Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 287

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2015 » Ноябрь » 9 » Олень Золоторогий
    22:39
    Олень Золоторогий

    Василь Піддубняк,

    член асоціації письменників України, поет, журналіст.

     


    Оповідання


    Тим, хто дарував таїну незвіданого.

    Дядько Яків (царство йому небесне) рибацькі сіті плете і щось бурмотить собі під ніс. А може то він знаними тільки йому словами зашіптує майбутню снасть, аби за будь-якої погоди не скупилася на улов. Хоча де ті влови зараз? От коли за ставками доглядав мовчазний (як риба у воді) Міркун, отоді й ловилося…
    Не стало мовчазного Міркуна, прорвало риштаки, якими завод цукровий спускав смердючу воду, і риба відчула себе непотрібною на цій многогрішній землі у долині при калині.
    По якімсь часі очі старого Якова наче сліпнуть від монотонної тонкої роботи, зате душа розвидняється, стає добрішою, і саме момент попрохати дядька розказати про золоторогого оленя – чи не найбільшу таїну Кизиманського лісу.
    А той ліс – онде, за обривистими горбами, за трьома ставками і розчахнутою громом вербою старезною, у дуплі якої водяники зимують. 
    Ми з сусідським Толиком і дядькових п’ятеро хлопців не раз коло тої верби зупинялися і, подихи затамувавши, прикладали до старезної кори вуха: 
    - Хло, не чути?.. 
    - Щось гуде! 
    - А мо то джерельце з-під верби воду точить?..
    Нікого. Тільки чубатий одуд десь поряд із кимось пересварюється: «уд-уд-уд, уп-уп-уп!..» Та що нам той одуд, коли йдемо до Кизиманського лісу, а сонце вже припікає і ось-ось усю росу вип’є. 
    Скільки ми в тому лісі не ходили, якось навіть заблудилися, а нікотрого разу не бачили оспіваного дядьком Яковом і омріяного нами Оленя Золоторогого. І здавалося, що дядько знає де він, та тільки казати не поспішає, що одного разу, захопившись і собі красою таїни, виповість: «Побачити Оленя – штука проста: пройдеш метрів сто прямо, потім наліво…» 
    Усі дядькові починаються: «За царя Тимка, як земля була тонка…» 
    Земля може й зараз тонка, тільки коли той Тимко жив – може й дядько не знає.
    …У хаті стемніло, хоч гасничка світи: починається заметіль. Доки не стихомириться – додому ніхто й не піде. Тим паче ми: ми з Толиком живемо не іншій вулиці. Близький світ! 
    Дядько кидає плести снасті, зі скрипом розгинає коліна, дибає у сінці, за мить повертається, впускаючи у хату клубки морозу і кота Снігура. «Кхе-кхе-кхе…» - виграє прокуреними і простреленими на війні легенями стару нескінченну пісеньку. «Ну що, - запитує, - про Золотого Оленя розказати? Чи може другим разом?»
    «Розкажіть зараз!» - в один голос я, Толик і дядькових п’ятеро хлопців. Мить якась – і вже ми не в тісній хаті на ясенові лаві, застеленій старим ряденцем. Уже ж ми у густому лісі Кизиманському, дарма що дядько Яків зауважує: «За царя Тимка, як земля була тонка…» 
    - …Може й досі там живе Золоторогий Олень. Та звірина на рогах сонце носить! Чому сонце з-за лісу сходить? Отож-бо! Колись, коли ні мене ні вас на світі не було, на Росошу, на Кам’янки, на Бутову, на Удич, на Кизими і на наш хутір люті змії посунули. Звідки і чого – хто тепер скаже? Навкруги глупа ніч настала, земля під ногами і під хатами заворушилася. Поївши все птаство, всю звірину, посунуло гаддя на людські обійстя. Жінки заголосили, діти заплакали, а чоловіки взяли в руки вила. Та напасть: голову зміюці відіб’ють, замість неї три голови виявляються. Б’ються наші предки із тими варварами день, б’ються другий, б’ються третій, а напасників тільки більшає, і глупа ніч за землю вчепилася – не покидає…
    - А чому ніхто не став, не помолився, щоб Бог послав на землю сонце?
    - Е-е, Бога тоді люди не знали! Якби ж знали… Та й чи думав хто про моління на сонце, на зорі, на хмари: страх відібрав у людей навіть мову…
    - Якове! – втручається у розказ маленька на зріст дядькова дружина тітка Тодоска, кидаючи у підпіччя в’язку дров. – Олень та й олень... Скільки можна! – пробує сваритися. Та сварка у тітки щоразу уривається на дядьковій засторозі: «Ти не бригадир колгоспу!»
    Тітка, зблиснувши зовсім незлим поглядом, погоджується, що до бригадира їй справді далеко, мовчки відслонює від печі затулу, вкладає на черінь припорошені мерзлі дрівця… 
    Фурделиця за вікнами місця собі не знаходить. А нам тільки цього й треба! 
    - Ну-ну! – це Толик. 
    - Кахи-кахи! – дядько Яків.
    - Тату, а куди ж поділися ті змії?.. Хто ж такий дужий і відважний поборов нечистих? – питає старший дядьків хлопець Ванько. 
    - Слухай і не переймай! – каже наш добрий оповідач, набиваючи цигарку-самокрутку дрібно посіченим тютюном-самосадом. – Не було б зараз ні Росоші, ні Кам’янок, ні Бутової, ні Удича, ні Кизимів на цім світі, ні нашого хутора, якби не Золоторогий Олень! Як докотився до нього людський стогін і плач, він тут же покинув Кизиманський ліс і полетів, наче на крилах, над полями і ставками, над перелісками і річками, сяючи навкруги золотими рогами своїми. І довга ніч почала відступати! Ось і довгождане сонечко показалося – вже й забули, яке воно! 
    Де не стукне копитом Золоторогий Олень, там світла ще більше стає, а від змія – тільки мокре місце. Не один день і не одну ніч літав між небом і землею, між світлом і пітьмою, між пострахом людським і надією. Доти, доки знову вранці не почало сходити сонце, вночі – місяць. З тих пір люди обожнюють Золоторогого Оленя, бо ж він – не просто худобина. Олень – посланець богів. І лиш вони одні мають право впрягати його у свої колісниці і розвозити людям те, що хто заслужив… От і все!
    У хаті наче враз стало світліше. Втихла фурделиця, намівши на поля, села і хутори снігу видимо-невидимо. І тільки десь у пітьмі світиться рубіновий вогник на високій заводській трубі, як одна із кремлівських зірок, любов до яких нам прищеплювали учителі. 
    Гуртом викочуємося із дядькової низькорослої, як тітка Тодоска, хати і – вольному воля! 
    Сніг ліс – це найбільша наша радість. А ще – Золоторогий Олень, якого ми любимо ще дужче, ніж коня Карого, улюбленця всієї хутірської дітвори. Тільки ж як його знайти: у лісі з весни стільки листя, що крізь нього навіть сонце не пробивається.
    - Чуєте, хлопці, а може ми в ліс підемо завтра ж? – звертаюся до Толика і п’ятьох синів дядька Якова. – По снігу пташка пробіжить – сліди видно. І хащі он які прозорі!
    - Давайте!
    …Мабуть тої ночі не в одному дитячому сні летів швидкий, ні, ще швидший, ніж заводська дрезина, Золоторогий Олень, осяваючи простори своїм казковим світлом. Не один із нас уві сні розкидав руки, намагаючись доторкнутися до нього, подякувати за те, що не дав пропасти селам, хуторам, ставкам і людям. Бо що ж то був би за світ – без людей і без нього?
    Ранок видався погідним. Поскрипує сніжок під валянками і кирзяками, і йдеться легко, і стежка сама під ноги стелиться – поспішає. Аж ген і ліс. 
    Радий ліс, що відійшла, не накоїла лиха фурделиця, що прокинулися сороки: не сплять самі і деревам не дають дрімати. Мабуть, і дядько Яків не здогадується, чому ми сюди йдемо і навіщо. 
    Ми йшли шукати Оленя Золоторогого.
    …Ми шукали оленя довго. Стемнів ліс і стемнів сніг. Палахкочуть над нами сузір’я і палахкочуть підсвічені невидимим уже сонцем хмари. І споночіла стежка поскрипує до хутора, і втома переймає вже й найдужчого із нас.
    Стільки часу пройшло… 
    Час нас розкидав по світах, а ми (вже кожен окремо) шукаємо Оленя Золоторогого. 
    І щоразу, коли спалахує досвіткове світло, здається нам, що він ось-ось з’явиться і дозволить нам хоч доторкнутися до його рогів, які дуже схожі на Світове Дерево.

     

     

    Просмотров: 248 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 1
    0
    1  
    Майстру все під силу. Дуже гарне оповідання!

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Ноябрь 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии