками цвіркунів
    до найвищої октави…
    стерпла –
    зелен-гріхом
    під вії-трави...
    скресла
    розкриком,
    розхлипом,
    розхлюпом,
    розцвітом,
    вибухом...

    Родилися зоренята…

     

     

    Лелія
    Пливе імла-така густа,
    аж фіолет скрапа прозоро
    на білі полохливі зорі,
    кудлато в небо пророста.
    Блукає тиша....Сни її 
    бентежать попасом. А може,
    бурхлива ночі тінь тривожить
    хмільне безсоння солов’їв?
    Прозора мла – до глибини
    думок лоскітних, в ніч пролитих.
    Колінносхило у молитві 
    скрипалять небо цвіркуни.
    Імла, що вітер розтрусив
    вологим листя шумовинням
    у ніжні пахощі жасминні,
    в дрібненькі крапельки роси....
    Земля притихла – ні шелесть.
    Ще тільки ночі половина,
    заким півняче горловиння
    на шмаття ніч не роздере.
    Проклюнув місяць угорі
    тонкого неба шкаралупу,
    і мов курча, на землю лупа,
    де тіні-наче упирі.
    У грудях ночі ще дріма
    співуча сонячна Лелія....
    Згасає, щойно звечоріє -
    мов не було її й нема.
    Лиш на світанку розцвіта,
    скресає серця ясноцвітом,
    пливе, мов усмішка над світом,
    гаптує вічності літа.

     

    Життям іти без каменя в душі.
    Іти не плачучи. Іти - не спотикатись.
    Нізащо недругам в житті не потакати,
    хоч світ довкола нечистю кишить!
    Пектися іскрами о камінь з-під копит, 
    Порізатися в гребені облуди,
    Аби попри усе собою бути,
    Аж доки гнівом біль твій закипить.
    Відчути, як згорає наносне,
    Що нашароване роками і руками… 
    Повітря пити свіжими ковтками,
    Аж доки струмінь в груди не ковзне.
    То буде свято не лише твоє,
    І значить – не дарма доріг потуги.
    В життя, як у ріку, не ступиш вдруге,
    Єдиний шанс воно тобі дає. 

     

    Так швидко пропливають дні,
    Неначе вчора літо, спека –
    хоч пироги клади на деко,
    а нині осінь - бачиш німб?
    Куди не кинь – її сліди:
    танцюють золоті краплини
    і нитка біла в небо лине,
    й долинами – туману дим.
    В тонкім павучім гамаку
    гойдається безпечно вітер.
    Осінній день лице ним витер –
    збагни зухвалість отаку!
     

     

    Політ

    День при дні у баби Каті
    кіт рудий сидить на хаті.
    Лапки догори підняв
    і гукає звідти «няв!».

    «Що ти робиш, Рудю, там?
    Я тобі драбину дам.
    Аби ти із даху зліз
    неушкодженим, без сліз».

    Заспокоїв котик Маю:
    «Я хмаринку тут тримаю».
    Та озвалася Марина:
    «Може, спустишся по ринві?»

    Приєдналась до них Рима:
    «Тут мотузка за дверима.
    Рудю, любий, не лякайся -
    прив’яжися, і спускайся»

    Обізвався хлопчик Рома:
    «Стрибни, й будеш миттю дома.
    В тім незвичного немає:
    як м’яча, тебе піймаю!»

    «Ти хапайся за гілля», -
    радить Рудику Ілля.

    Не зважа на галас кіт:
    він збирається в політ.
    І замріяно муркоче:
    «Я до неба звикнуть хочу…
    Це отак я на даху
    позбуваюся страху»

    «Хочеш ти літать? Чому?-
    заперечують йому.
    Птаха помах крил трима,
    в тебе ж крил таких нема».

    «Крилами махать – ще б пак!
    Та ж «нявчать» навчився шпак!
    Невтямки мені, чому
    не перечите йому?
    Ловить чом кажан мишей? –
    Миші для котів лишень!

    Мрія в мене є така:
    перегнати літака.
    Щоб наввипередки ми:
    я – з хвостом, а він – з крильми!

    Полечу, й на тому крапка,
    щойно натреную лапки!»
    *
    Якось знову всі зібрались.
    Шум і гам, і сміх, і галас.
    Скільки там дітей, котів!
    Диво: Рудик полетів!

    Не ловив Рудько наш ґав,
    хто не вірив – той програв!
    Наполегливо й завзято
    в будній день і навіть в свято
    котик тіло тренував,
    і тепер у небі – «вав!»

    Над садами, над дворами –
    сам-самісінький, без мами.
    Хвостиком в повітрі пружить,
    лапки в нього з вітром дружать.

    Вуса сонечко лоскоче -
    певне, бавитися хоче.
    А внизу – земля, де мама
    ніжно вранці обіймала.
    Друзі і рідня котяча:
    їх згори незвично бачить.

    Унизу річки, як стрічки –
    і великі, й невеличкі.
    Гори – горді і скелясті.
    «О, яке літати щастя!
    Розкажу, як повернуся,
    друзям, таткові, матусі.
    Навіть миші будуть знати,
    як чудово вміть літати!»

    Унизу – гаї веселі,
    гомінкі міста і села.
    Вгору! Нумо! Ось так-так…
    Поруч хмари і літак,
    поруч птахи – співуни,
    без зусиль летять вони.
    Один в одного питають:
    «Що, коти тепер літають?»

    Льотчик теж нагоді рад:
    клац! – на фотоапарат.
    «Я сенсацію таку
    упіймав на літаку!
    І тепер вона, щоб знали,
    облетить усі канали!»

    Фіксували всі радари
    річ, що схожа на котяру.
    Паніка здійнялась –жах!
    Що це - НЛО чи птах?
    Цей об’єкт чужий наукам:
    він літає, ще й м’яука!
    І летить в усі кінці:
    значать що - істоти ці?
    Телеграми, інтернет
    розтривожив цей об’єкт.

    «Терміново! Обережно! –
    чути заклик застережень. –
    Щось у небі невідоме:
    просьба не виходить з дому!

    Випадок не побутовий!
    МЧС напоготові,
    армія, пожежні, звісно:
    щось незнане в небі висне!»
    Не хотів Рудь настрашити…
    Просто, як без мрії жити?
    Те, що сталось ненароком,
    всім служитиме уроком:
    вгору знятися «мяукам» -
    треба дозволу науки.

    Втім, нічого Рудь не чув.
    Налітавшись досхочу,
    на орлиному крилі
    опустився до землі.
    І почув таке від нього:
    «Щоб літати мати змогу,
    треба мріяти, як ти,
    й не боятись висоти.
    Я тепер твій друг і брат,
    знову стрітись буду рад».
    Вітер крилами здійняв
    під прощальне тихе «няв».

    Простягнувся, де травичка -
    спинці терпко од незвички.
    Лапки випрямив, хвоста…
    Звісно, справа непроста!
    Хтось так може? Певне, ні…
    Ми літаємо у сні.

    Квіточка брову лоскоче,
    котик жмуриться, муркоче.
    А комаха – мурашинка
    з вії прийняла пушинку.
    І маленький павучок
    травку стелить під бочок.
    «Відпочинь, - щебече пташка,
    перший раз літати тяжко.
    Хоч тепер, гадаю, ти ж
    завтра знову полетиш?
    Знаю, щоб сягнути неба,
    в мрію дуже вірить треба».

    Маєш вдома ти кота?
    Може, й він отак літа?


     

     

    Просмотров: 254 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Октябрь 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии