Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 296

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2018 » Август » 3 » Олег Богдан: «Те, що не згоріло».
    15:13
    Олег Богдан: «Те, що не згоріло».

    Тетяна Приймасюк

    поет, член НСПО України,

    керівник теплицького районного

    літератуно-творчого об’єднання «Дивослово».

    Літератуно-творче об’єднання «Дивослово» пропонує читачам вірші талановитого поета - Олега Івановича Богдана.

    Олег Богдан народився 18 березня 1975 року в селі Побірка Теплицького району Вінницької області в родині інтелигентів.

    В 1979 році сім’я переїхала в Гайсин, де мешкає до цього часу. Закінчив Гайсинську середню школу № 2 та Теплицьке сільськогосподарське училище.

    Вірші почав писати на службі в армії. Публікувався в різних виданнях України.

    Приймав участь в різноманітних поетичних конкурсах країни, де не раз займав призові місця.

    Зараз готується до руку перша збірка поета, кілька віршів якої ми пропонуємо до вашої уваги.

                          ***

    Україно! Ми надр твої діти!

    Обвівали нас різні вітри.

    Скільки ж крові було пролито

    Через «святість» безбожних ігр.

     

    Шматували, ділили, рвали,

    Твій народ все шука п’ятий кут,

    На ходу він зализував рани,

    Де б не став, дошкуля «панский кнут».

     

    Україно! Ми сліз твох діти!

    Ми відлуння забутих пісень.

    Як майбутньому хочеш радіти!

    Незалежною йди в новий день!

    ***

    Я не з тих, хто ламає цей світ,

    І будує новий на кістках,

    Я не з тих, хто підпалює

                                   храми,

    Підіймає нові на пісках.

     

    Можна любов закувати

                                в кайдани,

    Та не можна її підкорити,

    В небі над нами

    Летять білі хмари,

    Чи може їх хто зупинити?

     

    На роздоріжжі, на перехресті

    Знову зустрілися двоє,

    Може зійдуться,

    Шляхи заплетуться,

    Хочеться вірити долі.

     

    Не закую я любов у кайдани,

    Краще я буду любити.

    Летіть наді мною

    Летіть білі хмари,

    Вас я не стану ловити.

     

                     ***

    У невід’ємному шукайте розмаїть,

    Щоб душу зберегти, потрібна віра,

    Любові з недовірою не жити,

    А без любові опадають крила.

     

    І знов з якоїсь пада висоти,

     Не вір, що висота ця нездоланна,

    Твій світ – це той, який малюєш ти

    І Бог, який душі дає натхнення.

     

    Останній день, останній подих, крок,

    Де й ділась суєти примарна сила?

    На серці рани, що залишив рок,

    В душі любов, яка дарує крила.

     

                             ***

                                                      В. Стусу

    Страх закрався у душу, страх...

    Страх байдужості і самотності,

    Кожний подих мій, кожний крок

    Поглинає  пітьма.

    В нескінченності,

    Знову чую крик, далі плач...

    Все відкрито нам,

                                     тільки тужно так:

    В небі меч завис, і палач

    Придивляється, вибираючи.

     

    І лягає меч – кров свята тече,

    Та радіють всі, плакать боючись,

    Що ж, давай, руба,

                                       не схилюся  я,

    Світ для мене твій –

                                       не для нього я.

     

    Це мрія, чи сон?

                 Ущипни мене, хай вже прокинусь

    Твій погляд зустрівши,

                                         навіки в душі поселив 

    Ілюзії скло, що між нами,

                                          щоб міг я розбити,

    То б лебедем вірним

                                          на зустріч тобі полетів.

    Ввійти в твою долю, мабуть,

                                        не наважусь, не знаю...

    Помолюсь тихенько,

    Щоб щастя прибуло в тобі,

     З пелюсток росинки

                                          струсити я права не маю,

    А образ святий і прекрасний

                                           залишу собі.

     

                                           ***

     

    Гину, у безвість іду.

    Де я?

                                   Чому твої очі

    Засяють і гаснуть

                                             в пітьму?

    Кличуть мене,

                                           Необачний.

     

    Знову наступний крок –

    Мрії безкрилої сила

    Гіркої отрути ковток

    І в забуття...

                                           моя мила,

    Долі примарна зоря

    Тобі я віддав свої крила

    За тобою пішов навмання...

    Гину, у безвість іду.

    Де я? Чому твої очі

    Серце забути не хоче?

     

                          ***

     

    Я в осені, тому люблю я осінь,

    І загадковість, і її печаль

    Туман ранковий і холодні роси

    І мрії, що летять у синю даль.

     

    Пливуть роки, мов те пожовкле листя,

    Що опадає з вітром, відліта

    Усе минає, тільки осінь вічна,

    Душі колиска – осінь золота

     

    Проллються сльози срібними дощами,

    Та знаю, щоб дійти до майбуття

    Я знов пройду забутими стежками,

    Й знайду дорогу, що веде в життя.

     

                            ***

    Вона не зривала зорі,

    Зігрівала їх ніжним подихом,

    Обіймала закоханим поглядом,

    Вона не зривала зорі.

     

    Вона так любила ніч,

    А може була одинокою?

    Чи може, щоб бути коханою,

    Вона так любила ніч?

     

    Шукав я її сліди,

    В серці дивне горіло полум’я.

    Вічність миттю була переповнена,

    Як знаходив її сліди.

     

    Я бачив її у ві сні,

    Осипану зорепадами,

    Омріяну, нерозгадану –

    Я бачив її у ві сні.

     

    Та вона заховалась у просторі,

    Вітри розплітають їй косу,

    Зацілована срібними росами,

    Вона десь ховається у просторі.

     

                                                                           ***

    Стою над берегом

                  замріяний і тихий

    Вдихаю видих лілій

                                 запашний,

    Ріка мовчить

             і хвиль не будить вітер,

    Ледь зір хитає

                       відблиск золотий.

     

    Провів я ніч...

    За мною йде світанок,

    Тихесенько розмотую вудки,

     А зорі всі вже десь ховає

                                           ранок

    По річці тихо пропливли

                                          хмарки.

    Ще мить – проміння сонця –

    Світла стріли

    Покриють гладь

                      дзеркальної води.

                                                      День! Дай, прошу, мені

    Наснаги й сили!

    В майбутнє за собою поведи!

     

                       ***

     

    Просмотров: 75 | Добавил: paul | Рейтинг: 4.3/6
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Август 2018  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии