Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 285

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2017 » Сентябрь » 6 » Працівники Теплицького будинку культури займаються написанням історії Теплика. Частина 1.
    02:23
    Працівники Теплицького будинку культури займаються написанням історії Теплика. Частина 1.

    Станіслав Септим Потоцький

    Анатолій Сумішевський

    Повторення публікації з історії Теплика, особливо тієї, що стосується ролі в ній Потоцьких, пов’язана з розміщенням подібного матеріалу  на сайті с.м.т Теплика «Сайт с.м.т. Теплик». Все б нічого, і матеріал цікавий, який частково можна використовувати при написанні історії селища, чим саме зараз займаються науковці з Теплицкого будинку культури, і стиль є. Однак, в цій історії , на жаль, є історичні помилки, які працівники культури можуть перенести до майбутньої книги, використовуючи даний матеріал, та й дуже куций він.

    Не хочеться нікого ображати, але упомянута публікація не що інше, як передрукована історія Теплика з відомого видання «Історія міст і сіл Вінницької області, що видана мабуть в 70-х роках минулого століття. Щось мені підказує, що при теперішньому фінансуванні в національних архівах, як казав Михайло Горбачов: «… ще собака не порилась!». А жаль, бо найбільша частина дуже цінних, невідомих нам матеріалів знаходиться в архівах України, Польщі та Росії. Зрозуміло, є надія на те, що якийсь блажений за свої кошти знайде ці матеріали і опублікує, та щось мені підказує, що такий розвиток подій неможливий в силу об'єктивних обставин.

    Поки великої роботи місцеві науковці не провернули, тому можна надіятись лише на кілька невеликих публікацій.

    З цього приводу хочеться нагадати, що на нашому сайті в кінці 2014 на початку 2015 року вашим слугою був опублікований матеріал під назвою «Історія Теплика в постатях», використання якого допомогло б запобігти повторення публікації історичних помилок кількох наших візаві. Що правда в цих публікаціях я не торкався радянського і сучасного періоду з історії селища.

    Я не берусь судити перероблений під сучасні вимоги радянський період, з новими кон’юнктурними добавками про банди «визволителів», які руйнували Теплик і вирізали місцеве єврейське населення під час чергових нападів, та 20-30-40-х рр., яких ніби і не було. Це й зрозуміло. Більша частина архівних матеріалів, що стосувались того часу була знищена в липні 1941 року, напередодні захоплення містечка німецькими військами. Все ж частина матеріалів збереглась в Київському національному архіві, але туди потрібно поїхати, а ще на це потрібні чи малі кошти.

    Дуже гарний матеріал нашого земляка, уродженця села Мала Мочулка, львівського професора Олекси Піддубняка, який дає уяву про період колективізації та Голодомору був опублікований на його домашній сторінці та нашому сайті. Однак, боюсь, що до цих публікацій в молодих істориків руки не дійшли, а жаль, бо чоловік гарно попрацював у Львівському та Київському національному архівах

    Сьогодні ми опублікуємо лише частину з історії Теплика, ту, яку крім нашого сайту ніхто ніколи не публікував. Вона стосується найменше вивчених часів, коли Тепликом володіли Потоцькі. Стосовно радянського і сучасного періодів. Ці часи теж дуже погано вивчені і вимагають кропіткого дослідження, а значить часу.

     

    Потоцькі в історії Теплика.

    Потоцькі єдині з власників Теплика, про яких нам, тепличанам, щось трохи відомо. Про їх попередників інформації дуже мало, не дивлячись на те, що перша згадка про містечко досить рання. Вона відноситься до кінця XV століття, коли сімейство Кішок отримало привілеї від Олександра Ягелончика, великого князя литовського, а з 12 грудня 1501 року короля польського. Ще одна згадка стосується розділу братами Кішками в 1582 році своїх володінь і переходом Теплика у власність київського магната Костянтина Костянтиновича Острожського. Слідуюча про те, що в 1645 році Теплик переходить Жабокрицьким. Потім в історії Теплика виникає біла пляма бо історичних документів настільки мало, що ми навіть не знаємо коли його власником стає Самуїл Калиновський, що дуже важливо, бо в 1652 році Теплик вже власність Калиновських, а після загибелі батька з сином (Марцина і Самуїла Калиновських) в Батогській битві відбувається нова зміна у володінні містечком. Так як після загибелі в 1652 році Марцина і Самуїла Калиновських прямих спадкоємців не залишилось і Теплик стає власністю Станіслава «Ревери» Потоцького, який був чоловіком Зоф’ї Калиновської, сестри Марцина Калиновського.

    Фото: Станіслав "Ревера" Потоцький. Перший з Потоцьких власник Теплика.

    З історії Умані відомо, що кілька разів Станіслав Ревера намагався захопити місто, яке утримували козаки, але Іван Богу зумів захистити його захистити: «В 1654 році Умань обступили війська під командуванням Станіслава «Ревери» Потоцького та Стефана Чернецького, замок зумів захистити Іван Богун; нове і старе місто були спалені. 20 січня 1655 року другий раз місто було взято в облогу Потоцьким разом з татарським військом, раптом І. Богун захистив місто» (1)

     

    З 1648 по 1667 рік – місто було в складі козацько-гетьманської держави (полкове місто, важлива фортеця). В ці роки боротьбу за місто не полишає Станіслав «Ревера» Потоцький.(2) Ці часи для нього не кращі. Замок і місто відбудував Станіслав Владислав Потоцький. (3) Упадок міста продовжується до 1726 року коли бездітний Станіслав Владислав передає свої землі небожу Францішеку Салези Потоцькому (4), сину Юзефа Феліціяна Потоцького, та батьку Станіслава Щенсни Потоцького. (5)

    Фото: син Станіслава "Ревери" Потоцького - Фелікс Казімеж Потоцький.

     

    Фото: Францішек Салезій Потоцький.

    Фото портрета Я. Лампі: Саніслав Фелікс Щенсни Потоцький з синами Ярославом та Станіславом.

     

    Цей період з використанням нарису польського історика доктора Маріанського (d-r Mariański) для нас дуже цікавий, хоча доктор все ж допускає  значну історичну помилку:

    «Теплик (пол. Teplik) – містечко над річками Свиняркою (Świniarka) і Тепличкою (Tepliczka), басейн Удича, повіт Гайсинський, окружна поліція, волость (gmina) і парафія прравославна – Теплик, католицька парафія – Тернівка; знаходиться за 34 версти від Гайсина, 350 верстов від Кам’янця і 80 верстов від станції Крижопіль, Одеської залізниці. Має 660 будинків [375 на чиншовому праві (тобто, мешканці винаймали їх у власників за плату-чинш. – О.П.), решта – на власних правах], 4677 мешканців (2467 Жидів), 1969 десятин селянської землі, 43 десятин церковної, двірської землі у всьому Теплицькому ключі (Теплик, Метанівка, Мочулка Велика і Мала, Орлівка, Петрашівка, Побірка, Бджільна, Саша, Шиманівка, Ташлик Вищий і Нижчий, Залужжя) 8532 десятини. Має церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, побудовану у 1813 р., з 1452 парафіянами, філіальну католицьку каплицю, 4 молитовних жидівських доми, аптеку, пошту, окружне поліційне управління для волостей: Кіблич, Краснопілка і Теплик, волосну управу, однокласну школу (з 1864 р.) з 2 учителями і 55 учнями, 3 млини, 2 гарбарні (майстерні для вичинки шкіри – О.П.), фабрику свічок, дріжджеву фабрику, 53 крамниці, 47 ремісників. Торги – щодругий тиждень. Волость складається з 12 сільських округів (староств) (Теплик, Янів, Кам’янка, Комарівка, Бджільна, Росоша, Розкошівка, Саша (в ориґіналі: Saska. – О.П.), Стражгород, Ташлик Вищий і Нижчий і Залужжя), має 1982 садиби, 12657 сільських мешканців, 11589 десятин землі, що до них належить (8259 орної). Крім того, у волості мешкає 2827 осіб інших станів, землі, що їм належить, а також урядової, 11508 десятин (8117 орної). Тобто, вся територія волості охоплює 23097 десятин (16376 орної) і 15394 мешканців. Це дуже давнє поселення, назву отримало від річки Теплички; називалося також Смілгородом (Smiałgród) і Удицькими володіннями (dobra Udyckie) (від Удицького озера). У XV ст. Теплик належав заможній родині Кішок (Koszki). Їм тут належали (мається на увазі: в Брацлавщині і Київщині. – О.П.) Краснянський і Теплицький ключі, Шпиків (Szpików), пустині Очитківці (Oczytkowce) і Ошпеківські (Oszpekowskiе) з назвою Великого Удича (Udycz Wielki). Король Олександр (Aleksander Jagiellończyk), Казимир Ягеллончик (Kazimierz IV Jagiellończyk) і Сигізмунт І (Zygmunt I Stary) привілеї і давні права на ці маєтки підтвердили*. У 1582 р. Іван і Андрій Кішки поділилися цими володіннями, і в тому ж році Іван Кішка, брацлавський суддя, весь свій спадок, знищений Татарами, тобто, Шпиків, Воробіївку і Рогізну, відпродав князю Острозькому. У 1645 р. Теплик від Кішок перейшов до Жабокрицьких гербу Уляницькі, які в Брацлавщині володіли ще Жабокричем (в ориґіналі: Żabokrzyck. – О.П.) і Жабокричком, а згодом переселилися на Волинь. Саме з цієї родини походив Діонісій (Дмитро) Жабокрицький, удівець по двох дружинах (ці дані неточні. – Оп.П.), згодом біскуп луцький, митрополит і екзарх київський (помер у 1715 р.). Від Жабокрицьких теплицькі володіння набув Самуїл Калиновський, коронний обозний, син Марціна Калиновського, гетьмана великого коронного, і прилучив їх до Уманьщини. Після того, як ця родина вигасла (Марцін і Самуїл Калиновські загинули у битві під Батогом у 1652 р. – О.П.) по бездітній Гелені Морштиновій Калиновській, всі маєтки Калиновських дістались Потоцьким. Після смерті Станіслава-Щесного Потоцького (у 1805 р. – О.П.) Теплик отримала Софія, його третя жінка (Гречанка), з 38 селами і з додатком, що доповнював поділи володінь: 9 сіл з Соколівського ключа, 12 – з Бубнівського і одного - з Уманського, разом 22000 осіб чоловічої статі. Після смерті Софії (1822 р.) Теплицький ключ одідичив її син (?) Станіслав батько пізнішої власниці Олександри графині Августової Потоцької (померла у 1892 р.), яка володіла у Гайсинському повіті разом 20600 десятинами уживаної землі. Зараз Теплицький ключ, а також Ситковецький (у Липовецькому повіті), за заповітом перейшли у власність Костянтина графа Потоцького з Печери (Peczary). До 1860 р. у Теплику був католицький жіночий монастир шариток (сестер милосердя. – О.П.), а при ньому жіноча школа» (?) (При монастирі був шпиталь та притулок для дітей-сиріт, про що пише Краківський щорічник за 1912 рік - ред. автора статті).
    «[див.: Додаток до журналу „Przegląd Tygodniowy” (Варшава) за 1881 р. „Dziedzictwo Humańskie” (йдеться про статтю А.Роллє, яка вийшла також окремим виданням: Rolle A.J. Dziedzictwo Humańskie: notatki monograficzne. 2. Warszawa, 1844, s. 233-261; цей твір доступний на інтернеті: fbc.pionier.net.pl/id/oai:www.polona.pl:29750. – О.П.). Порiвняй також „Подольские епархиальные ведомости” за 1973 р. (йдеться про статтю К. Лосянського, розміщену вище на цій сторінці блоґу. – О.П.)]» [1].

    Автор: Д. М. (Dr Mariański).

    ***

     

    З історії м. Умані нам відомо, що після смерті Станіслава Щенсни Потоцького Теплик стає власністю Софії Вітт-Потоцької. Після її смерті власником Теплика стає Станіслав Септима Потоцький, син Жозефіни Амалії Мнішек.

    З вищеперерахованих представників роду тепличан більше всього цікавить син Щенсни Потоцького Станіслав Септима, польський варіант імені – Станіслав Септим Потоцький.

     Історикам Станіслав Септима Потоцький відомий перш за все як близький товариш російських імператорів Олександра I та Миколи I, а ще як учасник всіх наполеонівських війн, генерал-майор та державний діяч, портрет якого знаходиться у військовій галереї Ермітажу.

    Станіслав Септима Потоцький (1782 - 1831) був сьомою дитиною Станіслава Щенсни Потоцького, генерала коронної артилерії, російського воєводи, та Жозефіни Амалії Мнішек.  

    В квітні 1793 року в шестирічному віці був записаний на військову службу в Конний лейб-гвардійський полк. У 1796 році виключений зі списків за малоліттям. Знову прийнятий 14 травня 1803 року поручиком в лейб-кирасирський Її Величності полк, 1804 року переведений в лейб-гвардійський Кінний полк.

    При поділі родової спадщини Станіславу дістався Tеплик на Україні і Мендзижець в Польському Королівстві - статки, менші від тих, які отримали його брати і сестри, все ж компенсувались посадою звенигородського старости з 7 тисячами кріпацьких "душ", з правом власності на понад 40 років. Пізніше, завдяки грамотному управлінню його статки неймовірно зросли.

    У 1805 році Станіслав Септима брав участь в Аустерлицком битві на посаді ад'ютанта Цесаревича Костянтина Павловича. У 1807 році бився при р. Пасарзі, Гейльсберзі, Фрідланді. У 1809 році знаходився на театрі військових дій з турками в Молдавії. 2 грудня 1810 року йому присвоєно звання флігель-ад'ютанта, 15 вересня 1811 року - полковника л.-гв. Преображенского полку.

    На початку 1812 року полк, у складі 1-ої бригади гвардійської піхотної дивізії входив в 5-й резервний (гвардійський) корпус 1-ої Західної армії. Брав участь у Бородінській битві. У 1813 році воював під Калишем, Люценом, Лейпцігом. 8 жовтня 1813 року нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.

    15 вересня 1813 року йому був присвоєний чин генерал-майора. У 1814 році служив при Імператорові Олександрі I і знаходився у битвах при Брієнн-ле-Шато, Арсисі і при взятті Парижу.

    1 липня 1817 року йому був дарований чин генерал-адъютанта, 6 вересня 1822 року вийшов у відставку за домашніми обставинами з носінням мундиру. У 1828 році отримав чин таємного радника і призначений обер-церемоніймейстером Найвищого Двору.

    СІМ'Я

    Був одружений з 1813 року на вдові Катерині Ксавер’ївні Сангушко (1781-1820), уродженій графині Браницкой, сестрі Е. К. Воронцової і В. К. Браницкого. Але життя Катерини Ксаверівни виявилося коротким: захворівши, вона померла у Варшаві в 1820 році. Залишила чоловікові двох дочок, двоє синів померли ще в дитинстві.

    Фото: дружина графа Станіслава - Катерина Ксавер'ївна (Браніцька) Потоцька

    Залишила чоловікові двох дочок, двоє синів померли ще в дитинстві.

    • Катерина (1814—1854).
    • Олександра (1818—1897), с 1839 года жінка Августа Потоцкого. (6)

    Фото: Дочка Станіслава Септими та Катажини Браніцької - Олександра Потоцька.

    Станіслав Септима Потоцький помер передчасно у своєму сільському домі під Петербургом, залишаючи доньці 16 тисяч "спадкових (в сумі близько 10 мільйонів капіталу) душ" і бібліотеку, яку Олександра в 1852 - 1855 роках перевезла до Віланова (7).

    «Дізнавшись про його смерть, Імператор Микола I написав кн. Паскевичу: "Втратив я також бідного ген. Потоцкого, якого любив і поважав, як друга, але цей (помер) не від холери, а від каменю в печінці" (8).

    Для тепличан його особа важлива ще й тому, що граф був щедрим меценатом - засновником в Теплику костелу і монастиря, в якому безкоштовно лікувалися селяни, та знайшли притулок діти, які по тій, чи інші причині залишилися сиротами.

    Краєзнавцям добре відомі Єпархіальні новини за 1873 рік, які повідомляють про те, що «…з давніх часів в центрі Теплика знаходилась дерев’яна каплиця, яку на початку 19 століття розібрали із-за ветхості. В 1822 році в північній частині містечка було розпочато будівництво нової каплиці, яке закінчилось в 1824 році» (9).

    В тому ж році каплиця була освячена та названа на честь святого Станіслава – краківського єпископа, вбитого польським королем Болеславом ІІ та признаного польською церквою святим мучеником.

    З появою монастиря та костелу пов’язана значна неточність. Польський щорічник за 1912 рік повідомляє, що в 1825 році дружина графа Станіслава Катерина Браніцька заснувала в Теплику монастир сестер милосердя, шпиталь та притулок для дітей-сиріт, яких утримували в монастирі до тих пір, «…поки можна було». Однак, історичні факти свідчать про те, що в 1825 році Катерина Браніцька просто не могла заснувати наш костел. З різних джерел стає відомо, що графиня померла чи то в 1819, чи в 1820 році. Виходить, що засновником костелу, шпиталю, та притулку для дітей сиріт був все ж її чоловік - граф Станіслав.

    Враховуючи хронологічні помилки ми все ж приходимо до висновку, що польський щорічник є дивним документом, який дає нам невелику, але важливу уяву про існування монастиря.

    Після знайомства з документом і його інформацією про заснування в його стінах шпиталю та притулку для дітей зовсім несподіваною для нас повстає новина про те, що з 1842 року доброчинність Потоцьких була, як і в інших католицьких монастирях, дуже обмежена. З цього часу сестри «надіються тільки на Провидіння», а кількість монахинь в монастирі стає значно меншою:

    «В 1846 році ми застаємо в Теплику наступних сестер:

    1. Францішку Левандовську, років 51, покликань 32, професій 31.
    2. Салези Кошманів (?) років 66, покликань 32, професій 31.
    3. Маріану Кукшинів (?), років 77, покликань 51, професій 46.
    4. Вінсенту Копчиньську, років 41, покликань 27, професій 22.
    5. Гонорату Жданович, років 44, покликань 24, професій 21.

    В 1857 році сестри Кукшинів вже немає, але замість неї згадується Агнешка Пєньковська. В 1861 році вже не знаходимо сестри Кошманівни, але є Клементина Яструв. Певне, що така кількість персон залишалась аж до скасування (монастиря в 1865 р.), яке сталося одночасно з Городком» (10). Чи впливало скорочення штату на кількість сиріт, які знайшли притулок в стінах монастиря – невідомо.

    Причина скорочення штату монастиря, тобто кількості монахинь, зрозуміла для нас. Теплик після другого розділу Польщі відійшов до складу Російської імперії, офіційна релігія якої було православ’я. На приєднаній до Росії території розпочинається русифікація місцевого населення. Про це теж у своїх спогадах згадує дружина останнього власника Теплика Малгожата Потоцька.

    Крім того, на просторах колишньої Речі Посполитої один за одним відбуваються визвольні антиросійські повстання 1830-го та 1863-1864 років. Зрозуміло, що значна частина католицьких костелів та монастирів, як осередків опору після розгрому повстань була закрита саме по цій причині. Така сама доля очікувала і Теплик. Монастир був закритий, сестри шаритки відіслані до Польщі. Разом з цим припинив своє існування і притулок для дітей.

    Вже значно пізніше, лише завдяки авторитету близької до імператорського двору графині Олександри теплицький костел, як власність Потоцьких зміг продовжити існування далі саме як культова споруда сім’ї. В той час, за свідченням графині Малгожати, кількість прихожан католиків значно зменшилась.

    Далі буде...

     

    [1] http://teplyk.at.ua/index/istorija_teplika/0-4

    Просмотров: 63 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *:

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Сентябрь 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии