Теплик-life

Тепличани всiх країн, єднайтесь!

 http://теплик-лайф.рф/  tepliklife.ucoz.ru

Поиск

Друзья сайта

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Наш опрос

    Какие темы вам наиболее интересны?
    Всего ответов: 307

    Наша кнопка
    Теплик-Life
    <!--Begin of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/--> <a href="http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/" title="Теплик-Life"><img src="http://s51.radikal.ru/i132/1107/67/ef6fe7928f84.gif" align="middle" border="0" width="90" height="35" alt="Теплик: люди, события, факты и аргументы" /></a> <!--End of http://xn----8sbnmhdfd5a2a5a.xn--p1ai/-->

    Главная » 2014 » Январь » 31 » ПРО ПРОСТЕ
    15:44
    ПРО ПРОСТЕ

      Валентин Сокольвяк

              Пригадані  життєві ситуації трапилися в різні роки, але їх об’єднує одна риса: люди пам’ятають зроблене для них добро, яке спонукає їх на добрі вчинки. Поява такого бажання  продиктована не споживацькою хваткою, а простою людяністю, на відміну діям персонажу, який,  підлаштовуючи  вигідний момент під  корисливий торг, вперто наполягав:  "Ранком гроші — ввечері стільці".  

                                                                Ожеледь 
              Принесена тепловієм з півдня сиза мжичка, яка напередодні курилась цілий день,  за ніч  змінилася на  північний дошкульний  вітер із морозом. На ранок  мокру дорогу скувало суцільним  крижаним панциром. Заплановану поїздку по службових справах прийшлося відкласти. За вікном було незвично тихо: ожеледь паралізувала рух всякого транспорту. Тільки зрідка  відчайдушні водії в термінових справах обережно крутили кермом, потерпаючи, що б не здійснити аварію.  По полудню погода не віщувала на краще, тому вирішив поставити автомобіль у гараж. Саме в цей час до автовокзалу під’їжджав з великим запізненням рейсовий  автобус, з якого, майже на ходу, вистрибнув середніх літ чоловік і, ризикуючи розчахнутися на сковзкому асфальті, кинувся мені навперейми. Пригальмував і почув  благальне: "Поспішаю в Залужжя на похорони мами. Підвезіть, будь ласка. Віддячу."  На знак згоди мовчки кивнув йому, розвернувся й натиснув на акселератор.  Не доїжджаючи до села, з пагорка дороги побачили похоронну процесію односельчан, які  проводжали стареньку в останню путь.  Перші проводжаючі  вже звернули з дороги на цвинтар. Чоловік заметушився, поквапливо почав діставати гроші. Відхилив його руку з купюрами, перехилився й відчинив пасажирську дверцяту: "Спішіть попрощатися." 
                  Десь через тиждень після цього випадку колеги з cусіднього кабінету сказали, що мене шукав якийсь чоловік. Повідомленню не придав особливої уваги: мало кому що потрібно в виробничих справах. Вже під кінець робочого дня, сідаючи в  автомобіль, побачив всередині на панелі приладів вирваний з записника аркушик, на якому поспіхом було написано: "Дуже дякую,  що встиг на похорони. Якщо будете у Фастові — заходьте.  Чим зможу, тим допоможу".  На звороті записки була написана повна домашня адреса незнайомця. 


                                                                Гриби
              В обласній поліклініці Пироговки записався на прийом до хірурга. Коли підійшла черга, відчинив двері кабінету і з порога запитав дозволу зайти. Молодий лікар кинув на мене погляд, на якусь мить затримав його, а потім бадьоро запросив: "Заходьте, заходьте. Для хороших побірських хлопців завжди можна."  Несподівана проінформованість лікаря про моє село здивувала. Далі він приступив до чисто фахових своїх обов’язків: міряв тиск, рахував пульс, заставляв дихати — не дихати, лягти на спину — на живіт, проводив різні маніпуляції. Весь цей час у думці  формулював запитання, звідки йому відомо про моє походження, але не хотів перебивати його зосередженість. Після всіх проведених процедур діагностування лікар сів за стіл і виписав направлення в стаціонар.  Простягнув мені цей цетлик і, з хитринкою в очах, запитав: "Який в цьому році урожай на гриби в Гараджині? — і не чекаючи відповіді на поставлене запитання, добавив, — То пригадали нашу давню зустріч?"  Відповів, що в голові крутяться різні припущення, але на якомусь одному з них не можу зупинитися. Тоді він коротко розповів про один випадок, розкривши виниклу для мене інтригу.
                Наприкінці літа  він приїхав в рідну Соболівку до батьків відпочити. Одного разу із друзями зібралися в Гараджинський ліс, що розкинувся за Побіркою, по гриби, а заодно на природі за шашликами поспілкуватися.  В лісі одні подалися в гущавину на тихе полювання за делікатесними боровиками, інші чаклували над швидкоруч змайстрованим мангалом. Під суцільним шатром густого верховіття  не помітили грозової хмари, з якої вперіщила короткочасна літня злива. Про пошук грибів вже не думалося: потрібно було вибиратися автомобілем. З лісу, підстеляючи під колеса хмиз, виїхали, а от по польовій дорозі набуксувалися добряче. Коли вже в Побірці вчепилися колесами за бруківку, то бензину ледь вистачило доїхати до клубу. У селі бензозаправки немає і нікого із знайомих. Довго  чекали на когось, аби розжитися на пальне.  Почувся гул автомобіля, а потім на підйомі появився зелений "Волинець".                                                                                                    — Зупинили.  Ви, на наше прохання, вцідили піввідра бензину, не взявши ні грошей, ні запропонованих напівготових  шашликів. Ось тоді я Вас добре запам’ятав,—    закінчив лікар.
              Після розповіді  пригадав цей випадок. А не впізнав тому, що тоді майбутній ескулап був з бородою, яку відростив, працюючи в студентському трудовому загоні та й з того часу минуло добрий десяток років. Лікар підвівся з стільця й сказав, що проведе мене в стаціонар. В коридорі взяв мою сумку з речами і за розмовою про різне, привів у відділення, де працював хірургом. На прощання побажав оптимізму, передбачаючи, мабуть, про зміну мого укладу  життя.   
      
                                                               Укіс           
              Зовсім недавно трапилася банальна подія для житлової п’ятиповерхівки:  сусід зверху залив квартиру. Щоб розійтися мирно,  він, вважаючи себе винним в інциденті, за власні кошти організував ремонт підмоченої стелі. У квартиру шумним гуртом ввійшли найняті ремонтники, з яких один був вірменин — муляр, а троє юнаків — його помічники. Щоб не заважати їм, залишив їх наодинці з побілкою, тільки в обід організував каву. Під вечір, коли залишилося небагато роботи, муляр відпустив своїх підручних додому. Щоб не було йому скучно, зайшов на кухню й за останніми мазками щітки розговорилися. Помітив, що віконний укіс, якого не заплямили патьоки, не побілений. Тому попрохав заодно освіжити і його за мою окрему плату, на що він без вагань погодився.
                Тим часом у розмові з ним пригадав давнішню історію, як випадково познайомився із його земляком — вірменином. Трапилося це на теплицькому ставку під час риболовлі.  Сподівання на вечірній кльов не виправдалися,  бо за кілька годин у рибацькому садку хлюпалися лише два карасі. Подумки, як всі рибалки при такій невдачі, задався програмою — мінімум: ще одного — та й піду.  В цей час до берега підійшов незнайомий чоловік кавказької зовнішності і, зрідка кидаючи з-під кошлатих чорних брів погляд на поплавець, почав вмиватися по пояс. І тут, ніби за помахом чарівної палички підводного царя Нептуна, риба в ставку проснулася. Карасі почали чіплятися на гачок один за другим. На такий інтенсивний жор риби рибалки придумали свій термін: вудка стала гарячою. За  півгодини впіймав з півтора десятка рибин. Задоволений фінальним акордом риболовлі, почав збиратися додому. Чорнобровий незнайомець, який спостерігав за всім процесом, підійшов і з акцентом сказав: "Дарагой, нэ сматывай, это рэдкая удача, такого клева я еще нэ видэл."  Я пояснив, що поки візком доїду до будинку, то там нікого із сусідів не застану, щоб допомогли піднятися на третій поверх. На це  рибальський вболівальник пообіцяв, що допоможе сам. Продовжив тягнути "лапаків", припавши лицем до панелі, щоб у сутінках розгледіти на потемнілій поверхні води інтенсивні покльовки. Вдома поділився багатим вечірнім уловом із вірменином..
                Муляр, закінчивши побілку віконного укосу, з якимось внутрішнім трепетом запитав детальніше про розказаного земляка. Відповів, що запам’ятав, бо якщо до його імені додати одну  літеру, то ми з ним — тезки, а проживав він тоді у Розкошівці. Бачу, що мною сказане, його дещо збентежило. Він помив свої інструменти, категорично відмовившись від запропонованої вечері і домовленої суми за ремонт укосу, зібрався йти. Вже на виході з квартири в дверях сказав: "Вибачте, поспішаю в Лозовату до дружини. А той вірменин — мій батько."  

     

     

     

    Просмотров: 717 | Добавил: paul | Рейтинг: 5.0/3
    Всего комментариев: 1
    1
    1 lgeras   [Материал]
    Гарно пишете - просто і щиро. Бажаю успіхів! Жаль, що читачі лінуються написати хоч пару гарних слів автору, які так потрібні!

    Форма входа

    Плеер

    Календарь

    «  Январь 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031

    Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Все преступления совершаются в темноте. Да здравствует свет гласности!

    Теплик-life: история/религия/общество/судьбы людей/власть/политика/культура/фотографии